П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2024 року місто Київ

справа № 757/53802/19-ц

провадження №22-ц/824/7331/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подану адвокатом Неупокоєвою Наталією Костянтинівною,

на рішення Печерського районного суду м.Києва від 16 листопада 2023 року, ухвалене у складі судді Остапчук Т.В.,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просила визнати право особистої приватної власності ОСОБА_1 на автомобіль «Porshe Cayenne», двигун НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .

Позов обґрунтовано тим, що 18 лютого 2014 року автомобіль «Porshe Cayenne» був придбаний у якості подарунку позивачеві, що було приурочено до ювілею 30-річчя.

В ніч 24 січня 2015 року автомобіль був викрадений. Щодо цих обставин досі триває слідство у кримінальному провадженні, внесене до ЄРДР 24 квітня 2015 року.

Дії ОСОБА_2 по організації викрадення належного ОСОБА_3 автомобіля, підробка відповідачем довідки-рахунку, подальше відчуження автомобіля, на що свою згоду позивач не надавала, на думку позивача, підтверджують, що ОСОБА_2 розумів природу права особистої власності на спірний автомобіль ОСОБА_1 , саме тому його дії та правочини, які ним були вчинені, свідчили про те, що він намагався придбати повністю право на вказаний автомобіль, у розмірі 100% частки, та ще й приховано та всупереч волі самої власниці позивача.

У березні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому просив визнати об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 автомобіль марки «Porshe Cayenne», універсал-В, 2012 року випуску, номер двигуна НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 . Визнати за ОСОБА_4 право власності на автомобіля марки «Porshe Cayenne», універсал-В, 2012 року випуску, номер двигуна НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що з 15 жовтня 2004 року по 24 березня 2015 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі.

18 лютого 2014 року сторони придбали автомобіль марки «Porshe Cayenne», універсал-В, 2012 року випуску, номер двигуна НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 в спільну сумісну власність, частки дружини та чоловіка є рівними.

Жодних правочинів направлених на дарування автомобіля відповідачу за зустрічним позовом ніколи не вчинялося.

Позивач за зустрічним позовом вважає, що зазначений позов поданий в строки, передбачені ЦК України, оскільки питання щодо власника спірного майна остаточно було вирішено тільки 29 січня 2020 року, коли Верховний Суд прийняв постанову у справі за позовом ОСОБА_7 про визнання правочину недійсним та витребування автомобіля у останнього власника.

Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 16 листопада 2023 року відмовлено в позові ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю майна. Відмовлено в зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання автомобіля об`єктом спільної сумісної власності.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник ОСОБА_8 адвокат Неупокоєва Н.К. подала апеляційну скаргу, в який просила рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_9 у задоволенні зустрічного позову скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким вимоги задовольнити. Зокрема зазначає, що неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Спірний автомобіль вибув з володіння сторін 25 лютого 2015 року - до ухвалення рішення по справі про розірвання шлюбу та остаточне рішення по віндикаційному позову було ухвалено тільки 21 січня 2020 року. Відтак суд першої інстанції помилково застосував позовну давність.

В свою чергу ОСОБА_6 також подала апеляційну скаргу, в який просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови їй у задоволенні її позовних вимог, а також змінити рішення суду першої інстанції в частині мотивування причин відмови у задоволенні зустрічного позову. Посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, та неправильне застосування норм матеріального права.

Встановлюючи обставини справи, суд посилався виключно на норми СК України, що регулюють питання спільного сумісного режиму майна подружжя. Проте повністю проігнорував інші норми та доводи, а також норми права, на яких наголошувала позивачка.

В апеляційній скарзі зазначено, що ОСОБА_1 отримала приналежні речі - ключі та свідоцтво про реєстрацію на транспортний засіб, та сам транспортний засіб до того, як офіційно було здійснено його реєстрацію на її ім`я, що не спростовано відповідачем та підтверджено свідками. Прийнявши дарунок, який сторони узгодили офіційно оформити пізніше, позивачка користувалася ним. 18 лютого 2014 року реєстрація транспортного засобу відбулась від імені попереднього власника одразу на ОСОБА_1 , що вказує про передачу права власності на дарунок напряму на обдаровану.

Відповідач не представив суду жодного доказу на підтвердження того, що автомобіль є спільною власністю подружжя і відповідно його право як співвласника автомобіля є порушеним.

Суд першої інстанції не врахував, що поведінка відповідача суперечить добросовісності, оскільки не відповідає попереднім заявам та поведінці сторони.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник відповідача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін. Зважаючи на те, що позивачка ОСОБА_6 дізналась про порушення свого права 24 січня 2015 року, а в суд звернулася у 2019 році, наявні підстави вважати, що позов поданий з пропуском позовної давності, про що заявлялося відповідачем.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_10 позивачка за первісним позовом ОСОБА_6 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Ухвалюючи рішення у справі суд правомірно вважав моментом порушення права відповідача на спірне майно момент виникнення спору, а не момент ухвалення того чи іншого рішення у справі, як зазначає відповідач в апеляційній скарзі.

В судовому засідання ОСОБА_1 та її представник адвокат Додух О.О. апеляційну скаргу підтримали і просили задовольнити, проти апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечували і просили залишити без задоволення.

Представник ОСОБА_2 адвокат Неупокоєва Н.К. свою апеляційну скаргу підтримала і просила задовольнити, проти апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечувала.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції дійшов наступного.

Судом установлено, що 15 жовтня 2004 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_2 був укладений шлюб.

Спірний автомобіль марки «Porshe Cayenne», універсал-В, 2012 року випуску, номер двигуна НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , зареєстрований на ОСОБА_1, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 18 лютого 2014 року.

Крім того, судом установлено, що між сторонами існує спір щодо автомобіля з 2015 року.

ОСОБА_4 в 2015 році заявлялись позовні вимоги про визнання за ним права власності на частину спірного автомобіля, які були предметом розгляду у справі № 742/1760/15-ц, в задоволення яких суд відмовив. В цій частині ОСОБА_5 рішення суду у справі № 742/1760/15-ц не оскаржував, заявляючи тотожні позовні вимоги в даній справі.

24 березня 2017 року ОСОБА_5 звертався до суду з позовом про визнання автомобіля об'єктом спільної сумісної власності подружжя (справа № 757/17030/17). Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 7 жовтня 2019 року за заяво ОСОБА_8 позов залишено без розгляду.

Сторонами визнається той факт, що судами розглядалась справа № 757/28389/15-ц за позовом ОСОБА_7 , предметом якого буди вимоги з оскарження незаконної угоди з відчуження майна та витребування майна на користь законного власника, визнання особистої власності. Постановою апеляційного суду м.Києва від 1 лютого 2018 року в частині визнання за ОСОБА_12 права власності на автомобіль відмовлено.

Ухвалюючи рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що останньою не доведені позовні вимоги. Посилання позивачки на те, що автомобіль є її особистою власністю, оскільки був подарований відповідачем на день народження, що підтверджується відповідними показами свідків, суд першої інстанції вважав необґрунтованими, оскільки твердження свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 не є належними та допустимими доказами щодо отримання в дар автомобіля від ОСОБА_2

ОСОБА_1 , спростовуючи презумпцію спільності права власності подружжя на майно не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний автомобіль отриманий нею в дар саме за особисті кошти відповідача, а не за спільні кошти подружжя.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що позивач звернувся до суду з позовом про поділ автомобіля як спільного майна подружжя з пропуском позовної давності. При розгляді справи за позовом ОСОБА_7 про оспорення угоди купівлі-продажу автомобіля, ОСОБА_2 не був позбавлений права подачі зустрічного позову, а залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності. Суд першої інстанції наявність поважних причин пропуску позовної давності не встановив.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 8 листопада 2023 року у справі № 761/14030/21).

Згідно з ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до сьт.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому конструкція норми ст.60 СК України свідчить про презумпцію спільного права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує ( правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17).

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог ст.71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки у разі неподільності майна (ч.2 ст.364 ЦК України).

Судом першої інстанції встановлено, що за час перебування у шлюбі сторони набули у власність за спільні кошти, автомобіль марки «Porshe Cayenne».

Презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно (автомобіль) не спростована.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування (п.2 ч.1 ст.57 СК України).

Доводи позивачки ОСОБА_1 про те, що автомобіль є її особистою приватною власністю, оскільки був подарований їй її чоловіком ОСОБА_2 , належними та допустимими доказами не підтверджені. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що покази свідків не є допустимими та належними доказами щодо підтвердження отримання автомобіля в дар від ОСОБА_8 .

Сам по собі факт реєстрації автомобіля на ім`я ОСОБА_1 безпосередньо після зняття автомобіля з реєстрації на ім`я ОСОБА_15 (попередній власник), отримання приналежних автомобілю речей (ключів, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу) та сам транспортний засіб до його реєстрації на ім`я позивача у відповідних установах, не дають підстав вважати, що ОСОБА_1 в такий спосіб набула автомобіль в особисту приватну власність.

Посилання ОСОБА_1 на те, що судовими рішеннями підтверджується факт належності їй спірного автомобіля на праві особистої власності є безпідставним.

Установлено, що в провадженні судів перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 , ОСОБА_16 , третя особа: Територіальний сервісний центр Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві про визнання права власності на майно, визнання договорів купівлі-продажу автомобіля недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 20 грудня 2016 року, з урахування додаткового рішення цього суду від 9 лютого 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки «Porshe Cayenne» номер кузова НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_4 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки «Porshe Cayenne» номер кузова НОМЕР_2 від 23 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Витребувано з володіння ОСОБА_16 автомобіля марки «Porshe Cayenne» номер кузова НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_4 та передано його у користування ОСОБА_1 .

У задоволенні вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля від 25 лютого 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_16 відмовлено.

Постановою Апеляційного суду м.Києва від 1 лютого 2018 року рішення Печерського районного суду м.Києва від 20 грудня 2016 року в частині визнання за ОСОБА_11 права власності на автомобіль марки «Porshe Cayenne» номер кузова НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_4 скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні цих вимог. В іншій частині рішення Печерського районного суду м.Києва від 20 грудня 2016 року залишено без змін. У постанові апеляційний суд зазначив, що належність спірного транспортного засобу до спільного майна ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не має правового значення для правильного вирішення справи, оскільки дана обставина не стосується правових підстав пред'явленого позову і предмета доказування.

Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання права власності на автомобіль, суд апеляційної інстанції виходив з того, що, враховуючи фактичні обставини справи, належним способом захисту порушеного права власника спірного транспортного засобу - ОСОБА_1 , достатнім для відновлення її майнових прав, є визнання недійсним першого договору купівлі-продажу і витребування автомобіля з чужого незаконного володіння.

Постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року рішення Печерського районного суду м.Києва від 2 грудня 2016 року в частині, залишеній без змін судом апеляційної інстанції, додаткове рішення Печерського районного суду м.Києва від 9 лютого 2017 року та постанову Апеляційного суду м.Києва від 1 лютого 2018 року залишено без змін.

В своїй постанові Верховний Суд зазначив, що щодо набуття ОСОБА_11 права власності на автомобіль не є предметом спору у даній справі і не стосуються предмета доказування. Належність спірного транспортного засобу особисто позивачу або їй і ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності подружжя, враховуючи факт реєстрації права власності за ОСОБА_1 , не мають правового значення при вирішенні питання щодо недійсності оспорюваного договору купівлі-продажу з тих підстав, що одна із сторін (продавець) заперечує факт його укладення і підписання.

Таким чином, наведеними судовими рішенням не встановлено факт належності автомобіля ОСОБА_17 на праві особистої власності, як і не встановлено, що автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя.

Натомість, оскільки автомобіль придбаний у період зареєстрованого шлюбу сторін, такий автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно не спростована.

Пояснення ОСОБА_1 в кримінальному провадженні, на які посилається позивачка ОСОБА_1 , як на доказ визнання відповідачем факту дарування їй автомобіля, не є доказами в розумінні ст.76 ЦПК України.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог ОСОБА_7 є правильним.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову у зв`язку з пропуском ОСОБА_2 позовної давності, початком перебігу якого, вважає суд, є 2015 рік, коли вперше між подружжям виник спір щодо автомобіля.

В судовому засіданні установлено, що рішення Печерського районного суду м.Києва від 20 грудня 2016 року на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення та на даний час не виконано.

З наданої позивачкою ОСОБА_1 довідки ТСЦ МВС № 7442 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Чернігівській області станом на 5 липня 2024 року спірний автомобіль марки «Porshe Cayenne» за ОСОБА_1 не зареєстрований.

З урахуванням зазначеного, не можна вважати належним обраний ОСОБА_4 спосіб захисту, а саме визнання за ним права власності на автомобіля марки «Porshe Cayenne», універсал-В, 2012 року випуску, номер двигуна НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , є неналежним.

Отже, оскільки позовні вимоги ОСОБА_8 є необґрунтованими, підстави для відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог у зв`язку з пропуском позовної давності у суду першої інстанції були відсутні.

За таких обставин, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_2 , але помилився щодо підстав відмови, рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з викладенням мотивувальної частині рішення в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення як законне і обґрунтоване підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Неупокоєвою Наталією Костянтинівною, задовольнити частково

Рішення Печерського районного суду м.Києва від 16 листопада 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанова складена 8 серпня 2024 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус