Справа № 2-1077/10

Р І Ш Е Н Н Я

   І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2010 року                   Бериславський районний суд Херсонської області

                        в складі:    головуючого  -     судді Сіянка В. М.

                                за участю секретаря  -           Тимофієнко І. П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бериславі Херсонської області в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними контракту від 13.11.2002 року та доповнення до контракту від 17.03.2008 року, посилаючись на те, що 13.11.2002 року між сторонами було укладено контракт безвідсоткової позики в іноземній валюті, на підставі якого позивачка отримала від відповідачки 20000 доларів США для здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку, який ділиться між сторонами порівну. 07.12.2009 року позивачка повернула відповідачці 20000 доларів США. Зі змісту контракту випливає, що він є договором про спільну діяльність, в якому одна сторона надає грошові кошти, а інша приймає їх ля здійснення комерційної діяльності з розподілом прибутку порівну між сторонами договору. На виконання умов контракту, після отримання коштів від відповідачки вона зареєструвалася суб’єктом господарської діяльності та почала здійснювати господарську діяльності з метою отримання прибутку, про що надавала відповідні звіти до ДПІ у Бериславському районі. В порушення вимог Порядку обліку платників податків, зборів (обов’язкових платежів), затвердженого наказом ДПА України від 19.02.1998 року № 80, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.03.1998 року за № 172/2612 зазначений контракт як договір про спільну діяльність не був зареєстрований в податковому органі та не був нотаріально посвідчений. На даний час відповідачка не приймає участі у спільній діяльності, оскільки її грошовий вклад повній їй повернутий позивачкою. Крім того, 17.03.2008 року між сторонами було укладено доповнення до зазначеного контракту, яке було підписане позивачкою проти її волі, на вкрай невигідних для неї умовах, під впливом психологічного тиску з боку відповідачки, про що свідчать власноручно написані відповідачкою листи на ім’я позивачки. Зазначеним доповненням відповідачкою було фактично визначено проценти за користування коштами у фіксованому вигляді, а саме у розмірі 750 гривень щомісячно, які повинні сплачуватися з 01.01.2009 року по 01.01.2015 року, і цей розмір перевищував 50 % отриманого нею прибутку від здійснення підприємницької діяльності. Доповнення до контракту було підписане позивачкою під погрозами відповідачки, яка погрожувала накласти стягнення на майно позивачки та засоби до існування, тим самим позбавивши її нормальних умов для проживання. Умовами доповнення до контракту позивачка повинна сплачувати відповідачці проценти, при тому, що 07.12.2009 року вона повернула відповідачці суму боргу в повному обсязі, що суперечить здоровому глузду. Крім того, відповідачка не є суб’єктом правовідносин на фінансовому ринку, а тому відповідно до норм Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не має права надавати кошти під проценти. Умови доповнення до контракту є кабальними для позивачки, оскільки вона ніколи не отримувала таких прибутків від підприємницької діяльності (750 гривень на місяць) про що свідчать її податкові декларації. Зазначені вище контракт та доповнення до нього не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (якими є розподіл прибутку порівну між учасниками), а тому такі договори, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України є недійсними. Умови доповнення до контракту є несправедливими, оскільки є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду позивачки. Зокрема несправедливими є умови контракту щодо обмеження права позивачки на отримання прибутку в повному обсязі, оскільки вона повернула відповідачці суму коштів у повному обсязі, а тому відповідачка не приймає участі у сумісній діяльності. Окрім цього, укладаючи доповнення до контракту позивачка помилялася в суті цього доповнення, а саме, позивачка рахувала, що доповнення до контракту будуть стосуватися контракту саме як договору про сумісну діяльність, але в результаті укладення доповнення контракт набув рис договору позики зі сплатою процентів. Не усвідомлюючи цього вона сплачувала відповідачки по 750 гривень щомісячно на виконання умов доповнень, допоки їй не роз’яснили її помилку фахівці у галузі права, після чого вона перестала платити зазначені кошти. На підставі ст. ст. 203, 228, 236 ЦК України просила задовольнити позов.              

У судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні, з підстав, зазначених в позові. Додатково пояснила, що підставою для звернення її до суду з даним позовом є неможливість виконувати взяти нею зобов’язання відповідно до укладеного контракту та доповнень до нього, через скрутне матеріальне становище.

У судовому засіданні відповідачка позов не визнала через його безпідставність та необґрунтованість, пояснила, що позивачка більше семи років користувалася її грошима, організувала свій бізнес на її гроші, не виплатила її жодної копійки від отриманих нею прибутків, а тому умови доповнення до контракту про те, що позивачка повинна сплачувати 750 гривень щомісячно за кожен місяць користування позикою є справедливими, такими що влаштовують обидві сторони. Позивачка та її чоловік ( який на момент укладення контракту працював у прокуратурі) самі розробили та склали текст контракту та доповнення до нього, вона до складання тексту договорів не має жодного відношення, а тому вона не могла ввести позивачку в оману чи викласти тексти договорів на вкрай невигідних для позивачки умовах. Норми цивільного законодавства України дають їй можливість отримувати проценти від коштів, наданих нею у позику. Величина процентів, про яку вони домовилися з позивачкою є значно нижчою ніж проценти за банківський кредит, а тому такі умови не можуть бути кабальними для позивачки, а навпаки, є для позивачки вигідними, оскільки вона не платила за користування коштами шість років, а тому сторони дійшли згоди щодо сплати процентів на майбутнє. Нічого протизаконного в її бажанні отримувати проценти за надання коштів у позику вона не бачить. Позивачка не навела жодних доказів в обґрунтування позову. Просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог та застосувати строк позовної давності.  

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідка, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13.11.2002 року між сторонами було укладено контракт безвідсоткової позики в іноземній валюті (далі – Контракт), на виконання якого відповідачка надала позивачці у позику 20000 доларів США, що не заперечується сторонами (а. с. 10-12). Кошти відповідачкою були надані на обумовлені контрактом цілі, а саме для фінансування виробничих програм і грошових витрат позивачки при здійсненні останньою комерційної діяльності з метою отримання прибутку, який буде поділено між сторонами у відношенні 50% на 50%. Строк дії контракту узгоджений сторонами до 01.06.2008 року. Позика надавалася відповідачкою строком на п’ять років з моменту отримання позивачкою коштів (п. 5.1. Контракту).

На виконання умов Контакту позивачка 16.01.2003 року зареєструвалася суб’єктом підприємницької діяльності та почала здійснювати підприємницьку діяльність, від якої отримувала прибуток, що підтверджується податковими деклараціями позивачки (а. с. 14, 16).

До  17.03.2008 року позивачка не сплачувала відповідачці жодних коштів від підприємницької діяльності, як то було передбачено п. 2.1. Контракту, що не заперечувалося сторонами.

Відповідно до п. 1.2. Контракту позика надається на безвідсотковій (безвідплатній) основі саме через те, що між сторонами налагоджуються тісні взаємовигідні ділові стосунки.

Відповідачка у судовому засіданні пояснила, що позивачка сплачувала їй кошти на протязі 2004-2008 років в сумах, що не перевищували 500 доларів США при кожному платежі, які вона розцінювала як доходи від підприємницької діяльності, але після того, як позивачка пояснила їй, що це повернення боргу, а ніяких доходів від надання коштів у позику відповідачка при цьому не отримує, вона наполягла на зміні умов Контракту та фіксуванні розміру плати за користування отриманими позивачкою коштами у твердій грошовій сумі. Також сторони дійшли згоди про продовження строку надання позики, що й булло відображено в доповненнях до Контракту від 17.03.2008 року.      

Таким чином, на думку суду, саме невиконання позивачкою умов Контракту про поділ отриманих нею прибутку від підприємницької діяльності і призвело до погіршення тісних взаємовигідних ділових стосунків між сторонами (п. 1.2. Контракту), наслідком чого стало укладення між сторонами доповнення до контракту, в якому сторони змінили порядок користування позивачкою наданими їй відповідачкою коштами з безпроцентної позики на позику зі сплатою процентів, що фактично збалансувало інтереси сторін, оскільки до моменту укладення доповнень до Контракту всі вигоди від «співробітництва» сторін отримувала виключно позивачка (у вигляді безвідсоткового користування грошима відповідачки та отримання доходів від підприємницької діяльності, розпочатої внаслідок отримання коштів від відповідачки).  

17.03.2008 року сторони уклали доповнення до Контракту, за яким, серед іншого, доповнили умови Контракту умовою про те, що позивачка зобов’язується після повернення суми позики сплачувати відповідачці грошові кошти у розмірі 50 % від прибутку від здійснення підприємницької діяльності, але не менше 750 гривень у місяць з 01.01.2009 року по 01.01.2015 року, також було продовжено на один рік строк користування позикою (а. с. 13).

Позивачка, на виконання умов Контракту, з урахуванням доповнення від 17.03.2008 року, сплатила відповідачці 6000 гривень за період з 01.01.2009 року по 01.09.2009 року та додатково 150 гривень за вересень 2009 року, і в подальшому коштів відповідачці не сплачувала, що не заперечувалося сторонами.

07.12.2009 року позивачка повернула відповідачці 50 доларів США і таким чином повернула весь борг в розмірі 20000 доларів США, який сплачувався позивачкою на протязі 2004-2009 років частинами, що підтверджується наданими позивачкою розписками та не заперечується сторонами.

Посилання позивачки на ту обставину, що укладений між сторонами Контракт є договором про сумісну діяльність, який в порушення вимог Порядку обліку платників податків, зборів (обов’язкових платежів), затвердженого наказом ДПА України від 19.02.1998 року № 80, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.03.1998 року за № 172/2612 не був зареєстрований в податковому органі та не був нотаріально посвідчений, не береться судом до уваги, оскільки виходячи із буквального тлумачення змісту Контракту, а саме  назви сторін договору як кредитор і боржник; предмету Контракту (п. 1.1.-1.2.), останній є саме договором безвідсоткової позики, а не договором про сумісну діяльність, в розумінні глави 38 ЦК УРСР (1963 року), який діяв на момент укладення Контракту.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 430 ЦК УРСР (1963 року) громадяни можуть укладати договір про сумісну діяльність лише для задоволення своїх особистих побутових потреб.  

На момент укладання Контакту його умови не суперечили вимогам ст. 374 ЦК УРСР (1963 року). Указана норма не передбачала права позикодавця на отримання від позичальника відсотків за користування грошима.

З 01.01.2004 року набув чинності ЦК України, відповідно до ст. 1048 якого позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Договір позики вважається безпроцентним, якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

    З урахуванням положень ЦК України (2003 року) сторони 17.03.2008 року уклали доповнення до контракту, відповідно до якого позивачка зобов’язується після повернення суми позики сплачувати відповідачці грошові кошти у розмірі 50 % від прибутку від здійснення підприємницької діяльності, але не менше 750 гривень у місяць з 01.01.2009 року по 01.01.2015 року, що відповідає нормам ст. 1048 ЦК України.  

    У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

    При цьому посилання позивачки на невідповідність зазначеної вище умови доповнень до Контракту Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не береться судом до уваги при ухваленні рішення, оскільки право на отримання процентів за користування коштами при наданні їх у позику, передбачене ст. 1048 ЦК України, що підтверджено також ухвалою ВСУ від 09.12.2009 року, опублікованої у виданні «Цивільне судочинство. Судова практика у цивільних справах», 2010, №   2.

    Посилання позивачки на ту обставину, що вона змушена була укласти доповнення до Контракту під психічним впливом відповідачки не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, не береться судом до уваги при ухваленні рішення, оскільки надані позивачкою листи відповідачки (а. с. 15) є пропозицією останньої змінити умови Контракту, на які позивачка могла і не погоджуватися, і не містять в собі жодних погроз чи примусу.

    Даного висновку суду не спростовують показання свідка ОСОБА_3, допитаної в судовому засіданні, яка не повідомила суду жодних фактів, щодо наявності психологічного тиску з боку відповідачки до позивачки щодо примусу до підписання доповнень до Контракту.

    Також суд оцінює критично посилання позивачки на помилку в тлумаченні суті та змісту доповнень до Контракту, оскільки як текст Контракту, так і текст доповнень до нього виготовлювала сама позивачка і текст доповнень сформульований досить конкретно та є цілком зрозумілим для сторін, що також підтверджується тим, що позивачка сплатила відповідачці 6000 гривень за період з 01.01.2009 року по 01.09.2009 року та додатково 150 гривень за вересень 2009 року на виконання умов доповнень до Контракту.      

Таким чином позивачкою не наведено достатніх підстав, передбачених чинним законодавством України, передусім порушення норм ст. 203 ЦК України при укладання оспорюваних правочинів, в судовому засіданні не встановлено фактів укладення оспорюваних правочинів під впливом помилки чи під примусом (за відсутності добровільної згоди на їх укладення), чи за відсутності наміру створення правових наслідків, обумовлених оспорюваними правочинами, та не надано належних та допустимих доказів їх наявності, умови оспорюваних правочинів не суперечать чинному законодавству та моральним засадам суспільства, а тому у суду відсутні підстави визнати оспорювані правочини недійсними.

В свою чергу неможливість виконання зобов’язань за укладеними договорами, на що посилалася позивачка у судовому засіданні, не є підставою для визнання їх недійсними.

    Крім того, позивачка звернулася до суду з позовом 15.09.2010 року та пропустила встановлений ст. 257 ЦК України трирічний строк звернення до суду з даним позовом, початок якого необхідно відліковувати з дати підписання Контракту (13.11.2002 року), а закінчення – 13.11.2005 року, відповідачка у судовому засіданні заявила про застосування позовної давності, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним Контракту.      

На підставі викладеного, керуючись ст. 374 ЦК УРСР (1963 року), ст. ст. 6, 11, 15, 16, 203, 204, 215, 256, 257, 261, 267, 1046-1048 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57-66, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

    У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Херсонської області через Бериславський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

    Суддя                                                  В. М. Сіянко