Справа № 2-1433/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2010 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого – судді Прасолова В.М.

при секретарі – Горбуновій Л.С., Маслової В.Л.

за участю представника позивачки – ОСОБА_1

за участю представників відповідача – Калинич Л.В., Колісниченка Є.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” про визнання договору та угоди недійсними та зустрічному позову публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, суд –

                                                                       ВСТАНОВИВ:

    Позивачка ОСОБА_4 звернулася  до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”(далі за текстом “Банк”), в якому початково просила: визнати кредитний договір від 18 червня 2007 р. за № 014/03/03/17/472 та додаткову угоду від 13 березня 2009 р. № 014 /03/03/17/472/1 укладену між ОСОБА_4 та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" від імені якого діє Криворізьке регіональне відділення Дніпропетровської обласної дирекції "Райффайзен Банк Аваль" недійсною; розірвати кредитний договір від 18 червня 2007 р. за № 014/03/03/17/472 та додаткову угоду від 13 березня 2009 р. № 014 /03/03/17/472/1 укладену між ОСОБА_4 та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" від імені якого діє Криворізьке регіональне відділення Дніпропетровської обласної дирекції "Райффайзен Банк Аваль"; визнати договори застави транспорту №014/03/03/17/472/2 від 2 липня 2007 р. та від 18 червня 2007 р. №014/03/03/17/472/1 укладені між ОСОБА_4 та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" від імені якого діє Криворізьке регіональне відділення Дніпропетровської обласної дирекції "Райффайзен Банк Аваль" недійсними; розірвати договори застави транспорту №014/03/03/17/472/2 від 2 липня 2007 р. та від 18 червня 2007 р. №014/03/03/17/472/1 укладені між ОСОБА_4 та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" від імені якого діє Криворізьке регіональне відділення Дніпропетровської обласної дирекції "Райффайзен Банк Аваль"; зобов'язати ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" від імені якого діє Криворізьке регіональне відділення Дніпропетровської обласної дирекції "Райффайзен Банк Аваль" зробити перерахунок сплачених коштів.

Остаточно уточнивши позовні вимоги, просить: визнати кредитний договір від 18 червня 2007 р.  за № 014/03/03/17/472 та додаткову угоду від 13 березня 2009 р. № 014 /03/03/17/472/1  укладену між ОСОБА_4  та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" від імені якого діє Криворізьке регіональне відділення Дніпропетровської обласної дирекції  "Райффайзен Банк Аваль" недійсною.

 В обґрунтування остаточно уточненого позову наводить наступне. 18 червня 2007 р. між сторонами був укладений кредитний договір, відповідно до якого були надані кошти на споживчі цілі  в розмірі 232000 доларів США під 12,5% річних а 13 березня 2009 р. була укладена додаткова угода на отримання додаткового кредиту в розмірі 22210 доларів США 41 цент на тих же умовах. Також були укладені договори застави транспорту за від 2 липня 2007 р. та 18 червня 2007 р. Перед укладанням договору, попереджала представників банку про те, що кредит потрібен на споживчі цілі і витрачати кошти буде в національній валюті України - гривні. Однак, при укладенні договору, представники відповідача пояснили, що в умовах стабільності національної валюти України не має значення, зазначена в договорі національна валюта України, чи долари США, так як погашати кредит та проценти за його користування позивачка буде в національній валюті України. Однак, якщо в кредитному договорі будуть вказані долари США, то процентна ставка за користування кредитом буде менша, а якщо в гривні - то більша. Так прописано в положенні про кредитування. Тому, в момент укладання договору вважала, що ці положення кредитного договору на її користь і не є невигідними, а також, що сторони правочину не порушують закону та діють у повній відповідності до чинного законодавства України. Відповідно до умов договору розрахунок між сторонами повинен був проводиться в валютній формі в свою чергу розрахунок з відповідачем відповідно до умов договору дійсно проводився в валютній формі на що доводиться кредитним договором. Вважає, що пропонуючи укласти договір в іноземній валюті банк розраховував на те що суттєва зміна обставин не наступить, не буде порушено співвідношення майнових інтересів сторін і співвідношення долару до курсу Національного банку України не зміниться, але фактично істотні умови настали, в Україні при всій турботливості та обачності сторін настала криза яку офіційно визнали Національний Банк України та інші гілки влади, що фактично є істотними обставинами для розірвання договору. Однак, після значного підвищення восени 2008р. курсу національної валюти України по відношенню до долара США, банк став вимагати здійснювати платежі в доларах США, що призвело до неможливості  своєчасно виплачувати кредит та проценти за його користування, а ціна кредитного договору суттєво збільшилася  і суттєво змінилися обставини при яких керувалися сторони укладаючи договір. Вважає, що з наведеного очевидно, що банк, надавши кредит в іноземній валюті (доларах США), переклав ризики, пов'язані із знеціненням національної валюти на неї, позивачку, тобто включив у договір положення, які завідомо є невигідними. Крім того, у відповідності до статей 610 - 613, 638 Цивільного кодексу України, одного із основних принципів права - справедливості, договір повинен містити, як міру відповідальності боржника, так і міру відповідальності кредитора за неналежне виконання зобов'язань по договору. Всупереч цьому, спірний кредитний договір містить положення лише про відповідальність боржника (позивача, позичальника,) за неналежне виконання зобов'язань по договору, а відповідальність кредитора (відповідача) взагалі відсутня. За описаних обставин, вимагає визнання договору недійсним в зв'язку з грубим порушенням наступних положень Закону. Статті 99 Конституції України, згідно якої  грошовою одиницею України є гривня.      Статті 651 Цивільного Кодексу України, яка  передбачає підстави розірвання договору у  разі позбавлення сторонами того на що вона розраховувала при укладанні     договору. Статті 524 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Тобто відповідно до ст.524 ЦК України допускається лише визначення еквіваленту зобов'язання у іноземній валюті, а  несплата нею. Відповідно до ч.1 ст.533 ЦК України зобов'язання підлягає виконанню  у національній валюті. За приписами ст.35 Закону України "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Стаття 3 Декрету КМУ № 15-93 від 19.02.1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Стаття 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", визначає, що гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів. Статті б, 7 Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 р. "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України", встановлюють випадки використання фізичними та юридичними особами (резидентами) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України. Наполягає, що, оскільки іноземна валюта між резидентами всередині України не може бути засобом платежу, то при укладенні спірного кредитного договору, сторони грубо порушили вимоги закону в частині порядку надання споживчих кредитів фізичним особам банками України. Визнавши в пункті 1.1. договору предметом кредитування долар США, відповідач надав товарний кредит, а не споживчий. Договір укладений сторонами з визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої банком для будь-яких клієнтів - фізичних осіб. На даний час, прийшла до висновку, що при укладанні спірного кредитного договору сторони порушили вимоги закону, а сам договір, текст якого складений відповідачем, передбачає відповідальність лише позивачки та захищає інтереси лише відповідача, що є несправедливим. Крім того, відповідач включив у договір пункти, які значно погіршують становище позивача, переклав на нього всі фінансові ризики, які пов'язані з різким коливанням курсу долара США та можливі свої збитки. Таким чином, описані дії відповідача є способом зловживання правом, що категорично заборонено  частиною третю  ст.13 ЦК України. Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, в якій визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Єдиним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Виходячи з вищевикладеного, наполягає, що наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов'язань в доларах США суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України,  так як грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, передбачених законом. Стаття 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачає, що документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником. Оскільки за спірним кредитним договором оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу здійснюється в іноземній валюті, тобто, має місце використання валюти на території України як засобу платежу, а використання іноземної валюти на території України як засобу платежу повинно проводитись на підставі отриманої суб'єктами договірних відносин індивідуальної ліцензії(п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"). Вказана індивідуальна ліцензія у сторін відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та Положенню "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу". Наявність у відповідача генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", про що зазначає частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Нараховані відповідачем проценти та пені по кредитним процентам вважає безпідставними і необґрунтованими та такими що суперечать діючому законодавству України. Відповідно до правил ст.236 Цивільного Кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення таким чином вказаний договір є недійсним з моменту вчинення.

Банк звернувся до ОСОБА_4 з зустрічним позовом, в якому просить: стягнути з ОСОБА_4 на користь відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”    заборгованість за кредитним договором від 18.06.2007 року в сумі 198982 грн.58 коп.

Обґрунтовуючи зустрічний позов посилається на наступне. 18.06.2007 року між банком та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір про надання кредиту у сумі 232000,00 доларів США зі строком до 01.06.2010 року зі сплатою 12,5% річних. На підставі договору було надано 75198,00 доларів США. Додатковою угодою від 13.03.2009 року внесено зміни до кредитного договору та зменшено суму кредиту до розміру позичкової заборгованості - 22210,41 доларів США. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до п.5.1 кредитного договору банк зобов'язувався на умовах цього договору відкрити  позичковий рахунок та надати з нього кредитні кошти в сумі та термін, обумовлені цим договором. Банк надав кредитні кошти за кредитним договором згідно заяв ОСОБА_4 від 18.06.2007 року на суму 37599,00 доларів США та №01 від 02.07.2008 року на суму 37599,00 доларів США. Відповідно до п.6.1 ОСОБА_4 зобов'язана забезпечити повернення кредиту та сплату нарахованих процентів. Заборгованість за кредитом (позичкова заборгованість, що включає проценти за кредит та основну заборгованість за кредитом) погашається ОСОБА_4 у відповідності до графіка погашення кредитної заборгованості (невід'ємний додаток до цього договору) щомісяця у формі ануїтентного платежу. ОСОБА_4 припинила виконувати договірні зобов'язання, що є порушенням ст. 525., 526 ЦК України. Так, з березня 2009 року не сплачує платежі по тілу кредиту, з липня 2009 року не сплачує проценти. Прострочена заборгованість по тілу кредиту складає 9806,99 доларів США, по процентам - 2 091,73 доларів США. Згідно ч.2. ст. 1050 ЦК України, в разі прострочення позичальником повернення чергової частини позики позикодавець має право вимагати дострокового повернення позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст..1048 цього Кодексу. Дострокове стягнення заборгованості у випадку невиконання позичальником договору передбачене п.7.4 кредитного договору, і провадиться на 10 день після направлення позичальнику письмового повідомлення. Таким чином, наполягає, що банк має право вимагати від ОСОБА_4 дострокового стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором у повному обсязі, включаючи заборгованість по кредиту, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції за умови попереднього повідомлення про це позичальника. 27.11.2009 року було направлено повідомлення з вимогою про дострокове погашення кредитної заборгованості, яке отримано 24.12.2009 року, але залишено без задоволення. Відповідно до п.10.2 кредитного договору за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів та сплати процентів, позичальник зобов'язаний сплатити Кредитору пеню в розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожний день прострочення. Відповідно до ст.533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення на встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Згідно розрахунку, станом на 12.02.2010 року заборгованість ОСОБА_4 по кредитному договору складає 24841,77 доларів США, а саме: кредит - 22210,41, проценти - 2091,73, пеня за порушення строків сплати кредиту та процентів - 539,63. Відповідно до ст. 533 ЦК України, враховуючи, що згідно курсу НБУ станом на 12.02.2010 року 1 долар США - 8,0100 грн., заборгованість за кредитним договором складає: 24841,77 х 8,0100 =198982,58 грн.

В судовому засіданні в якості правонаступника відкритого акціонерного товариства “Райффайзен банк Аваль” залучено публічне акціонерне товариство “Райффайзен банк Аваль”.

У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_4 позов підтримав повністю, зустрічний позов не визнав. При цьому надав пояснення, які відповідають змісту позову. Змінювати, доповнювати, уточнювати позов, подавати додаткові докази не бажає.

Представник відповідача банку у судовому засіданні, підтримавши зустрічний позов,  позов ОСОБА_4 не визнав повністю. При цьому, запречуючи проти задоволення позову ОСОБА_4 зазначив наступне. Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 глави 71 ЦК України. За ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідальність сторін (чи однієї сторони) не є істотною умовою кредитного договору. Крім цього у спірному кредитному договорі передбачено відповідальність банка, наприклад п.10.1, договору, тому висновок ОСОБА_4 про відсутність відповідальності банка, внаслідок чого порушено принцип справедливості, у кредитному договорі вважає невірним. Відповідно до ст.. 526, 525 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Пунктом 9.1 спірного кредитного договору передбачено, що договір набуває чинності з дати його укладення та діє до повного погашення позичальником заборгованості за кредитом (позичкової заборгованості, комісій, процентів за користування кредитом, штрафів, пені). Виходячи зі змісту ст. 1054, 1055, 572 ЦК України, сторони кредитного договору, узгодили всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду. Від ОСОБА_4 не надходили будь-яких пропозицій щодо внесення додаткових умов до кредитного договору чи договору застави, і вона підписала договір на запропонованих банком умовах. Підписуючи кредитний договір, ОСОБА_4 достовірно знала, що вона зобов'язується сплачувати кредитні платежі та проценти у доларах США. Протягом з липня 2007 року по червень 2009 року вносила платежі на погашення кредиту та сплачувала проценти у валюті кредиту. Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти - гривні. Відповідно до ст. 36 Закону України "Про Національний банк України", офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком. Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінетів Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", валютні курси встановлюється Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. “Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів”, затвердженим постановою Правління Національного Банку України №496 від 12.11.2003 р., визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. Наполягає, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавче не закріплена. При укладенні кредитного договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за кредитним договором (перш за все позичальник) повинні були усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курс; можливо настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику цим договором. Таким чином, зміна курсу гривні по відношенню до долара СІНА не є обставиною, істотну зміну якої не могли передбачити сторони. ОСОБА_4 є суб’єкт підприємницької діяльності. Статтею 42 ГПК України передбачено, що підприємництво це самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктам господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів одержання прибутку. Вид діяльності ОСОБА_4 - надання транспортних послуг по перевезенні пасажирів легковим транспортом. Кредит надавався не споживчий, як стверджує ОСОБА_4 Відповідно до ст.1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач фізична особа, я придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію д особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконати обов'язків найманого працівника. Споживчий кредит кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Кредитні кошти надавалися для оплати по договору купівлі-продажу п'яти автотранспортних засобів № 68 від 12.06.2007 року, укладених з ТОВ " ( п.2.1 кредитного договору). Таким чином, кредит ОСОБА_4 надавався для здійснення  підприємнице діяльності, тому не є споживчим. Зміна курсу долара по відношенню до гривні це теж один економічних факторів, який впливає на результати підприємницької діяльності.  Відповідно до ст.192 ЦК України законним платіжним способом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. 4.2 цієї ж статті: іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і у порядку, встановленому законом. Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Частиною третю ст. 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Таким чином, Цивільним кодексом передбачено можливість визначення зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до положень ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" до кредитних відносяться операції зазначені у п.3  ч.1 та у п.3-7 ч.2 ст.47 цього Закону, у тому числі розміщення банком залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Отже розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківський операцій. В розумінні ст.2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті або їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені кошти як у національній , так і в іноземній валюті. Статті 47,49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Діючим законодавством не передбачено будь-яких заборон або обмежень на видачу кредитів в іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті). Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти як у національній та і в іноземній валюті. Банк має право надавати кредити (розміщувати залучені ним кошти) незалежно від виду валюти. Основним законодавчим документом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання є Декрет КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Відповідно до ст. З Декрету КМ України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, яким приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Цим Декретом, частиною першою статті 5, передбачено, що на здійснення валютних операцій національним банком видаються відповідні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштовому зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам та нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Посилання ОСОБА_4 на п. "г" ч.4 ст. 5 Декрету КМУ вважає безпідставним, тому що мова йде про використання іноземної валюти як засобу платежу або як застави. Вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. "в" ч.4 ст. 5 цього Декрету, відповідно до якого індивідуальною ліцензії потребують операції з надання і одержання кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. На даний час законодавством не визначено межі термінів і сум надання та одержання кредитів в іноземній валюті, що підтверджується Листом НБУ від 07.12.2009 року. Тому вважає, що операції з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребують індивідуальної ліцензії. Наполягає, що, чинне законодавство передбачає можливість визначення зобов'язання в іноземній валюті в Україні, але визначає межі та конкретний порядок її використання. Національним банком України видано "Райффайзен Банк Аваль" Банківську ліцензію №10 від 11.10.2006 р., якою передбачено право на здійснення банківських операцій у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик, та дозвіл № 10-4 від 1 1.10.2006 року, де передбачено право банку на залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку.   Що стосується використання іноземної валюти як засобу платежу, то згідно “Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу”, затвердженого Постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року № 483, то п.1.5 цього Положення передбачено, що використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або утримувачем за валютною операцією с уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями), у випадках передбачених законами України. У банка є відповідний дозвіл та дозвіл № 10-4 від 11.10.2006 року, де передбачено право на залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку. За викладених обставин, укладення кредитного договору у іноземній валюті та використання іноземної валюти як засобу платежу по кредитним зобов'язанням ОСОБА_4 не суперечить вимогам діючого законодавства, Цивільного кодексу України, іншим актом цивільного законодавства, а тому підстав для визнання кредитного договору та договорів застави недійсними немає.

У судовому засіданні безпосередньо досліджені наступні письмові докази: договір застави(а.с.7-8), кредитний договір(а.с.9-11), договір застави(а.с.11-12), договір про внесення змін в договір(а.с.13), додаткова угода(а.с.14), договір про внесення змін в договір(а.с.15), ордера(а.с.27), вимога(а.с.28), розрахунок(а.с.29-30), свідоцтво(а.с.75), ліцензія(а.с.76), банківська ліцензія(а.с.81), розрахунок(а.с.99).

Суд, оцінюючи відповідно до ст. 212 ЦПК України, всебічно, повно, об’єктивно та безпосередньо досліджені наявні у справі докази, вважає, що у судовому засіданні встановлені наступні факти та обставини.

27 березня 1992 року банком отримана ліцензія на здійснення банківських операцій, передбачених п.5 -11 частини другої стаття 47 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, що встановлено ліцензією(а.с.81).

11 жовтня 2006 року банком отриманий дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1 – 4 та частиною четвертою стаття 47 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, що встановлено дозволом(а.с.82).

ОСОБА_4 16 липня 2004 року зареєстрована як фізична особа – підприємець, що встановлено свідоцтвом(а.с.75).

18 червня 2007 року між банком та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір про надання кредиту у сумі 232000,00 доларів США зі строком до 1 червня 2010 року зі сплатою 12,5% річних. Вказані обставини визнаються сторонами, встановлені договором(а.с.9).

На підставі договору позивачці банком було надано 18 червня 208 року та 2 липня 2007 року усього 75198,00 доларів США, що у гривнях дорівнювало 373749 грн. 90 коп. Вказана обставина визнається сторонами, встановлена ордерами(а.с.27).

 13 березня 2009 року між сторонами укладено додаткову угоду, якою внесено зміни до кредитного договору та зменшено суму кредиту до  22210,41 доларів США. Вказані обставини встановлені поясненнями сторін, угодою(а.с.14).

27 листопада 2009 року банк направив позивачці вимоги про погашення заборгованості, що встановлено вимогою(а.с.28).

Позивачка станом на 27 вересня 2009 року внесла до банку на виконання своїх зобов’язань 65793,03 доларів США, що встановлено розрахунком(а.с.99).

Встановленим фактам та обставинам відповідають такі правовідносини, які регулюються нормами Конституції України, ЦК України, Законом України “Про банки та банківську діяльність”, Законом України “Про Національний банк України”.

Відповідно до ч.5 ст.4 ЦК України інші органи державної влади України можуть видавати нормативно – правові акти лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Згідно ст.2 Закону України “Про Національний банк України”, Національний банк України є особливим органом державного управління. Як встановлено ст. 19 Конституції України, органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. У відповідності до ст.56 Закону України “Про Національний банк України”, Національний банк видає нормативно – правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які видаються у формі постанов Правління Національно банку, вони не можуть суперечити законам України.

 Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, в якій визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст.524 ЦК України,  зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні, сторони можуть визначити грошовій еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Стаття 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачає, що документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією.

Правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю регулюються Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет КМУ).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У судовому засіданні встановлено, що муж сторонами був укладений кредитний договір, та до цього договору була укладена додаткова угода.  

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Судом встановлено, що на час укладення договору та додаткової угоди банк мав банківську ліцензію та дозвіл.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п.2.3. “Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій”, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких є зокрема неторговельні операції з валютними цінностями.

Відповідно до п. 1.5 “Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу”, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Ініціатором та отримувачем за валютною операцією з надання кредиту була ОСОБА_4, а не банк, тому, відповідно до зазначеного пункту Положення на здійснення кредитування позивачки була потрібна індивідуальна ліцензія, яка у банка була відсутня.

Згідно ч.1 ст.227 ЦК України, правочин юридичної особи, чинений без відповідно дозволу (ліцензії) може бути визнаний судом недійсним. За відсутності у банку  індивідуальної ліцензії суд вважає, що кредитний договір та додаткова є недійсними.

Як передбачено ч.1 ст.216 ЦК України, у разі недійсності право чину, кожна сторона зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

На виконання договору ОСОБА_4 отримала від банку 75198,00 доларів США, що у гривнях дорівнювало 373749 грн. 90 коп. Зазначену суму позивачка повинна повернути банку. На даний час ОСОБА_4 повернула банку 65793,03 доларів США, залишок, виражений в іноземній валюті, який підлягає поверненню дорівнює 9404, 97 доларів США.

Згідно ст.524 ЦК України,  зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні, сторони можуть визначити грошовій еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Надаючи кредит банк визначив, що сума грошей, яка отримана  позивачкою в національній валюті України дорівнює 373749 грн. 90 коп., тобто виходив з еквіваленту, відповідно до якого 1 долар США дорівнював 4 грн. 97 коп. Таким чином з позивачки належить стягнути 47742 грн. 70 коп. в якості виконання обов’язку, який випливає із змісту частини першої ст.216 ЦК України.

Згідно ст.509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини. Банк, як на підставу своїх зустрічних позовних вимог посилається на те, що між позивачкою та банком був укладений кредитний договір та додаткова угода.

Судом  встановлено, що кредитний договір та додаткова угода до нього є недійсними, тому підстави для стягнення з ОСОБА_4 платежів, визначених у  договорі та угоді відсутні.

Суд вважає, що позивачка обґрунтовано, у відповідності зі ст.ст. 15,16 ЦК України звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази, суд на підставі ст. 10 ЦПК України згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається та ст. 11 ЦПК України згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, суд вважає, що позов ОСОБА_4 підлягає повному задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову належить відмовити повністю.

На підставі ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки належить стягнути витрати по оплаті державного мита в сумі  51 грн. 00 коп.  та 120 грн. 00 коп. по сплаті  витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а також на користь держави: держмито - в сумі 426 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст.19,99 Конституції України, ст.ст.4,11,15, 192,203,215,216,227,509,524,1054 ЦК України, ст.ст.2,47,49 Закону України “Про банки та банківську діяльність”,  ст.ст. 2,56 Закону України “Про Національний банк України”, ст. ст. 8, 10, 11, 88, 208, 212, 214, 215 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” - задовольнити повністю.

Кредитний договір від 18 червня 2007 року  за № 014/03/03/17/472 та додаткову угоду від 13 березня 2009 року № 014 /03/03/17/472/1, укладені між ОСОБА_4  та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" – визнати недійсними.

Стягнути в якості реституції на користь публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” з ОСОБА_4  - 47485 грн. 51 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_4 з публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” судові витрати: 120 грн. 00 коп. по сплаті  витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, 51 грн. по сплаті державного мита.

Стягнути на користь держави з публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” державне мито в сумі 426 грн. 00 коп.

У задоволенні зустрічного позову публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” до ОСОБА_4 – відмовити повністю.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

    Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

        Головуючий суддя:                     В.М. Прасолов