Справа № 22-10139/10 Головуючий в 1-й інстанції Чала А.П. Доповідач Горелкіна Н.А.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
« 28 » жовтня 2010 р. Апеляційний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді Горелкіної Н.А.
суддів - Ратнікової В.М., Панченка М.М.
при секретарі - Пасинок В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 – представника ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 лютого 2010 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Органу приватизації Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, головного управління юстиції у м. Києві про визнання недійсними свідоцтва про право власності на житло і свідоцтва про право на спадщину за законом,-
В С Т А Н О В И В:
22.01.2010р. позивач звернувся до суду з заявою, в якій зазначав, що 28.07.1998р. на підставі розпорядження Леніградської районної держаної адміністрації № 5513 була приватизована квартира АДРЕСА_1 в рівних частках по 1/2 частині кожному на ім»я ОСОБА_4 і ОСОБА_5
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не повідомили його про намір приватизувати зазначену квартиру, хоча з 1996р. він проживав постійно в ній , разом з ОСОБА_4 перебував у фактичних шлюбних відносинах.
Вчинок його дружини ОСОБА_4 щодо приватизації спірної квартири без його волевиявлення є істотною помилкою, про яку він дізнався тільки після її смерті . Згоду на приватизацію квартири він не надавав, а тому приватизація була здійснена з порушенням вимог ст.8 п.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Посилаючись на наведене, позивач просив суд визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане Ленінградською районною державною адміністрацією м.Києва 28.07.1998р. на ім»я ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про належність їм на праві спільної часткової власності в рівних частках, а саме: по 1/2 частині кожному квартири АДРЕСА_1, видане на підставі розпорядження Ленінградської районної державної адміністрації м.Києва №5513 від 28.07.1998р., визнати недійсним свідоцтво свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 12 Київською державною нотаріальною конторою 16.05.2006р. на ім»я ОСОБА_4 про прийняття нею спадщини у вигляді ? частини квартири АДРЕСА_1 після смерті сина ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2., яке зареєстровано в реєстрі за №6-1758, на підставі ст. ст.203,229 ЦК України.
Рішенням суду ОСОБА_3 поновлено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.
Свідоцтво про право власності на житло, видане Ленінградською районною державною адміністрацією м.Києва 28.07.1998р. на ім»я ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про належність їм на праві спільної часткової власності в рівних частках, а саме: по 1/2 частині кожному квартири АДРЕСА_1, видане на підставі розпорядження Ленінградської районної державної адміністрації м.Києва №5513 від 28.07.1998р.,визнано недійсним.
Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 12 Київською державною нотаріальною конторою 16.05.2006р. на ім»я ОСОБА_4 про прийняття нею спадщини у вигляді ? частини квартири АДРЕСА_1 після смерті сина ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2., яке зареєстровано в реєстрі за №6-1758 , визнано недійсним.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду з посиланням на те, що суд вирішив питання про права та обов»язки ОСОБА_2-батька померлої ІНФОРМАЦІЯ_3. ОСОБА_4, який є єдиним спадкоємцем після її смерті, рішення суду суперечить вимогам матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що проведення приватизації спірної квартири без згоди позивача як члена сім»ї осіб, які приймали участь у приватизації, який на той час, а саме в 1996р. постійно проживав у спірній квартирі, дії ОСОБА_4 і ОСОБА_5 щодо приватизації спірної квартири по своїй суті носили характер помилки, що свідчить про порушення житлових і сімейних прав позивача.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна.
Судом встановлено, що станом на липень 1998р. в квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_4 і її син ОСОБА_5 1984р. народження (а.с. 23-копія довідки по формі №3).
17.07.1998р. ОСОБА_4 була подана заява про приватизацію квартири АДРЕСА_1 на себе і свого сина ОСОБА_5 в рівних частках (а.с. 22-копія заяви).
28.07.1998р. органом приватизації Леніградської районної держаної адміністрації було видано розпорядження №5513, яким була задоволена заява ОСОБА_4 (а.с. 20—копія розпорядження), на підставі якого 28.07.1998р. Ленінградською районною державною адміністрацією м.Києва було видано свідоцтво про право власності на житло на ім»я ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 в рівних частках по1/2 частииі кожному (а.с. 6 копія свідоцтва).
ІНФОРМАЦІЯ_2. ОСОБА_5 помер (а.с. 9-копія свідоцтва про смерть).
Після смерті сина ОСОБА_4 отримала у спадщину 1/2 частину спірної квартири, отримавши 16.05.2006р. свідоцтво про спадщину за законом (а.с. 7- копія свідоцтва).
ІНФОРМАЦІЯ_3. померла ОСОБА_4 (а.с. 8 -копія свідоцтва про смерть).
Визнаючи приватизацію недійсною на підставі ст.229 ЦК України , суд неправильно застосував норми матеріального права, оскільки на правовідносини щодо приватизації спірної квартири в 1998р. поширювалися норми Цивільного кодексу в редакції 1963 року.
Суд не звернув уваги, що згідно з ч.1 ст.56 ЦК України в редакції 1963р. угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки. ОСОБА_4 позов про визнання приватизації недійсною не заявляла.
Суд також не взяв до уваги, що відповідно до ст.1 ч.1, ст.5, ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом із наймачем або за яким зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир (будинків) у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім»ї на підставі рішення відповідного органу приватизації.
Як вбачається з матеріалів справи, доданих до апеляційної скарги доказів, позивач в 1998р. був зареєстрований в АДРЕСА_3, він є власником ? її частини. Зазначене підтверджується копією паспорта позивача, копією ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 22.05.2007р. Жодного доказу, який би підтвердив, що позивачем було дотримано встановленого порядку вселення в спірну квартиру, що існувала письмова згода ОСОБА_4 і її сина ОСОБА_5 на вселення позивача в спірну квартиру в якості члена сім»ї наймача, що він постійно проживав в спірній квартирі , немає.
Таким чином, ОСОБА_3 є неналежним позивачем в справі , обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог, не доведені, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 309 ч.1 п. п.2,4,316 ЦПК України, суд,-
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – представника ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 лютого 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до органу приватизації Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, головного управління юстиції у м. Києві про визнання недійсними свідоцтва про право власності на житло і свідоцтва про право на спадщину за законом відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий
Судді