ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

19 липня 2007 року                                                                                                 м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                                   Смоковича М.І.

судді-доповідача                            Гуріна М.І.

суддів                                                           Амєліна С.Є.

                            Весельської Т.Ф.

                                                  Юрченка В.В.

при секретарі судового засідання           Міненку І.М.

за участю позивача ОСОБА_1., представника відповідача Шевченко В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14.08.2003 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 14.10.2003 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління державної фельд'єгерської служби України про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2003 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Головного управління державної фельд'єгерської служби України про стягнення коштів у сумі 20 692, 81 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що при звільненні з фельд'єгерської служби, йому була виплачена грошова допомога у розмірі п'яти посадових окладів у неправильно розрахованому розмірі.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14.08.2003 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 14.10.2003 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14.08.2003 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 14.10.2003 року, а у справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Порядок виходу на пенсію особового складу Державної фельд'єгерської служби регулюється Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (попередня назва - “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ”) та постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей”.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач з 02.02.1981 року проходив службу у Державній фельд'єгерській службі України. 13.04.2001 року позивача звільнено у відставку, вислуга на день звільнення складала 31 рік 00 місяців 12 днів. При звільненні позивачу була виплачена грошова допомога у розмірі п'яти посадових окладів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 (у редакції на момент звільнення).

Відповідно до пункту 10 цієї постанови до 08.01.2000 року при звільненні зі служби особи начальницького складу органів внутрішніх справ отримували грошову допомогу у розмірі п'яти грошових утримань, а грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення отримував і особовий склад органів внутрішніх справ, починаючи з 08.01.2000 року, а загальний розмір грошової допомоги при звільненні не перевищував п'яти місячних посадових окладів.

Указом Президента України від 23.06.2001 року “Про скасування деяких положень пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393” стосовно обмежень по виплаті особам рядового і начальницького органів внутрішніх справ розміру грошової допомоги при звільненні до п'яти місячних окладів та визнані такими, що суперечать статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та статей 5, 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ скасовано абзац третій та друге речення абзацу четвертого пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393”, яким грошова допомога при звільненні нараховувалась відповідно до посадового окладу і її розмір не перевищував п'яти місячних окладів.

Тільки після набрання чинності зазначеним Указом Президента України і починаючи з 14.07.2001 року особи, звільненні з органів внутрішніх справ, почали отримувати грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без обмеження розміру грошової допомоги п'ятьма окладами.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про те, що позивачу нарахована і виплачена грошова допомога при звільненні відповідно до закону.

Доводи касаційної скарги про те, що судами зроблений неправильний висновок проте, що лише після набрання чинності Указом Президента України від 23.06.2001 року “Про скасування деяких положень пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393” до осіб, які звільняються з органів внутрішніх справ не застосовується обмеження грошової допомоги при звільненні п'ятьма посадовими окладами, не можуть бути прийняті судом касаційної інстанції, оскільки дія закону чи іншого нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності.

Отже, при ухваленні рішень суди дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судами було допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 230  Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14.08.2003 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 14.10.2003 року - без змін.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.