№ 2- 631/2010

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ        УКРАЇНИ

23 березня 2010    року    Дарницький   районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді                                         Ящук  Т.І.

при секретарі                                                  Жиленко Ю.Г.

з участю  позивача                  ОСОБА_1                                      

представника  відповідача                             ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну  справу за позовом ОСОБА_1  до Житлово-будівельного кооперативу «Локомотив-10»  про визнання права власності на нежитлове приміщення, -

встановив:

    Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до  відповідача Житлово-будівельного кооперативу «Локомотив-10» про визнання права власності на нежитлове приміщення, посилаючись на наступні обставини. 12.03.1992 року ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу купив у ЖБК «Локомотив-10» нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1.   Даний договір був укладений між позивачем як членом ЖБК та ЖБК «Локомотив-10» в особі голови правління Лубенського В.І., але нотаріально договір оформлений не був.

    Нежитлове приміщення, загальною площею 24 кв.м. в будинку АДРЕСА_1, яке належить ЖБК «Локомотив-10» було продане на підставі рішення загальних зборів членів ЖБК від 10.03.1992 року, протокол № 12.   15.03.1992 року сума в розмірі 80000 руб. була перерахована на розрахунковий рахунок ЖБК «Локомотив-10», що підтверджується відповідною квитанцією.

     Тому позивач просив визнати його право власності на  нежиле приміщення , загальною площею 24 кв.м., розташоване на першому поверсі в будинку за АДРЕСА_1.

    В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, визнати за ним право власності на вказане нежиле приміщення. Пояснив, що жилий будинок по АДРЕСА_1 був збудований в 1990 році.  Спірне нежиле приміщення розташоване на першому поверсі будинку,  при вході в під’їзд , документів на нього не було. На загальних зборах члени кооперативу погодились продати позивачу вказане приміщення за ціну, яка на той час втричі перевищувала вартість трикімнатної квартири. Протягом двох років позивач користувався цим приміщенням, а в подальшому  - перестав, оскільки не було потреби, на даний час воно пустує .  В 2005 році він звернувся до Київського міського БТІ з проханням зареєструвати  договір, однак йому було відмовлено, оскільки договір укладений не в належній формі.

    Представник відповідача  ОСОБА_2 в судовому засіданні  позовні вимоги не визнав  та просив у задоволенні позову відмовити, оскільки даний договір не є дійсним,  не відповідає нормам чинного законодавства. Крім того ,  голова житлово-будівельного кооперативу не мав права відчужувати майно, яке є власністю кооперативу. Статутом ЖБК не передбачено відчуження майна , крім випадків ліквідації кооперативу.

    Вислухавши позивача та представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

    Спірне нежиле приміщення, площею 22,7 кв.м.( згідно технічної характеристики БТІ) , розташоване на першому поверсі другого під’їзду  будинку АДРЕСА_1. Вказаний житловий будинок було збудовано  та прийнято  в експлуатацію в 1989 році , будинок належить Житлово-будівельному кооперативу «Локомотив-10».

    ЖБК «Локомотив-10» є юридичною особою та здійснює свою діяльність на підставі статуту, зареєстрованого управлінням житлово-будівельних кооперативів виконкому Київської міської ради народних депутатів від 04.01.1988 року за № 7 ( а.с. 96-132) ,  а  на даний період часу  - на підставі статуту, затвердженого  на зборах членів ЖБК «Локомотив-10» від 01.11.2003 року, зареєстрованого Дарницькою районною в м. Києві державною адміністрацією 30.12.2003 року за № 132.

    На підтвердження своїх позовних вимог позивач надав наступні докази :

    - копію договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 12.03.1992 року (надрукованого в простій письмовій формі) , відповідно до якого голова ЖБК «Локомотив-10» від імені кооперативу  продав , а  позивач – член ЖБК ОСОБА_1, що проживає у квартирі № 120 по АДРЕСА_1, купив нежиле приміщення, розташоване по АДРЕСА_1 , площею 24 кв.м. Вказане нежиле приміщення продається на підставі протоколу № 12 загальних зборів членів ЖБК від 10.03.1992 року. Продаж вчинено за 80 тисяч рублів  ( а.с. 3) ;

    -  копію виписки із протоколу загальних зборів ЖБК «Локомотив-10» від 12.03.1992 року, згідно з яким  збори в складі 156 членів ЖБК постановили : продати нежиле приміщення, площею 24 кв.м. в під’їзді № 2 по вул. Ревуцького , 11-Г члену ЖБК ОСОБА_1 (протоколу № 12 від 10.03.1992 року, на який є посилання в договорі – не надано)  ;

    -  копію квитанції Ощадбанку від 15.08.1992 року про сплату на рахунок ЖБК «Локомотив-10» за придбання нежилого приміщення. ( а.с. 2, зворот).

    -  копію довідки  ЖБК «Локомотив-10» ( без номеру та дати)  про те, що вказане приміщення продане за 80 тисяч рублів у березні 1992 року члену ЖБК ОСОБА_5, про що був складений договір-купівлі-продажу, кошти перераховані на рахунок ЖБК «Локомотив-10» ( а.с. 5).

    Аналізуючи надані докази суд приходить до висновку, що  правові підставі для визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на  спірне нежиле приміщення – відсутні, а позов є необґрунтованим та безпідставним, виходячи з наступного.

    Відповідно до ст. 24 Закону України «Про власність» , що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, об'єктами   права  власності  кооперативу    є  будівлі,  споруди,  грошові  та  інші  майнові внески його членів.

Частиною 2 ст. 12 Закону України «Про власність» було передбачено , що громадянин набуває права власності , зокрема , на майно, одержане внаслідок успадкування  або  укладення інших угод, не заборонених законом.

    Відповідно до ст. 137 Житлового кодексу УРСР, порядок організації та діяльності житлово-будівельного кооперативу встановлюється цим Кодексом, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства .

          Пунктом 11 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР № 186 від 30.04.1985 року передбачено , що будівництво     жилих    будинків     житлово-будівельних кооперативів здійснюється  за  типовими  проектами  (до  яких   на замовлення кооперативів    вносяться    зміни),    а    також   за індивідуальними  проектами.  При     цьому     за      просьбою житлово-будівельного кооперативу    в   проектах   передбачається спорудження вбудованих  у  такі   будинки   гаражів,   спортивних, культурно-побутових і  господарських  приміщень  для  потреб  і за рахунок коштів членів кооперативу за погодженням  у  встановленому порядку.  

    Пунктом 19 Примірного статуту заборонено відчуження окремих приміщень жилого будинку, а саме :  жилий  будинок   і  надвірні  будівлі  належать житлово-будівельному кооперативу на праві кооперативної  власності (крім квартир у цьому будинку, за які громадянами повністю внесено пайові  внески)  і  не  можуть  бути у нього вилучені, продані або передані  ним  як у цілому, так і частинами (квартири, кімнати) ні організаціям,   ні   окремим   особам,   за   винятком   передачі, здійснюваної  при  ліквідації  кооперативу.

    Нежитлові приміщення кооперативу можуть бути лише здані   в  оренду у разі їх тимчасового невикористання   ( п. 16 Статуту).

    Статутом  ЖБК «Локомотив-10» також передбачені вищевказані положення щодо заборони відчуження окремих  приміщень будинку ( а.с. 102-106).

    Аналізуючи викладені норми, суд приходить до висновку, що  нежиле приміщення (площею 24 кв.м. – згідно договору , а 22,7 кв.м. – згідно технічної характеристики  БТІ) в 2-му під’їзді по АДРЕСА_1 – не є окремим об’єктом нерухомого майна, який може бути відчужений кооперативом на користь фізичної особи, в тому числі і члена кооперативу.

    Крім того, відповідно до ст. 153 Цивільного кодексу України ( 1963 року)  договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

    За змістом ст. 227 ЦК України ( 1963 року) договір купівлі-продажу жилого будинку, повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору ( ст. 47 цього Кодексу).

        Відповідно до п. 48 Інструкції  про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 45/5 від 31.10.1975 року , що діяла на момент підписання сторонами договору, при нотаріальному посвідченні  договорів  про  відчуження жилого   будинку   (частини   будинку)   або  квартири  в  будинку житлово-будівельного   колективу    індивідуальних    забудовників державні     нотаріуси    вимагають    подання   документів,   які підтверджують право власності на них у осіб, що відчужують.

    Як пояснив представник відповідача, правовстановлюючих документів на окремі нежилі приміщення  будинку  в житлово-будівельному кооперативі не існує. З огляду на викладене, посилання позивача на те, що договір купівлі-продажу не був посвідчений у нотаріуса через незнання законів, є безпідставним.

Отже, за змістом ст. 153 ЦК України ( 1963 року) , наданий позивачем договір купівлі-продажу, підписаний у простій письмовій формі ,  не  може вважатись укладеним, а тому не тягне за собою правових наслідків, передбачених законом для даного виду договорів.

З огляду на викладене, суд вважає, що право власності у позивача ОСОБА_1 на спірне нежиле приміщення не виникло.

Суд також не приймає до уваги наданий позивачем поповерховий план, на якому зображене спірне приміщення та надруковано договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 12.03.1992 року, зі штампом Київського міського БТІ від 10.10.1989 року, оскільки оригінал даного документу позивачем не надано , і такий документ не може вважатись правовстановлюючим документом ( а.с. 2).

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України  № 3 від 28.04.1978 року «Про судову практику про визнання угод недійсними»  , якщо нотаріально не посвідчена  угода , яка відповідно до  чинного  законодавства, підлягає  обов'язковому  нотаріальному   посвідченню,   виконана  повністю  або  частково  однією  з сторін,   а   друга   сторона   ухиляється  від  її  нотаріального оформлення,  суд на підставі ч.2 ст.47 ЦК за вимогою сторони,  яка виконала  угоду,  її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною.  Однак це правило не може  бути  застосовано,  якщо сторонами  не  було  досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення  її  були  в  наявності  передбачені  законом  обмеження .

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання права власності на нежиле приміщення.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України,  оскільки суд відмовляє  у задоволенні позову, а витрати на інформаційно-технічне забезпечення при подачі позову сплачені не були , то з позивача підлягають стягненню на користь  Управління державного казначейства  у Дарницькому районі м. Києва витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.

На підставі викладеного , ст. 45-48 , 153, 227 ЦК України ( 1963 року),  ст. 12, 13, 24 Закону України «Про власність» , п. 11 , 19 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР № 186 від 30.04.1985 року,  керуючись ст. ст. 3 , 10,11, 57, 60, 61 ,88, 209, 213, 215, 218  ЦПК України ,суд ,-

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1  до Житлово-Будівельного кооперативу «Локомотив-10» про визнання права власності на нежитлове приміщення – відмовити.

Стягнути з  ОСОБА_1  на користь Управління державного казначейства в Дарницькому районі м. Києва витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва  шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження  протягом 10 днів з дня проголошення рішення  та апеляційної скарги на рішення суду  протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження  не було подано.  Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження,  але  апеляційна  скарга  не  була  подана  у   строк, встановлений  статтею  294  ЦПК України,  рішення  суду набирає законної сили  після  закінчення  цього  строку.  У  разі  подання апеляційної  скарги  рішення,  якщо  його  не  скасовано,  набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

 Суддя   :   підпис