Справа № 4-101/10

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

 03 листопада 2010 року                             м. Виноградів

Суддя Виноградівського районного суду Закарпатської області – Леньо В.В.,

при секретарі – Дорда Д.В.,

за участю прокурора – Ракущинця С.П., старшого слідчого СВ Виноградівського РВ ГУМВС України в Закарпатській області – ОСОБА_1., скаржниці – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Виноградів скаргу ОСОБА_2  на постанову начальника СВ Виноградівського РВ ГУМВС України в Закарпатській області ОСОБА_1. від 30 квітня 2010 року про порушення кримінальної справи за ст.368 ч.1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 подала 14.05.2010 року скаргу на постанову начальника СВ Виноградівського РВ ГУМВС України в Закарпатській області ОСОБА_1 від 30 квітня 2010 року про порушення кримінальної справи за ст.368 ч.1 КК України.

В скарзі ОСОБА_2 зазначила, що вказана постанова, за якою проти неї порушена кримінальна справа за ст.368 ч.1 КК України є незаконною, оскільки при її винесенні не додержані вимоги ст.ст. 97, 98 та 94 КПК України, відсутні докази того, що вона була службовою особою на час вчинення злочину, який їй інкримінують, відсутні дані про наявність у її діях складу злочину, а матеріали   кримінальної справи не можуть встановлювати факт отримання нею від ОСОБА_3 хабара. Тому просить скасувати оскаржувану постанову про порушення кримінальної справи відносно неї за ч.1 ст.368   КК України.

В судовому засіданні скаржниця повністю підтримала доводи скарги, вказала, що заява ОСОБА_3 про те, що він дав їй за оформлення кредиту хабар є наклепом на неї, вона від ОСОБА_3 ніяких грошей не отримувала і поза приміщенням банку з останнім не спілкувалась, а тому постанову від 30  квітня 2010 року просить скасувати, як необгрунтовану та незаконну.

Прокурор в судовому засіданні вказав, що постанова про порушення кримінальної щодо скаржниці винесена правомірно, і таку він вважає законною.

Начальник СВ Виноградівського РВ ГУМВС України в Закарпатській області           ОСОБА_1 в суді заперечив проти задоволення скарги ОСОБА_2 та пояснив, що у процесі розслідування кримінальної справи свідок ОСОБА_3, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ст.ст.384.385 КК України, вказав, що заплатив ОСОБА_2 у січні 2008 року за сприяння в оформленні кредиту спочатку 400 доларів США, а потім, отримавши кредитні гроші в касі Приватбанку ще 600 доларів США, а всього дав їй 1000 доларів США. Постанова винесена також і за результатами розгляду заяви ОСОБА_3 від 28 квітня 2010 року у протоколі про прийняття якої ОСОБА_3 знову був попереджений про кримінальну відповідальність за ст.383 КК України за завідомо неправдиве повідомлення про вчинений злочин, в якій ОСОБА_3 вказав, що ОСОБА_2 за сприяння в отриманні кредиту на суму 15000 доларів США отримала від нього в якості хабара кошти в сумі 1000 доларів США. На підставі вказаних  матеріалів та матеріалів кредитної справи, він безпосередньо виявивши ознаки відповідного злочину, виніс проти ОСОБА_2  постанову про порушення кримінальної справи. Тому вважає, що були всі підстави для порушення кримінальної справи і винесення постанови щодо скаржника.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали кримінальної справи, та матеріали на підставі яких була порушена кримінальна справа проти скаржниці на 35 арк., суддя приходить до наступного.

В суді встановлено, що 26 лютого 2010 року в процесі розслідування кримінальної справи №3303610 свідок ОСОБА_3 будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ст.384, 385 КК України вказав, що   заплатив ОСОБА_2 . у січні 2008 року за сприяння в оформленні кредиту спочатку 400 доларів США, а потім, отримавши кредитні гроші в касі Приватбанку,  ще 600 доларів США, а всього дав їй 1000 доларів США. (а.с.33-35 матеріалів).

Встановлено також, що відповідно до протоколу прийняття заяви про вчинений злочин від 28 квітня 2010 року  ОСОБА_3,  будучи  попереджений    про  кримінальну відповідальність за ст.383 КК України за завідомо неправдиве повідомлення про вчинений злочин, вказав, що ОСОБА_2  за сприяння в оформленні кредиту на суму 15000 доларів США отримала від нього в якості хабара кошти в сумі 1000 доларів США. (а.с. 3 матеріалів)

Також встановлено, що постановою начальника СВ Виноградівського РВ ГУМВС України в Закарпатській області ОСОБА_1 від 30   квітня 2010 року  порушено кримінальну справу за ст. 368 ч.1 КК України проти ОСОБА_2, в якій зокрема вказано, що в лютому 2008 року ОСОБА_2 отримала від позичальника ОСОБА_3 кошти в сумі 1000 доларів США в якості винагороди за сприяння в оформленні кредиту, а приводом для порушення кримінальної справи стало безпосереднє виявлення в ході проведення перевірки ознак злочину, а підставами достатні дані, які містяться в матеріалах дослідчої перевірки, а саме: протокол допиту свідка ОСОБА_3,   матеріали кредитної справи та інші матеріали, які вказують на наявність у діях вищевказаної особи ознак відповідного злочину.

Відповідно до ст. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26  квітня 2002 року № 5 “Про судову практику у справах про хабарництво”   відповідальність за одержання хабара можуть нести лише службові особи. При вирішенні питання, чи є та або інша особа службовою, належить керуватися правилами, які викладено в пунктах 1 і 2 примітки до ст. 364 КК України.

Відповідно до примітки 1 ст.364 КК України службовими особами у статтях 364, 365, 368, 3681, 369 цього Кодексу є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, місцевого самоврядування, на державних чи комунальних унітарних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані із виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Відповідно до примітки 2 ст. 364 КК України службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому, адміністративному або судовому органі іноземної держави, а також інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені).

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 26  квітня 2002 року № 5 “Про судову практику у справах про хабарництво” дано роз’яснення, що організаційно-розпорядчі обов'язки – це обов'язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо). Адміністративно-господарські обов'язки – це обов'язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.

Згідно  ст. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26  квітня 2002 року № 5 “Про судову практику у справах про хабарництво” відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, що службова особа одержала його за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу.

Тому вирішення питання про визнання особи суб’єктом службового злочину вимагає ретельного вивчення органами досудового слідства та судом тих нормативних актів, відомчих наказів, розпоряджень, інструкцій, статутів, положень та інших документів, що дозволяють визначити коло службових обов’язків особи, характер та обсяг тих повноважень, якими ця особа наділена у зв’язку з обійманням певної посади чи здійсненням певної діяльності. Проте ні матеріали скарги, ні матеріали на підставі яких була порушена кримінальна справа проти скаржниці на 35 арк. не містять даних про посаду скаржниці, коло повноважень та обов’язків. Матеріали не містять ні копії наказу про прийняття на роботу, ні копії посадової інструкції або іншого документу, яким регламентовано функціональні обов’язки скаржника, як працівника. Також зазначені матеріали не містять відомостей чи являлася скаржниця посадовою особою і чи могла бути суб’єктом інкримінованого їй злочину, а також відсутні відомості щодо її участі в оформленні та видачі кредитів.

Згідно довідки Закарпатського РУ ПАТ КБ “Приватбанк” № 992/10 від 17.05.2010 року, яка надана в судовому засіданні скаржницею, ОСОБА_2 в період з 15 вересня 2006 року по 21 лютого 2010 року працювала на посаді старшого експерта мікрокредитування Виноградівського відділення (а.с. 6). Будь-які інші відомості про повноваження та та функціональні обов’язки в матеріалах відсутні.

Дослідивши матеріали, на підставі яких була порушена кримінальна справа проти скаржниці на 35 арк., а саме: договір застави автомобіля від 11 лютого 2008 року (а.с. 11-12), Договір застави майна від 11 лютого 2008 року (а.с. 13-14), Договір застави товару в обороті від 11 лютого 2008 року (а.с. 15-16), Кредитну угоду №206389-SOGL від 11 лютого 2008 року (а.с. 17-18), Договір №206389 CARD про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної картки “Мікрокредит” від 11 лютого 2008 року (а.с. 19-20), заявку на отримання кредиту №206389 від 08 лютого 2008 року  суддя констатує, що жоден з цих документів не підписувався скаржницею ОСОБА_2 Угоди від імені ПАТ КБ “Приватбанк” підписано керуючою Виноградівським відділення Закарпатського РУ ОСОБА_4. Матеріали також не містять жодних відомостей щодо вжиття якихось заходів ОСОБА_2 завдяки своєму становищу щодо сприяння в отриманні кредиту ОСОБА_3  

За таких обставин вбачається, що при винесенні постанови про порушення кримінальної справи відносно скаржниці щодо вчинення нею злочину, передбаченого ст. 368 ч.1 КК України, слідчим органом не з’ясовано коло службових обов’язків особи, щодо якої порушено кримінальну справу, характер та обсяг тих повноважень, якими ця особа наділена у зв’язку з обійманням посади старшого експерта мікрокредитування Виноградівського відділення ПАТ КБ “Приватбанк”. За таких обставин суддя приходить до висновку, що начальником СВ Виноградівського РВ  ГУМВС України в Закарпатській області ОСОБА_1 при винесенні оскаржуваної постанови не були дотримані вимоги статей 94, 97,98 КПК України, а тому скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити.

На підставі наведеного та керуючись ст. 236-7, 236-8 КПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу  ОСОБА_2 на  постанову  начальника  СВ Виноградівського  РВ ГУМВС України в Закарпатській області ОСОБА_1 від  30 квітня 2010 року про порушення крмінальної справи за ч. 1 ст.368 КК України – задовольнити.

Скасувати постанову начальника СВ Виноградівського РВ ГУМВС України в Закарпатській області ОСОБА_1 від 30 квітня 2010 року про порушення кримінальної справи №3303610 відносно ОСОБА_2 за ознаками складу злочину, передбаченого ст.368 ч.1 КК України

На постанову судді  протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.

 Суддя                                         Леньо В.В.