ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2010 рокуСправа № 2а-2709/10/0370
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого – судді Сороки Ю. Ю.,
при секретарі судового засідання Похилі В. Д.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Костюка А. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 до Нововолинської об’єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Нововолинської об’єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення №7025301701/0 від 15.09.2010р. про донарахування податкових зобов’язань за платежем-податок на додану вартість в розмірі 5 071 652,30 грн., №7025311701/0 про донарахування прибуткового податку на доходи від підприємницької діяльності в розмірі 83331,41 грн.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, висновки перевірки відображені в акті від 27.08.2010 року не відповідають чинному законодавству, дійсним обставинам справи, а податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог пояснив, що згідно укладених договорів із громадянами, зобов’язаний за дорученням та за рахунок коштів отримувача послуг (громадянина) за винагороду здійснити від свого імені один або декілька правочинів (угод) з купівлі автомобіля, провести митне оформлення товару, сплативши при цьому за рахунок коштів отримувача послуг необхідні митні платежі та передати товар на підставі довідки-рахунку.
Податки та збори, що стосуються оподаткування на митній території України (транспортний податок, пенсійні збори) сплачуються за рахунок отримувача послуг.
Отримувач послуг зобов’язаний забезпечити позивача коштами необхідними для виконання доручення, сплатити винагороду згідно умов договору. За виконання доручення, позивач отримував винагороду в розмірі 0,5% від митної вартості одиниці товару безготівковим розрахунком.
В своїх обґрунтуваннях ОСОБА_1 посилається також на лист Держкомпідприємства № 2-211/4273 від 01.11.2000 р. „Щодо визначення бази оподаткування суб’єктів малого підприємництва при спрощеній системі оподаткування”, де зазначено, що не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на них (п.1.4 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість”).
Тобто, при визначенні суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) для нарахування єдиного податку ці кошти не включаються до бази оподаткування. Для оподаткування єдиним податком береться сума винагороди, яка залишається в моєму розпорядженні.
Таким чином, під оподаткування повинна підлягати лише сума отриманої за посередницькі послуги винагороди, яка є моєю виручкою від реалізації послуги в розумінні Указу Президента України від 03.07.98 р.№727/97 ”Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”. Як наслідок, не можна вважати виручкою кошти отримані для здійснення послуг за посередницькими договорами.
Відповідач - Нововолинська об’єднана державна податкова інспекція в запереченні та представник в судовому засіданні позов заперечив і просив в задоволені позову відмовити повністю мотивуючи тим, що, згідно укладених договорів із громадянами, СГД ОСОБА_1 (надавач послуг) зобов’язується за дорученням та за рахунок коштів отримувача послуг (громадянина) за винагороду здійснити від свого імені один або декілька правочинів (угод) з купівлі автомобіля, в подальшому викладі „товар”. Провести митне оформлення товару, сплативши при цьому за рахунок коштів отримувача послуг необхідні митні платежі та передати товар на підставі довідки-рахунку.
Передача товару здійснюється на підставі довідки-рахунок, які є бланками суворої звітності і облік яких ведеться у журналі обліку.
Податки та збори, що стосуються оподаткування на митній території України (транспортний податок, пенсійні збори) сплачуються за рахунок отримувача послуг.
За виконання доручення, отримувач послуг сплачує надавану винагороду в розмірі 0,5% від вартості одиниці товару (статистична вартість автомобіля) безготівковим, або готівкою.
Надавач послуг СГД ОСОБА_1 зобов’язаний укласти договір з нерезидентом України на купівлю товару на умовах найбільш вигідних отримувачу послуг. Також, зобов’язаний оглянути товар, впевнитися у його придатності, захищати інтереси отримувача послуг, проводити перевірку номерних агрегатів по базі „Угон-Інтерпол” та відповідності ідентифікаційних номерів.
Одержувач послуг зобов’язаний забезпечити надавача послуг коштами необхідними для виконання доручення, сплатити винагороду надавачу послуг згідно умов договору.
На виконання договорів, укладених з фізичними особами за ІV квартал 2009 року. на розрахунковий рахунок СГД було одержано 3628360,92 грн.. (відповідно банківських виписок - призначення платежу: »Внесення власних заощаджень готівкою»). Дані кошти були списані з рахунку платника на одержувача – Ягодинська митниця (мфо 820019 ГУДК України у м.Києві р/р 37345220500026) на підставі договору за здійснення митних платежів за рахунок довірителя.
Згідно з Указом Президента України від 28.06.1999р. №746/99 «Про внесення змін до Указу Президента України від 03.07.1998р. «Про спрощену систему оподаткування,обліку та звітності суб»єктів малого підприємництва» фізична особа-платник єдиного податку сплачує єдиний податок у фіксованому розмірі, що встановлюється місцевими радами по місцю державної реєстрації цього платника у залежності від виду діяльності в межах від 20 до 200 грн. на місяць і розмір єдиного податку не залежить від результатів підприємницької діяльності, тобто від розміру чистого доходу за умови, що розмір виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує 500 тис. грн. за календарний рік.
Названим Указом (абзац 5 ст. 1) встановлено, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій із продажу продукції (товарів, робіт, послуг).Разом з тим, постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004р. №637 затверджено Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, яким установлено, що готівкова виручка – це сума фактично одержаних готівкових коштів від реалізації товарів (робіт,послуг) і позареалізаційні надходження.
Тобто в даному випадку річний обсяг виручки (500 тис. грн.) є лише критерієм визначення можливості фізичної особи-підприємця перебувати на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.
Тому, з метою визначення права перебування на спрощеній системі оподаткування, суб'єкти малого підприємництва, включаючи і тих, які здійснюють торгівлю за договором комісії (доручення), повинні враховувати всі надходження коштів, отримані на розрахунковий рахунок та в касу від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), суми позареалізаційних доходів та виручку від іншої реалізації.
СГД ОСОБА_1, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування та сплачуючи єдиний податок, у 4 кварталі 2009року перевищив обмеження щодо обсягу виручки ( понад 500 тис. грн.) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік, установленого ст.1 Указу №746 „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”.
Порядок реєстрації платником ПДВ та терміни подання заяви щодо такої реєстрації встановлені п. 9.4 ст. 9 Закону України від 3.04.1997р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями, далі - Закон №168) та Положенням про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженим наказом ДПА України від 01.03.2000 р. № 79.
Відповідно до пп. 9.4.4 п. 9.4 ст. 9 Закону № 168 особа, що не надсилає заяву щодо реєстрації платником ПДВ, несе відповідальність за ненарахування або несплату ПДВ на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
Відповідно до пп.3.1.2 та пп.3.1.3 Закону про ПДВ, ввезення через митний кордон товарів (супутніх послуг) за договорами,які не передбачають передання прав власності на такі товари,зокрема за посередницькими договарами,з метою оподаткування прирівнюються до імпорту.
Відповідно до ст.1.3 ст.1 та п.2.4 ст.2 Закону платником ПДВ є будь-яка особа, що імпортує товари на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України.
Тобто враховуючи вищевказане СГД, в порушення п.4.7 Закону України „Про податок на додану варість” не нарахував податкові зобов’язання на суму імпортних товарів, в момент передачі товару замовнику.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
В ході судового розгляду справи судом була перевірена наявність підстав та законність прийнятих податкових повідомлень-рішень і встановлено наступне.
В період з 04.08.2010 по 25.08.2010 року (з урахуванням продовження перевірки) відповідачем проведено позаланову виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб’єкта господарської діяльності ОСОБА_1 за період з 01.08.2007 по 30.06.2010 роки, про що 27.08.2010 року складено Акт № 997/567/17-2590006979 (далі – Акт перевірки).
Відповідно до висновків перевірки (стор. 25 Акта первірки) встановлено порушення розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-92 „Про прибутковий податок з громадян”, ст. 13,14 Інструкції „Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю” (із змінами та доповненнями), затвердженої наказом ГДПІ України від 21.04.1993 року № 12 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.06.1993 року за № 64 та встановлено заниження сум податку з доходів фізичних осіб в сумі 83 331.41 грн. (за четвертий квартал 2009 року – 10 476.86 грн., за перше півріччя 2010 року – 72 854.55 грн.) та п. 4.7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року № 168 (із змінами та доповненнями) чим занижено податкові зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 3 522 885.00 грн., а саме: за січень 2010 року – 393 748.00 грн., за лютий 2010 року – 553 308.00 грн., за березень 2010 року – 760 269.00 грн., за квітень 2010 року – 690 787.00 грн., за травень 2010 року – 597 550.00 грн., за червень 2010 року – 527 223.00 грн.
На підставі вищезазначеного, Нововолинська ОДПІ зробила висновок (стор. 10 Акта первірки), про те, що суб'єкти малого підприємництва, включаючи і тих, які здійснюють торгівлю за договором комісії (доручення), повинні враховувати всі надходження коштів, отримані на розрахунковий рахунок та в касу від продажу продукції (товарів, робіт, послуг), суми позареалізаційних доходів та виручку від іншої реалізації. Отже, сума фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності - платником єдиного податку на розрахунковий рахунок, що містить у собі і суму винагороди, вважається на думку відповідача виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і, з огляду на положення Указу, не повинна перевищувати протягом календарного року 500 тис. грн.
Тобто, на думку податкового органу обсяг виручки повинен включатися до складу сукупного оподаткованого доходу і підлягати оподаткуванню за правилами, встановленими розділом IV Декрету КМУ "Про прибутковий податок з громадян". При цьому платник податку повинен надати податковому органу по місцю проживання податкову декларацію за результатами звітного кварталу, наступному за тим, у якому виникло перевищення розміру виручки.
За наслідками розгляду матеріалів перевірки, 15.09.2010 року податковим органом – відповідачем по справі, були прийняті податкові повідомлення-рішення № 7025301701/0, яким нараховано суму податкового зобов’язання за платежем – податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) в розмірі 5 071 652.30 грн., в т.ч. 3 522 885.00 грн. - основний платіж та 1 548 767.30 грн. – штрафні санкції та № 7025311701/0, яким нараховано суму податкового зобов’язання за платежем – прибутковий податок на доходи від підприємницької діяльності та інші доходи громадян в розмірі 83 331.41 грн., як основний платіж.
Судом встановлено, що протягом перевіряємого періоду (01.08.2007р. по 30.06.2010р.) позивач ОСОБА_1 надавав посередницькі послуги по реалізації автомобілів, що були у використанні, а саме: відповідно до укладених договорів з фізичними особами за дорученням та за рахунок коштів покупця підприємець зобов”язувався за винагороду здійснити від свого імені правочини( угоди ) з купівлі легкових та вантажних автомобілів та комплектуючих до них. В подальшому провести митне оформлення товару , сплативши при цьому за рахунок коштів покупця необхідні митні платежі та передати товар покупцю на підставі довідки –рахунку.
Як встановлено судом, при ввезенні автомобілів на суму 17 128 725грн. позивачем було проплачено в Державний бюджет митних зборів, в тому числі акциз та ПДВ на суму 21 995 540грн.
За своєю правовою сутністю такі договори носять характер договорів комісії в розумінні ст. 1011 Цивільного Кодексу України, яка визначає, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
На виконання договорів укладених з фізичними особами за ІV квартал 2009 року на розрахунковий рахунок СГД було одержано 3628360,92 грн. та за перше півріччя 2010р. 22 512 403,41 грн. Дані кошти були списані з рахунку платника на одержувача – Ягодинська митниця (мфо 820019 ГУДК України у м.Києві р/р 37345220500026), що підтверджено в судовому засіданні відповідними довідками банку.
Отримувач послуг зобов’язаний забезпечити позивача коштами необхідними для виконання доручення, сплатити винагороду згідно умов договору. За виконання доручення, позивач отримував винагороду в розмірі 0,5% від митної вартості одиниці товару безготівковим розрахунком.
Як регламентовано в акті перевірки (ст. 10) дані кошти належать довірителеві.
Кошти, які надходили на рахунки позивача за реалізацію товару, здійснену на виконання договорів комісії за дорученням комітента, не можуть повністю бути виручкою позивача у розумінні ч. 3 ст. 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.98 р. N 727/98, оскільки в силу правової природи договору комісії (ст. ст. 1011, 1013, 1014, 1018 Цивільного кодексу України) такі кошти не є власністю комісіонера (позивача по справі ), у зв'язку з чим підлягають обов'язковій передачі комітенту, за дорученням і за рахунок якого комісіонер вчиняє певні правочини.
Відповідно до ст. 1 Указу Президента України N 727/98 - виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок та (або) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Судом встановлено, що в поданих до Нововолинської ОДПІ позивачем декларацій за 2009 рік та перше півріччя 2010р. було зазначено, що обсяг виручки за звітні періоди становить 496 000.00 грн., що включало в собі лише отримання на розрахукновий рахунок коштів, як комісійної винагороди та 474 280.00 грн. відповідно, що підтверджено письмовими доказами (декларації за 2009 рік та перше півріччя 2010року) і не спростовано відповідачем по справі.
З вищенаведеного можна зробити висновок про те, що не всі кошти, отримані на розрахунковий рахунок можуть вважатись виручкою, тому надходження які поступають транзитом на рахунок суб'єкта підприємницької діяльності - платника єдиного податку, не є власністю цього суб'єкта, оскільки підлягають обов'язковій передачі іншій особі. Таким чином кошти, отримані позивачем від реалізації товару за договорами комісії не можуть бути віднесені до складу виручки, а тому відображення обсягу виручки за 2009 рік та перше півріччя 2010 року в деклараціях за вказаний період ґрунтується на чинному законодавстві.
До виручки позивача (комісіонера), яка, виходячи із змісту ст. 3 цього Указу є об'єктом оподаткування, можуть бути віднесені лише суми, фактично отримані ним на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу послуг, тобто комісійна винагорода, яка належить позивачу за відповідним договором.
Отже, виходячи з того, що позивач не перевищив у четвертому кварталі 2009 року, встановленого Указом обсягу виручки від реалізації товарів, суд приходить до висновку, що у позивача не виникло обов'язку з першого кварталу 2010 року переходу на загальну систему оподаткування.
Як наслідок, висновки перевірки, щодо заниження обсягу виручки за 4 квартал 2009 року в сумі 3 628 360.92 грн. шляхом не включення до її обсягу суми отриманої за товар згідно договору комісії, а лише включення комісійної винагороди, в результаті чого встановлено факт перевищення обсягу виручки у СПД понад 500000 грн. є помилковим.
При визначенні суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) для нарахування єдиного податку ці кошти не включаються до бази оподаткування. Для оподаткування єдиним податком береться сума винагороди, яка залишається в розпорядженні позивача.
Відповідно до ст. 1 Указу Президента України N 727/98 - виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок та (або) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
З врахуванням тих обставин, що у позивача не було законодавчо визначених підстав переходу на загальну сиситему оподаткування, донарахування податку на додану вартість є суперечливим та не відповідає чинному законодавству з огляду на те, що відповідно до статті 6 Указу N 746 суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, який сплачує єдиний податок, не є платником ПДВ.
Крім того, неможливо погодитися з позицією відповідача, щодо правильності та підставності порядку нарахування податку на доходи фізичних осіб.
Приписами ст. 6 Указу N 727 визначено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб, оскільки вказаний податок сплачується ним у складі єдиного податку. Разом з тим перевіркою не було враховано також податку на доходи фізичних осіб, який сплачувався позивачему складі єдиного податку.
Відповідно до п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 року N 507 "Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727", на суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб, які відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 6 не є платниками податку на доходи фізичних осіб, не поширюються вимоги розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. N 13 "Про прибутковий податок з громадян" (у частині доходів від провадження підприємницької діяльності, що здійснюється відповідно до зазначеного Указу).
Беручи до уваги те, що перевищення обсягу виручки на думку відповідача було допущено позивачем у четвертому кварталі 2009 року, то загальна система оподаткування для визначення податкового зобов'язання повинна була застосуватися починаючи з першого кварталу 2010 року, а тому і податкове зобов'язання відповідача щодо сплати податку з доходів фізичних осіб мало бути розраховане на підставі декларації за перший квартал 2010 року.
Вищезазначеної позиції дотримується і Вищий адміністративний суд України (ухвала від 16.02.2010 року у аналогічній справі № К-21035/08).
Крім цього, Вищий адміністративний суд України своїм листом від 20.07.2010 року за № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" вказує на те, що обов'язок платника єдиного податку подати заяву про перехід на загальну систему оподаткування з наступного кварталу за тим, у якому відбулося порушення умов перебування на спрощеній системі оподаткування, означає, що до настання строку виконання цього обов'язку (тобто до початку наступного кварталу) особа залишається платником єдиного податку. У свою чергу, перебування суб'єкта малого підприємництва у статусі платника єдиного податку виключає можливість застосування до нього інших правил оподаткування. Отже, податкові зобов'язання за іншими податками такому суб'єкту не можуть бути нараховані в період перебування такого підприємця на спрощеній систему оподаткування.
На підставі наведеного цілком підставно зробити висновок, що у відповідача були відсутні підстави для визначення підприємцю ОСОБА_1 прибуткового податку на доходи від підприємницької діяльності та інші доходи громадян за ІV квартал 2009 року та перше півріччя 2010 року у розмірі 83 331.41 грн.
З матеріалів справи вбачається що, Нововолинською ОДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення № 7025311701/0, яким позивачу визначено до сплати суму податкового зобов’язання за платежем – прибутковий податок на доходи від підприємницької діяльності та інші доходи громадян в розмірі 83 331.41 грн.
Законом України „Про систему оподаткування” від 25.06.1991 року № 1251 (із внесеними змінами та доповненнями) встановлено вичерпний перелік загальнодержавних та місцевих податків і зборів (обов’язких платежів). Однак, прибуткового податку на доходи від підприємницької діяльності та інші доходи громадян у ньому не передбачено.
Як наслідок судом встановлено, що зміст податкового повідомлення-рішення №7025311701/0, яким позивачу визначено до сплати суму податкового зобов’язання за платежем – прибутковий податок на доходи від підприємницької діяльності, прямо суперечить приписам Закону України „Про систему оподаткування” .
Статтею 1 цього Закону імперативно регламентовано, що податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не підлягають. Будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеним у цьому Законі.
Відповідно до наказу Державної податкової адміністрації України "Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства суб’єктами підприємницької діяльності-фізичними особами " від 1 червня 2004 року N 326, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 червня 2004 р. за N 803/9402, за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, який підтверджує проведення даної перевірки суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлення порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання (п. 1.3).
Відповідно до п. 1.6 Порядку, за результатами невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства.
Згідно з п. 1.7 вказаного Порядку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Відповідачем в порушення п. 1.6, 1.7 Порядку не викладено суті порушення щодо перевищення граничного розміру виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з посиланням на первинні документи, які б засвідчували дане порушення. Так вказуючи, що позивач здійснює посередницькі послуги ОДПІ не конкретизує згідно яких конкретно цивільно-правових договорів надавались такі послуги та які підтверджують факти виявлених порушень.
Таким чином, оскільки акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлення порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання та підставою на якій грунтується законність прийнятих рішень, даний акт перевірки не може вважатись належним доказом та законною підставою прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, що є предметом розгляду даної справи.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Ст.19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб’єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії) : 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч цьому, відповідачем не було надано жодного іншого доказу, який би спростував доводи позивача, з урахуванням чого суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі.
Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про податок на додану вартість», Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва"
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити повністю.
Скасувати податкові повідомлення рішення Нововолинської об’єднаної державної податкової інспекції від 15.09.2010 року №7025301701/0 та від 15.09.2010 року №7025311701/0.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої виготовлено 27 жовтня 2010 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ю. Ю. Сорока