УХВАЛА
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
29 жовтня 2010 року Справа № 2а-2858/10/0370
Суддя Волинського окружного адміністративного суду Плахтій Н.Б., вивчивши позовну заяву Приватного підприємства «Дисконт Плюс» до Контрольно-ревізійного управління у Волинській області, третя особа на стороні відповідача – Берестечківський психоневрологічний інтернат, про визнання нечинним акта ревізії,
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство «Дисконт Плюс» (далі – ПП «Дисконт Плюс») звернулося з адміністративним позовом до Контрольно-ревізійного управління у Волинській області (далі – КРУ у Волинській області), третя особа на стороні відповідача – Берестечківський психоневрологічний інтернат (далі – інтернат), про визнання нечинним акта від 06.11.2009 року №040-23/25 ревізії фінансово-господарської діяльності інтернату за період з 01.10.2006 року по 01.10.2009 року.
Заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, в зв’язку з чим слід відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі ст.109 ч.1 п.1 КАС України.
Відповідно до ст.2 ч.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно ч.1 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
За вимогами п.1 ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. При цьому названа норма визначає рішення як нормативно-правовий акт чи правовий акт індивідуальної дії.
Правовий акт - акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення. Критерієм розмежування понять нормативного правового акта і ненормативного (індивідуального) правового акта є сфера його дії за суб'єктивним складом, оскільки правові акти індивідуальної дії, на відміну від нормативних, поширюють свою дію на конкретно визначеного суб'єкта.
Як нормативний, так і ненормативний правовий акт завжди виражають волю (волевиявлення) уповноваженого суб'єкта права, його владні приписи; мають офіційний характер, обов'язковий до виконання; спрямування на регулювання суспільних відносин; встановлюють правову норму чи конкретне правовідношення; оформляються у визначеній формі; є юридичними фактами, що спричиняють певні правові наслідки.
Ненормативні (індивідуальні) акти - породжують права і обов'язки у тих конкретних суб'єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку.
Така правова позиція наведена й Конституційним Судом України у рішенні по справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 2 пункту 3 розділу IV Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно правових актів органів Верховної Ради України (справа про акти органів Верховної Ради України) від 23.06.97 р. N 2-зп, справа N 3/35-313), який зазначає, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
Із змісту зазначених визначень вбачається, що правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати права і обов'язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб'єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб'єкта, а відповідно інший суб'єкт зобов'язаний виконувати його вимоги.
Назване кореспондується із умовами ч.1 ст.2 КАС України, яка у визначенні завдання адміністративного судочинства розкриває зміст прав свобод і інтересів, захист який є юрисдикцією адміністративних судів, а саме: права особи у сфері публічно-правових відносин, що порушені певними суб'єктами (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи, інші суб'єкти) при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Тобто, до компетенції адміністративних судів віднесено справи щодо захисту прав, свобод і інтересів осіб від дій суб'єктів владних повноважень щодо управління цими особами чи здійснення інших владних функцій щодо них.
Відрізняючою ознакою правового акту від інших управлінських актів є наявність в ньому змісту управління особою, здійснення щодо нього влади шляхом встановлення його прав і обов'язків.
Справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта. У тому випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова і службова особа) у спірних відносинах не здійснює владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватися адміністративним судом.
Як вбачається з позовної заяви, ПП «Дисконт Плюс» оскаржує акт ревізії фінансово-господарської діяльності інтернату, зазначаючи при цьому, що даним актом порушуються права та законні інтереси підприємства, оскільки на підставі акту було стягнуто з ПП «Дисконт Плюс» на користь інтернату 142246,36 грн.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.
Згідно п.3 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550 (далі – Порядок), акт ревізії - документ, який складається особами, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати.
У пункті 35 Порядку вказано, що виявлені допущені об'єктом контролю порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції служби, фіксуються в констатуючій частині акта ревізії з обов'язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено, та зазначенням винних у їх допущенні осіб.
Реалізація результатів ревізії здійснюється шляхом надіслання об’єкту контролю письмової вимоги щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування, що передбачено п.46 Порядку.
Таком чином, оскільки оскаржуваний акт ревізії встановлює лише виявлені порушення під час її проведення, однак, не породжує будь-яких правових наслідків для позивача, не встановлює прав і обов’язків для останнього, тому не може бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Разом з тим, безпідставними є посилання ПП «Дисконт Плюс» на те, що на підставі акта ревізії було стягнуто з підприємства на користь інтернату 142246,36 грн., що в свою чергу дає підприємству право на його оскарження в порядку КАС України.
Як вбачається з доданої до позовної заяви копії рішення Господарського суду Волинської області від 07.10.2010 року, при розгляді судом справи №7/78-64 за позовом прокурора Горохівського району в інтересах держави та територіальних громад Волинської області від імені Волинської обласної ради в особі Берестечківського психоневрологічного інтернату до приватного підприємства «Дисконт Плюс» про стянення 142246,36 грн. оскаржуваний позивачем акт ревізії був оцінений судом як доказ в сукупності з іншими доказами, що в свою чергу спростовує вищевикладені твердження ПП «Дисконт Плюс».
Керуючись ст.109 КАС України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства «Дисконт Плюс» до Контрольно-ревізійного управління у Волинській області, третя особа на стороні відповідача – Берестечківський психоневрологічний інтернат, про визнання нечинним акта ревізії.
Повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст.186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду Львівського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Н.Б.Плахтій