ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90
____________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" жовтня 2010 р.
08 год.30 хв.Справа № 2-а-2267/10/2170
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Морської Г.М.,
при секретарі: Гричановська А.В.,
за участю:
представника позивача - Гончарової А.В.,
представників відповідача - Федченка В.В., Чечіна О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Приватного підприємства "Авто Бліц"
до Каховської об’єднаної державної податкової інспекції Херсонської області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
встановив:
Приватне підприємство "Авто Бліц" (далі - позивач, ПП "Авто Бліц") звернулось до суду з адміністративним позовом до Каховської об’єднаної державної податкової інспекції Херсонської області (далі - відповідач, Каховська ОДПІ) у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.03.2010р. № 0000362301/0 та від 15.04.2010р. № 0000362301/1, якими позивачу зменшено заявлену суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2009р. на 2949898 грн.
Спірні податкові повідомлення-рішення складені на підставі висновків акту планової виїзної документальної перевірки позивача від 10.03.2010р. №72/23-8/33468377 та апеляційного узгодження податкових зобов’язань, визначених відповідачем за наслідками планової перевірки позивача від 10.03.2010р.
Позивач просить скасувати спірні податкові повідомлення-рішення посилаючись на те, що вони складені на підставі невірного застосування діючого податкового законодавства і тому є незаконними і підлягають скасуванню.
Зокрема, позивач, посилаючись на Закони України "Про податок на додану вартість" та "Про оподаткування прибутку підприємств", вважає, що він мав право провадити реалізацію імпортованих товарів за цінами нижчими від їх митної вартості, оскільки згідно законодавства звичайна ціна - це ціна яка відповідає рівню справедливих цін. А справедлива ціна - це ціна за якою сторони продажу товарів бажають продати та придбати реалізовуваний товар.
На думку позивача, відповідач помилково ототожнює митне регулювання цін і тарифів з державним регулюванням цін і тарифів, так як законодавство з питань державного регулювання цін і тарифів не передбачає таке регулювання при встановлені ціни реалізації автомобілів, запасних частин та іншої автотранспортної техніки.
Представники відповідача проти позову заперечили, посилаючись на Закони України "Про податок на додану вартість" та "Про оподаткування прибутку підприємств". В обґрунтування своєї позиції зазначили, що при реалізації імпортованого товару на території України базу оподаткування для нарахування податків слід розраховувати з ціни не менше митної вартості з урахуванням витрат на сплату ввізного мита, акцизного збору, витрат пов’язаних з імпортом цих товарів. В порушення зазначеного вище порядку позивач базу оподаткування визначив з рівня фактичних цін реалізації, що привело до заниження бази оподаткування з ПДВ та безпідставного декларування бюджетного відшкодування сум цього податку.
Заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Спірні податкові повідомлення-рішення від 19.03.2010р. № 0000362301/0 та від 15.04.2010р. № 0000362301/1 складено на підставі висновків акту планової виїзної документальної перевірки позивача від 10.03.2010р. №72/23-8/33468377 та апеляційного узгодження податкових зобов’язань, визначених відповідачем за наслідками планової перевірки позивача від 10.03.2010р.
Позивач розпочав та закінчив процедуру апеляційного узгодження податкових зобов’язань, визначених спірним податковим повідомленням-рішенням, шляхом подачі скарги до Каховської ОДПІ. За результатами розгляду скарги позивача податкові зобов’язання, визначені актом перевірки та спірним податковим повідомленням-рішенням залишено без змін, а скаргу без задоволення. Наслідком розгляду скарги позивача стало складення податкового повідомлення-рішення від 15.04.2010р. №0000362301/1.
За актом перевірки від 10.03.2010р. головним порушенням податкового законодавства, яке вплинуло на зменшення заявленого до бюджетного відшкодування суми ПДВ було: заниження задекларованих податкових зобов’язань з податку на додану вартість на 3261345,0 грн. та завищення податкового кредиту на 2854,0 грн.
За висновками відповідача заниження задекларованих податкових зобов’язань з ПДВ на 3261345 грн. відбулось внаслідок того, що позивач при реалізації імпортованих товарів базу оподаткування з ПДВ провадив виходячи з цін нижчих, ніж звичайні або з менших, ніж митна вартість цих товарів чим порушив вимоги п. 4.1., п. 4.3. ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97/ВР (далі - Закон № 168/97/ВР).
За п. 4.1. ст. 4 Закону № 168/97/ВР база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).
У разі, якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.
За п. 4.3. ст. 4 Закону № 168/97/ВР для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому товар (товарна партія) вперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства.
Відповідач, посилаючись на п. 1.20.5. п. 1.20. ст. 1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. № 334/94–ВР (далі – Закон № 334/94–ВР) стверджує, що у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання.
На думку відповідача, оскільки ціна імпортованого товару з метою обчислення ПДВ при розмитнені регулюється нормами закону про ПДВ та митного законодавства та встановлюється у розмірі договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості, то при подальшій реалізації імпортного товару податкові зобов’язання визначаються, виходячи з фактичної ціни реалізації але не нижче митної вартості імпортованого товару.
Позивач, посилаючись на Закони України "Про податок на додану вартість" та "Про оподаткування прибутку підприємств" вважає, що він мав право провадити реалізацію імпортованих товарів за цінами нижчими від їх митної вартості, оскільки згідно законодавства звичайна ціна - це ціна, яка відповідає рівню справедливих цін. А справедлива ціна - це ціна, за якою сторони продажу товарів бажають продати та придбати реалізовуваний товар.
Фактично спір між сторонами виник щодо застосування п. 4.1 та п. 4.3 ст. 4 Закону № 168/97/ВР.
Проаналізувавши дані норми, суд виходить із того, що п. 4.3 застосовується для визначення бази оподаткування для товарів, які імпортуються на митну територію України, а п. 4.1 - для операцій купівлі-продажу, які вчинені в Україні.
Відповідно до п. 1.20.1 п. 1.20 Закону № 334/94–ВР якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).
Пункт 1.20.8 Закону № 334/94–ВР встановлює, що обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом.
Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п. 1.20.2 Закону № 334/94–ВР, в межах якого податковий орган зобов’язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.
Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.
Суд приходить до висновку, що позиція податкової інспекції про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною є такою, що не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.
За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни. А тому, виходячи із положень п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Із досліджених у судовому засіданні Декларації з податку на прибуток підприємства за 12 місяців 2009 року, економічного обґрунтування отриманого підприємством прибутку з 01.01.2009р. по 31.12.2009р. та зведеного реєстру продажу товарів за той самий період, вбачається, що позивач працював прибутково. Також представник позивача зазначила, що для підприємства є економічно доцільним здійснювати продаж автотранспорту за вільними цінами, нижчими від митної вартості, що не перешкоджає отримувати прибуток не за рахунок збільшення ціни, а за рахунок збільшення товарообігу.
Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки позивач у повному обсязі сплатив суму ПДВ із митної вартості імпортованих товарів при перетині кордону України, то, відповідно, він має право отримати бюджетне відшкодування даного податку як різницю між сформованим ним із вказаних вище підстав податковим кредитом та податковим зобов’язанням, що виникло у зв’язку із продажем цього ж товару.
Підставою для висновку відповідача про завищення податкового кредиту позивача на 2854,0 грн. стало те, що платник податку в порушення пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" відніс до податкового кредиту витрати по сплаті податку на додану вартість не підтверджені податковими накладними, оскільки податкові накладні отримані від ЗАТ "Київстар" не відповідають вимогам первинного документообігу, а саме - містять факсимільний підпис особи, що виписала такі податкові накладні.
Позивач заперечує проти даного висновку відповідача і вважає, що єдиною підставою для визнання недійсними податкових накладних є заповнення її іншою особою, яка не зареєстрована платником податку на додану вартість, а вичерпний перелік даних, які повинна містить податкова накладна регламентовано у пп.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону України №168/97-ВР і цими вимогами не передбачається наявність на податковій накладній підпису особи, яка склала податкову накладну.
Судом досліджено дані обставини справи та встановлено наступне:
Відповідно до Закону № 168/97/ВР головними умовами віднесення сплаченого постачальникам податку на додану вартість до податкового кредиту є підтвердженням цієї сплатити належним чином складеними податковими накладними та використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності в межах оподатковуваних операцій.
За актом перевірки відповідач не заперечує проти використання придбаних у ЗАТ "Київстар" послуг у господарській діяльності позивача, а звертає увагу на неналежне, на йогу думку, оформлення податкових накладних.
Тому суд вражає доведеним факт використання придбаних у контрагента ЗАТ "Київстар" послуг у господарській діяльності позивача з правом віднесення сплаченого за цими операціями ПДВ до податкового кредиту платника податку.
За пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97/ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до пп. 7.2.6. Закону № 168/97/ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту
Згідно із пп.7.2.1.п.7.2 ст.7 Закону № 168/97/ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Таким чином, на думку суду, податкова накладна є податковим документом, який засвідчує нарахування (сплату) податку на додану вартість при здійснені господарських взаємовідносин між платниками ПДВ.
Виходячи із системного аналізу положень законодавства України з податку на додану вартість щодо складання податкових накладних, суд вважає, що головними вимогами до цих податкових документів є складення їх платниками ПДВ на адресу платника ПДВ, розкриття суті проведеної господарської операції, визначення суми податку та об’ємо-вартісних показників здійснених господарських операцій. Тому суд вважає застосування факсимільного підпису особи, яка склала податкову накладну, таким фактором, який не впливає на правомірність включення податку за цими накладними до податкового кредиту позивача.
За таких обставин, позовні вимоги приватного підприємства "Авто Бліц" є обґрунтованими, а дії Каховської об'єднаної державної податкової інспекції – протиправними.
Керуючись ст. ст. 158-163, 167 КАС України, суд,
постановив:
Позовні вимоги Приватного підприємства "Авто Бліц" до Каховської об’єднаної державної податкової інспекції Херсонської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень задовольнити повністю.
Скасувати податкові повідомлення - рішення Каховської об’єднаної державної податкової інспекції Херсонської області від 19.03.2010р. № 0000362301/0, від 15.04.2010р. № 0000362301/1.
Стягнути із Державного бюджету на користь Приватного підприємства "Авто Бліц" понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 01 листопада 2010 р..
Суддя Морська Г.М.
кат. 2.11.15