Головуючий у 1 інстанції – Мельниченко С.П.
Справа № 22ц-12977/2010р. Доповідач – Черненкова Л.А.
Категорія - 22
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2010 року м. Дніпропетровськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Черненкової Л.А.
суддів - Дерев`янка О.Г., Красвітної Т.П.
при секретарі - Грало О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 серпня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання,-
В С Т А Н О В И Л А:
28 грудня 2009 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання, посилаючись на те, що 22 лютого 2006 року між нею та ОСОБА_1, яка є її дочкою, був укладений договір довічного утримання, який посвідчений державним нотаріусом Шевченко О.М.. Згідно умов договору вона передає у власність ОСОБА_1 жилий будинок з надвірними прибудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а ОСОБА_1 зобов’язується надавати їй довічне матеріальне забезпечення, а саме забезпечувати її житлом шляхом збереження права безоплатного пожиттєвого проживання у відчужуваному будинку, забезпечувати її щоденним харчуванням, придатним для носіння одягом та взуттям, лікувальним засобами, забезпечувати догляд за нею та надавати необхідну допомогу, надавати побутові послуги. Але в зв’язку з тим, що впродовж 2007-2009 років ОСОБА_1 умови договору не виконувала, тому просила суд розірвати договір довічного утримання укладений 22 лютого 2006 року між нею та ОСОБА_1, посвідчений в Новомосковській міській державній нотаріальній конторі за реєстраційним номером 2-488, у зв’язку з невиконанням набувачем своїх обов’язків; стягнути з ОСОБА_1 на її користь судові витрати в розмірі 45 грн. 50 коп..
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 серпня 2010 року ухвалено: позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити; розірвати договір довічного утримання, укладений 22.02.2006р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та посвідчений державним нотаріусом Новомосковської міської державної нотаріальної контори; визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 45 грн. 50 коп..
З даним рішенням не погодилась відповідачка ОСОБА_1 та подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з’явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.
Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що 22.02.2006р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір довічного утримання, який посвідчено державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Шевченко О.М.. Згідно умов вказаного договору позивачка передала у власність відповідачці житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1, а відповідачка зобов’язалась надавати позивачці довічне матеріальне забезпечення у вигляді: забезпечення позивачки житлом шляхом збереження права безоплатного по життєвого проживання у відчужуваному будинку; забезпечення щоденним харчуванням, придатним для носіння одягом та взуттям, лікувальним засобами; забезпечення догляду та надання необхідної допомоги; надання побутових послуг. Грошова оцінка зазначених видів матеріального забезпечення на місяць визначена в розмірі 85 гривень. Також встановлено, що в кінці 2007 року, та тричі в 2008 році відповідачка від`їздила на місяць до Російської Федерації на «заробітки». А з травня 2009 року відвідувала позивачку один раз на тиждень по понеділках. При цьому відповідачка не укладала якихось угод з третіми особами з метою забезпечення виконання договору довічного утримання. Крім того, було встановлено з позивачкою постійно проживає її друга дочка ОСОБА_4, яка доглядає її.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що ОСОБА_1 не належним чином виконувала умови договору довічного утримання і не мала наміру його виконувати. Суд вважає за необхідне визнати за ОСОБА_2 право власності на будинок АДРЕСА_1 на підставі ст. 756 ЦК України.
Судова колегія погоджується з висновками суду.
Відповідно до ст. 755 ЦК України договір довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.
Судова колегія встановила і це підтверджується матеріалами справи, що 22.02.2006р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір довічного утримання, який посвідчено державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори і зареєстровано в реєстрі за № 2-488 (а.с. 11). Згідно умов вказаного договору позивачка передала у власність відповідачці житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1, а відповідачка зобов'язалась надавати позивачці довічне матеріальне забезпечення у вигляді: забезпечення позивачки житлом шляхом збереження права безоплатного по життєвого проживання у відчужуваному будинку; забезпечення щоденним харчуванням, придатним для носіння одягом та взуттям, лікувальним засобами; забезпечення догляду та надання необхідної допомоги; надання побутових послуг. Відповідачка 29.11.2005 року отримала у комунальному підприємстві Новомосковського міжрайонного бюро технічної інвентаризації технічний паспорт на своє ім’я на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.13-18), що свідчить про державну реєстрацію права власності нерухомого майна переданого за договором довічного утримання від 22 лютого 2006 року.
Задовольняючи позов у частині розірвання договору, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачка належним чином не виконувала своїх обов'язків за договором довічного утримання, не надала доказів на підтвердження того, що вона в передбаченому договором обсязі матеріально утримувала позивачку та надавала їй побутову допомогу.
Під час встановлення зазначених фактів судом не було порушено норм процесуального права, правильно застосовано норми матеріального права.
Згідно ст. 756 ЦК України у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.
Статтею 748 ЦК України передбачено момент виникнення у набувача права власності на майно, передане за договором довічного утримання (догляду), згідно ч.1 - набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.
Частинами 3 та 4 ст. 334 ЦК передбачено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає в набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності в набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Згідно з ч. 1 ст. 210 ЦК правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, установлених законом. Такий правочин є вчиненим із моменту його державної реєстрації.
Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації за ч. 2 ст. 745 ЦК.
Згідно до вимог статті 653 ЦК України, в якій передбачено правові наслідки зміни або розірвання договору, в ч.2 зазначено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Таким чином, у зв’язку із розірванням договору довічного утримання суд може відновити право власності відчужувача на передане ним майно за цим договором відповідно до вимог статті 756 ЦК України.
Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Судова колегія вважає, що рішення суду є законним і обґрунтованим, постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 серпня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя
Судді колегії