Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 - 6047 / 2010 р. Головуючий у 1інстанції: Гнатик Г.Є.
Суддя-доповідач: Стрелець Л.Г.,
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«01» листопада 2010 року. м. Запоріжжя.
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Савченко О.В.,
Суддів: Стрелець Л.Г.,
Кочеткової І.В.
При секретарі: Мосіній О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від «24» листопада 2009 року в справі за позовом ОСОБА_5 до приватного підприємця ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_6, про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А:
У травні 2009 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ПП ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_6, про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.
В позові зазначала, що на підставі усної угоди, яка була укладена між нею та директором кафе «Чорний кіт» ОСОБА_6, вона працювала у вказаному кафе з липня 2008 року по 01.11.2008 року з окладом 500 грн. на тиждень, 2000 грн. на місяць.
Оскільки при її звільненні з 01.11.2008 року, належна сума заробітної плати виплачена не була, просила суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 1714 грн., суму середнього заробітку за час затримки виплати – 15998,4 грн. та 4000 грн. моральної шкоди., а всього 21712,4 грн., судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від «24» листопада 2009 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 заборгованість по заробітній платі в сумі 1714 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 23819, 84 грн., моральну шкоду 1000 грн., а всього 26533 грн. 84 коп.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Довід апеляційної скарги, щодо неправильного визначення судом першої інстанції відповідача по даній справі, спростований під час розгляду справи апеляційним судом, оскільки встановлено, що суд першої інстанції дотримався вимог ст. 212 ЦПК України і оцінив всі надані сторонами докази на ґрунті всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього їх дослідження, а також оцінив належність допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, відобразив в рішенні результати оцінки доказів.
Таким чином, апеляційний суд не має передбачених законом підстав для дослідження цих же доказів на стадії апеляційного розгляду, а нових доказів, які апеляційний суд міг би дослідити в порядку ч. 2 ст. 303 ЦПК України, відповідачем не надано.
При вирішенні цього питання суд першої інстанції правильно керувався вимогами ст. 61 ЦПК України згідно якої обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, щодо якої встановлено ці обставини.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення суми заробітної плати у розмірі 1714 гривен суд обґрунтовано виходив з того, що постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23.03.2009 року ОСОБА_6 була звільнена від кримінальної відповідальності за споєння злочину, передбаченого ст.ст. 172 ч.1, 175 ч.1 КК України відповідно до Закону України „ Про амністію”.
При розгляді кримінальної справи відносно ОСОБА_6 судом встановлено, що остання працюючи на посаді директора кафе „Чорний кіт” на підставі трудового договору між нею та фізичною особою – підприємцем ОСОБА_4, який орендував приміщення кафе „Чорний кіт” приймала на роботу та звільняла з роботи громадян, без належного на то оформлення трудових відносин у тому числі прийняла на роботу і звільнила ОСОБА_5 Отже факт наявності трудових відносин між позивачем та відповідачем встановлено постановою суду від 23.03.2009 року, яку відповідач не оспорив.
Судова колегія вбачає, що висновок суду першої інстанції щодо розміру середнього заробітку позивача, який взято за основу розрахунку суми, що підлягає стягненню, є вірним.
Тому є правильним висновок суду щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення суми заробітної плати та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Проте вирішуючи позовні вимоги, щодо стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції не врахував, що стаття 237-1 КЗпП України не передбачає компенсацію моральної шкоди обов'язково у грошовій формі. Тому судова колегія, виходячи з загальних завдань цивільного судочинства щодо справедливого, неупередженого розгляду цивільних справ, та у відповідності до практики Європейського суду з прав людини, рішення якого згідно з Законом України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом права, прийшла до висновку, що вирішення спору про стягнення заробітної плати та присудження позивачу передбаченої законом суми середнього заробітку за час затримки при звільненні у розмірі 23819 грн.84коп. є достатньою сатисфакцією, а тому в цій частині вимог позов задоволенню не підлягає. З урахуванням викладеного рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 1000 гривен підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди.
Керуючись ст. ст. 307,308,309,314,317 ЦПК України , колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від «24» листопада 2009 року в цій справі в частині ятгнення моральної шкоди в сумі 1000 гривен скасувати і в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 в цій частині відмовити.
Стягнути з ПП Павліченко на користь держави витрати на інформаційно технічне забезпечення розгляду цивільної справи в сумі 105 гривен.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: