У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні 13 червня 2006 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24 травня 2005 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду міста Києва від 26 жовтня 2005 року.

Цим вироком засуджено

ОСОБА_1,

23 червня 1983 року народження,

раніше не судимого,

- за ч.2 ст.190 КК України на 1 рік 6 місяців обмеження волі;

- за ч.2 ст.186 КК України на 4 роки позбавлення волі.

            На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 629 грн. матеріальної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_2 і 805 грн. на користь потерпілої ОСОБА_3

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

ОСОБА_1 07.09.2004 року, близько 21 год., знаходячись на зупинці громадського транспорту АДРЕСА_1, зустрівши наочно знайомого неповнолітнього ОСОБА_4 та пройшовши з ним до двору будинку АДРЕСА_2, під виглядом необхідності відправити текстове повідомлення попросив передати йому у тимчасове користування мобільний телефон „Нокіа 1100”, який належить матері ОСОБА_4- ОСОБА_2 Отримавши від ОСОБА_4 мобільний телефон, ОСОБА_1, повідомивши про необхідність відійти на нетривалий час, утік з місця злочину, заволодівши шляхом обману  мобільним телефоном „Нокіа 1100”, вартістю 629 грн.

17.10.2004 року в період з 13год. до 14 год. ОСОБА_1, знаходячись біля будинку АДРЕСА_3, повідомив неповнолітнього ОСОБА_5 про те, що має намір придбати мобільний телефон. Коли ОСОБА_5 передав ОСОБА_1 мобільний телефон „Сіменс А-36”, зарядний пристрій до нього та сім-карту, а всього на загальну суму 300 грн., ОСОБА_1 повторно заволодів  шляхом обману зазначеними речами, належними потерпілій ОСОБА_6,  і утік з ними  місця злочину.

28.11.2004 року, близько 15 год., ОСОБА_1, знаходячись на стадіоні АДРЕСА_4, зустрів наочно знайомих неповнолітніх ОСОБА_7  і ОСОБА_3 і, побачивши у ОСОБА_3 мобільний телефон „Нокіа 3100”, вирішив повторно заволодіти чужим майном. Після того, як ОСОБА_3 передав свій мобільний телефон у тимчасове користування неповнолітньому ОСОБА_7та перестав звертати на нього увагу, і в той час, коли ОСОБА_7 хотів повернути телефон ОСОБА_3, ОСОБА_1 відкрито вихопив з рук ОСОБА_7 мобільний телефон з сім-картою, вартістю 805 грн., і заховав його під підкладку своєї куртки, відмовившись в подальшому віддавати його ОСОБА_3 і звернувши мобільний телефон на свою користь.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду міста Києва від 26 жовтня 2005 року апеляцію засудженого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Києва  від 24 травня 2005 року щодо нього - без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на неповноту та однобічність досудового та судового слідства, порушення його права на захист, неправильне застосування судом кримінального законодавства в частині кваліфікації його дій за ч.2 ст.186 КК України та недостатнє врахування пом'якшуючих покарання обставин при призначенні покарання, просить судові рішення щодо нього змінити, перекваліфікувати його дії з ч.2 ст.186 КК України на ч.2 ст.190 КК України, оскільки тілесних ушкоджень ОСОБА_3 він не спричиняв, не погрожував йому та призначити більш м'яке покарання.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України,  перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи засудженого ОСОБА_1, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за епізодами заволодіння  шляхом шахрайства майном ОСОБА_2 і  повторно майном ОСОБА_6 у касаційній скарзі не заперечуються.

Як убачається з матеріалів справи і визнається у касаційній скарзі засудженим,  мобільним телефоном ОСОБА_3 він заволодів без дозволу останнього, вихопивши мобільний телефон „Нокіа 3100” з рук ОСОБА_7, коли той мав намір передати його ОСОБА_3, а коли потерпілий ОСОБА_3 виявив пропажу телефону, тобто усвідомив протиправне заволодіння його майном ОСОБА_1 і неодноразово просив ОСОБА_1 повернути телефон, той відмовився  це зробити, не давав змоги потерпілому перевірити свою куртку,  в якій був схований телефон, а в подальшому розпорядився ним на власний розсуд. На досудовому слідстві ОСОБА_1 неодноразово зазначав, що продав цей телефон, оскільки йому були потрібні  гроші, які він використав на власні потреби.

        Відповідно до п. п. 5, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про  корисливі злочини проти приватної власності” №12 від 25.12.1992 року обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього, а грабіж - це відкрите викрадення майна у присутності потерпілого або інших осіб, якщо винна особа усвідомлює цю обставину.

               Всебічно дослідивши та оцінивши всі докази у сукупності, суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 по епізоду   відкритого викрадення майна у  ОСОБА_3. за ч.2 ст.186 КК України, і  підстав для перекваліфікації  цих дій на ч.2 ст.190 КК України не встановлено.

Твердження ОСОБА_1 про порушення його права на захист є необґрунтованими і спростовуються матеріалами справи. На досудовому слідстві та в суді ОСОБА_1 неодноразово роз'яснювались його права, в тому числі й право мати захисника,  від чого він відмовився, про що свідчать його власноручні розписки.

Посилання ОСОБА_1 на застосування щодо нього психологічного тиску на досудовому слідстві перевірялись судом першої та апеляційної інстанцій і свого підтвердження не знайшли.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть скасування судових рішень, по справі не встановлено. 

Покарання ОСОБА_1 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеню тяжкості вчинених злочинів, даних про особу засудженого, який характеризується задовільно,  частково визнав свою вину, раніше не судимий, але кримінальна справа щодо якого за аналогічний злочин була закрита за примиренням з потерпілим.

Призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення нових злочинів.

            Враховуючи викладене, підстав для призначення справи до розгляду з повідомленням осіб, визначених ст. 384 КПК України,  немає.

Керуючись ст. 394КПК України, колегія суддів

               у х в а л и л а:

відмовити ОСОБА_1у задоволенні його касаційної скарги.

Судді:

Кліменко М.Р.                Кармазін Ю.М.                Федченко О.С.