КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 05.07.2010                                                                                           № 25/36

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Лосєва  А.М.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - ОСОБА_1 – дов. №1507 від 23.04.2008р.;   

відповідача:                     Кренець О.С. – дов. №03/2/296 від 03.06.2010р.;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3

 на рішення Господарського суду м.Києва від 08.04.2010

 у справі № 25/36 ( .....)

 за позовом                               ФОП ОСОБА_3

 до                                                   ВАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк"

 про                                                   стягнення 54156,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою про стягнення з Відкритого акціонерного товариства „Всеукраїнський Акціонерний Банк” (далі - відповідач) збитків в формі упущеної вигоди в розмірі 54 156,00 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що відповідачем не виконане зобов'язання по виключенню з Державного реєстру обтяжень запису про заставу автомобіля у зв'язку з погашенням позивачем зобов'язань за кредитним договором та припиненням договору застави такого автомобіля, в результаті чого позивач був позбавлений можливості продати такий автомобіль та поніс збитки, оскільки змушений був повернути в подвійному розмірі завдаток, отриманий від громадян ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також був позбавлений можливості погасити заборгованість по іншому кредитному договору.

Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на відсутність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та шкодою, про яку зазначає позивач, недоведеність розміру збитків.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 21.01.2010р., на підставі ст. ст. 15, 17 Господарського процесуального кодексу України, справу №3/193 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2010р. у справі №25/36 Фізичній особі – підприємцю ОСОБА_3 в позові було відмовлено повністю.

При цьому, місцевий господарський суд наголошував на недоведеності розміру збитків та причинно-наслідкового зв'язку між невиконанням відповідачем обов'язку щодо виключення із Державного реєстру запису про обтяження майна позивача та збитками, які, як зазначає позивач, він поніс. Окрім того, в своєму рішенні суд наголошував на тому, що позивачем не надано доказів звернення до відповідача в період до 31.03.2008р. та 30.11.2008р. з вимогами про виключення з вказаного реєстру записів для забезпечення укладення договорів купівлі-продажу автомобілів, відмов нотаріусів в укладенні договорів купівлі-продажу саме через наявність в Державному реєстрі обтяжень записів про предмет майбутнього договору купівлі-продажу, тощо. Не доведено позивачем і причинно-наслідковий зв'язок між неправомірною бездіяльністю відповідача та сплатою позивачем сум кредиту, комісій, процентів, пені по Кредитному договору № 2836 від 27.10.2005р., судового та виконавчого зборів, оскільки такий зв'язок обґрунтовується позивачем лише умовним припущенням про можливість погашення такої заборгованості в результаті випадкового збігу обставин. Безпідставність твердження позивача про направлення коштів, одержаних від реалізації автомобілів на погашення заборгованості підтверджується тим, що за умовами Договору про завдаток від 30.10.2008р. продаж автомобіля мав відбутися до 30.11.2008р., а згідно із рішенням господарського суду Чернівецької області від 11.11.2008р. заборгованість позивача по Кредитному договору №2836 від 27.10.2005р. виникла 21.09.2008р., тобто ще до укладення вказаного договору про завдаток. З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наявність теоретичного обґрунтування можливого погашення заборгованості в сумі 17 494,00 грн. в результаті певного збігу обставин не є підставою для її стягнення з відповідача.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2010р. у справі №25/36 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було  неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. При цьому позивач наголошував на тому, що внаслідок неправомірних дій відповідача йому завдано реальних збитків в сумі 51 156,00 грн., які складаються із витрат, понесених в результаті виконання зобов'язань по договору про завдаток (еквівалент 4 600,00 дол. США), і додаткових витрат по обслуговуванню кредиту в Промінвестбанку, що складаються із нарахованих процентів за користування кредитом, комісійної винагороди, пені, судових витрат та виконавчого збору на загальну суму 17 494,00 грн. На думку позивача, всіх цих витрат він міг би уникнути, якщо б відповідач належним чином виконав свої зобов'язання по вилученню запису із Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Розмір витрат (заподіяної шкоди) підтверджено належними доказами, а саме: розписками громадян ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в отриманні коштів за договором завдатку, копією розрахунку заборгованості, здійсненого Відділенням «Промінвестбанку» у м. Чернівці, Рішенням господарського суду по справі №6/261, довідкою про курс валют, у зв’язку з чим позивач зазначає про те, що висновок місцевого господарського суду про недоведеність розміру заподіяної шкоди не ґрунтується на матеріалах справи.

Посилання суду першої інстанції в своєму рішенні на те, що договори про завдаток, які частково лягли в основу позовних вимог, за своїм характером не є договорами про завдаток, оскільки не забезпечують виконання існуючого зобов'язання, на думку позивача, є безпідставними. З цього приводу позивач в апеляційній скарзі зазначає наступне. Особливість правової природи завдатку полягає в тому, що, окрім іншого, він є підтвердженням зобов'язання, в даному випадку, зобов'язання з купівлі-продажу автомобілів, як це визначено п.1 договорів про завдаток. Оскільки оформити договір купівлі-продажу транспортних засобів в нотаріальному порядку було неможливо у зв'язку із порушенням зобов'язань відповідачем у строк, визначений договорами про завдаток, позивач, як продавець, був позбавлений можливості виконати вже свої зобов'язання по відчуженню майна, що і призвело до повернення задатку в подвійному розмірі.

Також, позивач наголошує на тому, що ні одна із сторін не ставила питання і не заявляла вимоги про тлумачення умов договорів про завдаток або про визнання їх недійсними, у зв’язку з чим, надаючи оцінку укладеним договорам, а по суті, визнаючи їх такими, що не узгоджуються із нормами права, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, що є порушенням норм процесуального законодавства. При цьому, на думку позивача, незалежно від того, який правовий характер носять кошти, сплачені громадянам ОСОБА_5 та ОСОБА_6, ані судом, ані відповідачем не спростовано факту їх сплати, а також підстав для сплати - умов договорів про завдаток. Тобто, реальні збитки мали місце і ці збитки є наслідком невиконання умов договору про завдаток, який в свою чергу неможливо було виконати у зв’язку з невиконанням своїх зобов'язань відповідачем.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2010р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.07.2010р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2010р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Іваненко Ю.Г.,              Суліма В.В.

У судовому засіданні 05.07.2010р. представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2010р. у справі №25/36 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги позивача з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване Рішення суду першої інстанції без змін як таке, що прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.   

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

12.09.2005 року між позивачем, як позичальником, та відповідачем, як позикодавцем/кредитором, було укладено кредитний договір №196 (далі - Кредитний договір), у відповідності до п.1.1 якого відповідач зобов’язався надати позивачу у тимчасове користування грошові кошти в сумі 40 000,00 доларів США строком до 12.09.2008р.

З метою забезпечення виконання Кредитного договору, 15.09.2005 року сторони уклали  договір застави (далі – Договір застави), згідно з яким позивач передав в заставу належні йому на праві власності малолітражні автомобілі в кількості 5 шт., а саме: марки Shevrolet АVЕО (номер д/р - НОМЕР_4), марки Shevrolet АVЕО (номер д/р - НОМЕР_5), марки DAEWOO Lanos (номер д/р - НОМЕР_6), марки ЗАЗ-DAEWOO Т13110 (номер д/р - НОМЕР_7), марки ЗАЗ-DAEWOO Т13110 (номер д/р - НОМЕР_8). Одночасно із нотаріальним посвідченням договору застави, відповідач здійснив реєстрацію предмету застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Згідно з умовами п.4.1 Договору застави, забезпечення діяло з моменту нотаріального посвідчення договору застави і до повного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.

21.02.2008р. позивач здійснив дострокове погашення зобов'язань за Кредитним договором, у зв’язку з чим після 21.02.2008р. відповідач зобов'язаний був зняти обтяження із предмету застави. Факт дострокового погашення позивачем кредиту відповідачем не заперечується.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає про те, що внаслідок невиконання відповідачем обов'язку по виключенню запису із Державного реєстру обтяжень про обтяження майна позивача за Договором застави, позивач зазнав збитків у формі упущеної вигоди. При цьому позивач зазначає про те, що 28.02.2008р. та 30.10.2008р. між ним та громадянами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були укладені договори про завдаток, згідно з якими він зобов'язався продати належні йому автомобілі, але в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем вищевказаного зобов'язання, позивач був змушений повернути завдаток в подвійному розмірі, внаслідок чого зазнав збитків на суму 36 662,00 грн., що еквівалентно                 4 600 доларів США. В разі укладення договору купівлі-продажу автомобілів, отримані кошти позивач планував направити на погашення заборгованості за Кредитним договором №2836 від 27.10.2005р., укладеним з Промінвестбанком, однак через невиконання відповідачем зобов'язання по виключенню запису із Державного реєстру обтяжень, позивачем не було своєчасно повернуто заборгованість по кредиту, у зв’язку з чим з позивача стягнуті проценти за користування кредитом, комісійну винагороду, пеню, судові витрати та виконавчий збір на загальну суму 17 494,00 грн.

З цього приводу апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.

В ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

В ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

У відповідності до ч.2 ст. 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків.

Отже, вимагаючи відшкодування збитків, кредитор повинен довести такі передумови відповідальності, як факт порушення боржником зобов'язання, розмір збитків та причинний зв'язок.

Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна визначений Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
          Згідно зі ст. 3 Закону Україна «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна. Відповідно до обтяження в обтяжувача і боржника виникають права і обов'язки, встановлені законом та/або договором.

Відповідно до ст. ст. 11, 12 Закону Україна «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом. Взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

В ст. 593 Цивільного кодексу України передбачено, що право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.

Згідно зі ст. 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право в будь-який час подати заяву про припинення обтяження і подальше виключення запису. Після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.03.2008р. позивач звернувся до відповідача з листом, в якому вимагав вилучення із Державного реєстру обтяжень запису про обтяження транспортних засобів позивача.

Листом від 11.03.2008р. відповідач повідомив позивача про те, що останнім не погашена заборгованість по сплаті штрафу у сумі 8 400,00 доларів США, у зв’язку з чим дія Договору застави не може вважатись припиненою.

З цього приводу суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Рішенням Господарського суду Чернівецької області №2/97 від 06.06.2008р. у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до Приватного підприємця ОСОБА_3 про стягнення штрафу по Кредитному договору №196 від 12.09.2005р. встановлено, що 21.02.2008р. Приватним підприємцем ОСОБА_7 повністю погашено кредит, сплачені відсотки та пеня по Кредитному договору №196 від 12.09.2005р., але Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» не було зняте обтяження рухомого майна з посиланням на те, що за відповідачем обліковується заборгованість по сплаті штрафу. Господарським судом Чернівецької області було встановлено безпідставність вимог відповідача про сплату штрафу у розмірі 7 200 доларів США, у зв’язку з чим відмовлено в позові Відкритого акціонерного товариства  «Всеукраїнський акціонерний банк».

Вказане судове рішення залишене без змін згідно з Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.09.2008р. та Постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2009р. (копії вище перелічених рішення та постанов залучені до матеріалів справи).

В ст. 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Зважаючи на те, що Рішення Господарського суду Чернівецької області №2/97 від 06.06.2008р. вступило в силу з 30.09.2008р. (тобто з дати прийняття Постанови Львівського апеляційного господарського суду), зобов'язання позивача за спірним Кредитним договором вважаються повністю припиненими з 30.09.2008р.

Приймаючи до уваги норми ст. 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», відповідач був зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру в строк до 05.10.2008р.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, вилучення запису з Державного реєстру було здійснено відповідачем лише 31.03.2009р., що підтверджується Витягом про реєстрацію вилучення запису з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №23054565.

У відповідності до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Отже, в процесі судового розгляду було встановлено прострочення виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань в частині дотримання порядку та строків вилучення запису з Державного реєстру обтяжень відносно рухомого майна позивача, а саме автомобілів: марки Shevrolet АVЕО (номер д/р - НОМЕР_4), марки Shevrolet АVЕО (номер д/р - НОМЕР_5), марки DAEWOO Lanos (номер д/р - НОМЕР_6), марки ЗАЗ-DAEWOO Т13110 (номер д/р - НОМЕР_7), марки ЗАЗ-DAEWOO Т13110 (номер д/р - НОМЕР_8).

Як уже зазначалось вище, для кваліфікації збитків обов'язковою умовою є наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями боржника і виникненням у кредитора збитків. Вимагаючи відшкодування збитків позивач повинен довести, що за звичайних обставин він би не поніс відповідні витрати, при цьому протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до ст. 570 Цивільного кодексу України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

В матеріалах справи наявний договір про завдаток від 28.02.2008р., укладений між позивачем з громадянином ОСОБА_5, відповідно до умов якого сторони зобов'язалися до 31.03.2008р. укласти в майбутньому договір купівлі-продажу автомобіля ЗАЗ-DAEWOO Т13110, реєстраційний номер НОМЕР_1, при цьому позивач отримав від громадянина ОСОБА_8 завдаток в сумі 1 800 доларів США.

Згідно із Розписками від 03.04.2008р. та від 18.09.2009р. позивач повернув громадянину ОСОБА_8 завдаток у сумі 2 000 доларів США та 1 600 доларів США відповідно за вищевказаним договором про завдаток від 28.02.2008р.

30.10.2008р. між позивачем та громадянином ОСОБА_6 було укладено Договір про завдаток, згідно з яким сторони зобов'язалися до 30.11.2008р. укласти в майбутньому договір купівлі-продажу автомобіля Shevrolet АVЕО, реєстраційний номер НОМЕР_2, і позивач отримав від громадянина ОСОБА_6 завдаток в сумі 2 800 доларів США.

З Розписок від 18.12.2008р., від 19.02.2009р. та від 20.08.2009р. вбачається, що позивач повернув громадянину ОСОБА_6 завдаток у розмірі 2 950 доларів США, 1 000 доларів США та 1 650 доларів США за Договором про завдаток від 30.10.2008р.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача коштів, сплачених позивачем на користь громадян ОСОБА_5 та ОСОБА_6, суд першої інстанції зазначав про те, що за своєю правовою сутністю завдаток є засобом забезпечення існуючого зобов'язання, що вже виникло на підставі відповідного договору. Натомість, позивач помилково ототожнює завдаток з попереднім договором, оскільки в тексті договорів про завдаток йдеться лише про єдине зобов'язання сторін - укласти в майбутньому договір купівлі-продажу вказаних автомобілів.

Згідно із ст. 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Цією ж статтею передбачені наслідки невиконання сторонами зобов'язання про укладення у встановлені строки основного договору. Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що зі змісту Договорів про завдаток від 28.02.2008р. та від 30.10.2008р. не вбачається волевиявлення сторін відносно надання таким договорам сили попереднього договору. Цими договорами не встановлюється також обов'язок боржників сплатити на користь позивача відповідні платежі, тоді як відповідно до ч.2 ст. 570 Цивільного кодексу України у разі, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Окрім того, укладення договорів купівлі продажу автомобілів стало неможливим у зв’язку з наявністю запису в Державному реєстрі обтяжень про автомобілі позивача, натомість  відповідно до ч.3 ст. 571 Цивільного кодексу України в разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання підлягає поверненню лише завдаток, а не його подвійний розмір.

З урахуванням вищенаведеного, Господарський суд міста Києва дійшов висновку про те, що позивачем не доведений розмір збитків, оскільки не обґрунтовано підстав для сплати громадянам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 4 600 доларів США, а також не доведено причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням відповідачем свого зобов'язання по виключенню з Державного реєстру обтяжень запису про майно позивача та сплатою позивачем вказаної суми зазначеним особам.

Апеляційний суд частково не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, з наступних підстав.

Як було встановлено в процесі судового розгляду, зобов'язання позивача за Кредитним договором вважаються повністю припиненими з 30.09.2008р., у зв’язку з чим відповідач повинен був вчинити дії, спрямовані на припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру, в строк до 05.10.2008р.

На час укладання позивачем з громадянином ОСОБА_6 договору про завдаток від 30.10.2008р., за яким позивач зобов’язався до 30.11.2008р. укласти договір купівлі-продажу автомобіля Shevrolet АVЕО, реєстраційний номер НОМЕР_2, строк виконання відповідачем свого зобов’язання за Договором застави вже настав.

Натомість, внаслідок бездіяльності відповідача по вилученню відповідного запису з Державного реєстру (дата вилучення – 31.03.2009р.), позивач не зміг виконати своїх зобов’язань перед громадянином ОСОБА_6 та був змушений повернути у подвійному розмірі кошти, отримані за Договором про завдаток від 30.10.2008р.

Окрім того, у зв’язку з бездіяльністю відповідача, позивач був позбавлений можливості вільно розпоряджатись належним йому на праві власності заставленим майном. Тобто, позивач не міг до виключення заставленого майна із Державного реєстру обтяжень здійснити його реалізацію або будь-які інші дії, пов'язані з його відчуженням, тоді як згідно з ч.1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому посилання суду першої інстанції на відсутність доказів звернення позивача до відповідача з вимогою виключити запис про обтяження рухомого майна позивача, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки нормами статті 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» чітко передбачено, що обтяжувач має право в будь-який час подати заяву про припинення обтяження і подальше виключення запису. Після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про відшкодування йому відповідачем коштів, які позивач змушений був повернути громадянину ОСОБА_6 у зв’язку з неможливістю виконання своїх зобов’язань за Договором про завдаток від 30.10.2008р. внаслідок бездіяльності відповідача по припиненню обтяження і вилученню запису з Державного реєстру є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Натомість щодо решти вимог позивача, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про їх недоведеність та непідтвердженість належними і допустимими доказами.

Зокрема, Договір про завдаток від 28.02.2008р. був укладений між позивачем та громадянином ОСОБА_5 на час, коли спірний Кредитний договір ще не припинив своєї дії.

Не доведено позивачем і причинно-наслідковий зв'язок між неправомірною бездіяльністю відповідача та сплатою позивачем сум кредиту, комісій, процентів, пені по Кредитному договору №2836 від 27.10.2005р., судового та виконавчого зборів, оскільки такий зв'язок обґрунтовується позивачем лише умовним припущенням про можливість погашення такої заборгованості в результаті випадкового збігу обставин.

Твердження позивача про направлення коштів, одержаних від реалізації автомобілів, на погашення заборгованості за Кредитним договором №2836 від 27.10.2005р. є безпідставним, оскільки відповідно до умов Договору про завдаток від 30.10.2008р. продаж автомобіля мав відбутися до 30.11.2008р., тоді як Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 11.11.2008р. встановлено, що заборгованість позивача по Кредитному договору №2836 від 27.10.2005р. виникла 21.09.2008р., тобто ще до укладення названого договору про завдаток.

Таким чином, наявність теоретичного обґрунтування можливого погашення заборгованості в сумі 17 494,00 грн. в результаті певного збігу обставин не є підставою для її стягнення з відповідача.

За таких обставин, вищенаведені вимоги позивача не підлягають задоволенню, у зв’язку з недоведеністю розміру збитків та причинно-наслідкового зв'язку між невиконанням відповідачами обов'язку щодо виключення із Державного реєстру запису про обтяження майна позивача та збитками, які за твердженням позивача він поніс за договором про завдаток від 28.02.2008р., укладеним з громадянином ОСОБА_5, та за Кредитним договором №2836 від 27.10.2005р., укладеним з Відділенням «Промінвестбанку» в м. Чернівці.

Отже, доводи, наведені позивачем в позовній заяві та в апеляційній скарзі, частково знайшли своє підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про неповне з’ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинами справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, апеляційна скарга Фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а Рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2010р. у справі №25/36 – скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 22 316,00 грн. (еквівалентно 2 800 доларів США за курсом Національного банку України), з прийняттям в цій частині вимог рішення про їх задоволення.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на часткове задоволення позову та апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи як в місцевому господарському суді, так і в суді апеляційної інстанції підлягають поділу між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: на позивача у сумі 616,33 грн. (з них: 318,40 грн. - державне мито за звернення з позовом до суду, 138,74 грн. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; 159,19 грн. - державне мито за подання апеляційної скарги) та на відповідача у розмірі 432,01 грн. (з них: 223,16 грн. - державне мито за звернення з позовом до суду, 97,26 грн. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; 111,59 грн. - державне мито за подання апеляційної скарги).

Однак, при цьому апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини.

Згідно зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Відповідно до пп. "г" п.2 ст. З Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", за подання апеляційної скарги на рішення судів сплачується державне мито у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Зважаючи на розмір майнових вимог у даній справі, що оспорюється відповідачем, а саме у сумі 54 156,00 грн., за подання апеляційної скарги відповідач повинен був сплатити державне мито у розмірі 270,78 грн.

Натомість з матеріалів справи вбачається, що при поданні апеляційної скарги на Рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2010р. у справі №25/36 відповідачем було сплачено державне мито у розмірі 272,00 грн, що підтверджується квитанцією №012700541 від 19.11.2009р., тобто у більшому розмірі, ніж передбачено діючим законодавством.

Відповідно до ст. 47 Господарського процесуального кодексу України, державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

В п.1 ч.І ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" визначено, що сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

За таких обставин, державне мито, надмірно сплачене відповідачем при поданні апеляційної скарги у розмірі 01,22 грн., має бути повернуто з Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32-34, 46, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2010р. у справі №25/36 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Всеукраїнський Акціонерний Банк” (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 5, к/р №32003176201 в ГУ НБУ по м. Києву і Київській області, МФО 321024, код ЄДРПОУ 19017842, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_3, відомості про наявність рахунків в банківських установах відсутні) 22 316 грн. (двадцять дві тисячі триста шістнадцять гривень 00 копійок) збитків, 223,16 грн. (двісті двадцять три   гривні 16 копійок) державного мита, 97,26 грн. (дев'яносто сім гривень 26 копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.».

3.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Всеукраїнський Акціонерний Банк" (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 5, к/р №32003176201 в ГУ НБУ по м. Києву і Київській області, МФО 321024, код ЄДРПОУ 19017842, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_3, відомості про наявність рахунків в банківських установах відсутні) 111,59 грн. (сто одинадцять гривень 59 копійок) державного мита за подання апеляційної скарги.

4.          Повернути Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_3, відомості про наявність рахунків в банківських установах відсутні) з Державного бюджету України (р/р 31213259700011, одержувач: УДК у Шевченківському районі м. Києва, банк одержувача: ГУДК України у м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 26077968) надмірно сплачене державне мито за подання апеляційної скарги у розмірі 01,22 грн. (одну гривню 22 копійки), перераховані згідно з квитанцією №012700541 від 19.11.2009р. Оригінал квитанції №012700541 від 19.11.2009р. знаходиться в матеріалах справи №25/36.

5.          Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

6.          Матеріали справи №25/36 повернути до Господарського суду міста Києва.

7.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом місяця у встановленому законом порядку.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 12.07.10 (відправлено)