ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м  У к р а ї н и

14 серпня 2024 року м. Дніпросправа № 160/3667/24

(суддя Татаринов Д.В., м. Запоріжжя)

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді  Чередниченка В.Є. (доповідач),

                               суддів:  Шальєвої В.А., Іванова С.М.,     

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної судової адміністрації України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року у справі №160/3667/24 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду,  Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

                                                                  ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 27 березня 2024 року звернувся до суду з позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду,  Державної судової адміністрації України згідно з яким просить:

- визнати протиправними дії Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 листопада 2023 року по 31 грудня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.

- зобов`язати Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 листопада 2023 року по 31 грудня 2023 року з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 листопада 2023 року по 31 грудня 2023 року, виходячи прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684 грн.;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 винагороди за період з 01 листопада 2023 року по 31 грудня 2023 року з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684 грн.           

Позов обґрунтовано тим, що за період з 01 листопада 2023 року по 31 грудня 2023 року позивач отримував суддівську винагороду у меншому розмірі ніж передбачено чинним законодавством України. Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.  

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року позов задоволено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021  року у справі № 360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону №1402-VIII та статті 7 Закону № 1082-IX при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02 червня 2023 року  у справі № 400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року  у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 13 вересня 2023 року у справі  № 240/44080/21, від 21 вересня 2023 року у справі № 380/25627/21, згідно з у цій категорії спорів, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII.          Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Державна судова адміністрація України, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржила його в апеляційному порядку. Просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що судом першої інстанції не враховано положення бюджетного законодавства, особливості нормативного регулювання порядку фінансового забезпечення судів, особливості виділення та затвердження бюджетних асигнувань головним розпорядником бюджетних коштів.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що на підставі Указу Президента України «Про призначення суддів» № 950/2010 від 11 жовтня 2010 року, наказом голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду № 271-к від 05 листопада 2010 року суддю ОСОБА_1 зараховано до штату Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Відповідно до наданої відповідачем інформаційної довідки від 22 лютого 2024 року № 34-05, прожитковий мінімум, який застосовувався при визначенні базового розміру посадового окладу судді у листопаді – грудні 2023 року становив 2102 грн (а.с.8, 9).           Правомірність дій відповідача при визначенні базового розміру посадового окладу судді за період з 01 листопада 2023 року по 31 грудня 2023 року виходячи з прожиткового мінімуму - 2102 грн є предметом спору переданого на вирішення суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення виходить з наступного.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Ключове питання, яке потребує вирішення в контексті цієї справи, є оцінка правомірності нарахування і виплати позивачу у спірний період суддівської винагороди на підставі положень Закону України Про Державний бюджет України, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України “Про судоустрій та статус суддів” №1402-VII від 02.06.2016 року.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.

Згідно з ч. 7 ст.48 Закону України “Про судоустрій та статус судів” при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Відповідно до ст. 130 Конституції України, Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Частиною 1 статті 135 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.2, 4, 5 ст. 135 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 01 листопада 2023 року по 31 грудня 2023 року позивачу нараховано та виплачено суддівську винагороду, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року у розмірі 2102 грн.

Колегія суддів зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Конституцією України та спеціальним законодавчим актом - Законом №1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За визначенням, що міститься у ст. 1 Закону України “Про прожитковий мінімум” від 15.07.1999 №966-XIV (далі - Закон № 966-XIV) прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Отже, у змісті ст. 1 Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Виходячи з аналізу вищезазначених положень, Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Також, судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

При цьому, приписами Закону України «Про Державний бюджет» був введений новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102 грн.

В той же час, зміни до Закону №1402-VIII та Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму чи розширення переліку видів такого не вносилися, відтак, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Аналогічну правову позицію у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постановах від 22.06.2023 по справі № 400/4904/21, від 12.07.25023 у справі № 140/5481/22, від 21.09.2023 у справі № 380/25627/21.

За таких обставин, суд першої інстанції зробив правильний висновок про протиправність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 листопада 2023 року по 31 грудня 2023 року з розрахунку встановленого ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік, а саме прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -                                          

                                                                ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України – залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 травня 2024 року у справі №160/3667/24 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

                     Повне судове рішення складено 14 серпня 2024 року.

Головуючий - суддя                                                                      В.Є. Чередниченко

                               суддя                                                                      В.А. Шальєва

                               суддя                                                                      С.М. Іванов