УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого - судді Кравченка С.І.,
суддів: Скавроніка В. М., Дмитренко Г.М.,
потерпілого ОСОБА_1,
представника потерпілого ОСОБА_2,
виправданого ОСОБА_3,
захисника ОСОБА_4,
розглянула 11 жовтня 2010 року у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальну справу за апеляцією потерпілого ОСОБА_1 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 07 липня 2010 року, яким
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 року
народження, уродженця м. Києва, латиша, освіта середня, який працює експедитором ТОВ «ТК «Ельдорадо» і проживає за адресою: АДРЕСА_1, не судимого,
виправдано за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Як вказано у вироку, ОСОБА_3 обвинувачується потерпілим ОСОБА_1 в порядку ст. 27 КПК України в тому, що він 13 вересня 2008 року, приблизно о 10 год. 30 хв., перебуваючи на подвір’ї будинку № 14 на вул. Грозненській в м. Києві на ґрунті неприязних стосунків наніс ОСОБА_1 за
Справа № 11-а-2013 Категорія – ч. 2 ст. 125 КК України
Голов-й в суді 1-ї інст. Ретьман О.А. Доповідач Скавронік В.М.
допомогою палиці удар по голові, заподіявши останньому відповідно до . Висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 20.09.2008 року № 264/ж легкі тілесні ушкодження, що потягли короткочасний розлад
здоров’я, тобто обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
В апеляції потерпілий, посилаючись на неповноту та однобічність судового слідства у справі, просить вирок скасувати, постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_3 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, призначити йому покарання відповідно до ст. 65 КК України та задовольнити його цивільний позов і стягнути з засудженого 60 000 грн. на відшкодування нанесеної шкоди.
Заслухавши пояснення потерпілого, його представника, які підтримали апеляцію, пояснення виправданого та його захисника, які проти апеляції заперечували, провівши судові дебати, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляції потерпілого в частині скасування вироку з наступних підстав.
Згідно із частиною четвертою статті 334 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред’явлене підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення у вирок формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого. У мотивувальній частині вироку викладаються підстави для задоволення або відхилення цивільного позову.
Колегія суддів констатує, що судом першої інстанції дані вимоги кримінально-процесуального закону не дотримані.
Під час судового розгляду справи допущена така однобічність та неповнота судового слідства, яка відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 367 КПК України є підставою для скасування судового рішення.
За змістом ч. 1 ст. 368 КПК України однобічним або неповним визнається, зокрема, судове слідство в суді першої інстанції, коли залишилися недослідженими такі обставини, з’ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 368 КПК України судове слідство в усякому разі визнається однобічним і неповним, коли не були допитані певні особи, не були витребувані і досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи (п. 1).
Порушуючи своєю постановою від 16 грудня 2008 року кримінальну справу, відносно ОСОБА_3, суддя зазначив, що «… є достатні дані, які вказують на вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України» (а. с. 13).
У той же час, у вироку суд (під головуванням того ж судді) зазначив: «… у судовому засіданні не знайшло свого підтвердження обвинувачення ОСОБА_3 в тому, що він умисно спричинив 13.09.2008 р. ОСОБА_1 легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я, а тому ОСОБА_3 підлягає виправданню за недоведеністю участі підсудного у вчинені злочину» (а. с. 213).
Колегія суддів вважає що до зазначених протиріч, викладених у наведених ключових процесуальних документах кримінальної справи призвела упередженість суду першої інстанції та допущена ним неповнота і однобічність при встановленні обставин справи та дослідженні зібраних в ній доказів.
Судом в повному обсязі не досліджений характер стосунків виправданого та потерпілого, належним чином не перевірені доводи виправданого про те, що ОСОБА_1 впродовж багатьох років погрожував йому й матері, і доводи потерпілого про його травлю з боку ОСОБА_3
З цього приводу судом не враховані дані, що містяться у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, в якій ОСОБА_3 є третьою особою, а також з Шевченківського РУ ГУ МВС України не витребувані, не досліджені та не долучені до матеріалів справи відомості про те, чи звертався ОСОБА_1 в період 2005-2008 рр. з заявами про погрози (у т. ч. вбивством) на його адресу з боку ОСОБА_3
Під час нового судового розгляду справи суду слід звернути увагу на те, що в своїй «зустрічній скарзі» в порядку ст. 27 КПК України (а. с. 41) ОСОБА_3 визнає, що між ним і потерпілим склалися неприязні стосунки і 13.09.2008 року між ними мав місце конфлікт.
Крім того, як вбачається з протоколу судового засідання від 14.01.2009 року, ОСОБА_3 показав суду (мовою оригіналу): «Я считаю, что сахарный діабет – это болезнь, а не результат удара палкой, я возражаю относительно присоединения к материалам дела этих медицинских документов» (а. с. 35). І далі, відповідаючи на запитання суду чи згоден він на примирення з потерпілим, ОСОБА_3 заявив: «Я все это не начинал…» (а. с. 56 зв.), «Примирение, так примирение» (а. с. 57), що може свідчити про побіжне визнання ним своєї вини у вчиненому. А вже після того, як потерпілий був категорично проти примирення з підсудним, останній знову став заперечувати проти висунутого проти нього обвинувачення.
Суду першої інстанції необхідно викликати та допитати як свідків ОСОБА_7 (додатково), ОСОБА_8 та інших, які вказані в «зустрічній заяві» ОСОБА_3 (а. с. 44) та в постанові про відмову в порушенні відносно ОСОБА_1 кримінальної справи за ч. 1 ст. 125 КК України (а. с. 58-60), з’ясувавши в них, що саме їм відомо про характер взаємостосунків виправданого та потерпілого та про заподіяння ОСОБА_1 тілесних ушкоджень 13.09.2008 року.
Основний свідок ОСОБА_9 – фактична дружина ОСОБА_1, яка за показаннями потерпілого була очевидицею скоєного відносно нього злочину, органом досудового слідства допитана в порушення вимог кримінально-процесуального закону, без попередження її про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а тому дані, що містяться в її показаннях, не можуть бути визнані доказом у справі.
Незважаючи на вказане, суд не допитав її вдруге з дотриманням передбаченої законом вказаної процесуальної процедури, хоча за даними протоколу судового засідання від 16.02.2010 року (а. с. 143, 144 зв.) вирішив забезпечити явку даного свідка в судове засідання 29.03.2010 року (чого зроблено не було), проте при вирішенні питання про закінчення судового слідства не врахував, що даного свідка так і не допитано (а. с. 194 зв.).
В зв’язку з цим сумнівним є викладений у вироку висновок суду, згідно з яким він не прийняв до уваги пояснення свідка ОСОБА_9, оскільки потерпілий ОСОБА_1 «явку свого свідка не забезпечив » (а. с. 211).
Критично оцінивши зазначений висновок суду першої інстанції, колегія суддів вважає його безпідставним, таким, що не ґрунтується на вимогах чинного кримінально-процесуального законодавства, оскільки кримінальна справа розглядалася в порядку кримінального судочинства і суд не вправі був перекладати обов’язок забезпечення виклику даного свідка на потерпілого, а мав передбаченими КПК засобами, у т. ч. і за наявності законних підстав шляхом застосування приводу, домогтися явки свідка в судове засідання та його допиту.
Як вбачається з показань потерпілого та пояснень і отриманих в порушення КПК показань ОСОБА_9, зразу ж після нападу на ОСОБА_1 вона викликала на місце події працівників міліції. Проте, суд не встановив вказаних працівників міліції та не допитав їх про відомі їм обставини справи, обмежившись лише аналізом їх рапортів (а. с. 212-213).
Матеріали перевірки органом дізнання заяви ОСОБА_9 (можливо і ОСОБА_1 не витребувані, судом не досліджені та до справи не долучені.
Суд не витребував з Шевченківського РУ ГУ МВС України Журнал (Книгу) реєстрації заяв (повідомлень) про злочини та не оглянув його на предмет наявності (відсутності) в ньому заяви (повідомлення) про вчинений 13.09.2008 року ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 злочин.
Суд не з’ясував у потерпілого і свідка ОСОБА_9 місцезнаходження «дубця» - дерев’яної палиці, якою за вказаних в заяві потерпілого обставин ОСОБА_3 наніс йому удар по голові, не призначив у справі судово-криміналістичну експертизу, не оглянув та не визнав даний предмет знаряддям злочину, не долучив його до матеріалів справи як речовий доказ.
Як зазначила в своїй заяві на адресу Шевченківського районного суду м. Києва свідок ОСОБА_9, після нанесення удару дерев’яною палкою по голові ОСОБА_1 ОСОБА_3 «… бросил свою палку у нас во дворе, она и сейчас там лежит, напоминая нам о жутком нападении» (а. с. 107).
Судом не викликаний і не допитаний як свідок спеціаліст в галузі судово-медичної експертизи Косован М.І., якому ОСОБА_1 при його обстежені повідомив про те, що 13.09.2008 року ОСОБА_3 наніс йому удари дерев’яною палицею і ногами в живіт (а. с. 7 зв.).
Під час нового судового розгляду справи з такою ж метою слід також встановити та допитати чергового лікаря Інституту нейрохірургії ім. Академіка А.П. Ромоданова Академії медичних наук України, звіт якого міститься в матеріалах справи, в якому зазначені прізвище, ініціали, адреса ОСОБА_1 і вказано дослівно (мовою оригіналу): «ударили палкой по голове» (а. с. 178 зв.), з’ясувавши в нього, чи вказував ОСОБА_1 на особу (можливо на ОСОБА_3), яка нанесла йому цей удар.
Враховуючи, що обставини, про які зазначено в «зустрічній заяві» ОСОБА_3, тісно пов’язані з подіями, під час яких потерпілому були заподіяні легкі тілесні ушкодження, в ході нового судового розгляду кримінальної справи необхідно з’ясувати у ОСОБА_3, до травматологічного відділення якої саме медичної установи він звертався за медичною допомогою (а. с. 128), чи видавався йому рецепт на придбання ліків, а також зробити відповідний запит з метою перевірки його показань, з’ясувати в нього, чи не є це Консультативна поліклініка Центральної міської клінічної лікарні, довідка якої міститься на а. с. 6 Відмовного матеріалу № 17291 Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві, який долучено до матеріалів справи. У разі, якщо потерпілий звертався до іншої медичної установи, суду необхідно витребувати з неї відповідні медичні документи на спростування чи підтвердження показань потерпілого.
Таким чином, за таких обставин викладений у вироку висновок суду першої інстанції про те, що «ОСОБА_3 підлягає виправданню за недоведеністю участі підсудного у вчинені злочину» є упереджений та необґрунтований .
На підставі викладеного колегія суддів зазначає, що виправдувальний вирок відносно ОСОБА_3 є незаконний і необгрунтований, такий, що постановлений на неповно і однобічно досліджених обставинах справи, доказам в якій дана неправильна та необєктивна оцінка, внаслідок чого він підлягає скасуванню, а кримінальна справа направленню на новий судовий розгляд в іншому складі суду, під час якого з суворим дотриманням вимог чинного кримінально-процесуального і кримінального законодавства суду першої інстанції необхідно виконати всі викладені в ухвалі вказівки апеляційного суду та здійснити інші необхідні процесуальні дії для встановленння істини у справі та постановлення в ній законного і обгрунтованого рішення.
З вказаних підстав, а також виходячи з вимог чинного кримінально-процесуального законодавства апеляційним судом не може бути задоволена апеляція потерпілого в частині його доводів про постановлення нового вироку, визнання ОСОБА_3 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та призначення йому покарання відповідно до ст. 65 КК України, задоволення його цивільного позову та стягнення з засудженого 60 000 грн. на відшкодування нанесеної йому шкоди.
Наведені в апеляції доводи потерпілого мають бути враховані судом першої інстанції при новому судовому розгляді справи.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляцію потерпілого ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 07 липня 2010 року відносно ОСОБА_3 скасувати.
Кримінальну справу з обвинувачення ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 125 КК України направити в Шевченківський районний суд м. Києва на новий судовий розгляд в іншому складі суду.
Судді Кравченко С.І. Скавронік В.М. Дмитренко Г.М.