Справа № 2-5643\10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2010 року                             Ленінський районний суд м. Вінниці

в складі: головуючого судді: Матохнюка Д.Б.,

при секретарі: Коробці К.П.

       розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Лукашенка Володимира Борисовича, про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

      Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу - Лукашенко В.Б., про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 22.06.2006 року, виконкомом Вінницької міської ради (рішення №1428) та зареєстрованого КП «ВООБТІ» в реєстровій книзі №686, за реєстровим №717, - 01.08.2006 року вона була власницею однокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1. На початку 2007 року до неї звернувся її син ОСОБА_2 відповідач по справі, з проханням скласти на нього заповіт на зазначену квартиру, а він в свою чергу буде надавати її кошти на утримання квартири, доглядати її до смерті, піклуватися про неї. В той же час вона звернулась до юристів, які її пояснили, що в даному випадку буде вірно не писати заповіт,  а у нотаріуса укласти договір довічного утримання, при цьому її  розповіли умови і наслідки укладання такого договору. В березні 2007 року вона вирішила укласти договір довічного утримання з відповідачем. А тому 30.03.2007 року у  приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко В.Б. оформила, як вважала тоді, договір довічного утримання. У нотаріуса вона підписувала всі необхідні документи не читаючи їх і не вникаючи в їх зміст. На початку 2010 року між нею та відповідачем по справі ОСОБА_2 склалися напружені, неприязні стосунки. Відповідач перестав працювати, заробляти гроші, постійно пиячить, припинив надавати її будь-яку матеріальну допомогу. І вона вимушена сама сплачувати за квартиру та комунальні послуги, у неї невелика пенсія, вона часто хворіє і  витрачає значні кошти на лікування. А відповідач не надає її допомоги, в зв’язку з чим вона вимушена звертатись до сусідів, знайомих та позичати кошти. Після всього відповідач почав її говорити, що він являється власником квартири і в будь який момент вижене її і продасть спірне житло. Тоді вона звернулась до юристів та в червні 2010 року її стало відомо, що в дійсності між нею та відповідачем було укладено договір дарування квартири. Вважає, що укладений договір дарування повинен бути визнаний недійсним, оскільки укладаючи договір вона вважала, що підписує договір довічного утримання, а не договір дарування. Відповідач ввів її  в оману, використовуючи її довіру. Крім даної квартири у неї  немає іншого житла і вона не могла просто так її подарувати, не ставлячи при цьому ніяких вимог і свідомо позбавляючи себе можливості мати дах над головою. Про те, що в дійсності було вчинено договір дарування квартири, а не договір довічного утримання, її стало відомо лише в червні 2010 року, а тому рахує, що строк звернення до суду вона  пропустила з поважної причини.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник  позов підтримали  в повному обсязі та просили суд його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, однак надав до суду нотаріально посвідчену заяву від 09.10.2010 року в якій просить судові засідання по цивільній справі проводити без його участі, бути присутнім в судовому засіданні не має можливості за станом здоров’я, проти заявлено позову не заперечує, визнає його в повному обсязі, та просить суд його задовільнити.

Представник  третьої особи без самостійних вимог приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_3 проти задоволення позову не заперечував та пояснив, що у вирішенні спору він покладається на розсуд суду.

Заслухавши думку сторін по справі, вивчивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази у їх сукупності, суд прийшов до переконання про те, що позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до договору дарування квартири від 30 березня 2007 року, який посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко В.Б. та зареєстровано в реєстрі за №3350, який підписано сторонами особисто, громадянка ОСОБА_1 подарувала, а громадянин ОСОБА_2 прийняв у дар однокімнатну квартиру АДРЕСА_1

Як вбачається з реєстраційного посвідчення, яке видане Комунальним підприємством Вінницьке обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації 04 квітня 2007 року, записано в реєстрову книгу за №686 за реєстровим №717 громадянину ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору дарування належить однокімнатна квартира АДРЕСА_1

Відповідно до довідки КП ВМБТІ №3819 від 15.09.2010 року в реєстрі прав власності на об’єкти нерухомого майна за позивачкою ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 нерухомого майна не зареєстровано.

З довідок Вінницької міської поліклініки №2 за № 603/01-3 від 22.07.2010 року та за № 648/01-3 від 11.08.2010 року видно, що позивачка ОСОБА_1 за станом здоров’я потребує амбулаторного лікування, постійної сторонньої допомоги.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що при укладенні договору дарування квартири позивачка діяла під впливом помилки, а саме, помилилася щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, оскільки вважала, що передає квартиру у власність  ОСОБА_2 взамін на її довічне утримання та догляд, тобто укладає договір довічного утримання.

    На думку суду, в судовому засіданні доведено, що при укладенні договору дарування від 30 березня 2007 року не були дотримані вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. В даному випадку позивачка бажала укласти саме договір довічного утримання, проте, в силу свого похилого віку та стану здоров’я, діючи під впливом помилки, не змогла вірно оцінити різницю між договором довічного утримання та договором дарування, а також наслідків укладеної угоди.

    Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.  

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З огляду на встановлені судом обставина справи та враховуючи, коли позивач дізналася про те, який саме договір вона уклала зі своїм сином, суд рахує, що позивач пропустив строк позовної давності з поважних причин, а тому поновлює його.  

Згідно ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

    Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставі, що не заборонені законом.

Виходячи з цього, суд вважає необхідним визнати недійсним договір дарування однокімнатної квартири під номером АДРЕСА_1 який був укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 і посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко Володимиром Борисовичем 30 березня 2007 року за реєстром №3350 та визнати право власності на квартиру за ОСОБА_1.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України суд стягує з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки понесені нею судові витрати по справі, а саме: судовий збір в сумі 181 гривня 00 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справ в судах в сумі 120 гривень.

             На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 203, 229, 267 ЦК України, ст. ст. 10, 60, 88, 130, 174, 209, 212-215 ЦПК України, суд -  

ВИРІШИВ:

       Позов задовольнити.

       Визнати недійсним договір дарування квартири від 30.03.2007року укладений між  ОСОБА_1 та ОСОБА_2  посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко Володимиром Борисовичем.

     Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 120 грн. витрат на інформаційно–технічне забезпечення розгляду справи, 181 грн. судового збору.

   Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ: