Справа № 2-4831
2010 року
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2010 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого - судді Кулєшової О.І., при секретарі - Пархоменко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ялті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, процентів від суми позики та індексу інфляції,
в с т а н о в и в:
Позивач просить суд стягнути з відповідача на її користь суму боргу в розмірі 24000 гривень, проценти по договору за користування грошима у сумі 5663 гривні, 1931 гривню інфляційних коштів, а також судові витрати по справі в розмірі 446 гривень. Вимоги мотивовані тим, що відповідач 04 серпня 2009 року позичила у неї 20000 гривень, які зобов’язалася повернути до 20 вересня 2009 року. При цьому, відповідач пояснювала, що їй необхідні кошті для поховання мати її чоловіка. Однак, свої зобов’язання вона не виконала. Крім того, 02 вересня 2009 року відповідач позичила у неї 4000 гривень, які зобов’язався повернути до 31 липня 2010 року з урахуванням річних банківських процентів. Відповідач також пояснювала, що кошті їй необхідні для оформлення кредиту для подальшого повернення боргу. Однак, свої зобов’язання вона знов не виконала. Від добровільного виконання своїх зобов’язань ухиляється, у зв’язку з чим, вона змушена звертатися до суду з даним позовом.
Представник відповідача в судовому засіданні позов визнала частково, пояснила, що відповідач згодна повернути позивачці суму боргу в розмірі 24000 гривень, 1931 гривню інфляційних коштів, та судові витрати. Але не згодна с вимогами позивача у частині стягнення з відповідача річних процентів, так як це не було оговорено розпискою від 04 серпня 2009 року та облікова ставка Національного банку України по виниклим правовідносинам застосована бути не може.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:
Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, - зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У силу ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України - за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошті або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частина 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України передбачає, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, якій посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Судом встановлено, що 04 серпня 2009 року між ОСОБА_1 (позикодавцем) і ОСОБА_2 (позичальником) був укладений договір позики, згідно з умовами якого позикодавець ОСОБА_1 передала у борг позичальнику ОСОБА_2 20000 гривень, які остання зобов’язалася повернути 20 вересня 2009 року, що підтверджується розпискою, оригінал якої долучений до матеріалів справи (а.с. 25).
Крім того, 02 вересня 2009 року між ОСОБА_1 (позикодавцем) і ОСОБА_2 (позичальником) був укладений договір позики, згідно з умовами якого позикодавець ОСОБА_1 передала у борг позичальнику ОСОБА_2 4000 гривень, які остання зобов’язалася повернути 31 липня 2010 року, що підтверджується розпискою від 04 липня 2010 року, оригінал якої долучений до матеріалів справи (а.с. 26).
Однак, до теперішнього часу відповідачем борг не повернутий.
Представник відповідача в судовому засіданні визнала факти, встановлені судом.
На підставі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При таких обставинах, враховуючи вищевикладені норму Закону, з’ясувавши всі факти та дослідивши надані докази, суд вважає, що відповідач не виконала взятих на себе зобов’язань у повному обсязі, в зв’язку з чим, з неї на користь позивача підлягає стягненню сума боргу в розмірі 24000 гривень, та 1931 гривня інфляційних коштів, розмір яких підтверджується наданим суду розрахунком та довідкою Відділу статистики у м. Ялті від 17 вересня 2010 року (а.с. 9, 10).
Що стосується вимог позивача про стягнення на її користь з відповідача процентів від суми боргу в розмірі 5663 гривень, то в цій частині в позові повинно бути відмовлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Як вбачається з наданої суду розписці від 04 серпня 2009 року, виплата процентів від суми боргу в розмірі 20000 гривень не була передбачена укладеним між сторонами договором позики. А відповідно до розписці від 04 липня 2010 року ОСОБА_2 зобов’язалась сплатити проценти від суми позики в розмірі 4000 гривень відповідно до банківських річних процентів, але яких саме процентів та якого банку не зазначено, в зв’язку з чим, ставки саме Відділення № 45 ПАО «Піреус Банк «МКБ» не можуть бути судом застосовані. Розмір процентів на рівні облікової ставки Національного банку України позивач не просить суд стягнути з відповідача.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 316 гривень і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 гривень відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 174, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 207, 208, 218, 526, 533, 625, 1046-1050 ЦК України,
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 24000 гривень, 1931 гривню інфляційних коштів, а також судові витрати в розмірі 316 гривень за сплату судового збору та 120 гривень за сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 26367 ( двадцять шість тисяч триста шістдесят сім) гривень.
В іншій частині позову – відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Ялтинський міський суд в порядку та строки, встановлені ст. ст. 294-296 ЦПК України.
СУДДЯ