№ К-9707/06
ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
______________________________________________________________
01010, м. Київ, вул. Московська, 8
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
“25” липня 2007р. Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Конюшка К.В.
суддів: Бившевої Л.І.
Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.
Степашка О.І.
при секретарі: Каліушко Ф.А.
за участю представників:
позивача: Усенко М.С., Вронського О.О.
відповідача:Станіславської Р.Л., Антонович В.В., Семілетової Ю.В.
розглянувши касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на рішення Господарського суду м. Києва від 25.01.2005 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2005 року
у справі № 32/550
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Венатор»
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва
про визнання недійсними податкових повідомлень – рішень, -
В С Т А Н О В И В :
В жовтні 2004 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Венатор» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень – рішень.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на необґрунтованість та безпідставність висновків, викладених в акті документальної перевірки, який був підставою для винесення 08.10.2004 року оскаржених податкових повідомлень – рішень № 1276/23-6/31815451, № 1277/23-6/31815451 та № 1278/23-6/31815451.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 25.01.2005 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Венатор» задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення – рішення від 08.10.2004 року №1277/23-6/31815451 в частині визначення позивачу податкового зобов’язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 45346873,30 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 22673436,65 грн. Визнано недійсним податкове повідомлення – рішення №1278/23-6/31815451 від 08.10.2004 року. В решті позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2005 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишено без задоволення та задоволено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Венатор». Рішення Господарського суду м. Києва від 25.01.2005 року у даній справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення – рішення № 1277/23-6/31815451 від 08.10.2004 року в частині якої позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем «податок на додану вартість, 14010100» на суму 5068338,05 грн. (основний платіж – 3378891,70 грн., штрафні санкції – 1689446,35 грн.). Визнано недійсним податкове повідомлення – рішення №1276/23-6/31815451 від 08.10.2004 року повністю, в решті рішення Господарського суду м. Києва від 25.01.2005 року в даній справі залишено без змін.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва оскаржила їх в касаційному порядку.
В касаційній скарзі скаржник послався на те, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами порушено норми матеріального права, просив скасувати їх та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
У запереченнях на касаційну скаргу від 12.09.2005р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Венатор» просило залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 25.01.2005 року у даній справі в частині визнання недійсним податкового повідомлення – рішення №1277/23-6/31815451 від 18.10.2004 року (в частині визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 45346873,30 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 22673436,65 грн.) та податкового повідомлення – рішення №1278/23-6/31815451 від 08.10.2004 року, а також постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2005 року – залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, в липні – серпні 2004 року Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва проведено планову комплексну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Венатор» щодо дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2003 року по 01.04.2004 року.
За результатами проведеної скаржником вказаної вище перевірки відповідачем 06.10.2004 року складено відповідний Акт № 579/23-6/31815451.
На підставі вказаного Акту, скаржником 08.10.2004 року прийняті податкові повідомлення-рішення: №1276/23-6/31815451, яким визначено позивачу суму податкового зобов’язання в розмірі 10136620 грн., в тому числі 5068310 грн. – основний платіж та 5068310 грн. – штрафні (фінансові) санкції; №1277/23-6/31815451, яким визначено суму податкового зобов’язання в розмірі 73088648 грн., в тому числі 48725765 грн. основний платіж та 24362883 грн. – штрафні (фінансові) санкції; №1278/23-6/31815451, яким визначено суму завищеного бюджетного відшкодування ПДВ в розмірі 455 грн.
Під час проведеної Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва зазначеної вище перевірки, на думку податкового органу,встановлено порушенняпозивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні в січні та березні 2003 року податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 45347328,30 грн., оскільки віднесена позивачем до податкового кредиту зазначена сума ПДВ не є підтвердженою.
Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції чинній на момент проведення відповідачем вказаної перевірки, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Факт проведення позивачем господарських операцій з Приватним підприємством «Каскад – 2002» стосовно придбання товарів, вартість яких відноситься до складу валових витрат, підтверджується документально, а саме данимидоговорів на поставку продукції, актів прийому – передачі нафтопродуктів, накладних, податкових накладних.
Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що зазначені податкові накладні видані належною уповноваженою особою, скріплені печаткою ПП «Каскад – 2002» та відповідають вимогам п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість, що не заперечувалось відповідачем.
Закон України «Про податок на додану вартість» визначає лише декілька випадків, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв’язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються. А згідно з п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) – актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
До того ж згідно з п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Таким чином, оскільки суми податку на додану вартість, сплаченого позивачем при придбанні товару в розмірі 45347328,30 грн., підтверджується документально, а саме податковими накладними, отриманими від постачальника товару Приватного підприємства «Каскад – 2002» (зареєстрованого, в свою чергу, як платник податку на додану вартість) суд касаційної інстанції погоджується з правомірністю висновків судів попередніх інстанції відносно того, що позивачем вказана вище сума податку на додану вартість правомірно включена до сформованого ним у звітному періоді податкового кредиту.
Суд касаційної інстанції не погоджується з викладеним в касаційній скарзі твердженням скаржника, що в зв’язку з несплатою та не нарахуванням Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімотекс» податку на додану вартість при продажу нафти сирої, імпортованої на територію України по ланцюгу від ТОВ «Хімотекс» до ТОВ «Венатор», позивачем неправомірно включено до податкового кредиту суми податку на додану вартість, з огляду на таке.
Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить право платника податку на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в залежність від сплати такого податку іншими платниками податку по всьому ланцюгу взаємовідносин з придбання товарів, робіт чи послуг. А невиконання іншими постачальниками товару вимог податкового законодавства не позбавляло позивача права формувати податковий кредит за результатами звітного періоду.
З огляду на викладене суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що скаржником неправомірно визначено позивачу суму податкового зобов’язання в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 45347328,30 грн.
Крім того, під час проведеної скаржником зазначеної вище перевірки, на думку контролюючого органу встановлено, що позивач в порушення п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відніс до валових витрати по придбанню мазуту, який було реалізовано покупцям за ціною, що нижче від ціни його придбання, що призвело до заниження суми оподаткованого прибутку у І кварталі 2003 року у загальній сумі 16894478,38 грн., а відтак позивачем неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені у складі вартості придбаного мазуту.
Вирішуючи спір по суті та відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині, суд першої інстанції дійшов висновку про збитковість спірних господарських операцій з урахуванням того, що товар (мазут) було реалізовано в березні 2003р. за ціною нижчою від ціни придбання, що призвело до завищення в 1 кварталі 2003р. валових витрат на суму 16894478,38 грн. та заниження податку на прибуток на суму 5068310,00 грн. Крім того, операції з купівлі-продажу мазуту були здійснені позивачем на протязі кількох днів. Враховуючи названі обставини, з посиланням на п.1.32 ст.1, п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суд першої інстанції визначив, що витрати, понесені позивачем, не повинні відноситись до складу валових витрат. У зв’язку з чим, на думку суду першої інстанції, у позивача не виникло права на віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі вартості придбаного мазуту.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, навпаки дійшов висновку про те, що за даними бухгалтерського і податкового обліку за звітний період здійснення спірних господарських операцій позивач отримав позитивний фінансовий результат, що підтверджується поданими деклараціями.
За підсумовуючим висновком суду апеляційної інстанції, позивач, отримавши товарно-матеріальні цінності за договорами купівлі-продажу, за наявністю відповідних податкових накладних, правомірно відніс до складу валових витрат витрати по придбанню мазуту, який було реалізовано покупцям за ціною, що нижче від ціни його придбання.
Проте, з вищеназваними висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можливо, оскільки вони зроблені без всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Так, суд першої інстанції, пославшись на п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», дійшов висновку про те, що до валових витрат відносяться витрати або нарахування, які здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку. За посиланням суду першої інстанції, зі змісту наведеної норми права випливає, що основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності Але, оскільки за своїм змістом поняття «господарська діяльність» - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальних формах, то витрати, понесені позивачем у зв’язку з реалізацією товару за ціною, що нижче від ціни його придбання, вважаються не використаними у власній господарській діяльності, а тому не можуть бути віднесені до валових.
В свою чергу, судом апеляційної інстанції в обґрунтування доводів щодо правомірності формування Товариством з обмеженою відповідальністю «Венатор» валових витрат зазначено те, що за даними декларацій про прибуток позивача за звітний період від здійснення цих операцій позивач отримав позитивний фінансовий результат. Проте, у даному випадку суд не аргументував належним чином такий висновок, зокрема, в судовому рішенні не наведено об’єктивних даних, які свідчили б про правомірність віднесення позивачем до валових витрат понесених ним витрат по придбанню мазуту, який було реалізовано покупцям за ціною, що нижче від ціни його придбання.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з правовою позицією суду першої інстанції відносно того, що основною умовою для віднесення до складу валових витрат сум будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), є подальше використання таких товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.
Але, на думку касаційної інстанції, судом першої інстанції не враховано те, що жодних умов, щодо прямої залежності формування валових витрат відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких позивач отримав доход, законодавством імперативно не встановлено.
Дане твердження обґрунтоване правовою дефініцією п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за змістом якої господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Тобто, в даному випадку, мова йде про господарську діяльність - як сукупність господарських операцій за певний звітний період, за підсумками яких господарюючий суб’єкт отримує доход.
Згідно з п. 5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до п.п. 5.5.1. п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку.
Виходячи із юридичного змісту п. 5.1., п.п. 5.5.1. ст. 5 та п. 1.32. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності. Також, як вбачається з наведених норм, здійснення підприємницької діяльності спрямоване на отримання доходу, а не прибутку, і відсутність доходу від конкретної окремо взятої господарської операції, а не від діяльності підприємства в цілому за певний звітний період, не може свідчити про відсутність у підприємства ознак господарської діяльності.
Крім того, судами не були враховані особливості відображення в податковому обліку валових витрат за звітний період. Адже, відсутність доходу не обов’язково служить підставою для заборони формування валових витрат.
Отже, місцевим та апеляційним господарськими судами при вирішення спору в частині завищення позивачем в 1 кварталі 2003р. валових витрат на суму 16894478,38 грн. та заниження податку на прибуток на суму 5068310,00 грн. не враховано, що господарська діяльність, це сукупність господарських операцій за певний звітний період, за підсумками яких господарюючий суб’єкт може отримати доход. При цьому окрема господарська операція може бути безпосередньо не направлена на отримання доходу, але бути передумовою для останнього.
Таким чином, вирішуючи спір по суті, як суд першої інстанції, так і суд другої інстанції не дослідили та не надали належної правової оцінки фінансовим результатам господарській діяльності позивача в період, за який здійснювалися спірні господарські операції та проводилася перевірка, в цілому.
З урахуванням суті спору та характеру спірних правовідносин, викладене свідчить про не з'ясування судами всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору,та про не дослідження всіх доказів у їх сукупності всупереч приписам ст.ст. 11, 86 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 «Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що спір був розглянутий судами не в повному обсязі, що призвело до прийняття в названій частині не законних та не обґрунтованих судових рішень.
Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення підлягають частковому скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно та повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції
У Х В А Л И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити частково.
Рішення Господарського суду м. Києва від 25.01.2005 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2005 року у справі № 32/550 в частині визнання недійсними податкового повідомлення – рішення № 1276/23-6/31815451 від 08.10.2004 року про донарахування податкових зобов’язань з податку на прибуток в сумі 10136620 грн. (в тому числі основного платежу в розмірі 5068310 грн. та штрафних санкцій – 5068310 грн.) та податкового повідомлення - рішення № 1277/23-6/31815451 від 08.10.2004 року в частині донарахування податкових зобов’язань з податку на додану вартість в сумі 5068338,35 грн. (в тому числі основного платежу в розмірі 3378892 грн. та штрафних санкцій – 1689446,35 грн.) скасувати та направити матеріали справи в даній частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
В решті ухвалені в справі судові рішення залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України.
Головуючий(підпси)Конюшко К.В.
Судді
(підпис)
Бившева Л.І.
(підпис)
Ланченко Л.В.
(підпис)
Пилипчук Н.Г.
(підпис)
Степашко О.І.
З оригіналом згідно
Відповідальний секретар Ф.А. Каліушко