ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/13602/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

відповідача - Коваль Л. Л.,

третьої особи - Ярошенко А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 (судді: Гончаров С. А. - головуючий, Яковлєв М. Л., Шаптала Є. Ю.) та рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 (суддя Мандриченко О. В.) у справі

за позовом Фонду розвитку підприємництва

до Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У грудні 2022 року Фонд розвитку підприємництва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" (далі - ПАТ "ЗЛАТОБАНК") в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації (далі - Уповноважена особа), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправними дії Уповноваженої особи в частині відхилення кредиторських вимог Фонду розвитку підприємництва у розмірі 7 685,09 гривень та 13 381,67 євро та зобов`язати Уповноважену особу додатково акцептувати (визнати) кредиторські вимоги позивача у розмірі 7 685,09 гривень та 13 381,67 євро, внести зміни до Реєстру акцептових вимог кредиторів ПАТ "ЗЛАТОБАНК" в частині збільшення акцептованих вимог позивача у розмірі 7 685,09 гривень 13 381,67 євро та подати зміни на затвердження Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 22.05.2015 про визнання кредиторських вимог позивача та просив включити до реєстру акцептованих вимог кредиторів вимоги у сумі 2 486 586,55 євро та 9 609,94 грн, у тому числі: за кредитним договором від 15.06.2012 № 006/1-01 (далі - кредитний договір 1) заборгованість у сумі 2 473 204,88 євро за основною сумою кредиту та 13 381,67 євро пені; за кредитним договором від 19.06.2012 № 006/3-02 (далі - кредитний договір 2) заборгованість у сумі 1 924,85 грн нарахованих процентів та 7 685,09 грн пені.

У листі від 18.09.2015 № 2759 відповідач повідомив про прийняття рішення виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03.09.2015 № 210/15, яким затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів банку та про включення заяви позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку на суму 57 366 809,00 грн, яка складається із: заборгованості за кредитним договором 1 у сумі 57 364 884,15 грн (еквівалент 2 473 204,88 євро за офіційним курсом Національного банку України станом на 13.05.2015) за основною сумою кредиту та заборгованості за кредитним договором 2 у сумі 1 924,85 грн за нарахованими і несплаченими процентами за користування кредитними коштами.

Водночас, кредиторські вимоги позивача в сумі 13 381,67 євро за нарахованою та несплаченою пенею за кредитним договором 1 та вимоги на суму 7 685,09 грн за нарахованою пенею за кредитним договором не були включені відповідачем до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "ЗЛАТОБАНК".

Вказана відмова стала підставою для звернення до суду з позовом.

1.3. У відзиві на позовну заяву АТ "ЗЛАТОБАНК" просило відмовити в її задоволенні, вказуючи на те, що відповідно до частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку.

Відповідно до частини 3 статті 46 вказаного Закону під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

У листі від 18.09.2015 АТ "ЗЛАТОБАНК" повідомило позивача про те, що постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 255 та облікової політики банку штрафні санкції у виді пені відносяться до інших непроцентних витрат банку, а тому в обліку не нараховується, отже станом на 14.05.2015 пені у сумі 7 685,09 грн та 13 381,67 євро в балансі банку не були відображені.

Відповідач вказував на необґрунтованість та безпідставність вимог позивача.

Також відповідач вважав, що позивач помилково визначив учасником справи - відповідача один з органів управління - керівника неплатоспроможного банку.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 позов задоволено частково, визнано протиправними дії ПАТ "ЗЛАТОБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в частині відхилення кредиторських вимог Фонду розвитку підприємництва у розмірі 7 685, 09 грн та зобов`язано ПАТ "ЗЛАТОБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації додатково акцептувати (визнати) кредиторські вимоги Фонду розвитку підприємництва у розмірі 7 685,09 грн, внести зміни до Реєстру акцептових вимог кредиторів ПАТ "ЗЛАТОБАНК" в частині збільшення акцептованих вимог Фонду розвитку підприємництва та подати зміни на затвердження Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено повністю.

2.2. Суд першої інстанції зазначив, що виходячи зі змісту пункту 3 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" нарахування пені за неналежне виконання зобов`язань банком за кредитними договорами має бути здійснено до дати введення у банку тимчасової адміністрації, тобто до 14.02.2015, однак, оскільки позивач нарахував пеню за кредитним договором 1 у розмірі 13 381,67 євро 14.02.2015, тобто в день введення в ПАТ "ЗЛАТОБАНК" тимчасової адміністрації Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішенням від 13.02.2015 № 30, у позивача були відсутні правові підстави для нарахування пені у розмірі 13 381,67 євро, а тому Уповноважена особа правомірно відмовила позивачеві та не акцептувала кредиторські вимоги у розмірі 13 381,67 євро та не включила вказані вимоги до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "ЗЛАТОБАНК".

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції установив, що пеню у сумі 7 685,09 грн позивачем нараховано за 11.02.2015, тобто до дня введення в ПАТ "ЗЛАТОБАНК" тимчасової адміністрації.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 (з урахуванням ухвали від 21.03.2024) рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 скасовано частково, викладено резолютивну частину рішення в редакції, викладеній у постанові суду апеляційної інстанції, а саме визнано протиправними дії ПАТ "ЗЛАТОБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в частині відхилення кредиторських вимог Фонду розвитку підприємництва у розмірі 9 025,82 євро та 4 720,15 грн, зобов`язано ПАТ "ЗЛАТОБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації додатково акцептувати (визнати) кредиторські вимоги Фонду розвитку підприємництва у розмірі 9 025,82 євро та 4 720,15 грн, внести зміни до Реєстру акцептових вимог кредиторів ПАТ "ЗЛАТОБАНК" в частині збільшення акцептованих вимог Фонду розвитку підприємництва та подати зміни на затвердження Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено повністю.

2.4. Суд апеляційної інстанції, виходячи із встановлених обстави, визнав помилковими висновки суду першої інстанції про те, що пеня у сумі 13 381,67 євро виникла 14.02.2015, а пеня у розмірі 7 685,09 грн виникла 11.02.2015, вказавши на те, що правомірним є нарахуванням пені у період з 11.02.2015 (лист № 82/03-005/190/БТ погашення заборгованості банком не пізніше 10.02.2015) по 13.02.2015 (рішення № 30 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "ЗЛАТОБАНК", згідно з яким у банку з 14.02.2015 по 13.05.2015).

Щодо доводів ПАТ"ЗЛАТОБАНК" про застосування наслідків спливу строків позовної давності, суд апеляційної інстанції зазначив, що виходячи з положень статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), у той час як предметом позову у справі, яка розглядається, є спір про порушення прав позивача, як кредитора відповідача в частині відхилення його кредиторських вимог та зобов`язання відповідача додатково акцептувати (визнати) кредиторські вимоги позивача, у тому числі пеню.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 та рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2023, ПАТ "ЗЛАТОБАНК" у касаційній скарзі просить їх скасувати та відмовити у задоволенні позову повністю, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вважаючи, що судові рішення прийняті з порушенням норм процесуального права та при неправильному застосуванні норм матеріального права, без урахування висновків Верховного Суду та за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права.

Заявник касаційної скарги зазначає, що вимоги позивача щодо включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "ЗЛАТОБАНК" пені суперечили нормам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та не були підтверджені фактичними даними, а тому були відхилені Уповноваженою особою на законних підставах.

При прийнятті оскаржуваних рішень суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме не врахував положення щодо пені (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного господарського суду від 06.03.2019) та щодо строків позовної давності (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №902/326/16 та від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18).

Також скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" до заявлених кредиторських вимог до складу яких входить пеня, до того ж яка розрахована в іноземній валюті.

3.2. Фонд гарантування вкладів у відзиві на касаційну скаргу просить її задовольнити, вказуючи на правомірність та обґрунтованість доводів скаржника.

3.3. Фонду розвитку підприємництва у відзиві на касаційну скаргу, не погоджуючись з доводами заявника, просить відмовити в її задоволенні, а судові рішення залишити без змін, з підстав, наведених у відзиві.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

Статтею 300 Господарського процесуального кодексу України визначені межі розгляду справи судом касаційної інстанції та передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що між Німецько-Українським фондом (після зміни назви - Фонд розвитку підприємництва) (кредитодавець) та ПАТ "ЗЛАТОБАНК" (позичальник) 15.06.20215 та 19.06.2012 було укладено кредитні договори 1 та 2, за умовами яких ПАТ "ЗЛАТОБАНК" отримало від Фонду розвитку підприємництва кредитні кошти, а саме: 3 000 000,00 євро відповідно до кредитного договору 1 та 5 000 000,00 грн відповідно до кредитного договору 2.

13.05.2015 у зв`язку з прийняттям постанови Правління Національного банку України від 12.05.2015 № 310 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 99 "Про початок процедури ліквідації ПAT "ЗЛАТОБАНК" та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування на ліквідацію банку" з 14.05.2015.

Фонд розвитку підприємництва звернувся до ПАТ "ЗЛАТОБАНК" із заявою від 22.05.2015 № 82/03-005/604-БТ про визнання кредиторських вимог та просив включити до реєстру акцептованих вимог кредиторів вимоги Фонду розвитку підприємництва до ПАТ "ЗЛАТОБАНК" у розмірі 9 609,94 грн та 2 486 586, 55 євро, у тому числі: заборгованість ПАТ "ЗЛАТОБАНК" за кредитним договором 1 у сумі 2 486 586,55 євро, що складається із заборгованості у сумі 2 473 204,88 євро за основною сумою кредиту та заборгованості у сумі 13 381,67 євро за нарахованою і несплаченою пенею; заборгованість ПАТ "ЗЛАТОБАНК" за кредитним договором 2 у сумі 9 609,94 гривень, що складається із заборгованості у сумі 1 924,85 гривень за нарахованими і несплаченими процентами за користування кредитними коштами та заборгованості у сумі 7 685,09 грн за нарахованою і несплаченою пенею.

ПАТ "ЗЛАТОБАНК" у листі від 18.09.2015 № 2759 повідомило позивача про прийняття рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів від 03.09.2015 № 210/15, яким затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів ПАТ "ЗЛАТОБАНК" та про включення заяви Фонду розвитку підприємництва від 22.05.2015 № 82/03-005/604-БТ до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "ЗЛАТОБАНК" на суму 57 366 809,00 грн, яка складається із: заборгованості за кредитним договором 1 у сумі 57 364 884,15 грн (еквівалент 2 473 204,88 євро за офіційним курсом Національного банку України станом на 13.05.2015) за основною сумою кредиту та заборгованості за кредитним договором 2 у сумі 1924,85 гривень за нарахованими і несплаченими процентами за користування кредитними коштами.

При цьому кредиторські вимоги Фонду розвитку підприємництва у сумі 7685,09 грн - за нарахованою і не сплаченою пенею за кредитним договором 2 та у сумі 13 381,67 євро - за нарахованою і не сплаченою пенею за кредитним договором 1, за офіційним курсом Національного банку України станом на 14.05.2015 не були включені відповідачем до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК", з посиланням на те, що пеня відноситься до інших операційних непроцентних витрат банку, а тому в обліку не рахується, внаслідок чого пеня у сумі 7685,09 грн та 13 381,67 євро в балансі банка станом на 14.05.2015 не відображена.

4.3. Не погоджуючись із безпідставним невключенням банком грошових вимог Фонду розвитку підприємництва у сумі 7685,09 грн та 13 381,67 євро до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "ЗЛАТОБАНК", позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

4.4. Як вже зазначалося, між Фондом розвитку підприємництва (кредитодавець) та ПАТ "ЗЛАТОБАНК" (позичальник) було укладено кредитні договори від 15.06.2012 та від 19.06.2012.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з приписами статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України і статті 193 Господарського кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих кодексів, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Приписами статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

4.5. Судами попередніх інстанцій установлено, що за умовами укладених між сторонами кредитних договорів, з урахуванням додаткових договорів та додатків до них, ПАТ "ЗЛАТОБАНК" отримало від Фонду розвитку підприємництва кредитні кошти, а саме: 3 000 000,00 євро за кредитним договором від 15.06.2012 № 006/1-01 та 5 000 000,00 грн за умовами кредитного договору від 19.06.2012 № 006/3-02.

Відповідно до пункту 8.2 кредитного договору 1, у редакції додаткового договору № 2 до нього від 06.06.2014, позичальник повинен підтримувати протягом всього строку дії цього договору співвідношення коштів поточного кредитного портфелю, сформованого за рахунок коштів, отриманих від кредитодавця за чинними договорами в рамках відповідної програми, до загальної суми цих коштів на рівні не менше 70 %.

За змістом пункту 8.3 кредитного договору 2, у редакції додаткового договору № 2 до нього від 06.06.2014, позичальник повинен підтримувати протягом всього строку дії цього договору співвідношення між загальною заборгованістю субпозичальників за основною сумою субкредитів, що включені до кредитного портфелю, до коштів програми ММСП на рівні не менше 70%.

15.01.2015 Фонд розвитку підприємництва у листі № 46/05-003/3/БТ повідомив банк про те, що позичальник не виконує умови кредитних договорів, а в разі подальшого такого невиконання, кредитодавець буде вимушений застосувати право вимоги дострокового погашення банком усієї неповернутої суми кредитів, процентів, комісій та інших платежів за кредитними договорами.

ПАТ "ЗЛАТОБАНК" зверталося до Національного банку України з листом 04.02.2015 № 589, в якому, зокрема, просило прийняти графік погашення кредитних коштів за кредитними договорами 1 та 2.

У листі від 09.02.2015 № 82/03-005/190/БТ Національний банк України повідомив позичальника про те, що здійснення погашення заборгованості банком погоджено листом від 05.02.2015 № 82/03-055/177 та заявлена вимога підлягає виконанню протягом 1 робочого дня, але не пізніше 10.02.2015, шляхом дострокового погашення усієї неповернутої основної суми кредитів, нарахованих на день погашення процентів, комісії та інших платежів за кредитними договорами.

Отже, суди попередніх інстанцій установили, що ПАТ "ЗЛАТОБАНК" було зобов`язано достроково виконати умови кредитних договорів у строк до 10.02.2015 включно.

4.6. Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У частині 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суди попередніх інстанцій установили, що ПАТ "ЗЛАТОБАНК" свої зобов`язання за вказаними кредитними договорами не виконало, що не заперечувалося сторонами, а тому відповідач є таким, що прострочив виконання свого зобов`язання з дострокового погашення неповернутої суми кредитів, процентів, комісій та інших платежів за кредитними договорами починаючи з 11.02.2015.

Відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Розділом 15 кредитних договорів 1 та 2 передбачені події невиконання зобов`язань, зокрема, згідно з підпунктом а) пункту 15.1 кредитного договору 1, у редакції додаткового договору № 2 до нього від 06.06.2014, позичальник своєчасно та в повному обсязі не сплатив кредитодавцю будь-яку суму, належну до сплати за цим договором або будь-яким іншим договором, укладеним між кредитодавцем і позичальником. Якщо таке прострочення буде мати місце, кредитодавець, крім іншого, має право вимагати від позичальника сплати на свою користь пені у розмірі 0,1% від простроченої суми, що нараховується за кожен день прострочки до моменту фактичної сплати відповідної суми.

Відповідно до підпункту а) пункту 15.1 кредитного договору 2, у редакції додаткового договору № 2 до нього від 06.06.2014, подією невиконання зобов`язання є те, що позичальник своєчасно та в повному обсязі не сплатив кредитодавцю будь-яку суму, належну до сплати за цим договором або будь-яким іншим договором, укладеним між кредитодавцем і позичальником. Якщо таке прострочення буде мати місце, кредитодавець, крім іншого, має право вимагати від позичальника до моменту фактичної сплати останнім відповідної суми сплати на свою користь пені за кожний день прострочки у розмірі, що розраховується виходячи із розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого позичальником за цим договором зобов`язання.

4.7. Суди установили, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 13.02.2015 № 105 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" до категорії неплатоспроможних" Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, 13.02.2015 прийнято рішення № 30 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "ЗЛАТОБАНК", згідно з яким у банку з 14.02.2015 по 13.05.2015 (включно) запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом, що унормовує дані правовідносини, у пункті 8 Прикінцевих і перехідних положень якого передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

За змістом пункту 16 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 1 статті 36 вказаного Закону встановлено, що з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Відповідно до пункту 3 частини 5 статті 36 Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку.

Суди дійшли висновку, що згідно з положеннями Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" нарахування пені за неналежне виконання зобов`язань банком за кредитними договорами 1 та 2 має бути здійснено до дати введення у банку тимчасової адміністрації - до 14.02.2015.

4.8. Як свідчать матеріали справи та встановили суди, Фонд розвитку підприємництва здійснив розрахунок пені за кредитним договором 1 (від 15.06.2012) на суму 13 381,67 євро, а саме: на частину суми кредиту в розмірі 336 810,11 євро за період з 06.02.2015 по 14.02.2015; на частину суми кредиту в розмірі 2 663 189,89 євро за період з 10.02.2015 по 14.02.2015; на проценти за користування кредитними коштами у розмірі 8 606,67 євро за період з 10.02.2015 по 14.02.2015.

За кредитним договором 2 (від 19.06.2012) пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань нараховано виходячи із розміру подвійної облікової ставки Національного банку України 19,50% у сумі 7 685,09 грн, а саме: на частину основної суми кредиту в розмірі 669 087, 00 грн за період з 06.02.2015 по 10.02.2015; на частину основної суми кредиту у розмірі 4 330 913, 00 грн за період з 10.02.2015 по 11.02.2015; на проценти за користування кредитними коштами у розмірі 86 666,67 грн за період з 10.02.2015 по 11.02.2015.

4.9. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що правомірним є нарахування пені у період з 11.02.2015 згідно з листом Національного банку України від 09.02.2015 № 82/03-005/190/БТ щодо погашення відповідачем заборгованості не пізніше 10.02.2015 по 13.05.2015 згідно з рішенням про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ЗЛАТОБАНК" з 14.02.2015 по 13.05.2015.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені за кредитним договором 1 (від 15.06.2012) дійшов висновку, що стягненню підлягає пеня у сумі 9 025,82 євро, а саме: на частину суми кредиту в розмірі 336 810,11 євро за період з 11.02.2015 по 13.02.2015 у сумі 1 010,43 євро; на частину суми кредиту в розмірі 2 663 189,89 євро за період з 11.02.2015 по 13.02.2015 у сумі 7 989,57 євро; на проценти за користування кредитними коштами у розмірі 8 606,67 євро за період з 11.02.2015 по 13.02.2015 у розмірі 25,82 євро.

За висновками суду апеляційної інстанції за кредитним договором 2 (від 19.06.2012) з огляду на розмір подвійної облікової ставки Національного банку України 19,50 % стягненню підлягає 4 720,15 грн, а саме: на частину основної суми кредиту у розмірі 4 330 913, 00 грн за період з 10.02.2015 по 11.02.2015 у сумі 4 627, 55 грн; на проценти за користування кредитними коштами у розмірі 86 666,67 грн за період з 10.02.2015 по 11.02.2015 у сумі 92,60 грн.

Також суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованим нарахування пені на частину основної суми кредиту в розмірі 669 087, 00 грн за період з 06.02.2015 по 10.02.2015, посилаючись на визначення кінцевої дати виконання зобов`язань, встановленої листом Національного банку України від 09.02.2015 № 82/03-005/190/БТ щодо погашення заборгованості банком не пізніше 10.02.2015.

4.10. Як вже зазначалося, ПАТ "ЗЛАТОБАНК", оскаржуючи судові рішення у справі посилається в касаційній скарзі на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказувало на те, що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме не врахували положення щодо пені (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного господарського суду від 06.03.2019) та щодо строків позовної давності (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №902/326/16 та від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18).

4.11. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів також зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

4.12. Так, у справі № 916/4692/15 (постанова Верховного Суду від 06.03.2018) за позовом Публічного акціонерного товариства "Сбербанк"до Публічного акціонерного товариства "Чорноморська транспортна компанія", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватного акціонерного товариства "Футбольний клуб "Чорноморець" про стягнення заборгованості та пені за договором про відкриття кредитної лінії та на підставі договору поруки скасовуючи судові рішення та передаючи справу на новий розгляд в частині стягнення боргу по процентах, пені за прострочення повернення кредиту та пені за несвоєчасну сплату процентів, Верховний Суд вказав на те, що суди встановивши, що умовами укладеного сторонами кредитного договору було передбачено, що позичальник сплачує банку пеню у гривнях на рівні подвійної облікової ставки Національного банку України, яка повинна обчислюватись на момент щоденного прострочення зобов`язання, не звернули увагу на те, що розрахунок, який подано банком, здійснено не щоденно, тоді як у 2014-2015 роках курс долара США до національної валюти - гривні, змінювався майже кожен день. Отже, суд касаційної інстанції передаючи справу на новий розгляд вказав, що у цьому випадку банком пеню розраховано неправильно, тоді як на наведені обставини господарські суди попередніх інстанцій належної уваги не звернули, як й не перевірили правильність періоду нарахованих та заявлених позивачем до стягнення розміру процентів за користування кредитними коштами, а тому висновки судів щодо нарахованих та стягнутих сум пені визнані передчасними.

Натомість у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції установив обставини щодо нарахування пені відповідно до умов укладених між сторонами кредитних договорів, зобов`язання за якими не було своєчасно виконано відповідачем, за період до введення в банку тимчасової адміністрації.

Отже, у цій справі та у справі № 916/4692/15, на постанову Верховного Суду в якій посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону, що свідчить про різні фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин і зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання.

Посилання заявника касаційної скарги на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду 02.04.2019 у справі № 902/326/16 та від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18 щодо строків позовної давності не беруться до уваги з огляду на таке.

За змістом статей 256 та 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 вказаного Кодексу передбачена спеціальна позовна давність, зокрема позовна давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Зі змісту постанов Верховного Суду у справах, на які посилається скаржник, вбачається, що предметом позову в цих справах було стягнення основного боргу, процентів, 3 % річних, пені, інфляційних втрат.

У той же час, у справі, яка розглядається, предметом позову є вимоги позивача про визнання протиправними дії Уповноваженої особи в частині відхилення кредиторських вимог Фонду розвитку підприємництва та зобов`язання Уповноважену особу додатково акцептувати (визнати) кредиторські вимоги позивача у розмірі 7 685,09 грн та 13 381,67 євро із внесенням змін до Реєстру акцептових вимог кредиторів ПАТ "ЗЛАТОБАНК" в частині збільшення акцептованих вимог позивача у розмірі 7 685,09 грн 13 381,67 євро, про що було зазначено судом апеляційної інстанції.

4.13. З огляду на обставини справи, яка розглядається, встановлені судом апеляційної інстанції, та обставини, встановлені судами у справах, на неврахування висновків в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, правовідносини у цих справах не є подібними, а застосування судами норм матеріального права було здійснено виходячи із встановлених обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки судами всіх доказів щодо наявності/відсутності підстав для задоволення позовних вимог, а тому колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ "ЗЛАТОБАНК" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 у справі № 910/13602/22.

4.14. Як свідчить зміст касаційної скарги, ПАТ "ЗЛАТОБАНК", оскаржуючи судові рішення про задоволення позовних вимог та обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не погоджується з висновками судів про наявність підстав для нарахування та акцептування пені у огляду на заборону, встановлену частиною 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також вказує на незастосування судами положень вказаного Закону.

4.15. Так, оскаржуючи судові рішення у справі з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник вважає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" до заявлених кредиторських вимог до складу яких входить пеня, до того ж розрахована в іноземній валюті.

4.16. За змістом пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

З огляду на зміст вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

4.17. За змістом частин першої, другої статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет та здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку в газеті "Урядовий кур`єр" або "Голос України" не пізніше ніж через сім днів з дня початку процедури ліквідації банку.

Відповідно до пункту 3 частини другої та частини третьої статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, установлених нормативно-правовими актами Фонду, який підлягає затвердженню виконавчою дирекцією Фонду.

Статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачені черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів та у частині 1 передбачено, що кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: 1) зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов`язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону, витрат, пов`язаних із консолідованим продажем активів Фондом; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; 5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; 6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім`я яких заблоковано; 7) вимоги інших вкладників, які не є пов`язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов`язаними особами банку; 8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов`язаними особами банку; 10) вимоги за субординованим боргом.

4.18. Як свідчать матеріали справи, суд апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок пені, вимоги про акцептування якої не були визнані Уповноваженою особою та не внесені до Реєстру акцептових вимог кредиторів ПАТ "ЗЛАТОБАНК", установив, що ПАТ "ЗЛАТОБАНК" порушив виконання зобов`язань за кредитними договорами, укладеними із Фондом розвитку підприємництва, що стало підставою для нарахування відповідно до умов кредитних договорів пені за період до введення в банку тимчасової адміністрації та дійшов висновку, що у цьому випадку положення пункту 3 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не підлягають застосуванню.

Натомість скаржник у касаційній скарзі не навів обґрунтувань щодо необхідності формування єдиної правозастосовчої практики стосовно застосування статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" якою передбачені черговість та порядок задоволення вимог банку, оплата витрат та здійснення платежів, а зміст касаційної скарги зводиться до незгоди із судовими рішеннями про задоволення позовних вимог та здійснення переоцінки доказів у справі.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги ПАТ "ЗЛАТОБАНК" не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані у справі судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити, а з інших підстав оскарження судових рішень, визначених заявником - залишити постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 без змін.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування судового рішення, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 у справі № 910/13602/22, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 у справі № 910/13602/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак