КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2-а-644/09                            Головуючий у 1-й інстанції:   Володько І.С.,  

Суддя-доповідач:  Бабенко К.А

У Х В А Л А

Іменем України

"19" жовтня 2010 р.                                                                                                        м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:                      Бабенка К.А.,

суддів:                                               Попович О.В.,

                                    Шведа Е.Ю.,

при секретарі:                           Олешко О.В.,    

розглянувши апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква Київської області на Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2009 року у справі №2а-644/09 за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква Київської області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов’язання вчинення певних дій, -  

ВСТАНОВИЛА:

Законом України «Про судоустрій і статус суддів»від 07.07.2010 року № 2453-VI, який набрав чинності 30.07.2010 року, внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до нової редакції, пунктом третім  частини першої ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених п. 2 частини першої ст. 183-2, за вимогою якого скорочене провадження застосовується в адміністративних справах щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Тобто, законодавцем встановлено спеціальний порядок розгляду зазначеної категорії справ для адміністративних судів.

Дана справа розглядалась за Кодексом адміністративного судочинства України в минулій редакції, якою скорочене провадження для суду першої інстанції передбачено не було. Проте, колегія суддів дійшла висновку, що всі справи зазначеної категорії підлягають розгляду апеляційними адміністративними судами в порядку письмового провадження незалежно від його виду, за яким справа була розглянута в суді першої інстанції. Тим самим, виключається можливість привілейованого становища учасників адміністративного судочинства, захист прав та інтересів яких здійснено за Кодексом адміністративного судочинства України в минулій редакції, над учасниками адміністративного судочинства захист прав і інтересів яких здійснюється за вимогами Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції.

У жовтні 2008 року Позивач звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом про зобов`язання Відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії, як дитині війни, з урахуванням її підвищення на 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за 2006-2007 роки.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2009 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким  відмовити у задоволені адміністративного позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а Постанову суду першої інстанції –без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року № 2195 (далі – Закон № 2195), який набрав чинності з 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії , підвищуються на 30 % від мінімальної пенсії за віком.

Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік», не передбачено зазначених виплат, його положення такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) не визнавались, порушення права Позивача на відповідне підвищення до пенсії за період 2006 року відсутнє, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Пунктом 12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 № 489-V (далі –Закон № 489-V), зупинено на 2007 рік дію положення статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Крім того, ст. 111 Закону № 489-V, встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-29/2007 за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (справа про соціальні гарантії громадян) від 09.07.07 № 6-рп/2007 року (далі –Рішення № 6-рп/2007), визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням статті 111 цього Закону.

Відповідно до частин першої та другої ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства  України, в чинній на момент подачі адміністративного позову редакції, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами; для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства  України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Як вбачається з матеріалів справи Відповідачем заявлялось клопотання (а.с. 13) про відмову в задоволені позову з цих підстав.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню з жовтня по грудень 2007 року включно.

Що стосується відмови судом першої інстанції у задоволені вимог в частині визнання дій Відповідача щодо відмови в перерахуванні Позивачу пенсії за період 2006 року неправомірними та стягнення зазначених виплат з підстави пропущення строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів дійшла висновку, що це не вплинуло на правильне по суті вирішення даної справи.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В зв’язку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, за таких підстав, апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції –без змін.

Відповідно до частини десятої ст. 183-2, у разі оскарження в апеляційному порядку постанови по даній категорії справ, ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

 На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 183-2, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Пенсійного фонду України в м. Біла Церква Київської області залишити без задоволення, а Постанову Пенсійного фонду України в м. Біла Церква Київської області від 26 лютого 2009 року –без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

    Головуючий суддя                                                                                          Бабенко К.А.

Судді:                                                                                                                       Попович О.В.

                                                                                                                                  Швед Е.Ю.