УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22ц-12544/2010р. Головуючий в 1 інстанції Грищенко В.М.
Категорія-23 Доповідач Козлов С.П.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2010 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого: Болтунової Л.М.,
суддів: Козлова С.П., Романюк М.М.,
при секретарі: Качур Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 серпня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення орендної плати, штрафних санкцій, недоотриманих прибутків, відшкодування вартості холодильного обладнання та відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А:
В липні 2006 року позивачка звернулася до суду з таким позовом, посилаючись на те, що 14 березня 2001 року вона уклала з ОСОБА_1 договір оренди належного їй на праві приватної власності приміщення, площею 133 кв.м., усно обговоривши ціну оренди в 50 грн. за кв.м. в місяць, а ОСОБА_3 за договором поруки поручився нести солідарну відповідальність по зобов’язанням щодо 50% заборгованості орендної плати. Окрім цього, вона домовилася усно з ОСОБА_1, що він на решту приміщень знайде орендарів та буде збирати на підставі доручення з них орендну плату, яку буде щомісячно передавати їй за розпискою. До того ж, під його відповідальність було передане холодильне обладнання магазину.
З серпня 2003 року до травня 2006 року боржник не оплатив орендну плату, тому договором від 22.05.2006 року договір оренди був розірваний. Але і після цього ОСОБА_1 не сплатив орендну плату не тільки за користування орендованим ним приміщенням, але й орендну плату, які він збирав за решту приміщень з інших орендарів.
Після укладення нею договорів оренди цього приміщення з іншими орендарями у червні 2006 року виявилося, що з магазину зникло холодильне обладнання, вартість якого складає 8700 грн. Також через неможливість використання вивільнених приміщень через відсутність обладнання та перенос відповідачем силового щитка електрики вона змушена була не тільки достроково розірвати укладені договори оренди приміщень, але й сплатити штрафні санкції, нести розходи з повторного підключення електрики та збитки через неможливість отримання орендної плати.
З таких підстав позивачка просила суд стягнути на її користь з відповідачів по 113 050 грн. заборгованої орендної плати за період з серпня 2003 року по травень 2006 року включно, стягнути з ОСОБА_1 зібрані з інших орендарів та несплачених їй кошти у розмірі 243 100 грн., вартість холодильного обладнання у розмірі 8 700 грн., сплачені нею штрафні санкції у розмірі 24 000 грн., вартість повторного підключення до електрики у розмірі 24 000 грн., недотриману з нових орендарів орендну плату у розмірі 17 600 грн. та у відшкодування моральної шкоди 30 000 грн..
Р ішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 серпня 2010 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування несплаченої орендної плати 118 150 грн., а в іншій частині позовних вимог до ОСОБА_1 та у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат по справі.
В апеляційній скарзі посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2.
Розглянувши справу в межах доводів скарги колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду – частковому скасуванню.
Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування несплаченої орендної плати 118 150 грн. суд виходив з того, що таку суму орендної плати відповідач повинен сплатити за договором оренди від 14 березня 2001 року за період з серпня 2003 року по травень 2006 року включно.
З таким висновком суду погодитися не можна.
Відповідно до ст.ст.213,214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами.
Згідно зі ст.ст.256,257 ЦК України (в редакції 1963 року), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, за договором майнового найму наймодавець зобов’язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату. Договір майнового найму між громадянами на строк більше одного року повинен бути укладений у письмовій формі. А ст.324 цього Кодексу передбачає можливість передачи за договором майна у безоплатне тимчасове користування другій стороні, яка зобов'язується повернути те ж майно.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.03.2001 р. між позивачкою та ОСОБА_1 було укладено на невизначений строк письмовий договір оренди 133 кв.м. примішень у магазині по вул. Калиновій,12 у м. Дніпропетровську, в якому загальні обов’язки орендатора сплачувати орендну плату не були зазначені, але при цьому пунктом 4.1 була передбачена договірна орендна плата (а.с.18 т.1).
Між тим, будь-яких письмових чи інших безспірних доказів в підтвердження укладеного між ними в той час або в наступному договору про таку істотну умову цієї угоди як орендна плата в розмірі 50 грн. за 1 кв.м. орендованого приміщення у місяць, з чого виходив суд при розгляді справи, позивачкою суду не надано, а як пояснили відповідач ОСОБА_1 і допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4, при укладенні договору оренди між сторонами були дружні партнерські стосунки, а тому орендна плата ними не оговорювалася, позивачкою не вимагалася і орендарем не сплачувалася.
З пояснень сторін, в тому числі, самої позивачки та укладеного між ними договору від 22.05.2006 р. вбачається, що у зв’язку з недосягненням угоди щодо орендної плати і відмови орендаря від її сплати спірний договір оренди був розірваний 22.05.2006 р..
Тобто фактично з 14.03.2001 року по 22.05.2006 рік між сторонами діяли правовідносини по безоплатному користуванню спірним приміщенням.
Проте суд вищенаведені обставини справи та вимоги закону залишив без уваги та належної правової оцінки, дійсного характеру виниклих між сторонами правовідносин та норм права, якими вони регулюються, не з’ясував та при вирішенні спору не застосував, відповідних достовірних доказів в підтвердження заявлених позовних вимог в рішенні не навів, пославшись лише на показання свідка ОСОБА_5, якому ці обставини достовірно не були відомі, а тільки зроблені ним на припущеннях, виходячи з того розміру орендної плати, яку він сам зобов’язаний був сплачувати.
Крім того, в підтвердження зобов’язань ОСОБА_1 збирати орендну плату з інших орендарів на підставі доручення позивачки та передавати їй таку плату, суду також не надано необхідних доказів та в матеріалах справи відсутні зазначені письмові доручення позивачки, угоди чи зобов’язання самого ОСОБА_1 та письмові розписки про отримання ним орендної плати з інших орендарів на користь позивачки, а відповідач такого не визнав.
При таких обставинах, рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь позивачки орендної плати в розмірі 118 150 грн., судового збору в сумі 1181,50 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн., як постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, підлягає скасуванню з постановленням нового рішення на підставі ст.ст.256,257,324 ЦК України (в редакції 1963 року) та ст.ст.11,60,309 ЦПК України про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
Керуючись ст.ст.307,309 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 серпня 2010 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування несплаченої орендної плати 118 150 грн. та судових витрат по справі скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення орендної плати.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Судді: