№ 2-  338/2010

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

08 квітня 2010   року  Дарницький районний суд м. Києва  в складі головуючого

судді                                                     Ящук Т.І.

при секретарі                                       Жиленко Ю.Г.

за участю позивачки                           ОСОБА_1

представника позивачки                     ОСОБА_2

відповідачів                                          ОСОБА_3, ОСОБА_4

представника відповідачки                ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києві цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6  до ОСОБА_3, ОСОБА_4 , ОСОБА_7 ,  треті особи – Орган опіки і піклування Дарницького району м. Києва  - Дарницька районна в м. Києві державна адміністрація,  Дочірнє підприємство «Екос» АТ ХК «Київміськбуд» - про визнання права користування жилим приміщенням, визнання частково недійсним розпорядження про приватизацію та свідоцтва про право власності на житло, визнання права власності на 1/ 4 частину квартири, -                                            

встановив:

    Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_6 з позовом до відповідача ОСОБА_3 , просила ухвалити рішення, яким визнати право користування квартирою АДРЕСА_1 за ОСОБА_6, 1995 р.н., з 15.08.1995 року по 2003 рік ;  визнати частково недійсним розпорядження  про передачу  у власність квартири АДРЕСА_1 в частині осіб, яким квартира передається в спільну сумісну власність ; визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на житло щодо приватизації квартири в частині осіб, яким квартира передається у спільну сумісну власність; визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/ 4 частину квартири АДРЕСА_1, посилаючись на наступні обставини.

    21.06.1995 року позивачка зареєструвала шлюб з відповідачем, 15.08.1995 року у них народилась дочка ОСОБА_6. Після реєстрації шлюбу сторони стали проживати у квартирі АДРЕСА_1, де були , крім відповідача , також зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_7 З моменту народження у 1995 році ОСОБА_6 постійно проживала за вказаною адресою, тобто єдиним постійним місцем її проживання була і  є спірна квартира.

    Відповідач ОСОБА_3 пообіцяв зареєструвати дитину у спірній квартирі , однак цього не зробив,  і лише в 2002 році позивачка дізналась , що дитина в квартирі не зареєстрована. Доказом постійного проживання дитини у спірній квартирі є відповідь адміністрації Дитячої поліклініки № 2 Дарницького району м. Києві, де зазначено, що дитина ОСОБА_6 знаходиться на обліку в дитячій поліклініці з 22.08.1995 року.  З 2000 по 2002 рік ОСОБА_6 відвідувала дитячий садок № 275 за місцем проживання, а  з 2002 року навчається у школі № 291.       Оскільки постійним місцем проживання ОСОБА_6 є квартира № АДРЕСА_1, то дочка набула права користування вказаною квартирою.

      В 2008 році ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, а позивачці  повідомив, щоб вона з дитиною шукали інше житло, оскільки квартира приватизована в 1997 році , і позивачка з дитиною не мають до квартири ніякого відношення.

    Отже, відповідач ОСОБА_3 порушив  право неповнолітньої дитини ОСОБА_6 на житло, не зареєструвавши вчасно дитину, не надавши інформацію до відділу приватизації про проживання в квартирі дочки, знаючи, що іншим житлом вона не забезпечена, і це є її постійним місцем проживання.

    Під час розгляду справи до участі  в якості відповідачів також були залучені ОСОБА_4  та ОСОБА_7, а  неналежна третя особа – відділ приватизації житла Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації була замінена на належну - Дочірнє підприємство «Екос» АТ ХК «Київміськбуд», яке проводило приватизацію квартири.

    В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2  позов підтримали та просили позовні вимоги задовольнити, визнати за ОСОБА_6 право на користування квартирою АДРЕСА_1 з 15.08.1995 року по 2003 рік, визнати частково недійсним розпорядження про приватизацію житла та свідоцтво про право власності на житло , у частині осіб, яким квартира передається у власність, та визнати за   малолітньою ОСОБА_6 право власності на 1/4 частину спірної квартири.

    Позивачка пояснила, що з травня 1995 року вона з чоловіком стала проживати у спірній квартирі, де також проживає мати відповідача ОСОБА_4 При цьому позивачка була зареєстрована у м. Коростені, де проживають її батьки , і де вона працювала до декретної відпустки.  У м. Коростені за місцем роботи  вона також отримувала кошти на дитину .  Однак вона з дитиною постійно проживала у спірній квартирі, у Дарницькому відділі ЗАГС було зареєстроване народження дочки, вона  перебуває на обліку в дитячій поліклініці № 2 Дарницького району м. Києва, відвідувала дитячий садок, зараз навчається у школі  № 291, що знаходиться неподалік від будинку АДРЕСА_1. Коли дитина йшла до шкоди, позивачка дізналась, що дитина не зареєстрована за місцем проживання,  і в 2003 році  за наполяганням позивачки відповідач зареєстрував дитину  за адресою спірної квартири.   Про те, що квартира приватизована відповідачами, ОСОБА_1 дізналась лише в 2008 році при розірванні шлюбу.

    Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_6 не визнав та просив у задоволенні позову відмовити, вказуючи на те, що на даний період часу дитина зареєстрована в спірній квартирі, і її право на житло ніхто не порушує. Щодо приватизації квартири, то на той період часу спірна квартира не була постійним місцем проживання дитини, оскільки ОСОБА_1  більшість часу, до виповнення дитині півтора року , проживала у своєї матері у м. Коростені, де вона була зареєстрована. Оскільки позивачка отримувала на дитину різні компенсаційні виплати  як на потерпілу від Чорнобильської катастрофи, то відповідач був впевнений , що дитина зареєстрована в м. Коростені.

    Ще в 1995 році, коли постало питання про реєстрацію шлюбу  з ОСОБА_1, оскільки вона була вагітною, то мати відповідача ОСОБА_4  повідомила позивачці, що вона не буде зареєстрованою в даній квартирі.

    Відповідачка ОСОБА_4  та її представник ОСОБА_5 також позовні вимоги не визнали та просили у задоволенні позову відмовити. Відповідачка вказувала на те,  вона не визнавала за позивачкою право на проживання у даній квартирі, і відразу в 1995 році повідомила їй про це. Після народження дитини позивачка періодично проживала у своєї матері в м. Коростені, тому на момент приватизації у 1997 році дитина не мала права на участь у приватизації квартири.

    Відповідач ОСОБА_7  в дане судове засідання не  з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав телеграму, в якій просив розглянути справу в його відсутності та у задоволенні позову відмовити, підтримав пояснення, надані ним  раніше. В судовому засіданні  23.09.2009 року  відповідач   заперечив проти позовних вимог ОСОБА_1, та повідомив суду, що  на даний період часу він проживає в селі Брагинці Коростишівського району , оскільки спірна квартира є однокімнатною,  і проживати в ній  усім  членам родини ( а це брат з дитиною та колишньою дружиною, мати і бабуся )   не  має можливості. І хоч він  співвласник квартири, але вимушений проживати в селі у  вагончику, пристосованому під житло.

    Представник третьої особи – органу опіки та піклування Дарницького району м. Києва – Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації  в судове засідання не з’явився, просив розглянути справу за його відсутності, надав пояснення на позов, в яких вважає позовні вимоги обґрунтованими  і такими, що підлягають задоволенню.

    Представник третьої  особи – ДП «Екос» АТХК «Київміськбуд» в судове засідання не з’явився, просив розглянути справу в його відсутності, надав пояснення на позов, в яких вважав позов безпідставним, оскільки приватизація проведена відповідно до вимог житлового законодавства та Закону України  «Про приватизацію державного житлового фонду» ( а.с. 115).

    Вислухавши  пояснення сторін, їх представників , свідка, вивчивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

    Спірною є  однокімнатна квартира № АДРЕСА_1, загальною площею 38,2 кв.м. , яка належить на праві спільної власності в рівних долях відповідачам ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_7 на підставі свідоцтва  про право власності на житло, виданого 14.11.1997 року Дочірнім підприємством «Екос» ХК «Київміськбуд» ( а.с. 40).

    Згідно даних технічного паспорта  ( а.с. 55), вказана  квартира розташована на 4-му поверсі 5-ти поверхового будинку, має одну жилу кімнату, площею 21,3 кв.м., кухню, площею 9, 7 кв.м.

Як вбачається з довідки форми № 3,  виданої 20.05.2009 року КП «Житловик»,  ОСОБА_4, 1952 р.н., та її син ОСОБА_7, 1980 р.н. зареєстровані за вказаною адресою з 23.07.1991 року, син ОСОБА_3, 1972 р.н. – зареєстрований у квартирі  з 09.02.1993 року. Також 24.08.2003 року за адресою спірної квартири зареєстрована онука  ОСОБА_4 – ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_8 ( а.с. 77).

    Як вбачається з  копії свідоцтва про реєстрацію  шлюбу ,  21.06.1995 року між  позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб у Лівобережному міжрайонному управлінні реєстрації шлюбів м. Києва ( а.с. 14).    

    Вказаний шлюб розірвано 26.05.2009 року, про що ОСОБА_3 видано свідоцтво про розірвання шлюбу Відділом РАЦС Дарницького РУЮ у м. Києві ( а.с. 129).

    15.08.1995 року позивачка ОСОБА_1 народила дитину – ОСОБА_6, про що Відділом РАГС Дарницького району м. Києва 01.09.1995 року було видано свідоцтво про народження ( а.с. 14).

    Згідно з даними паспорта позивачки ОСОБА_1, вона з 03.07.1990 року зареєстрована  за адресою АДРЕСА_2. Вказане також підтверджується повідомленням СГІРФО Коростенського МВ УМВС України в Житомирській області ( а.с. 72), в якому зазначено, що ОСОБА_1 значилась зареєстрованою за адресою АДРЕСА_2 по 04.04.2008 року та знята з реєстраційного обліку з ОСОБА_6 в м. Київ.

З наданих  КП «Житловик» копій документів, на підставі яких було проведено приватизацію спірної квартири  вбачається, що 05.11.1997 року  ОСОБА_4 звернулась  до керівника органу приватизації –Дочірнього підприємства по експлуатації та ремонту житлового фонду  об’єктів соціально-побутового призначення «Екос» АТ ХК «Київміськбуд»  з проханням оформити  передачу у приватну власність квартири № АДРЕСА_1  їй та членам сім’ї  - ОСОБА_3, ОСОБА_7 у рівних долях ( а.с. 100).  ОСОБА_4 була наймачем даної квартири на підставі ордеру № 6203 від 10.12.1990 року .  До вказаної заяви, що була підписана всіма членами сім'ї , які постійно проживали у спірній квартирі ,  була додана довідка  житлового управління «Лівобережне» про склад сім'ї наймача ізольованої квартири та займані ними приміщення ( а.с. 102).

На підставі наданих документів  керівником органу приватизації – ДП «Екос» АТ ХК «Київміськбуд» було видано розпорядження № 1695  від 14.11.1997 року про передачу у власність ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_3 квартири № АДРЕСА_1 ( а.с. 103)   Відповідно до вказаного розпорядження було видано свідоцтво про право власності на житло ( а.с. 40).

Згідно зі ст. 1,2  Закону України від 19.06.1992 року «Про приватизацію державного житлового фонду» (зі змінами та доповненнями) приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

    Відповідно до ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»,  до  членів  сім'ї  наймача  включаються  лише  громадяни, які  постійно  проживають  в квартирі (будинку) разом з наймачем або за  якими  зберігається  право  на  житло.  

Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК України, до членів сім'ї наймача належить дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

    Статтею 8 вказаного Закону  визначено , що  передача займаних квартир (будинків, кімнат у гуртожитках) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою  всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі  (будинку,  кімнаті у гуртожитку), в тому числі тимчасово відсутніх,  за  якими  зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням  уповноваженого  власника квартири (будинку, кімнати у гуртожитку).

Виходячи з аналізу змісту Закону № 2482-ХІІ у поєднанні з нормами    ст. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є житлове приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це  право  і  при  тимчасовій  відсутності  (у випадках, передбачених ст. 71 ЖК України), а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї.  Місцем проживання неповнолітніх, що не досягли п’ятнадцяти років , визнається місце проживання їх батьків ( усиновителів ) або опікунів ( ст. 17 ЦК України, в редакції 1963 року) .

    Як вбачається з  довідки, виданої Коростенською районною державною адміністрацією  29.03.1996 року за № 68/8, ОСОБА_6  проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у м. Коростень Житомирської області  з 15.08.1995 року по дату видачі довідки.

    Вказана довідка стала підставою для видачі ОСОБА_6 посвідчення дитини, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до ст. 27 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», серії НОМЕР_1 від 29.03.1996 року, а також для отримання пільг, передбачених цим законом.

    Як вбачається з заяви ОСОБА_1 від 02.08.1999 року  на ім’я Голови міськвиконкому м. Коростеня, позивачка зверталась з проханням виплатити компенсацію за невикористану путівку за 1998 рік на дитину ОСОБА_6, при цьому зазначивши адресу свого місця проживання АДРЕСА_2 ( а.с. 75). В судовому засіданні позивачка підтвердила, що вказану заяву писала саме вона.

    За повідомленням ЗАТ «Житомир облтара» на запит суду ( а.с. 127),  у вказаному товаристві в м. Коростені в 1995 році працювала ОСОБА_1, також в 1995 році їй здійснювались виплати на її дитину ОСОБА_6, потерпілу внаслідок аварії на ЧАЕС.  

    З листа Головного управління соціального захисту  населення Житомирської обласної державної адміністрації  № 3209/11-4 від 03.07.2009 року , а також додаткового листа  № 1374/11-4 від 07.04.2010 року  можливо зробити висновок , що до часу надходження запиту суду  ОСОБА_6 нараховувались та проводились компенсаційні виплати як  особі, яка  проживає на території радіоактивного забруднення , і лише після надходження запиту та відповідної  перевірки встановлено, що довідка для отримання посвідчення  була видана  з порушенням законодавства, оскільки ОСОБА_6 проживала  в м. Коростені станом на день видачі довідки менше 2-х років ( а.с. 69).

    Оскільки  станом на 1997 рік дитина ОСОБА_6 не була зареєстрована за адресою спірної квартири , а з викладених документів вбачається, що вона  фактично проживала разом з матір’ю  за іншою адресою в м. Коростені , користувалась  пільгами, передбаченими законом  для осіб, що проживають на території радіоактивного забруднення, то вбачається, що записи про адресу  місця проживання дитини на медичних документах  були зроблені зі слів матері ОСОБА_6 - ОСОБА_1 , і не можуть бути достовірним доказом постійного проживання дитини у квартирі в спірний період з 15.08.1995 року до  14.11.1997 року.

    Крім того, з наданої суду для огляду медичної картки неможливо зробити висновок про постійне місце проживання дитини у зазначений період, оскільки записи із зазначенням дат  відвідування лікаря  зроблені з періодичністю 5-6 місяців, зокрема  , 11.01.1996 року – патронаж медсестри на дому ;  04.09.1996 року – огляд хворої дитини вдома,  здача аналізів у зв’язку з захворюванням  -  14.01.1997 року.

Також  в медичній картці містяться записи про те , що у серпні 1998 року  ОСОБА_1 проводила обстеження дитини у зв’язку з необхідністю продовжити  відпустку по догляду за дитиною після досягнення нею трирічного віку ще на рік. Всі наступні  записи, які містять дати відвідування лікарів, датовані після 2000 року.

Довідка дитячої поліклініки № 2 Дарницького району м. Києва  № 593 від 29.09.2008 року про те, що ОСОБА_6 знаходиться на обліку в дитячій поліклініці з 22.08.1995 року, а на диспансерному обліку знаходиться з 21.06.2001 року, також не підтверджує факту постійного проживання дитини у спірній квартирі в період з 1995 по 1997 рік.

      Суд вважає, що  не мають вирішального значення для справи  докази, які підтверджують проживання дитини у спірній квартирі після  проведення приватизації в 1997 році , а саме : довідка з дошкільного навчального закладу № 275 про те, що ОСОБА_6 відвідувала дитячий садок з серпня 2000 року по серпень 2002 року, а також з довідка з  Спеціалізованої загальноосвітньої школи № 291 з поглибленим вивченням іноземної мови  від 23.09.2008 року  про те, що ОСОБА_6 навчається у школі з 1-го класу, тобто з 2002 року ( а.с.  16).

    Вказані обставини не оспорюються відповідачами,  які при цьому заперечують,  що дитина ОСОБА_6 постійно проживала у квартирі № АДРЕСА_1 у період з часу  народження до 1998 року.

    Покази свідка ОСОБА_10 в тій частині ,  що позивачка постійно проживала у спірній квартирі, суд не приймає до уваги, оскільки свідок повідомила, що жодного разу в квартирі не була ,  з членами сім'ї особисто не знайома, про сімейні проблеми позивачки дізналась від неї , оскільки з 2000 року вони разом працюють на ринку , а познайомились восени 1996 року. Покази цього свідка суперечливі, оскільки спочатку вона повідомляє, що зустрічалась з ОСОБА_1 у парку, де вони гуляли з дітьми , разів 2-3 на тиждень,   в подальшому вона пояснює , що бачились   з позивачкою 2 рази на місяць, а влітку  позивачка з дитиною виїжджала до матері в м. Коростень.

    Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд  вважає, що в судовому засіданні не знайшла підтвердження та обставина , що постійним місцем проживання малолітньої ОСОБА_6 на час приватизації спірної квартири відповідачами була саме ця квартира.

Отже, будь-яких порушень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» судом не встановлено і права малолітньої  ОСОБА_6 внаслідок приватизації квартири не порушені.

Щодо посилання представника органу опіки та піклування  про те, що порушуються житлові права дитини, то вони є безпідставними, оскільки з 2003 року  ОСОБА_6  зареєстрована у спірній квартирі, постійно там проживає, співвласники визнають за нею право користування квартирою на даний час.

    Тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1  в інтересах ОСОБА_6 про визнання права користування спірною квартирою в період з 15.08.1995 року по 2003 рік , визнання частково недійсним розпорядження про приватизацію та свідоцтва про право власності на житло – необхідно відмовити.

    Що стосується позовної вимоги про визнання права власності ОСОБА_6 на 1/4 частину квартири № АДРЕСА_1, то така позовна вимога також є  безпідставною і не ґрунтується на вимогах чинного законодавства , та  не може бути задоволена  за будь-яких обставин, оскільки  відповідно до ст.  8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»  право власності у особи  на спірну квартиру може виникнути лише у разі проведення її приватизації у встановленому зазначеним Законом порядку відповідними органами приватизації , а не шляхом визнання такого права судом.

На підставі викладеного , ст. 47-48 Конституції України, ст. 1, 6, 9, 61, 64, 65 Житлового кодексу України , ст. 29, 242 ЦК України , ст. 17 ЦК УРСР , ст. 1, 2 , 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» , керуючись  ст. 10, 11, 57, 60,  209, 213, 215 , 218  ЦПК України , суд,  -    

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6  до ОСОБА_3, ОСОБА_4 , ОСОБА_7 ,  треті особи – Орган опіки і піклування Дарницького району м. Києва  - Дарницька районна в м. Києві державна адміністрація,  Дочірнє підприємство «Екос» АТ ХК «Київміськбуд» - про визнання права користування жилим приміщенням, визнання частково недійсним розпорядження про приватизацію та свідоцтва про право власності на житло, визнання права власності на 1/ 4 частину квартири – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва  шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження  протягом 10 днів з дня проголошення рішення  та апеляційної скарги на рішення суду  протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

 Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження  не було подано.  Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження,  але  апеляційна  скарга  не  була  подана  у   строк, встановлений  статтею  294  ЦПК України,  рішення  суду набирає законної сили  після  закінчення  цього  строку.  У  разі  подання апеляційної  скарги  рішення,  якщо  його  не  скасовано,  набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

          Суддя:   підпис