Справа № 344/12643/24

Провадження № 2-о/344/356/24

У Х В А Л А

15 липня 2024 року м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Бородовський С.О., ознайомившись з матеріалами заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,-

В С Т А Н О В И В:

Заявник звернувся до суду з заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком, ОСОБА_1 , доньки ОСОБА_3 .

В обґрунтування заяви заявник посилається на необхідність отримання додаткових гарантій працевлаштування, можливості отримання статусу «одинокого батька» та звернення до відповідного органу для одержання соціальної допомоги.

Встановлення зазначеного у заяві факту необхідне для вищевказаних цілей.

Заява подана в порядку окремого провадження.

Відповідно до ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Окреме провадження - це одностороннє провадження, в якому відсутній спір про право. Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з`ясована мета його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлено спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети — ні.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний зсувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18).

Згідно зі статтею 318 ЦПК України у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.

Визначаючи, чи пов`язується з установленням факту виникнення в заявника певних цивільних прав та обов`язків, суд застосовує положення статті 1 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). За змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.

Заявник просив встановити факт самостійного виховання дитини батьком дитини з метою оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину.

Порядок отримання соціальної допомоги визначено відповідними нормативно-правовими актами залежно від виду соціальної допомоги.

Державна соціальна допомога призначається у встановленому законом порядку та відноситься до компетенції відповідних органів державної влади як суб`єктів владних повноважень, які реалізують державну політику у сфері соціального захисту населення.

Кабінет Міністрів України постановою від 27 грудня 2001 року № 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми» затвердив відповідний Порядок, який визначає умови призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми.

З огляду на зміст заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник прагне встановити у суді факт для отримання у майбутньому соціальних пільг та гарантій. Проте, жодних доказів того, що заінтересована особа порушує, не визнає чи оспорює права заявника, як і про те, що є обґрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорювання, до вказаної заяви заявником суду не надано.

Фактично зі змісту поданої заяви вбачається те, що передумовою звернення до суду в порядку цивільного судочинства (в порядку окремого провадження) є отримання документу, який би підтверджував самостійне виховання та утримання дітей заявником, що в подальшому дозволить заявнику отримати допомогу на дитину та реалізувати інші права.

Однак, рішення компетентного органу про відмову у призначенні соціальної допомоги на дітей, як і інші рішення відповідних органів у зазначених заявником метою звернення до суду питаннях – можуть бути предметом самостійного оскарження, в рамках чого заявник повинен доводити відповідні факти на підтвердження наявності у нього відповідного статусу. При цьому, інститут окремого провадження не повинен використовуватися особами для здобуття преюдиції для іншого можливого спору або ж для уникнення виконання покладених на осіб обов`язків, особливо в умовах діючого воєнного стану в державі.

Отже, вимога про встановлення факту того, що заявник самостійно виховує дитину, не може розглядатися у судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ про оскарження дій чи рішень щодо відмови компетентних органів у наданні соціальної пільги або незабезпечення соціальними гарантіями, а не в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства.

Таким чином, вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання і утримання батьком дитини не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст.293,315 ЦПК України.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги те, що подана заява не підлягає розгляду в окремому провадженні, слід відмовити у відкритті провадження.

За п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до зазначеного, суд-

П О С Т А Н О В И В:

відмовити у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження у справі разом із матеріалами заяви надіслати заявнику.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області.

Суддя С.О. Бородовський