Справа № 2-473/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

23 липня 2010 року                                 м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області

в складі головуючого судді – Харечка С.П.

при секретарі – Хіміч З.В.

з участю позивача – ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2

представника відповідача – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, треті особи: ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині порушення права особи бути учасником сторони покупця та встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах та із позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині порушенні права особи бути учасником сторони покупця, по яких просить суд встановити факт проживання позивача з відповідачем однією сім’єю без реєстрації шлюбу з 15 липня 1999 року по 03 квітня 2009 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу укладений 07 грудня 2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського нотаріального округу Юган Г.І. за № 2598 в частині порушення його права бути учасником сторони покупця; визнати учасником сторони покупця у вищевказаному договорі ОСОБА_1 на рівних правах з учасником сторони покупця; стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати, посилаючись на те, що він із відповідачкою у період з 15 липня 1999 року по 2009 рік, проживаючи однією сім’є із реєстрацією та без реєстрації шлюбу, придбали вказану квартиру, яка є їх спільною сумісною власністю, і що внаслідок обману відповідача було укладено договір купівлі-продажу, який підлягає визнанню частково недійсним із цих підстав.

Представник позивача позов свого довірителя підтримав, просив суд його задовольнити, посилаючись на те, що сторони з 1999 року і по 2009 рік постійно проживали однією сім’єю, вели спільний бізнес, тобто вели спільне господарство, позивач ніс витрати по оплаті кредиту за придбану чотирьох кімнатну квартиру, вказана квартира належить сторонам у рівних частках, договір купівлі-продажу був укладений під впливом обману відповідача, що дає всі підстави для встановлення факту проживання однією сім’єю та визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири.

Представник відповідача позов не визнала, категорично заперечувала проти його задоволення, пояснивши, що договір купівлі-продажу квартири було укладено за кошти відповідачки, які вона взяла в кредит в АКІБ «УкрСиббанк» під заставу купленої квартири. Витрати по оплаті кредиту несла виключно відповідачка, позивач кошти не надавав. Вказана квартира куплена відповідачкою самостійно, не перебуваючи в шлюбі з позивачем. Заперечувала проти факту проживання однією сім’ю сторін з 02 серпня 2005 року по 29 грудня 2006 року, вказала, що на той момент сторони разом не проживали, спільного господарства не вели. Просила відмовити в задоволенні позову.

Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся неодноразово, причини неявки суду не повідомляв.

Представник третьої особи ПАТ «УкрСиббанк» заявив клопотання про слухання справи за їх відсутності, на попередніх засіданнях просив відмовити в задоволенні позову щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, у зв’язку із тим, що позивач не довів факт, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири він перебував у фактичних шлюбних відносинах із відповідачем ОСОБА_4

Суд, вислухавши доводи та пояснення учасників судового розгляду, ознайомившись та дослідивши матеріали цивільної справи, надані докази, вислухавши показання свідків, вважає позов підлягаючим частковому задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин по справі.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України у редакції 2003 року, СК України та КпШС України 1969 року.

По справі встановлені такі фактичні обставини.

ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з 15 серпня 2003 року по 02 серпня 2005 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано за рішенням суду, яке було ухвалено за позовом ОСОБА_4 Крім того, перебували у зареєстрованому шлюбі з 29 грудня 2006 року по 03 квітня 2009 року, який було розірвано за рішенням суду, яке було ухвалено за позовом ОСОБА_4

Від подружнього життя, не перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, у сторін  ОСОБА_4 та ОСОБА_1 народилася дочка – ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1.

07 грудня 2005 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу квартири ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1. Продаж квартири за домовленістю сторін договору вчиняється за 181800 гривень. З цієї суми 143925 грн. покупець зобов’язується передати продавцю після отримання кредиту у АКІБ «УкрСиббанк» до вісімнадцяти годин сьомого грудня 2005 року, решту 37875 грн. покупець зобов’язується передати продавцю до тридцять першого грудня 2005 року. Вказану квартиру відповідач не вважає спільним майном придбаним у період шлюбних відносин з ОСОБА_1

За отримані кошти в кредит та за спільно отримані ОСОБА_1 та ОСОБА_4 кошти в позику від ОСОБА_9 в розмірі 8900 доларів США, що на момент позики складало 44945,00 грн., відповідач ОСОБА_4 набула право приватної власності на квартиру в АДРЕСА_1.

Враховуючи приватність особистих стосунків, відносин та життя кожної особи, суд вважає за необхідне проаналізувати та дати належну оцінку усім фактичним обставинам по справі. Так як, представник відповідача заперечувала факт проживання однією сім’єю сторін по справі в період з 02 серпня 2005 року по 29 грудня 2006 року, а в іншій частині не заперечувала факт спільного проживання, то суд дійшов до висновку, що лише вказані обставини підлягають дослідженню та доказуванню.

Істотне значення по справі має той факт, що позивач стверджує, що він з відповідачкою постійно із 15 липня 1999 року та по день винесення рішення про розірвання повторного шлюбу до 03 квітня 2009 року постійно проживали разом, а в момент відсутності реєстрації фактичних шлюбних відносин з 02 серпня 2005 року по 29 грудня 2006 року продовжували подружні відносини, проживали разом, вели спільне господарство, продали двох кімнату квартиру, яка належала на праві спільної сумісної власності та на спільні кошти набули майно, а саме квартиру АДРЕСА_1.

Представником відповідача жодних належних ні письмових, ні інших доказів на підтвердження своїх заперечень не було надано щодо відсутність фактичних шлюбних відносин у спірний період.

Більш того, таке ствердження протирічило фактичним обставинам, оскільки 29 грудня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 отримали від ОСОБА_9 позику в розмірі 8900 доларів США, що підтверджується розписко, яка є в матеріалах справи.

За ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.  

У ході повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи, суд переконався в тому, що позивач та відповідач на протязі вказаного спірного періоду продовжували проживати однією сім’єю, перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах, продовжуючи подружні відносини, з веденням спільного господарства.  

Суд вважає, що у позивача та відповідача у спірний період існував повноцінний шлюб, вони мали спільний бюджет, вели спільне господарство, проживали постійно спільно.

Наведені представником відповідача факти лише самого оформлення кредитного договору та договору іпотеки на відповідачку ОСОБА_4 не можуть прийматись судом належним доказом саме факту не проживання однією сім’є та не ведення спільного господарства, так як вказані обставини не підтверджують бажання та намір позивача на укладення вказаних договорів спільно із відповідачкою.

Суд враховує обставину викладену позивачем у позовній заяві та поясненнях, що відповідачка не працювала, здійснювала догляд за їх дитиною, всі кошти на утримання сім’ї надавав позивач, так як він є приватним підприємцем і як слідує із довідки виданої ДПІ в м. Рівне від 13 липня 2010 року № 1101/17-240 його обсяг виручки дозволяв йому, враховуючи, прожитковий мінімум на сім’ю на відповідний рік, достатньо та належно утримувати сім’ю.

Судом встановлено, що позивач не мав жодної іншої сім’ї, піклувався постійно про свою дочку та двох дітей відповідачки, вказаний факт відповідачем не заперечується.

З викладеного вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім’єю, мали спільний бюджет, вели сумісне господарство, не лише заради дітей, проживали сім’єю з її реальними ознаками.

З метою встановлення істини по справі, судом також були допитані свідки за клопотанням позивача, які показали суду наступне.

Свідок ОСОБА_9, суду вказав, що подружжя ОСОБА_4 знає 11 років. Він позичив гроші вказаній родині на придбання чотирьохкімнатної квартири.

Свідок ОСОБА_10, друг ОСОБА_9, підтвердив факт отримання коштів від ОСОБА_9 родиною ОСОБА_4, стверджував, що вказані кошти вони взяли для придбання чотирьохкімнатної квартири.

Свідок ОСОБА_11, суду вказав, що він позичав для родини ОСОБА_4 гроші на купівлю двохкімнатної квартири, допомагав перевозити речі із однієї квартири до іншої. Родина завжди поводила себе як сім’я.

Свідок ОСОБА_12, суду вказав, що він є кумом ОСОБА_1. ОСОБА_1 в лютому 2006 року хрестив його дитину. На хрестинах були присутні всією сім’єю. Разом із ОСОБА_4 ОСОБА_1 займався бізнесом. Крім того, його сестра брала у них під реалізацію листівки. Вказував, що вони проживали як сім’я. Пасинок ОСОБА_4 називав ОСОБА_1 батьком, що свідчило про родинні відносини в сім’ї.

Свідок ОСОБА_15, працююча продавцем, суду вказала, що знайома із сім’єю ОСОБА_4 з 2000 року. Сім’я ОСОБА_4 займалася торгівлею, я з ними була постійно в ділових відносинах. Була часто в гостях, сім’ю добре знає. Відомо, що вони проживала в двохкімнатній квартирі, яку продали і додатково на взяті кошти в кредит купили чотирьох кімнатну квартиру. Стверджувала, що вони проживали як сім’я, перебуваючи в шлюбі. Бізнесом займалися разом, ОСОБА_4 сиділа вдома із дітьми, давала поради та пропозиції ОСОБА_1, а ОСОБА_1 займався бізнесом безпосередньо сам.

Свідок ОСОБА_16, працюючий столяром, суду вказав, що в 2007 році ОСОБА_1 замовляв у нього столярні вироби, які були виготовлені та оплачені ОСОБА_1 на суму 3700 грн.. Інших відносин між ними не було, хоча вони знайомі майже 20 років.

Свідок ОСОБА_17, працюючий ріелтором, суду вказав, що влітку 2005 року до нього звернулися ОСОБА_4 про допомогу в купівлі чотирьох кімнатної квартири. Вони оглянули кілька квартир,однак його послугами не скористалися. Огляд квартир здійснювали всією сім’єю.

Свідок ОСОБА_18, працююча лікарем стоматологом, суду вказала, що починаючи з 2006 року, точну дату вказати не може, вона лікувала зуби сім’ї ОСОБА_4. Оплату за лікування здійснював ОСОБА_1. Лікуються в неї на протязі трьох років, завжди відвідували стомат-кабінет як подружжя.

Свідок ОСОБА_19, працюючий дільничним інспектором, вказав, що він відбирав пояснення у гр. ОСОБА_4 у зв’яжу із розглядом зави ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом.

Свідок ОСОБА_20, суду вказав, що 18 серпня 2005 року вони були разом на весіллі у родичів ОСОБА_4. Знає вказану сім’ю більше 10 років. Підтвердив, що вони завжди поводять себе як сім’я.

Свідок ОСОБА_21, суду пояснила, що знає сім’ю близько 7 років, часто була в них в гостях в дома. Про розірвання шлюбів не знала, завжди думала, що вони сім’я.

Наведені факти свідками проживання позивача та відповідача постійно разом в двохкімнатній квартирі, а далі купівлю чотирьохкімнатної квартири та подальше там проживання суд оцінює як безперечний доказ створення сім’ї у спірний період.

Суд приймає до уваги письмові показання свідків ОСОБА_22 та ОСОБА_23, які вказали, що вони є друзями із вказаною сім’єю, були на дні народженні їх доньки ОСОБА_8 06 серпня 2005 року. Їм відомо, що вказаною сім’єю за спільним рішенням було отримано кредит та продано двохкімнатну квартиру для придбання нового житла, а саме чотирьох кімнатної квартири. Вказували, що вони поводили себе як сім’я, виявляли один до одного почуття лубові та поваги, все робили спільно.

Розірвання шлюбу 02 серпня 2005 року, підтверджене відповідним рішенням суду, створює презумпцію дійсності наміру хоча б когось з подружжя на припинення шлюбу.

Однак, позивачем спростовано названу вище презумпцію доказами фактичного продовження шлюбних відносин, а саме, що підтверджується показаннями свідків, які взято судом до уваги.

Сім’я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб.  

Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, що й є ознаками сім’ї.  

Європейський суд з прав людини зауважив, що відносини де-факто, як і відносини, що ґрунтуються на шлюбі, можуть вважатися сімейним життям, а тому мають право на захист, незважаючи на те, що їх зв’язок існує поза шлюбом.

Конституційне право на особисту свободу дає підстави для висновку про те, що людина має право сама вибирати форму організації свого сімейного життя. Закон не може їй цього диктувати, як і того, з ким людина має проживати однією сім’єю.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи, що зі сторони відповідача не надано жодного доказу, який би підтвердив заперечення факту проживання однією сім’єю позивача та відповідача та враховуючи, що позивачем доведено вказаний факт, позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Посилання та надання доказів стороною позивача та відповідача щодо спору з приводу набуття права спільної сумісної власності подружжям, судом до уваги не приймається, так як вказані вимоги не були заявлені сторонами при зверненні до суду за захистом своїх прав. Суд відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Ст.204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст.215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Посилання позивача як на підставу недійсності правочину – обман відповідача при укладенні вказаного договору не є законодавчо визначеною підставою для визнання його недійсним.

Вказівка на спільність вкладення коштів при укладенні договору купівлі-продажу, не є предметом розгляду вказаного спору, а тому не підлягає дослідженню і не впливає на його недійсність.

З урахуванням даних положень, суд вважає, що правочин – договір купівлі-продажу від 07 грудня 2005 року квартири АДРЕСА_1 за обґрунтувань наведених позивачем не може бути визнаний недійсним.

Суд, вважає позовні вимоги позивача ОСОБА_1 частково доведеними, обґрунтованими, а тому підлягаючими до часткового задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 60, 209, 213-215, 218 ЦПК України,  суд,-

В  И  Р  I  Ш  И  В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4, треті особи: ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині порушення права особи бути учасником сторони покупця та встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу - задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім’єю ОСОБА_1 з ОСОБА_4 з 15 липня 1999 року по 03 квітня 2009 року.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4, треті особи: ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині порушення права особи бути учасником сторони покупця – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд з поданням в 10 денний строк заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням в 20 денний строк після подачі цієї заяви апеляційної скарги. У випадку неподання заяви про апеляційне оскарження  в 10 денний строк рішення набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя – підпис

Копія вірно:

Суддя Рівненського міського суду                 С.П.Харечко