Справа № 462/6093/17                        Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/810/24                Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2024 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді                 ОСОБА_2 ,

суддів         ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря                 ОСОБА_5 ,

прокурора                         ОСОБА_6 ,

обвинуваченого                 ОСОБА_7 ,

захисника – адвоката         ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові у режимі відео конференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 01 серпня 2024 року про продовження строку тримання під вартою,

встановила:

вищевказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено ОСОБА_7 строк тримання під вартою на 60 днів, тобто до 29 вересня 2024 року включно, з продовженням визначеної застави у розмірі 230 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 696 440 грн.

На ухвалу суду захисник ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду щодо ОСОБА_9 скасувати та ухвалити нову, якою продовжити обвинуваченому ОСОБА_9 строк тримання під вартою на 60 днів та визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 302 800, 00 грн.

В обґрунтування апеляційних вимог захисник звертає увагу, що на даний час продовжується процес дослідження доказів як сторони обвинувачення так і сторони захисту, й оцінка усім доказам не надана.

Зазначає також, що Святошинським районним судом м. Києва за результатами розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 289 КК України ухвалено виправдувальний вирок, який наразі не набрав законної сили.

Стверджує, що ОСОБА_7 розуміє яке покарання йому загрожує у разі доведення його вини, проте не визнає вини у вчиненому та готовий у процесуальний спосіб доводити свою позицію.

Вказує, що у ОСОБА_7 діагностовано хронічну патологію початкового відділу кишківника, та у зв`язку із загостренням виразкової хвороби його було госпіталізовано до КЛШМД м. Львова, що, на думку апелянта, свідчить про відсутність належного медичного забезпечення в умовах ДУ «Львівська установа виконання покарань (№19)».

Також вважає, що у клопотанні прокурора не враховано міцність соціальних зв`язків обвинуваченого, наявність у нього родини та утриманців, зокрема, те, що ОСОБА_7 має на утриманні двох неповнолітніх дітей та матір пенсійного віку.

Зазначає, що визначений судом розмір застави є непомірним для сім`ї обвинуваченого, оскільки саме на них покладено тягар збору та внесення застави.

Не погоджується з твердженням сторони обвинувачення про те, що ОСОБА_7 може змінити місце проживання чи виїхати за кордон, оскільки в реаліях війни це неможливо, а також у зв`язку з тим, що усі документальні та речові докази вилучено в ході досудового розслідування, можливість знищити, сховати або спотворити речі, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, повністю нівельована.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 апеляційну скаргу підтримали та просили таку задовольнити з мотивів, викладених у них.

Прокурор ОСОБА_6 проти задоволення апеляційних вимог заперечив.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію сторін кримінального провадження, перевіривши матеріали апеляційної скарги та матеріали контрольного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Частиною 1 ст. 404 КПК передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Положеннями ст. 422-1 КПК передбачено порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Ухвала суду від 01.08.2024 постановлена під час судового розгляду в суді першої інстанції та за своїм змістом стосується продовження обраного обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а визначення застави як альтернативного запобіжного заходу є невід`ємною частиною цього рішення.

Відтак ухвала підлягає оскарженню як в частині продовження тримання під вартою так і в частині, що стосується альтернативного запобіжного у виді застави (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 11.08.2022 у справі № 363/1739/21).

Як вбачається з наданих суду матеріалів, на розгляді Залізничного районного суду м. Львова перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12016140200000723 від 20.07.2017 про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 289, ч. 3 ст. 289 КК України.

На сьогодні у вказаному кримінальному провадженні судовий розгляд не закінчено, не досліджені усі докази, а відтак суд відповідно до приписів ст. 331 КПК України розглянув клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для його задоволення.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 не оспорює правильність та законність ухвали в частині продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 строком на 60 днів.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди із розміром альтернативного запобіжного заходу у виді застава в розмірі 230 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 696 440 грн.

Підставою для обрання запобіжного заходу та продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 стала наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема те, що ОСОБА_7 може переховуватися від суду, оскільки йому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років; знищити, сховати або спотворити речі, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; може продовжувати протиправну діяльність.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що з моменту взяття ОСОБА_7 під варту та до моменту вирішення клопотання прокурора, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого не зможе забезпечити більш м`який запобіжний захід.

Наведені прокурором в судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не змінилися та не зменшилися.

Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження строку тримання під вартою, та обґрунтовано дійшов висновку про існування тих обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.

Не ґрунтується на матеріалах справи покликання захисника на необхідність зменшення ОСОБА_7 розміру альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні у тому числі особливо тяжкого кримінального правопорушення, а тому враховуючи положення п.3 ч. 5 ст. 182 КПК розмір застави щодо нього за загальним правилом визначається у межах від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При визначенні ОСОБА_7 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави суд врахував, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 289 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, вказаний злочин ОСОБА_7 вчинив під час іспитового строку, що свідчить про небажання обвинуваченого ставати на шлях виправлення, наявність підтверджених ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також врахував положення ст. 178 та ст. 194 КПК України.

Колегія суддів вважає висновки суду щодо встановлення розміру застави у розмірі 230 прожиткових мінімумів для працездатних осіб правильними. З урахуванням міри покарання, яка може бути застосована до обвинуваченого в разі доведеності його вини та наявністю визнаних судом ризиків, застава у сумі 6960440,00 грн відповідає меті застосування запобіжного заходу. Саме такий розмір застави, на думку колегії суддів, слугуватиме достатнім стимулюючим фактором, який обвинувачений та/або заставодавець боявся б втратити у разі невиконання покладених процесуальних обов`язків.

Доводи апелянта про необхідність зменшення розміру застави до 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб не мають належного обґрунтування.

У поданій апеляційній скарзі захисник обґрунтовує необхідність зменшення розміру застави лише матеріальною спроможністю його родичів внести заставу у розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у зв`язку з воєнним станом у країні та погіршенням матеріального становища всіх громадян. Однак зазначені апелянтом обставини не є тим чинником , який міг би слугувати достатньою підставою для зміни розміру застави у розумінні ч. 4,ч. 5 ст. 182 КПК України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідивши належним чином всі матеріали провадження та навівши в ухвалі мотиви, на підставі яких прийняв відповідне рішення.

Відтак, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких сторона захисту просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.

Ухвала місцевого суду відповідно до вимог статті 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, зі справи не вбачається.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а  :

Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 01 серпня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 – без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

С у д д і :

ОСОБА_2         ОСОБА_3                         ОСОБА_4