Справа - №22ц-5540/10 Головуючий в 1й інстанції – Крот С.І.,
Категорія –20 Доповідач - Сіромашенко Н.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого Калиновського А.Б.,
суддів Ремеза В.А., Сіромашенко Н.В.,
при секретарі Керімовій Л.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Екомаркет Плюс», ОСОБА_1 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 1 квітня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екомаркет Плюс» про визнання правочину недійсним,-
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 1 квітня 2010 року вищевказаний позов був задоволений частково; стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 26820 грн.; відмовлено останній в задоволенні позовних вимог щодо визнання попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 15 лютого 2008 року, недійсним.
В апеляційній скарзі ТОВ «Екомаркет Плюс» ставить питання про скасування даного рішення з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування зазначеного вище рішення в частині стягнення суми з відповідача на її користь.
Заслухавши пояснення сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні, а, отже, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга ТОВ «Екомаркет Плюс» підлягає задоволенню частково, апеляційна скарга ОСОБА_1 повинна бути задоволена, а рішення суду необхідно скасувати в частині стягнення суми та судового збору з ухваленням нового рішення в цій частині з наступних підстав.
Судом було встановлено, що 15 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Екомаркет Плюс» була укладена письмова угода щодо купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого в АДРЕСА_1, відповідно до якого позивачка сплатила відповідачу грошові кошти в сумі 26820 грн., що відповідно до п.7.1 даного договору є еквівалентом 3600 ЄВРО, виходячи з офіційного обмінного курсу Національного банку України 1 ЄВРО=7,45 грн. Згідно з умовами цього договору сторони зобов'язалися укласти основний договір купівлі-продажу даного об'єкту нерухомості до 1 вересня 2009 року.
До попереднього договору між тими ж сторонами була укладена додаткова угода №1 про розірвання 6 липня 2009 року попереднього договору купівлі-продажу від 15 лютого 2008 року та повернення відповідачем грошових коштів позивачці, сплачених нею, у розмірі 39780 грн., що є еквівалентом 3600 ЄВРО, виходячи з офіційного обмінного курсу НБУ на день сплати за попереднім договором. Повернення грошових коштів здійснюється протягом 6 місяців, починаючи з серпня місяця 2009 року, рівними частинами, що складає 6630 грн. щомісячно. Повернення грошових коштів у сумі, зазначеній в п.2 додаткової угоди, здійснюється не пізніше останнього дня місяця, в якому проводиться виплата.
Прийшовши до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним, суд 1-ї інстанції виходив з того, що сторонами на порушення вимог чинного цивільного законодавства не було дотримано нотаріальної форми посвідчення договору, встановленого в даному разі для основного договору, а тому договір, укладений між сторонами, є нікчемним. При цьому суд, посилаючись на положення діючих норм цивільного права, а саме те, що правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін і можуть бути застосовані судом з власної ініціативи, визнав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки грошові кошти в сумі 26820 грн., сплачені нею при укладенні попереднього договору.
Апеляційний суд вважає, що суд 1-ї інстанції повно і всебічно з’ясував обставини справи, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, дав їм належну правову оцінку і, керуючись ст.ст. 215, 216, 220, 635, 657 ЦК України, прийшов до правильного висновку щодо нікчемності укладеного між сторонами попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна і відсутності необхідності у визнанні його недійсним, оскільки відповідно до чинного законодавства нікчемний правочин є недійсним в момент його вчинення в силу факту невідповідності його вимогам законодавства, а за таких обставин визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Також суд 1-ї інстанції правильно зазначив на наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 грошових коштів, сплачених нею при укладенні попереднього договору, однак, при цьому не взяв до уваги вимоги ч.2 ст. 533 ЦК України і, як наслідок, допустився помилковості щодо визначення розміру суми, підлягаючої стягненню.
Так, датою платежу вважається дата прийняття судового рішення, а тому необхідно перерахувати гривневий еквівалент за офіційним курсом ЄВРО, який був встановлений НБУ на момент прийняття оскаржуваного рішення суду 1-ї інстанції, а саме: 10,68 грн. В результаті перерахування 3600 ЄВРО за курсом 10,68 грн. складає 38448 гривень, що і підлягає сплаті на користь позивачки.
Окрім того, у відповідності до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві – пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Приймаючи до уваги викладене, а також те, що користь ОСОБА_1 підлягає стягненню вищезазначена сума, апеляційний суд вважає, що на її користь необхідно стягнути судові витрати у вигляді судового збору, пропорційно до розміру задоволеної суми.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду було ухвалене з порушенням норм матеріального права та процесуального права в частині стягнення суми, сплаченої ОСОБА_1 за договором, та судового збору, що у відповідності до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду. За таких обставин рішення суду першої інстанції необхідно скасувати в частині, зазначеній вище, та ухвалити по справі нове рішення, відповідно до якого стягнути з ТОВ «Екомаркет Плюс» на користь ОСОБА_1 38448 гривень та судовий збір в сумі 384 грн. 48 коп.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Екомаркет Плюс» задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 1 квітня 2010 року скасувати в частині стягнення суми та судового збору.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Екомаркет Плюс» на користь ОСОБА_1 38448 гривень та судовий збір в сумі 384 гривень 48 копійок.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з цього часу.
ГОЛОВУЮЧИЙ:
СУДДІ: