КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.10.2007 № 10/555-9/11
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Насімчук Л.М. – дов. №13-72 від 27.08.2007р.;
Терещенко Н.О. – дов. №104-84 від 11.09.2006р.;
Буряк В.Г. – дов. №13-36 від 07.05.2007р.;
від відповідача - Ларіонова О.О. – дов. №425 від 09.10.2007р
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний інформаційно-рекламний центр "Сенс"
на рішення Господарського суду м.Києва від 08.05.2007
у справі № 10/555-9/11
за позовом Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний інформаційно-рекламний центр "Сенс"
про стягнення 1546207,94 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором №22 від 05.02.1999р. у розмірі 1 546 207, 94 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, в порушення умов договору, не оплатив надані йому позивачем послуги, а отже, порушив свої договірні зобов’язання, що призвело до виникнення заборгованості.
08.05.2007р. позивач подав суду заяву, в якій доповнив свої вимоги та просив суд стягнути з відповідача 2 734 873,47 грн. заборгованості по договору №22 від 05.02.1999р., з яких 2 507 130,95 грн. основний борг, 150 971,34 грн. - індекс інфляції, 76 771,18 грн. - 3 % річних, збільшивши при цьому суму основного боргу на 960 923,01 грн.
Господарський суд міста Києва прийняв до розгляду вимоги позивача про стягнення з відповідача індексу інфляції та 3% річних, нарахованих на суму основного боргу, але залишив без розгляду вищевказану заяву в частині збільшення суми боргу на 960 923,01 грн.
Відповідач проти позовних вимог заперечував, просив суд відмовити в їх задоволенні, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності та непідтвердженість вимог про стягнення належними доказами.
Рішенням Господарського суду міста Києва по справі №10/555-9/11 від 08.05.2007р. позов було задоволено частково та присуджено до стягнення з відповідача 1 431 057,06 грн. основного боргу, 139 728,04 грн. - інфляції, 71 053,79 грн. – 3% річних, 5 208,34 грн. державного мита та 109,21 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати Рішення Господарського суду міста Києва по справі №10/555-9/11 від 08.05.2007р., прийнявши нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, щодо наявності факту порушення відповідачем своїх договірних зобов’язань та наявності заборгованості станом на день прийняття судом рішення, а також невірно застосовано норми процесуального і матеріального права, а саме ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 77, ч.7 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України, п.4 ст. 267 Цивільного кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2007р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 27.06.2007р.
27.06.2007р. до Київського апеляційного Господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги без зазначення номеру та дати їх складання.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2007р., у зв’язку з нез’явленням у судове засідання представника відповідача, розгляд справи №10/555-9/11 було відкладено на 18.07.2007р.
18.07.2007р. у судовому засіданні представником відповідача було подано клопотання б/н від 18.07.2007р., в якому він зазначає про те, що при розгляді справи в суді першої інстанції між сторонами не складались Акти звірки розрахунків за спірним договором, в яких було б відображено реальну суму заборгованості відповідача. Оскільки предметом розгляду справи є саме стягнення заборгованості з відповідача за Договором №22 від 05.02.1999р. за період з вересня 2001р. по серпень 2004р., а в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на Акт звірки розрахунків від 01.10.2003р., тому відповідач просить суд зобов’язати позивача надати Акт звірки розрахунків за вищевказаним договором станом на день розгляду справи в суді апеляційної інстанції та у зв’язку з цим відкласти розгляд справи на іншу дату.
Представник позивача заперечував проти клопотання відповідача, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2007р. вказане клопотання представника відповідача було задоволено лише в частині зобов’язання сторін скласти Акт звірки розрахунків за договором за період з вересня 2001р. по серпень 2004р. станом на день прийняття Господарським судом міста Києва оскаржуваного Рішення по справі №10/555-9/11. В іншій частині клопотання залишено без задоволення, розгляд справи відкладено на 29.08.2007р.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2007р., у зв’язку з нез’явленням у судове засідання представника відповідача та невиконанням сторонами вимог ухвали суду від 18.07.2007р., розгляд справи було відкладено на 12.09.2007р.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2007р., у зв’язку з нез’явленням у судове засідання представника відповідача та невиконанням ним вимог ухвали суду від 18.07.2007р. та від 29.08.2007р., розгляд справи було відкладено на 26.09.2007р.
Представник відповідача у судовому засіданні 26.09.2007р. заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв’язку з тим, що між керівництвом сторін тривають переговори щодо можливості укладення мирової угоди по справі.
Представники позивача не заперечували проти клопотання представника відповідача.
Позивачем була подана погоджена з відповідачем заява б/н від 26.09.2007р., в якій вони, відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, просили продовжити строк вирішення справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2007р. клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи було задоволено, продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 10.10.2007р.
У судовому засіданні 10.10.2007р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 17.10.2007р., з 17.10.2007р. до 24.10.2007р.
У судовому засіданні 10.10.2007р. представником позивача були подані письмові пояснення №13-90 від 10.10.2007р. щодо доповнення позовних вимог, згідно з заявою №03-72 від 21.10.2004р., в яких він просив суд розглянути та задовольнити додаткові вимоги про стягнення з відповідача 960 923,01 грн., які були залишені судом першої інстанції без розгляду.
15.10.2007р. до Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги б/н від 15.10.2007р.
У судовому засіданні 17.10.2007р. представником позивача були подані заперечення на додаткові пояснення відповідача №13-91 від 17.10.2007р.
19.10.2007р. до Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі від 15.10.2007р.
У судовому засіданні 24.10.2007р. представником позивача були подані доповнення до заперечень на додаткові пояснення відповідача №13-95 від 23.10.2007р.
Представники відповідача у судових засіданнях підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, просили суд скасувати Рішення Господарського суду міста Києва по справі №10/555-9/11 від 08.05.2007р., прийнявши нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Представники позивача заперечували проти доводів, викладених в апеляційній скарзі з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу та додаткових письмових поясненнях до нього, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін Рішення Господарського суду міста Києва по справі №10/555-9/11 від 08.05.2007р.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
05.02.1999р. між позивачем та відповідачем було укладено договір №22 (далі за текстом – Договір).
Згідно з п.1.1 Договору, відповідач (Замовник) надає для розповсюдження, а позивач (Виконавець) здійснює доставку та розповсюдження газети “РІО” .
Відповідно до умов Договору, позивач, як виконавець, зобов’язався забезпечити безперебійну доставку газети “РІО” щотижнево в кожну поштову скриньку м. Києва не пізніше наступного робочого дня після повного тиражу газети та організовувати додаткове приймання рекламних оголошень від організацій та приватних осіб поштовими відділеннями зв’язку м. Києва за розцінками Замовника (пп.2.2.1., пп.2.2.2 п.2.2 Договору).
Кошти для компенсації витрат позивача за доставку та розповсюдження газети “РІО” за звітній місяць повинні складати 50 % різниці між коштами отриманими від надання послуг рекламної діяльності газети “РІО” за мінусом витрат друкарських послуг та вартості паперу. При цьому, до “15” числа кожного календарного місяця бухгалтерією відповідача складається звіт про витрати за попередній місяць, пов’язані з виданням газети і подає його позивачу, кошти, які повинні належати позивачу переводяться на його розрахунковий рахунок щомісячно згідно розрахунку за місяць попередній звітному (п.3.1, п.3.2, п.3.3 Договору).
Рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги було задоволено частково, мотивовано тим, що актом звірки розрахунків між сторонами станом на 01.10.2003р., розрахунками витрат відповідача та актами здачі-приймання робіт, наявними в матеріалах справи, заборгованість відповідача підтверджується лише в розмірі 1 479 886,37 грн. Вимоги в частині решти заявленої до стягнення суми боргу позивачем не доведені. Окрім того, вимоги про стягнення заборгованості за липень - серпень 2001р. в розмірі 48 829,31 грн. заявлені поза межами строку позовної давності, а тому вказана сума та нараховані на неї індекс інфляції та 3% річних стягненню також не підлягають. Доповнення позовних вимог в частині збільшення суми боргу на 960 923,01 грн. залишено судом без розгляду.
Суд апеляційної інстанції частково не погоджується з висновками, викладеними в оскаржуваному Рішенні Господарського суду міста Києва по справі №10/555-9/11, вважає їх помилковими, з наступних підстав.
Щодо порушення сторонами своїх договірних зобов’язань та наявності заборгованості за спірним Договором, судом було встановлено наступне.
В матеріалах справи наявні Акти приймання-передачі робіт (т.с.1, а.с.10-47), підписані як позивачем, так і відповідачем, з яких вбачається, що позивачем надавались послуги по доставці та розповсюдженню газети “РІО”, а відповідачем приймались такі послуги, як надані з належною якістю. Належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до позивача відносно неналежного виконання останнім своїх зобов’язань за договором, зокрема, порушення строків доставки та розповсюдження газети “РІО” суду надано не було.
Тобто, вищевказаними документами спростовуються доводи відповідача про те, що протягом 2001–2004рр. позивач не виконував належним чином взяті на себе зобов’язання за Договором.
Згідно з Актом звірки розрахунків, підписаного сторонами, станом на 01.10.2003р. за відповідачем обліковувалась заборгованість за спірним Договором у розмірі 1 479 886,37 грн.
З метою визначення суми заборгованості станом на дату прийняття судом першої інстанції оскаржуваного Рішення по справі №10/555-9/11, Київський апеляційний господарський суд ухвалою від 18.07.2007р. зобов’язав сторони скласти та підписати Акт звірки розрахунків за спірним Договором. Проте, вимоги вказаної ухвали суду з боку відповідача виконані не були, Акт звірки сторонами не підписано, тому сума заборгованості вираховується апеляційним судом виходячи з наявних у справі доказів.
З 01 січня 2004 року набирали чинності Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України.
Відповідно до п.4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно з п.4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Зважаючи на те, що відносини між сторонами за Договором продовжують своє існування після 01.01.2004р., при розгляді справи судом застосовуються норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Оскільки строк позовної давності по заявленим позивачем вимогам не сплив до 01.01.2004р., до спірних правовідносин мають бути застосовані правила Цивільного кодексу України про позовну давність.
Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки та починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Враховуючи положення спірного Договору, кошти за виконані позивачем послуги з доставки газети “РІО” за липень-серпень 2001р. мали бути перераховані позивачу, відповідно, в серпні-вересні 2001 року, а тому строк позовної давності в цій частині позивачем попущений. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
В ст. 266 Цивільного кодексу України зазначено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було заявлено про застосування встановленого законом трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволені вимог, по яких минув строк позовної давності.
Отже, оскільки позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за Договором №22 від 05.02.1999р. за період з липня 2001р. по серпень 2004р. включно лише в жовтні 2004р., то апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем пропущено строк позовної давності відносно вимог про стягнення з відповідача заборгованості за липень-серпень 2001р. та нарахованих на неї сум інфляційних витрат та 3% річних.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.
Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Спірний договір №22 від 05.02.1999р. по своїй суті є договором про надання послуг з розповсюдження газети.
В ст. 901 Цивільного кодексу України вказано, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
У відповідності до ст. 903 Цивільного кодексу України, Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
В матеріалах справи наявні Акт звірки розрахунків станом на 01.10.2003р., претензія №03-23 від 24.03.2004р. та Акти здачі-приймання виконаних робіт за спірним Договором.
В своєму рішенні суд першої інстанції зазначає про те, що підтвердженою належними доказами є лише сума заборгованості у розмірі 1 476 694,15 грн., тобто та, яку вказано в претензії позивача №03-23 від 24.03.2004р. та в Акті звірки розрахунків станом на 01.10.2003р.
Проте, з наявних у справі Актів здачі-приймання виконаних робіт за період з вересня 2001р. по серпень 2004р. включно вбачається, що роботи з розповсюдження (доставки) газети “РІО” позивач виконав повному обсязі та відповідно до вимог Замовника. Загальна вартість виконаних робіт за вказаний період становить 1 497 378,63 грн.
Отже, у відповідача виникло та існує зобов’язання оплатити надані позивачем послуги по розповсюдженню і доставці газети в строки та на умовах, зазначених в Договорі №22 від 05.02.1999р.
Вищевказані Акти були підписані відповідачем, тобто він прийняв роботи, виконані позивачем, та підтвердив їх належну якість, але належних та допустимих доказів на підтвердження перерахування позивачу вартості наданих послуг відповідач суду не надав.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, позивачем були надані відповідні послуги за спірним Договором, але відповідач не оплатив їх вартість, що призвело до виникнення заборгованості за період з вересня 2001р. по серпень 2004р. у сумі 1 497 378,63 грн.
Доказів погашення відповідачем даної заборгованості ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду надано не було.
Щодо вимог про стягнення інфляційних витрат та 3% річних за період з вересня 2001р. по серпень 2004р. включно, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки тому факту, що додаткові вимоги про стягнення інфляції та 3% річних за вказаний період, нараховані на суму простроченої заборгованості по договору №22 від 05.02.1999р., заявлені позивачем лише в травні 2007р.
Як вбачається зі змісту ст. 625 Цивільного кодексу України, передбачені законом інфляційні нарахування та 3% річних є видами фінансової відповідальності за прострочення виконання грошового зобов’язання.
Згідно з ч.1 ст. 223 Господарського кодексу України, при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочений строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлені цим Кодексом.
Законодавством спеціальний строк позовної давності до вимог про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних не встановлений, а тому до таких вимог застосовується загальний трирічний строк.
Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що в частині позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3% річних за період з вересня 2001р. по квітень 2004р. включно має бути відмовлено, у зв’язку з пропуском строку позовної давності. Задоволенню підлягають лише заявлені в межах строку позовної давності вимоги про стягнення інфляції та річних за травень, червень, липень та серпень 2004р., що становить відповідно 854,73 грн. інфляційних витрат та 699,01 грн. - 3% річних.
Згідно з ч.2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції безпідставно залишив без розгляду заявлене позивачем в письмових доповненнях до позову збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості за спірним Договором на суму 960 923,01 грн.
В ст. 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог.
Тобто, суд першої інстанції повинен був розглянути та прийняти відповідне рішення по суті позовних вимог, з урахуванням збільшення їх розміру, у відповідності до заяви про доповнення позовних вимог від 08.05.2007р.
Збільшення розміру позовних вимог по стягненню основного боргу на 960 923,01 грн. обґрунтовано тим, що Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2005р. по справі №21/132, яке було залишено без змін Постановою Верховного Суду України від 19.09.2006р., стягнуто з Українського державного підприємства поштового зв’язку “Укрпошта” в особі Київської міської дирекції на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційний інформаційно-рекламний центр “СЕНС” 1 921 846,02 грн. заборгованості за надані послуги по розміщенню рекламних матеріалів. Посилаючись на п.3.2 Договору №22 від 05.02.1999р., позивач стверджує, що 1 921 846,02 грн. є прибутком відповідача, а тому 50% вказаної суми має бути стягнуто його на користь як оплата послуг по доставці та розповсюдженню газети.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п.3.2 Договору, кошти для компенсації витрат позивача за доставку та розповсюдження газети “РІО” за звітній місяць повинні складати 50% різниці між коштами отриманими від надання послуг рекламної діяльності газети “РІО” за мінусом витрат друкарських послуг та вартості паперу.
Разом з тим, позивачем не доведено факту отримання Товариством з обмеженою відповідальністю “Комерційний інформаційно-рекламний центр “СЕНС” вищевказаної суми від Українського державного підприємства поштового зв’язку “Укрпошта”.
Матеріалами справи та поясненнями представників сторін підтверджено, що Рішення Господарського суду міста Києва по справі №21/132 в установленому законом порядку не виконувалось, грошові кошти в розмірі 1 921 846,02 грн. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційний інформаційно-рекламний центр “СЕНС” від Українського державного підприємства поштового зв’язку “Укрпошта” не надходили.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення 960 923,01 грн. основного боргу за спірним Договором є необґрунтованими, недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.
Колегія суддів також звертає увагу на порушення судом першої інстанції норм ч.7 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої суд на вимогу хоча б одного учасника судового процесу зобов’язаний здійснювати фіксацію судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу. Вказана стаття не містить застережень щодо можливості відмови суду в здійсненні такої фіксації в разі, якщо клопотання сторони про здійснення фіксації заявлене після початку розгляду справи по суті.
З судового рішення вбачається, що відповідачем по справі було заявлено клопотання про здійснення фіксації судового процесу за допомогою технічних засобів, але суд першої інстанції відмовив у його задоволенні. Проте, вказане процесуальне порушення не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного Рішення суду від 08.05.2007р.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 77 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з відмовою в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату, апеляційним судом не приймаються до уваги, оскільки відкладення розгляду справи є правом, а не обов’язком суду.
Таким чином, за результатами розгляду справи апеляційний суд дійшов висновку про неповне з’ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, а саме відносно розміру заборгованості за Договором №22 від 05.02.1999р. та періоду, за який вона виникла, а також неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, щодо застосування строків позовної давності.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Оскільки при розгляді справи апеляційним судом було встановлено, що судом першої інстанції при прийнятті Рішення по справі №10/555-9/11 від 08.05.2007р. було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційний інформаційно-рекламний центр “СЕНС” підлягає частковому задоволенню, а Рішення Господарського суду міста Києва по справі №10/555-9/11 від 08.05.2007р. – частковому скасуванню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме на позивача 1 828,54 грн. (1 775,20 грн. державного мита за подання позовної заяви, 53,34 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу), на відповідача 2 216,89 грн. (2 152,23 грн. державного мита, 64,66 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу).
У зв’язку з частковим задоволенням апеляційної скарги відповідача, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на позивача у сумі 2 139,38 грн., на відповідача - у сумі 6 730,38 грн.
Керуючись ст. ст. 22, 32, 33, 43, 49, 69, 77, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційний інформаційно-рекламний центр “СЕНС” задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва по справі №10/555-9/11 від 08.05.2007р. частково скасувати, виклавши п.1 та п.2 резолютивної частини в наступній редакції:
“1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційний інформаційно-рекламний центр “СЕНС” на користь Українського державного підприємства поштового зв’язку “Укрпошта” в особі Київської міської дирекції (УДППЗ “Укрпошта”) 1 497 378,63 грн. (один мільйон чотириста дев’яносто сім тисяч триста сімдесят вісім гривень 63 коп.) основного боргу, 699,01 грн. (шістсот дев’яносто дев’ять гривень 01 коп.) 3% річних, 854,73 грн. (вісімсот п’ятдесят чотири гривні 73 коп.) інфляції, 2 152,23 грн. (дві тисячі сто п’ятдесят дві гривні 23 коп.) державного мита, 64,66 грн. (шістдесят чотири гривні 66 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.”
3. В іншій частині Рішення Господарського суду міста Києва по справі №10/555-9/11 від 08.05.2007р. залишити без змін.
4. Стягнути з Українського державного підприємства поштового зв’язку “Укрпошта” в особі Київської міської дирекції (УДППЗ “Укрпошта”) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Комерційний інформаційно-рекламний центр “СЕНС” 2 139,38 грн. (дві тисячі сто тридцять дев’ять гривень 38 коп.) витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.
5. Матеріали справи №10/555-9/11 повернути до Господарського суду міста Києва.
6. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді
30.10.07 (відправлено)