Номер провадження: 11-кп/813/2032/24

Справа № 522/24066/23

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2024 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисників  ОСОБА_6  та ОСОБА_7  на ухвалу Приморського райсуду м. Одеси від 22.07.2024 якою у к/п № 42022160000000279 від 29.08.2022 відносно:

ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Краматорськ Донецької обл., громадянина України, із вищою освітою, який займав посаду ст. о/у сектору кримінальної поліції ВП № 4 ОРУП №1 ГУНП в Одеській обл., одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину 2014 р.н., зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

- обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27 ч.ч.2, 3 ст. 146, ч.5 ст.185, ч.4 ст.189, ч.3 ст.27 ч.ч.2, 3 ст.28, ч.2 ст.365, ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.3 ст.368 КК України, продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 20.09.2024, без визначення розміру застави,

ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Старі Трояни Одеської обл., громадянина України, із вищою освітою, який займав посаду оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції №4 ОРУП №1 ГУНП в Одеській обл., одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей 2012 та 2021 р.н., зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживаючого: АДРЕСА_3 , раніше не судимого,

- обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.ч.2, 3 ст. 146, ч.5 ст.185, ч.4 ст.189, ч.ч.1, 2 ст.263, ч.2, ч.3 ст.28, ч.2 ст.365, ч.3 ст.28, ч.3 ст.368 КК України, продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 20.09.2024, без визначення розміру застави

установив:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.

Оскаржуваною ухвалою Приморського райсуду м. Одеси від 22.07.2024 було задоволено клопотання прокурора ОСОБА_10 та був продовжений строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 20.09.2024 без визначення застави відносно зокрема обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_8 у к/п № 42022160000000279 від 29.08.2022.

Обґрунтовуючи ухвалу, суд 1-ої інстанції, врахував тяжкість інкримінованих злочинів, їх суспільну небезпеку та прийшов до висновку про те, що у вказаному провадженні продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, що виправдовує застосування найбільш суворого запобіжного заходу.

Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.

Не погодившись із оскаржуваною ухвалою, захисник ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що оскаржена ухвала є необґрунтованою з таких підстав:

- стороною обвинувачення не доведено існування заявлених ризиків. Так, ризик переховування від суду спростовується тим, що на території України запроваджений військовий стан, який супроводжується забороною на виїзд за межі України чоловікам у віці 18-60 років. Окрім того, відповідно до рішення КСУ від 08.07.2002 за своєю правовою природою запобіжний захід не є кримінальним покаранням. Свідки та потерпілі були допитані на стадії досудового розслідування та попереджені про кримінальні відповідальність за ст.ст. 383, 384 КК України. Існування ризику, передбаченого п. 5 ч.1 ст. 177 КПК України є виключно припущенням сторони обвинувачення;

- судом належним чином не врахована усталена практика ЄСПЛ, відповідно до якої навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою, а тому суду у разі задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою необхідно зазначити інших підстав або ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України;

       - обвинувачений ОСОБА_8 раніше не судимий, має місце проживання, за місцем служби характеризується позитивно, має на утриманні батьків похилого віку, дружину та малолітню дитину.

       За таких обставин, захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду від 22.07.2024 та постановити нову ухвалу, якою застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_8 менш суворий запобіжний захід або визначити альтернативний запобіжний захід у виді застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Окрім того, на вказану ухвалу подала апеляційну скаргу захисник ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , в якій вказує на те, що ухвала суду є необґрунтованою з таких підстав:

- стороною обвинувачення не доведено існування заявлених ризиків. На стадії досудового розслідування ОСОБА_9 не переховувався від сторони обвинувачення, не оголошувався у розшук, самостійно прибув до суду для розгляду клопотання про застосування йому запобіжного заходу. Ризик переховування від суду спростовується тим, що на території України запроваджений військовий стан, який супроводжується забороною на виїзд за межі України чоловікам у віці 18-60 років. Судовий розгляд зазначеного провадження лише розпочався, матеріали провадження містять значний обсяг доказів, водночас обвинувачений утримується під вартою більше року. відповідно до практики ЄСПЛ тяжкість злочину та серйозність обвинувачення не є достатніми причинами тримання особи під вартою;

- обвинувачений ОСОБА_9 має міцні соціальні зв`язки, дружину, двох дітей, батьків похилого віку, має місце проживання, раніше не судимий, за місцем роботи характеризувався позитивно

- сам факт обізнаності ОСОБА_9 про анкетні дані потерпілих та свідків не вказує безумовно про те, що він вчинятиме дії, спрямовані на незаконний вплив на них за відсутності будь-яких доказів зворотного;

- не є зрозумілим, яким саме чином отримані ОСОБА_9 професійні навички можуть бути використані ним для затягування розгляду справи. Твердження прокурора про нібито існуючий намір розголосити відомості щодо результатів досудового розслідування іншим особам не має під собою підґрунтя, оскільки наразі усі докази по справі перебувають у сторони обвинувачення та після проведення їх безпосереднього дослідження у судовому засіданні будуть знаходитись у розпорядженні суду та доступ до них можуть отримати лише сторони кримінального провадження, наприклад, з метою ознайомлення, і лише в спосіб, передбачений діючим законодавством.

- обвинувачений ОСОБА_9 має незадовільний стан здоров`я, ряд тяжких захворювань та в умовах слідчого ізолятора не може отримати належну медичну допомогу;

- суд 1-ої інстанції зазначив, що наявність міцних соціальних зав`язків не стало для ОСОБА_9 стримуючим фактором від вчинення злочинів, що є порушенням презумпції невинуватості.

З таких обставин, захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Приморського райсуду м. Одеси від 22.07.2024 та постановити нову ухвалу, якою відмовити прокурору у задоволенні клопотання та застосувати відносно ОСОБА_9 запобіжний захід у виді нічого домашнього арешту.

Захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в судове засідання апеляційного суду не зявилися, натомість направили на адресу суду клопотання, в якому просили розглядати апеляційні скарги за їх відсутності та просили їх задовольнити, при цьому прокурор відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_10 також направив на адресу апеляційного суду клопотання, в якому просив розглядати апеляційні скарги сторони захисту за його відсутності, проти їх задоволення заперечував.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.

       Мотиви суду апеляційної інстанції.

Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

На підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що на розгляді в Приморському райсуді м. Одеси знаходиться к/п №42022160000000279 від 29.08.2022, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.27 ч.ч.2, 3 ст.146, ч.5 ст.185, ч.4 ст.189, ч.3 ст.27 ч.ч.2, 3 ст.28, ч.2 ст.365, ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.3 ст.368 КК України, ОСОБА_9 , у вчиненні злочинів, передбачених ч.ч.2, 3 ст. 146, ч.5 ст.185, ч.4 ст.189, ч.ч.1, 2 ст.263, ч.2, ч.3 ст.28, ч.2 ст.365, ч.3 ст.28, ч.3 ст.368 КК України, ОСОБА_11 , у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.146, ч.2 ст.28, ч.2 ст.365, ч.3 ст.368 КК України, ОСОБА_12 , у вчиненні злочинів, передбачених, ч.5 ст.27, ч.2 ст.146, ч.2 ст.163, ч.5 ст.27, ч.4 ст. 189, ч.5 ст.27, ч.2 ст.28, ч.2 ст.365, ч.5 ст. 27, ч.3 ст. 368 КК України.

Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).

Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України судове провадження – це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.

При цьому, положення ч. 2 ст. 422-1 КПК України встановлюють, що суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зміни іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду 1-ої інстанції: 1) ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою; 2) клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді 1-ої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.

Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.

Тобто, апеляційний суд, по суті, позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред`явленого особі обвинувачення, оскільки, окрім як дослідивши клопотання про продовження строку тримання під вартою (у разі його наявності), ухвалу суду щодо продовження запобіжного заходу, а також, в деяких випадках, копію обвинувального акту та журналу судових засідань, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких доказів, що можуть бути підставою для продовження або застосування запобіжного заходу у судовому засіданні.

Водночас, зважаючи на можливу міру покарання, яка може загрожувати обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_8 у разі визнання їх винуватими, зокрема, у вигляді позбавлення на строк від 7 до 12 років із конфіскацією майна, суспільну небезпеку інкримінованих злочинів, колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним, обґрунтованим та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки виходячи з цього є підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик переховування обвинувачених від суду.

Колегія суддів у контексті існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України враховує ту обставину, що у разі визнання обвинувачених винуватими, відповідно до положень ст.ст. 74, 75 КК України, стосовно них, не може бути застосовано звільнення від покарання та його відбування.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Апеляційний суд також вважає реальним ризик незаконного впливу обвинувачених на потерпілих та свідків з метою схиляння їх до зміни пояснень, з огляду на те, що суд сприймає пояснення безпосередньо, а свідки та потерпілі на теперішній час не допитані, судовий розгляд фактично не розпочато.

Колегія суддів також вважає слушними висновки суду з приводу існування ризику, передбаченого п. 4 ч.1 ст. 177 КПК України, який обумовлений наявністю у обвинуваченого досвіду роботи та відповідних знайомств у системі правоохоронних органів.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає беззаперечних доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. 

Тобто в даному випадку суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Колегія суддів приймає до уваги доводи сторони захисту відносно того, що обвинувачені мають міцні соціальні зв`язки, місце проживання, за місцем служби характеризувалися позитивно, натомість з огляду на зазначені вище обставини робить висновок про те, що вказана обставини не свідчать про зменшення або відсутність викладених вище ризиків.

Не вирішуючи питання щодо доведеності винуватості обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих злочинів, апеляційний суд враховує, що вони були імовірно вчинені з корисливих мотивів, умисно, з використанням службового становища, окрім того в період воєнного часу, тобто у найбільш несприятливий для держави час, у зв`язку з чим робить висновок про те, що поведінка обвинувачених на даному етапі провадження вимагає виняткового контролю.

Апеляційний суд критично оцінює аргументи захисника ОСОБА_6 з приводу того, що судом належним чином не врахована усталена практика ЄСПЛ, відповідно до якої навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою, оскільки висновок про необхідність застосування найбільш суворого запобіжного заходу був зроблений на підставі сукупного аналізу особливостей інкримінованого злочину, ризиків та відомостей про особу обвинувачених.

Що стосується доводів захисника ОСОБА_7 з приводу того, що обвинувачений ОСОБА_9 має незадовільний стан здоров`я, ряд тяжких захворювань та в умовах слідчого ізолятора не може отримати належну медичну допомогу, апеляційний суд зауважує, що згідно пункту 2 глави 2 розділу X Наказу МЮ України «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України» від 14.06.2019 № 1769/5, надання ув`язненим і засудженим медичної допомоги, у тому числі екстреної медичної допомоги, що не може бути надана у медичній частині, здійснюється відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення», ст.ст. 8, 107, 116 КВК, Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом МЮ України, МОЗ України від 10.02.2012 № 239/5/104, Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом МЮ України, МОЗ України від 15.08.2014 №1348/5/572.

Відповідно до пункту 3 глави 2 розділу X зазначеного Наказу, у СІЗО здійснюються медичний контроль за станом здоров`я ув`язнених і засуджених шляхом проведення медичних оглядів та обстежень, виявлення осіб, які потребують лікування та постійного медичного нагляду, проведення щодо них лікувально-оздоровчих заходів з метою збереження здоров`я і працездатності, амбулаторне і стаціонарне лікування відповідно до системи стандартів у сфері охорони здоров`я, клінічних протоколів надання медичної допомоги в порядку, передбаченому законодавством.

Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.

Таким чином, лікування обвинуваченого у разі наявності у нього медичних захворювань можливо в умовах ДУ «Одеській слідчий ізолятор» та не може слугувати підставою неможливості застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.

Апеляційний суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

З огляду на вищевказане, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 60 рішення ЄСПЛ «Боротюк проти України», апеляційний суд вважає необхідним та виправданим продовження на даній стадії судового розгляду обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення їх належної процесуальної поведінки, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону та правовими позиціями ЄСПЛ.

Що стосується доводів захисника ОСОБА_6 з приводу визначення альтернативного запобіжного заходу, апеляційний суд зауважує наступне.

Приписами п. 1 ч. 1 ст. 183 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Приписи КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного/обвинуваченого; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.

На підставі системного аналізу положень кримінального процесуального закону, які регламентують визначення застави, можна дійти висновку про те, що саме суд вправі визначити, чи здатна застава забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої особи.

Натомість, апеляційний суд враховує фактичні обставини інкримінованих злочинів, їх суспільну небезпеку, вищезазначені ризики та погоджується із висновками суду відносно того, що суспільний інтерес у даному випадку перевищує права обвинувачених осіб.

Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.

Апеляційний суд зауважує, що доводи захисника з приводу того, що суд 1-ої інстанції зазначив, що наявність міцних соціальних зав`язків не стало для ОСОБА_9 стримуючим фактором від вчинення злочинів, що є порушенням презумпції невинуватості заслуговують на увагу, однак, зазначені обставини не є безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали та мають ознаки помилкового формулювання.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.

Відтак, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги захисників підлягають залишенню без задоволення, а ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 – залишенню без змін як законна, обґрунтована та вмотивована.

Керуючись ст.ст. 24, 177, 183, 331, 370, 404, 405, 407, 422, 532, 615 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , в інтересах обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 – залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.07.2024 якою стосовно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27 ч.ч.2, 3 ст.146, ч. 5 ст. 185, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 27 ч.ч. 2, 3 ст. 28, ч. 2 ст. 365, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 368 КК України та ОСОБА_9 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 146, ч. 5 ст. 185, ч. 4 ст. 189, ч.ч.1, 2 ст. 263, ч. 2, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 365, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 368 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення застави до 20.09.2024 – залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2                                 ОСОБА_3                          ОСОБА_4