Номер провадження: 11-кп/813/1842/24

Справа № 522/5707/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.07.2024 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретар судового засідання ОСОБА_5 ,

За участі:

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13 червня 2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12020160240001094, внесеному до ЄРДР 24.06.2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст.190, ч.3 ст.28 ч.3 ст. 358, ч.2 ст.28 ч.4 ст. 358, ч.3 ст. 28 ч.2 ст. 366 КК України,

                                               установив:

Зміст оскаржуваного судового рішення.

Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора задоволено.

Продовжено відносно ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 12 серпня 2024 року з утриманням в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», із визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави у розмірі – 2900 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає суму у розмірі 8 781 200 гривень.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_8 у разі визнання його винним, а також продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме обвинувачений може переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , подала апеляційну скаргу, в якій посилається на наступне:        

- підозра необґрунтована, та матеріали кримінального провадження не містять жодних доказів причетності ОСОБА_8 до вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень;

- строки у кримінальному провадженні не продовжувались, а тому сплили 21 березня 2023 року, що є підставою для закриття кримінального провадження;

- судом не враховані соціальні зв`язки, а саме: ОСОБА_8 має постійне місце проживання, сім`ю, є єдиним годувальником у багатодітній родині, позитивно характеризується;

- прокурор в клопотанні не надав жодного обґрунтування та доказів, які б свідчили про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України;

- судом не розглянуто можливість застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу;

- судом застосовано непомірний розмір альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.

На підставі наведеного захисник просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити прокурору в задоволенні клопотання про продовження строку тримання під вартою та застосувати до ОСОБА_8 запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою, в разі, неможливості обрання більш м`якого запобіжного заходу, просить зменшити альтернативний розмір застави до граничного розміру, передбаченого п.2 ч.5 ст. 182 КПК України.

Позиції учасників судового розгляду.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 підтримала доводи своєї апеляційної скарги та просила її задовольнити, обвинувачений ОСОБА_8 підтримав захисника.

Прокурор ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити оскаржену ухвалу без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.

Мотиви апеляційного суду.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді у Приморському районному суді м. Одеси знаходиться кримінальне провадження №12020160240001094, внесене до ЄРДР 24.06.2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст.190, ч.3 ст.28 ч.3 ст. 358, ч.2 ст.28 ч.4 ст. 358, ч.3 ст. 28 ч.2 ст. 366 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190, ч.3 ст.28 ч.3 ст.358, ч.2 ст.28 ч.4 ст.358, ч.3 ст.28 ч.2, ст.366, ч.3 ст.209 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190, ч.3 ст.28 ч.3 ст.358, ч.2 ст.28 ч.4 ст.358, ч.3 ст. 28 ч.2, ст.366, ч.3 ст.209 КК України, ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190, ч.3 ст.28 ч.3 ст.358, ч.3 ст.28 ч.4 ст.358 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190, ч.3 ст. 209, ч.3 ст.28 ч.3 ст.358, ч.3 ст.28 ч.4 ст.358, ч.3 ст. 28 ч.2, ст.366 КК України.

Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.

Переглядаючи оскаржену ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги захисника, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особі обвинуваченого і зможе забезпечити, на відміну від інших більш м`яких запобіжних заходів, належне виконання ним процесуальних обов`язків.

Що стосується посилання захисника ОСОБА_7 з приводу необґрунтованості підозри, апеляційний суд зазначає, що досудове розслідування вказаного кримінального провадження завершено шляхом скерування обвинувального акту до суду, тобто ОСОБА_8 має процесуальний статус обвинуваченого.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення – це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Обвинувачення, відповідно до приписів Розділу IV КПК України «Судове провадження у першій інстанції» є предметом судового розгляду, його обґрунтованість або безпідставність встановлюється шляхом дослідження доказів обвинувачення й захисту в судовому засіданні та при ухваленні обвинувального або виправдувального вироку відносно особи, тому на теперішній час твердження про недоведеність обвинувачення  ОСОБА_8  у вчиненні інкримінованого йому злочину є передчасним, оскільки судовий розгляд кримінального провадження триває.

Приймаючи до уваги зазначене, апеляційний суд вважає, що обґрунтованість обвинувачення  ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст.190, ч.3 ст.28 ч.3 ст. 358, ч.2 ст.28 ч.4 ст. 358, ч.3 ст. 28 ч.2 ст. 366 КК України, на даній стадії, при розгляді апеляційного провадження на ухвалу суду про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не перевіряється.

Окрім того, у відповідності до положень ч. 2 ст. 94 КПК України жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі доказі в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК України.

Відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК України оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті, а відтак апеляційний суд позбавлений можливості надавати оцінку доказам причетності ОСОБА_8  до інкримінованого йому злочину.

Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо відсутності існування ризиків, можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу, апеляційний суд зазначає наступне.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (ч.1 ст.177 КПК України).

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити вищевказані дії (ч.2 ст.177 КПК України).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст.177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність ризиків, які виправдовує тримання обвинуваченого під вартою.

Зокрема, враховуючи, що ОСОБА_8 обвинувачується, у тому числі у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, за вчинення якого, в разі доведеності під час розгляду кримінального провадження його вини, передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна, на думку апеляційного суду, наявний ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризик того, що обвинувачений з огляду на тяжкість покарання, що йому загрожує у разі встановлення його вини, може вдатися спроб переховуватися від органів досудового розслідування і суду.

При цьому, апеляційний суд враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Апеляційний суд також вважає, що в даному кримінальному провадженні існує ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України, з огляду на те, що ОСОБА_8 може вчинити інше кримінальне правопорушення, зокрема щодо підробки нових документів. Підставами так вважати є те, що інкриміноване обвинуваченому правопорушення було вчинено, в тому числі, шляхом підробки документів з метою досягнення злочинного результату.

Таким чином, твердження захисника, що ризики у кримінальному провадженні недоведені, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки наразі таких обставин не встановлено.

Колегія суддів приймає до уваги посилання захисника відносно того, що ОСОБА_8 має постійне місце проживання, сім`ю, є єдиним годувальником у багатодітній родині, позитивно характеризується, однак зауважує, що такі обставини не свідчать про зменшення або відсутність вищезазначених ризиків, при цьому, у світлі інкримінованих обставин справи, зазначене не є настільки переконливими обставинами, що могли б знизити встановлені ризики до маловірогідних чи до їх виключення.

Що стосується доводів апеляційної скарги, щодо закінчення строків досудового розгляду, то апеляційний суд зазначає, що вказане питання повинно бути перевірено під час судового розгляду, за клопотанням сторони захисту.

Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 щодо визначення ОСОБА_8 непомірного розміру застави, апеляційний суд вважає необґрунтованими з таких підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Згідно з п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 5 ст. 182 КПК України).

В контексті справи «Mangouras v. Spain» (рішення від 28.09.2010 р., заява № 12050/04) зазначається, що заявник, посилаючись на пункт 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стверджував, що сума застави у його справі була необґрунтовано високою та не враховувала конкретні обставини й умови його особистого життя. ЄСПЛ визнано законними та обґрунтованими дії національних судів щодо обрання підозрюваному розміру застави, який значно перевищував наявні активи, поточні доходи підозрюваного, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника та шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, та зазначено, що навіть якщо сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.

Також, у рішенні ЄСПЛ у справі Punzelt v. Czech Republic від 25.04.2000 р. (заява № 31315/96, пункт 86) констатовано, що ані неодноразова відмова у звільненні під заставу заявника, ані в подальшому встановлена застава у розмірі 30 000 000 чеських крон, не були порушенням прав заявника, враховуючи масштаб його фінансових операцій.

Отже, положення КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан обвинуваченого; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу обвинуваченого; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» обвинуваченого; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.

В свою чергу, апеляційний суд, враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_8 , а також обставини кримінальних правопорушень в яких він обвинувачується, зокрема, корисливий характер вчинених кримінальних правопорушень, спричинення державі та територіальній громаді збитків на суму 24588414,68 гривень, вважає, що визначений судом першої інстанції розмір застави, у разі його внесення, буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків, зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку та запобігти заявленим у клопотанні ризикам.

Натомість, стороною захисту вищезазначені обставини не спростовані, а тому апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги щодо завідомо непомірного для обвинуваченого розміру застави.

За вказаних обставин, апеляційний суд погоджується із визначеним судом розміром застави та не знаходить законних підстав для його зміни у бік зменшення.

За таких обставин, зазначені в апеляційній скарзі доводи і підстави, з яких захисник просить скасувати ухвалу не знайшли свого підтвердження в апеляційній інстанції, а тому ухвала суду є законною та обґрунтованою.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть безумовне скасування ухвали при апеляційному розгляді не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.

Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – залишенню без змін, як законна та обґрунтована.

Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 ,–залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13 червня 2024 року у кримінальному провадженні №12020160240001094, внесеному до ЄРДР 24.06.2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст.190, ч.3 ст.28 ч.3 ст. 358, ч.2 ст.28 ч.4 ст. 358, ч.3 ст. 28 ч.2 ст. 366 КК України, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2                         ОСОБА_3                 ОСОБА_4