ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

19 липня 2007 року                                                                                                 м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                                   Смоковича М.І.

судді-доповідача                            Гуріна М.І.

суддів                                                           Амєліна С.Є.

                            Весельської Т.Ф.

                                                  Юрченка В.В.

при секретарі судового засідання           Міненку І.М.

у відсутності сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 та касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Ужгороді на постанову апеляційного суду Закарпатської області від 18.04.2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в місті Ужгороді про перерахунок пенсії, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2005 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в місті Ужгороді про перерахунок та виплату пенсії на підставі довідки державної податкової адміністрації Закарпатської області № 217/05 від 03.11.2005 року, стягнення моральної шкоди у розмірі 7 000 грн.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.03.2006 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 18.04.2006 року постанову суду першої інстанції скасовано, а у справі ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Дії та бездіяльність управління Пенсійного фонду України в місті Ужгороді при розгляді заяви ОСОБА_1. про призначення та нарахування пенсії від 14.11.2005 року визнано протиправними. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в місті Ужгороді негайно розглянути заяву ОСОБА_1. від 14.11.2005 року та прийняти по ній рішення відповідно до вимог діючого пенсійного законодавства. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду Закарпатської області від 18.04.2006 року, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Відповідач також звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду Закарпатської області від 18.04.2006 року, а постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.03.2006 року залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1. та касаційна скарга управління Пенсійного фонду України в місті Ужгороді не підлягають задоволенню,  з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач працювала на посаді головного державного податкового ревізора інспектора державної податкової адміністрації у Закарпатській області та звільнена з посади по скороченню штатів. 14.11.2005 року звернулась до управління Пенсійного фонду України в місті Ужгороді за призначенням пенсії державного службовця відповідно до вимог Закону України “Про державну службу”.

Відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” пенсії державним службовцям, в тому числі і працівникам органів державної податкової служби призначаються в розмірі 80-90 відсотків (залежно від стажу державної служби) від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове пенсійне страхування. При цьому, статтею 33 даного Закону визначено складові заробітної плати державного службовця, а саме - посадовий оклад, премії, доплата за ранг, надбавка за вислугу років в державній службі та інші. Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у розмірах, визначених Законом України “Про державну службу”. Винагорода за вислугу років, що виплачується посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 року № 1013, не належать до надбавок, які враховуються при обчисленні пенсії державного службовця.

Таким чином, при обчисленні розміру пенсії, яка призначається відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу”, службовцям податкової служби повинна враховуватись надбавка за стаж державної служби, обчислений згідно постанови Кабінету Міністрів України № 283 від 03.05.1994 року.

Судом першої інстанції також встановлено, що при цьому, управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області звернулось до Державної податкової адміністрації України з проханням привести довідку від 03.11.2005 року до № 217/05 у відповідність до Закону України “Про державну службу” та до Головного управління державної служби України в Закарпатській області щодо неоднозначного тлумачення поняття “надбавки за вислугу років” та “винагороди за вислугу років” при призначенні пенсії працівникам державної податкової служби відповідно до вимог Закону України “Про державну службу”. Відповідного офіційного роз'яснення з приводу викладеного в листі питання на даний час відповідач ще не отримував. На підставі вищезазначеного суд першої інстанції зробив висновок про те, що приєднана до заяви позивача про призначення пенсії державного службовця довідка державної податкової адміністрації у Закарпатській області від 03.11.2005 року” № 217/05 про перелік виплат, які входили у заробіток позивача не відповідає вимогам Закону України “Про державну службу”, а тому пенсійний орган без допомоги і роз'яснень Головного управління державної служби України, Державної податкової адміністрації України та Міністерства праці та соціальної політики України, надати відповідь позивачу не може.

Відповідно до частини п'ятої Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки рішення про призначення позивачу пенсії або про відмову в її призначенні до розгляду справи у судовому порядку не прийнято, то дії і бездіяльність Пенсійного фонду є неправомірними та порушують права позивача на соціальний захист.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1. щодо стягнення з відповідача моральної шкоди не можуть бути прийняті судом, оскільки відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” використання коштів на ці цілі не передбачені.

Отже, при ухваленні рішення суд апеляційної інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Інші доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом було допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

За таких обставин, касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 230  Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Ужгороді залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Закарпатської області від 18.04.2006 року - без змін.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.