ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

19 липня 2007 року                                                                                      м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                                   Смоковича М.І.

судді-доповідача                            Гуріна М.І.

суддів                                                           Амєліна С.Є.

                            Весельської Т.Ф.

                                                  Юрченка В.В.

при секретарі судового засідання           Міненку І.М.

за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача Яроцького Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Суворовського районного суду міста Херсона від 23.05.2006 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 25.07.2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про оскарження дій щодо обмеження розміру пенсії, зобов'язання виплачувати пенсію у належному розмірі, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про оскарження дій щодо обмеження розміру пенсії, зобов'язання виплачувати пенсію у належному розмірі з 01.01.2006 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що відповідач безпідставно обмежує розмір пенсії по інвалідності, здійснюючи нове призначення пенсії, а не поновлення виплати раніше призначеної пенсії.

Постановою Суворовського районного суду міста Херсона від 23.05.2006 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 25.07.2006 року постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Суворовського районного суду міста Херсона від 23.05.2006 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 25.07.2006 року, а у справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 1993 року позивачу була призначена пенсія по інвалідності згідно Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. З 01.06.2005 року ОСОБА_1., на підставі його заяви, виплачувалася пенсія згідно Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб”.

16.01.2006 року позивач подав до пенсійного органу заяву про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, виплату якої поновлено з 01.01.2006 року, відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та з урахуванням Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачем необґрунтовано застосовано статтю 107 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” та обмежено розмір призначеної пенсії до дванадцяти мінімальних пенсій за віком, оскільки, як вважає позивач, пенсія йому не призначена, а поновлена, так як він її отримував з березня 1993 року по 01.06.2005 року є безпідставними.

Суди дійшли правильного висновку про те, що головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області пенсія ОСОБА_1. призначена у відповідності до вимог Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та з урахуванням вимог статті 107 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”.

ОСОБА_1. з 05.03.1993 року по 31.05.2005 року отримував пенсію по 3-ій групі інвалідності внаслідок захворювання та відповідно до статті 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. З 01.06.2005 року виплату пенсії ОСОБА_1. було зупинено у зв'язку з переоформленням на пенсію по лінії Міністерства оборони. 16.01.2006 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України у Суворовському районі міста Херсона з проханням поновити виплату пенсії по інвалідності з 01.01.2006 року та яка була йому призначена з 01.01.2006 року.

Отже, правильним є висновок судів про те, що оскільки ОСОБА_1. звернувся з заявою 16.01.2006 року, тобто після того, як вже діяли обмеження, передбачені статтею 107 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”, пенсія йому була призначена у відповідності до вимог цієї статті, Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та у розмірі, який не перевищує дванадцяти мінімальних пенсій за віком.

При ухваленні рішень суди дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судами було допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 230  Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Суворовського районного суду міста Херсона від 23.05.2006 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 25.07.2006 року - без змін.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.