Справа №2-327/10

                                                  Р І Ш Е Н Н Я

   І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

7 жовтня 2010 року                                                                                                 м.Харків

                                Суд Червонозаводського району м.Харкова під головуванням судді Остапчика С.В., при секретарі Пономарьової Ю.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Червонозаводського районного суду м.Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (третя особа Перша Харківська державна нотаріальна контора) про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання укладеним договору дарування квартири,

                                                           В С Т А Н О В И В:

14 квітня 2009 року ОСОБА_1   звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посилаючись на те, що 23 травня 2001 року вона продала належну їй квартиру чотирикімнатну АДРЕСА_2. За отримані гроші 16 липня 2001 року вона придбала однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. 26 квітня 2004 року на підставі договору купівлі-продажу позивач безоплатно передала цю квартиру своєму синові ОСОБА_2. Зазначений договір купівлі-продажу було вчинено сторонами з метою приховати договір дарування, тому позивач, посилаючись на ст.235 Цивільного кодексу України, просила визнати його недійсним, а також визнати, що 26 квітня 2004 року між нею та  ОСОБА_2 було укладено договір дарування (а.с.4,3,70).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1   підтримала свої позовні вимоги. Протягом розгляду справи вона давала різні свідчення. Спочатку позивач пояснювала, що мала намір подарувати квартиру синові, проте, нотаріус, вступереч її волевиявленню, оформила договір купівлі-продажу. Потім позивач заявила, що, підписуючи договір купівлі-продажу, вона помилялася щодо правових наслідків цього правочину. Згодом, в уточненому позові позивач вказала, що договір купівлі-продажу від 26 квітня 2004 року було вчинено з метою приховати інший правочин - договір дарування. Гроші за квартиру вона від сина не отримувала. В судовому засіданні позивач також пояснила, що квартиру синові вона подарувала тількі після того, як він подорослів та взяв шлюб, а до суду вона звернулася у зв’язку з тим, що після розірвання шлюбу її сина з ОСОБА_3 остання подала до суду позов про розділ спільного майна подружжя.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні визнав позов і підтвердив, що 26 квітня 2004 року його мати ОСОБА_1 фактично подарувала йому особисто квартиру. Гроші за спірну квартиру позивачеві не передавалися.

Відповідач ОСОБА_3   в судовому засіданні проти позову заперчувала, мотивучи тим, що 26 квітня 2004 року, тобто під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2, останнім було укладено договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_1. Квартиру було придбано на гроші, частину яких 14 квітня 2004 року вона особисто позичила у ОСОБА_4

Притягнута до участі у справі як третя особа Перша Харківська державна нотаріальна контора просила розглядати справу у відсутності її представника (а.с.77).

Вислухавши доводи учасників судового розгляду, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов є необгрунтованим і таким, що задоволенню не підлягає.

Розглядаючи питання про строки позовної давності, суд виходив з приписів ст.ст.257,261 Цивільного кодексу України, відповідно до яких позовна давність встановлюється у три роки. Початок перебігу строку позовної давності починається з дня, коли особа довідалась, або могла довідатися про порушення її права.

Звертаючись до суду з позовом через 5 років після укладання спірного договору, позивач зазначила, що лише 4 березня 2009 року їй стало відомо, що ОСОБА_3 претендує на частку квартири, яку вона подарувала синові. Зважаючи на правову природу удаваного правочину та обставини даної справи суд визнає саме цю дату днем, коли позивачеві стало відомо про порушення її права, і вважає, що позовну заяву подано позивачем в межах позовної давності.

Розлядаючи спір по суті, суд виходив з положення ст.10 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст.203,235 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили (удаваний правочин), відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов’язаний сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз’яснювати права і обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є рідним сином ОСОБА_1 (а.с.10). ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 26 грудня 2003 року до 13 жовтня 2008 року перебувалі у шлюбі шлюбі. Зазначена обставина визнана усіма учасниками судового розгляду.

26 квітня 2004 року державним нотаріусом Першої Харківської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 було посвідчено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1. Згідно з пунктом №3 зазначеного договору продаж квартири вчинено за 7.000 гривень, які продавець одержав від покупця ще до підписання договору (а.с.7).

В своїх письмових поясненнях державний нотаріус ОСОБА_5 підтвердила що, при посвідченні договору купівлі-продажу квартири вона роз’яснювала сторонам його правові наслідки. Про те, що сторони цілком усвідомлювали юридичні наслідки правочину свідчить, на думку нотаріуса, зокрема, те, що при укладанні договору була присутня дружина покупця, яка надавала згоду своєму чоловікові на придбання квартири. Під час посвідчення договору сторони заявили нотаріусу про те, що покупець повністю оплатив продавцю вартість квартири ще до підписання договору (а.с.21-23).

Відповідач ОСОБА_3   надала судові   розписку, згідно з якою 15 квітня 2004 року ОСОБА_4 позичив їй на строк до 15 квітня 2005 року 3.300 гривень для купівлі квартири (а.с.60).

Допитаний як свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні підтвердив обставини, на які послалася ОСОБА_3   і достовірність даних, що містяться в зазначеній розписці.

Перелічені обставини свідчать про те, що 26 квітня 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу. При цьому, укладаючи договір, сторони цілком усвідомлювали правові наслідки саме такого правочину.

Обгрунтування, на які посилається позивач, такий висновок суду не спростовують. Вона не надала судові будь-яких підстав сумніватися в тому, що державний нотаріус ОСОБА_5 сумлінно виконала свої професійні обов’язки, покладені на неї Законом України «Про нотаріат». У суду також відсутні підстави для недовіри свідченням ОСОБА_4, який не є членом сім’ї ОСОБА_3, а відтак є особою, відстороненою від інтересів сторін.

Разом з тим, факт звернення позивача до суду з даним позовом лише після розлучення її сина з ОСОБА_3, свідчить про те, що дійсною причиною цього позову було не порушення її прав внаслідок вчинення удаваного правочину, а звернення ОСОБА_3 до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Ухвалюючи рішення, суд не взяв до уваги пояснення свідка ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_1 подарувала квартиру своєму синові ОСОБА_2. При цьому суд виходив з того, що цей свідок не була присутня у нотаріуса під час вчинення спірного правочину.

Таким чином, в ході судового розгляду справи позивач не надала судові належних, допустимих та достовірних доказів того, що договір купівлі-продажу квартири, укладений 26 квітня 2004 року нею та ОСОБА_2, було вчинено сторонами для приховання договору дарування.

 Беручи до уваги наведене, на підставі ст.ст.203,235,257,261 Цивільного кодексу України, ст.5 Закону України «Про нотаріат», керуючись ст.ст.10,212-215 Цивільного процесуального кодексу України України,

    В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (третя особа Перша Харківська державна нотаріальна контора) про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання укладеним договору дарування квартири залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до апелляційного суду Харківської області через місцевий суд протягом 10 днів з дня отримання його копії.

           Суддя                                                  Остапчик С.В.