справа № 2-1793/10 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

03 листопада  2010 року    Ленінський районний суд міста Луганська у складі:

головуючого судді:           Кравченко Н.О.,

при секретарі:         Апанасовій Н.М., Беляніновій Л.І., Гусєвій К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луганська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування рішення третейського суду, -

В С Т А Н О В И В:

18.07.2007 року позивачка звернулася до Ленінського районного суду міста Луганська з первісним позовом до ОСОБА_3 із вимогою про подовження строку для звернення за встановленням порушеного права, скасуванням рішення третейського суду та визнання за нею права власності на ? частину домобудівні, розташованої у АДРЕСА_1 (а.с.22-23). Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Луганська від 24 липня 2007 р. позовна заява була залишена без руху до 27 серпня 2007 року для виправлення недоліків позовної заяви (а.с.20). 27.08.2007 року позивачка подала до суду, виправлену у відповідності до вимог ст.ст.118-119 ЦПК України, позовну заяву до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на ? частину спірної домобудівні (а.с.4-5), за якою було відкрито провадження у справі.

18.08.2007 року позивачка уточнила позовні вимоги, просила суд визнати недійсним рішення третейського суду №01-01 ц/с-2006 від 27.10.2006 року, а позов в частині визнання права власності на ? частину спірної домоволодіння  залишити без розгляду (а.с.67).

16.10.2009 року позивачка уточнила позовні вимоги, просить суд скасувати рішення третейського суду № 01-01 ц/с-2006  від 26.10.2006 року постановленого суддею третейського суду Черкасовою М.Д. при асоціації «Арбитраж» (а.с.164). В обґрунтування позову вказала, що в Артемівському районному суді міста Луганська розглядається справа про розділ сумісно нажитого майна за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3. Спірним майном є будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 який придбано у шлюбі. 5 лютого 2007 року представником відповідача в судовому засіданні Артемівського районного суду було надано рішення третейського суду №01-01 ц/с-2006 при асоціації «Арбитраж» від 26.10.2006 року. Рішення третейського суду базувалося на розписці про надання грошового займу ОСОБА_2 ОСОБА_3 15 грудня 1999 року в сумі 18 000 гривень для придбання будинку. Позивачка вважає, що даний будинок було придбано за сумісно нажиті грошові кошти у шлюбі між нею та колишнім чоловіком ОСОБА_3 ціною 5000 гривень. В розписці зазначено, що якщо ОСОБА_3 не поверне оговорену суму протягом 5 років, будинок повинно передати у власність ОСОБА_4 Ленінським районним судом м. Луганська видано виконавчий лист у виконання згаданого рішення третейського суду. Позивачка про існування розписки та рішення третейського суду дізналася випадково при розгляді цивільної справи про розподіл спільного майна. Також позивачка просить поновити строк для оскарження  рішення третейського суду № 01-01 ц/с-2006 від 26.10.2006 року(а.с.22-23), та вважає, що при винесенні рішення третейського суду були порушені її права та інтереси, тому просить скасувати рішення третейського суду № 01-01 ц/с-2006 від 26.10.2006 року постановленого суддею третейського суду Черкасовою М.Д. при асоціації «Арбитраж».

У судовому засіданні позивачка, підтримала уточнені позовні вимоги в повному обсязі, надала суду пояснення аналогічні обставинам викладеним у первісній та уточнених позовних заявах, а також надала суду письмові пояснення, просила суд задовольнити позов.

Представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_5 позов не визнав, надав суду письмові заперечення у яких посилався на те, що позивачці відомо про винесення рішення третейського суду з 05.09.2007 року. Посилаючись на ст.51 Закону України «Про третейські суди», яка набрала чинності 31.03.2009 року вважає, що позивачка не є суб’єктом оскарження рішення третейського суду, яке ухвалено до внесення змін до Закону України «Про третейські суди». Вважає, що відповідно до ч.4 ст. 51 Закону України «Про третейські суди» строк на оскарження рішень третейських судів встановлений протягом 3 місяців, тоді як позивачка дізналася про рішення третейського суду при Асоціації «Арбітраж» № 01-01 ц/с-2006 від 26.10.2006 року 05.02.2007 року і на цей час цей строк сплинув, у зв’язку з чим, просить суд в задоволенні уточнених позовних вимог відмовити (а.с.181-182).

Відповідач ОСОБА_2 до суду не з’явилася, про дату, час та місце розгляду справи неодноразово повідомлялась належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення та повідомлення про вручення телеграм. Заперечень на позовну заяву відповідачем ОСОБА_2 суду не надано.

Судом встановлено, що 27 грудня 1997 року зареєстровано шлюб за актовим записом №687 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, - що підтверджується довідкою виданою Артемівським відділом реєстрації актів цивільного стану Луганського МУЮ № 512 від 02.11.2006 року (а.с.13).

26.01.2000 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у шлюбі було придбано домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 про що свідчить договору купівлі-продажу від 26.01.2000 року №89, на підставі якого право власності на згадане домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 було зареєстроване за ОСОБА_3, - що підтверджується Довідкою МКП БТІ № 15/43-115 від 26.12.2007 року (а.с.15).

17 серпня 2004 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано, про що зроблено актовий запис № 423 в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу, - що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с.14).

Сумісно нажите майно після розірвання шлюбу подружжям не розділено, домовленості щодо його розподілу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не досягнуто, що не оспорюється сторонами.

27 жовтня 2006 року рішенням третейського суду при Асоціації «Арбітраж» (суддя Черкасова М.Д.) у справі №01-01 ц/с-2006 визнано дійсною угоду – договір позики, укладений 15 грудня 1999 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, та визнано за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно – житловий будинок з господарчими та побутовими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.16-19).

При цьому під час розгляду справи у третейському суді з приводу зазначеної нерухомості, позивачка до участі у розгляді справи не залучалась, учасником цієї справи не була. Вказані обставини підтверджуються копією рішення третейського суду (а.с.16-19).

20 листопада 2006 року ОСОБА_1 до Артемівського районного суду м. Луганська подано позовну заяву до ОСОБА_3 про розподіл сумісного нажитого майна (а.с.48), за якою 12.01.2007 року Ухвалою Артемівського районного суду м. Луганська (а.с.47) відкрито провадження у цивільній справі за цією позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3, яка в подальшому - 12.07.2007 року була уточнена з зазначенням співвідповідачем ОСОБА_2 (а.с.49) та за якою 4 серпня 2009 року було винесено ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду по заяві позивача.

Вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб , власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

У відповідності до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як зазначено у ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно ст.334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним, якщо договір про відчуження майна підлягає реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту реєстрації.

Ст.346 ЦК України передбачено, що право власності припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам’яток історії та культури; викупу земельної ділянки у зв’язку із суспільною необхідністю; викупу нерухомого майна у зв’язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки на якій воно розміщене; звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника; реквізиції; конфіскації;припинення юридичної особи чи смерті власника.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про третейські суди», обставини, встановлені рішенням третейського суду, підлягають обов'язковому доказуванню при розгляді цивільних, господарських та інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини.  

Слід зазначити, що з матеріалів справи не вбачається чи вчинявся правочин з купівлі – продажу спірного  будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2  відповідачем ОСОБА_3 особисто чи в інтересах подружжя, з урахування згоди на придбання домоволодіння позивачки  ОСОБА_1.

Судом не встановлено, чи оспорювала позивачка ОСОБА_1 укладання ОСОБА_3 договору позики  з відповідачкою ОСОБА_2, стосовно позики на придбання спірного домоволодіння.

Суд вважає, що зазначене рішення третейського суду, не може бути оскаржене ОСОБА_1, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону N 1701-IV ( 1701-15 ) треті особи  не мають права оскарження рішення третейського суду.

Згідно ст. 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом.

           Рішення третейського суду може бути оскаржене стороною у випадках, передбачених цим законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.            

          Рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав:

1.   справа , по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

2.   рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, то скасовано може бути лише ту частину рішення,що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

3.   третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;

4.   склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16-19 цього Закону.

 Заяву про скасування рішення третейського суду може бути подано до компетентного суду протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом.

  Як зазначалось, згідно зі ст.2 Закону компетентним судом є місцевий загальний суд за місцем розгляду справи третейським судом.

 Отже, відповідно до ст. 51 Закону України «Про третейські суди», в редакції закону, що діяла на час виникнення правовідносин між сторонами, рішення третейського суду не може бути оскаржене , якщо третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.  

Лише 05.03.2009р. Верховною радою України відповідно до Закону №1076 було внесено зміни до деяких законодавчих актів щодо діяльності третейських судів. Закон №1076 набрав чинності лише 31.03.2009р. і лише з цієї дати третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо нерухомого майна, та підставою для оскарження є, той факт, що третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Тобто, на момент ухвалення оскаржуваного рішення третейського суду та момент здійснення реєстрації права власності на об'єкт нерухомості спірне домоволодіння  (здійснено до 31.03.2009р.) Міністерство юстиції України надавало роз'яснення №19-32/30 від 22.06.2007р., відповідно до якого: Рішення третейського суду, яким визнано право власності на нерухоме майно, є право встановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності. Однак, для реєстрації прав власності на нерухоме майно на підставі рішення третейського суду має надаватися виконавчий документ, виданий компетентним судом.

Ленінським районним судом м. Луганська був виданий виконавчий лист 15 лютого 2007 року Ленінським районним судом міста Луганська, на підставі якого було зареєстровано право власності за відповідачкою  ОСОБА_2. Підстав для відмови  у видачі виконавчого документу компетентним судом, що видав виконавчий лист,  встановлено не було.

Відповідно до ст.. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зазначені вимоги було дотримано та в цьому нема порушень прав та інтересів позивачки  ОСОБА_1.

Оскаржуваним рішенням третейського суду ОСОБА_1 не зобов'язується до будь-яких дій або до утримання від будь-яких дій, що свідчить про відсутність зміни її прав та обов'язків.

Суд, вважає за необхідне зауважити, що скасування рішення третейського суду можливе лише за наявності порушень передбачених ст. 51 Закону України «Про третейські суди», однак, на зазначену норму в своїй уточненій позовній заяві (а.с.164) ОСОБА_1 взагалі не посилається.

В свою чергу, відповідно до п. 1.6 Рекомендацій Президії Вищого Господарського суду України №04-5/639 від 11.04.2005 р. «Про деякі питання практики застосування господарськими судами Закону України "Про третейські суди"» - «Судам необхідно мати на увазі, що наведений у частині третій статті 51 Закону перелік підстав, з яких може бути оскаржене та скасоване рішення третейського суду, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Отже, у разі оскарження рішення третейського суду з інших підстав, ніж наведені у зазначеній нормі Закону, у прийнятті відповідної скарги слід відмовляти».

    Таким чином, при розгляді вказаної справи, суд дійшов висновку,  що рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, оскільки підстав, передбачених законом для скасування, судом не встановлено, також заява про оскарження рішення від ОСОБА_1 до  компетентного суду з дотриманням правил підсудності та підвідомчості протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом не надходила.

Закон «Про третейські суди» не містить  положень про можливість поновлення  строку звернення з заявою про скасування рішення третейського суду. Проте, виходячи з уточнених  позивних вимог визначених позивачкою у заяві від  16 жовтня 2009 року /а.с. 164/ ,  перед судом ставилося питання лише  щодо скасування рішення третейського суду №01-01 ц/с-2006 від 27.10.2006 року.

           Суд, також, мотивуючи рішення, врахував, що відповідно до фотокопії паспорту   ОСОБА_1, з реєстраційного обліку за адресою спірного домоволодіння позивачка була знята 08 червня 2006 року, при цьому позиваючись до  Артемівського районного суду м. Луганська до відповідача  ОСОБА_3 про поділ спільного майна у листопаді 2006 року, ОСОБА_1 не заявляла вимог щодо забезпечення позову, шляхом заборони відчуження, або заборони реєстрації права власності державним реєстратором, або інших дій щодо спірного домоволодіння, хоча вже не мешкала за адресою спірного домоволодіння, та не мала правовстановлюючих документів на будинок, та усвідомлювала, що право власності на будинок зареєстровано за її колишнім чоловіком відповідачем ОСОБА_3, що підтверджується фотокопією ухвали Артемівського районного суду м. Луганська від 23 листопада 2006 року  (а.с.11).

Тому, суд дійшов висновку, що позивачка не довела свою необізнаність щодо рішення третейського суду № 01-01 ц/с-2006  від 26.10.2006 року, оскільки реєстрація права власності відбулася, тобто після спливання тримісячного  строку на оскарження, та після подання позивачкою позову до Артемівського районного суду м. Луганська до відповідача  ОСОБА_3 про поділ спільного майна.        

З огляду на викладене, відмовляючи у задоволенні позивних вимог  ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування рішення третейського суду, суд виходить з того, що позивачка не довела, що вона є суб’єктом оскарження рішення третейського суду, та що вона не мала змоги довідатися про порушення своїх законних прав та інтересів, стосовно спірного домоволодіння.  

Керуючись Законом України «Про третейські суди» (в редакції до 31.03.2009 року), , ст.ст. 10, 15, 15-1, 30, 60, 62, 88, 202, 202-1, 212, 213, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 169, 224, 212-215,  294, 296   ЦПК України, суд, -  

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування рішення третейського суду – відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з моменту його проголошення до Апеляційного суду Луганської  області шляхом подачі апеляційної скарги через Ленінський районний суд м. Луганська. Особам, які приймали участь в розгляді справи, але не були присутні при оголошенні рішення в той же строк після отримання копії рішення.

Головуючий: суддя                             Н.О. Кравченко