Справа №2-2771/10

                                                              Р І Ш Е Н Н Я

                                                  І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

06 жовтня  2010 р.                                                                                                                    м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

     головуючого судді – Домусчі Л.В.,

    при секретарі -           Ларіної Т.Г..,

розглянувши в відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним,  за участю третіх осіб – державного нотаріуса Пенчева К.Л. та ОСОБА_4

                                              ВСТАНОВИВ:

        У травні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суд м. Одеси з позовом до ОСОБА_2, яку в ході розгляду справи уточнила 17.03.08р.(а.с.109) про визнання недійсним договору дарування 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

       Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що вказаний договір було укладено нею під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах. В процесі розгляду справи позивач відмовилась від вимоги щодо визнання за нею права власності на спірну квартиру, про що надала письмову заяву від 25.05.2010 року.

        Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31.01.2009 року позов був задоволений. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12.05.2009 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31.01.2009 року було скасовано та направлено справу на новий розгляд до Приморського районного суду м. Одеси в іншому складі.

         В підтвердження своєї правововї позиції представник позивача в минулих судових засіданнях послалась на такі обставини. ОСОБА_1, 1920 року народження, є людиною похилого віку, одинокою особою, учасником війни, інвалідом першої групи, отримує мінімальну пенсію, потребує постійного сторонього догляду, про що зазначено в довідкі про інвалідність.

         Крім того, в січні місяці 2006 року в неї було виявлено пухлину щоки та запропоновано хірургічну операцію. Зокрема, 10 січня 2006 року під час медичного огляду дільничним лікарем Брянською Г.П. було виставлено діагноз: рак шкіри носу та було рекомендовано проконсультуватися в Одеському обласному онкологічному диспансері /далі – ОООД/.

        11 січня 2006 року позивач була оглянута лікарем-онкологом, хірургом  ОООД Пенковським Г.М., який після візуального огляду порадив їй зробити операцію по видаленню злоякісної  пухлини, для чого зобов*язав її пройти необхідні обстеження в поліклініці за місцем проживання для підготовки до майбутньої операції.

        Позивач, будучи самотньою особою, яка вкрай потребувала моральної підтримки та фізичної і матеріальної допомоги, особливо під час операції та в післяопераційний період, не маючи іншого виходу з цього скрутного становища, розраховуючи на реальну допомогу з боку відповідача, який запропонував за це подарувати йому квартиру, була вимушена погодитися з його пропозицією укласти невигідний для себе договір дарування, яким повністю позбавила себе права власності на своє єдине житло.

        З’ясувавши перелік документів, необхідних для нотаріального посвідчення договору дарування нерухомого майна, 12 січня 2006 року позивач звернулася до КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об*єктів нерухомості» /далі – КП «ОМБТІ та РОН»/ та оформила замовлення на виготовлення витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, який отримала 10.02.2006 року, та 15.02.2006 року разом з відповідачем уклала договір дарування частини квартири.

         Позивачка 06.10.10р. в судове засідання не зявилася, про час і місце судового засідання повідомлялась належним чином, надала до суду заяву з проханням розглянути справу у її відсутності.

         Представник відповідача - ОСОБА_7, діючий за довіреністю, в судове засідання 06.10.2010р. не з’явився, надавши суду письмову заяву про слухання справи у його відсутність. В минулих судових засіданнях він позов не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на викладені в своєму запереченні доводи, а саме: необгрунтованість позову та невідповідність дійсності обставин, викладених в позовній заяві. На його думку, в межах заявлених позовних вимог право позивача у зазначений ним спосіб захисту не підлягає.

         Треті особи – державний нотаріус Пенчев К.Л. Шостої Одеської Державної нотаріальної контори, яким було посвідчено договір дарування, та ОСОБА_4, який є співвласником спірної квартири, судом повідомлялись належним чином про час та місце  слухання справи. В судове засідання не з’явились, надавши письмову згоду слухати справу за їх відсутність.

          Суд, заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника позивача, представника відповідача, свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи документи, вважає позовні вимоги обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

            Судом встановлено, що згідно нотаріально посвідченого договору дарування від 15.02.2006 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, останній отримав 2/3 частини квартири АДРЕСА_1. (а.с.57-58).

              Відповідно до технічного паспорту на правовстановлюючих документів спірна квартира складається з 2-х кімнат житловою площею 27 кв.м., та загальною площею 42,3 кв.м. (а..с.12-13,).

              Судом встановлено, що сторони тривалий час знайомі, є родичами та підтримували до укладання вказаного договору  добрі стосунки.

              ОСОБА_1 є інвалідом 1-ї групи безстроково та потребує  стороннього догляду (а.с.9, 67). Іншого житла позивачка не має.

              Як вбачається з оглянутих в судовому засідання амбулаторних карт хворого –ОСОБА_1 №7735/06 пол-ка №2  -медичної довідки хворої ОСОБА_1, 10.01.06р. позивачка звернулася до лікаря зі скаргами на головну біль та інші недомагання, та після її огляду лікар зазначив що в області носа зліва на кожі є новоутворення. 11.01.2006 року дільничний лікар Брянська Г.П. поставила діагноз рак шкіри носу та рекомендовано їй обстежитися в ОООД.

        10.01.2006 року, згідно відмітки, зробленої хірургом-онкологом ОСОБА_8.,  позивач дізналася про необхідність проведення операції по видаленню злоякісного новоутворення.

          Відповідно до епікризу з Одеського обласного  онкологічного диспансеру позивачка знаходилась на обстеженні, лікуванні з 13.06.06р. по 26.06.2006р. де їй було проведено операцію 14.06.2006р.-іссечення кожи лівої щоки з опухоллю та пластичним закриттям раньового дефекту переміщенним кожним лоскутом(а.с.10).

         12.01.2006 року вона звернулася до КП «ОМБТІ та РОН» для виготовлення витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, що підтверджується відповіддю КП «ОМБТІ та РОН» від 16.11.2007 року. Замовлений витяг з реєстру прав власності позивач отримала 10.02.2006 року та разом з відповідачем 15.02.2006 року звернулась до Шостої одеської державної нотаріальної контори з проханням нотаріально посвідчити договір дарування частини квартири, що і було зроблено.

       З пояснень представника позивача вбачається, що гроші на лікування позивачка отримала в борг у ОСОБА_9, при цьому позивачка розраховувала на допомогу відповідача, однак у зв’язку з неотриманням від відповідача такої допомоги, згодом ОСОБА_1 після одужання цей борг віддала ОСОБА_9

        Також встановлено, що позивачка впродовж 2007р. продовжувала особисто сплачувати рахунки на надання комунальних послуг , що підтверджується  наданими копіями квитанцій (а.с.18-20)

         Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9-сусідка ОСОБА_1, повністю підтвердила доводи позивача щодо збігу в неї тяжких життєвих обставин, що вплинули на формування її волевиявлення при укладанні договору дарування  від15.02.2006 року. Зокрема, свідок повідомила, що супроводжувала ОСОБА_1 взимку 2006 року до ОООД та була присутня на консультації лікаря-онколога, який виявив у ОСОБА_1 злоякісне новоутворення та порадив зробити операцію.

        Крім того, свідку було відомо про те, що позивач подарувала свою частину квартири відповідачу, з яким існувала домовленість про допомогу матеріального та морального характеру під час операції та в післяопераційний період. Саме тому, за вказівкою ОСОБА_1 ОСОБА_9 в перший день госпіталізації, тобто13.06.2006 року, що вбачається з роздруківки телефонних розмов,(а.с.97, 112) зателефонувала ОСОБА_2 та запросила його з’явитися до ОООД  для надання допомоги позивачу. Однак, він відмовився приїхати, посилаючись на неможливість надати їй потрібну допомогу. Про цю розмову вона повідомила ОСОБА_1, яка потім дуже плакала. Також свідок пояснила, що у позивачки не було грошей на операцію, і вона  сплатила сама за цю операцію, і згодом позивачка повернула їй ці гроші. При цьому ОСОБА_1 повідомила її, що в неї є опора-племінник, тобто відповідач по справі, який про нею потурбується, так як вона  йому подарувала свою частину квартири, що він повинен за нею доглядати. Однак цього так і не відбулося.  В лікарні вона також доглядала позивачку, та потім сама привезла її додому і позивачка при неї дзвонила відповідачу та просила допомоги, однак той їй відмовив, посилаючись на відсутність грошей та часу. Позивачка була дуже здивована що відповідач так себе повів.

         Представники сторін погодились закінчити слухання справи у відсутності свідка ОСОБА_8

          В судовому засіданні представник відповідача не заперечував проти свідченнь ОСОБА_9

           Суд не приймає до уваги акт амбулаторної судово-психіатрічної експертизи №890 від 03.09.2008р. так як він не має відношення до суті справи.

           Відповідно до пункту 23 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Такими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім*ї та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

       Суд не бере до уваги доводи представника відповідача про те, що договір дарування не може бути визнаний  недійсним як такий, що укладений на вкрай невигідних умовах, оскільки чинним законодавством України не передбачено будь-яких обмежень щодо визнання недійсним договору дарування. Як свідчить Узагальнення судової практики Верховного Суду України від 24.11.2008 року «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», поширеними є позови про визнання недійсними договорів дарування, укладених під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах. Як правило, з такими позовами звертаються особи похилого віку,  які укладали ці договори з метою отримання підтримки від обдарованих».

       У відповідності з ч.3 ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі та недодержання цього в момент вчинення правочину є підставою для визнання правочину недійсним. Позивачем надано достатньо доказів на підтвердження її доводів, які свідчать про існування в неї крайнє несприятливого становища та критичної ситуації, для усунення якої вона була вимушена укласти спірний договір.

       Таким чином, суд доходить висновку про те, що позивач вчинила договір дарування внаслідок збігу тяжких обставин на вкрай невигідних для неї умовах, оскільки вона не має іншого житла і цим договором позбавила себе права власності на єдине наявне в неї житлове приміщення. Судом достовірно встановлено, що тяжкі обставини, які виникли у позивача напередодні онкологічної операції, безпосередньо пов’язані з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для себе умовах.  

       Відповідно до ст. 233 ЦК України, що встановлює правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини, правочин, який укладено особою під впливом тяжких для неї обставин і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються правові наслідки недійсності правочину.

       Відповідно до ст. 216 ЦК України все одержане на виконання правочину підлягає поверненню сторонам. Договори дарування належать до безоплатних правочинів, за їх умовами обдаровані не мають перед дарувальниками будь-яких зобов'язань матеріального характеру. Таким чином зокрема, ОСОБА_1  підлягає поверненню її частина спірної квартири  .

        Суд вважає за необхідне привести сторони до первинного стану, тобто спірна частина квартири повертається у власність позивача.

        На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203,216, 233 ЦК України, п. 23 Постанови  № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року,  ст.ст. 10, 11, 15,60, 88, 169, 197, 209, 212, 214,  215, 218 ЦПК України, суд –

                                                              ВИРІШИВ:

       Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування квартири недійсним – задовольнити.

        Визнати недійсним договір дарування 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 від 15.02.2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

     Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційному суду через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення .

      Cуддя Приморського районного

      суду   м. Одеси                                                                                           Л.В. Домусчі