Справа № 752/2950/24

Провадження № 11-кп/824/4259/2024 Доповідач у ІІ інстанції ОСОБА_1

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2024 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду

кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:

суддів: ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретар ОСОБА_4 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_5

захисника ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 27 травня 2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 ,-

В С Т А Н О В И Л А :

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 27 травня 2024 року - задоволено клопотання прокурора та продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_7 , на 60 (шістдесят) діб до 25.07.2024 року включно.

Суддя мотивував своє рішення тим, що враховуючи тяжкість пред`явленого обвинувачення, обставини вчинення інкримінованих злочинів, зокрема, наявність обвинувачення за ч. 1 ст. 382 КК України, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання обвинуваченого винуватим в інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а також відсутність даних про зменшення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на даний час немає обґрунтованих підстав вважати, що зникли ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, можливість ухилитись від суду, незаконно вплинути на свідків та вчинити інші кримінальні правопорушення.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 27 травня 2024 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги захисник зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою, постановленою з істотним порушенням кримінального процесуального закону та підлягає скасуванню.

Апелянт звертає увагу суду на те, що наявності одного лише обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення є недостатньо для застосування до особи запобіжного заходу, оскільки поруч із існуванням обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, слідчий, прокурор повинен довести наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу.

Всупереч зазначеним вимогам, клопотання прокурора містить лише формальне посилання на кілька ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України. Будь-яких обставини на підтвердження таких ризиків заявлене прокурором клопотання та долучені до нього матеріали не містять взагалі.

Крім того, сторона захисту вказує, що тяжкість покарання, передбаченого за інкриміновані ОСОБА_7 кримінальні правопорушення, що є нетяжкими згідно ст. 12 КК України, не може бути підставою для тримання його під вартою, що в повній мірі узгоджується з встановленою практикою ЄСПЛ.

До того ж, формальне твердження прокурора про те, що ОСОБА_8 може переховуватись від суду, є лише гіпотетичним та абстрактним припущенням, що не підтверджується жодним доказом, наданим стороною обвинувачення.

Щодо наявності ризику незаконного впливу на потерпілих, свідків, інших підозрюваних, обвинувачених, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, то захисник зазначає, що відповідно до практики ЄСПЛ - ризик тиску на свідків може бути визнано лише на початкових стадіях процесу, а наявність обставини, що ці свідки досі не допитані, не можна визнати підставою для утримання особи під вартою, оскільки це суперечитиме презумпції невинуватості, яка закріплена у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, Конституції України та КПК України.

Також, суд має проаналізувати доречні факти, зокрема прогрес у розслідуванні або судовому провадженні, особу підозрюваного, його поведінку до та після затримання, а також будь-які інші конкретні чинники в обґрунтування ризиків, пов`язаних із тим, що він може зловживати свободою за допомогою дій із метою фальсифікації або знищення доказів, чи спричиненням тиску на потерпілих.

Однак сторона обвинувачення не надала суду доказів на підтвердження наявності такого ризику.

Так, матеріали, покладені в обґрунтування клопотання про застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не містять жодних відомостей про те, що сторона обвинувачення хоча б раз зверталася до слідчого судді в порядку ст. 225 КПК України із клопотанням про проведення допиту під час досудового розслідування в судовому засіданні осіб, на достовірність показань яких, ніби то, може впливати ОСОБА_7 .

Відтак, жодних обґрунтованих даних, які могли б вказувати на те, що ОСОБА_7 може якимось чином впливати на свідків чи інших учасників кримінального провадження, слідством не надано. Твердження про наявність такого ризику є лише особистим припущенням прокурора, та не підтверджується доказами.

В той же час, застосування більш м`якого запобіжного заходу, зможе забезпечити відсутність ризиків, шляхом покладення на обвинуваченого обов`язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме - п. 4 ч. 5 ст. 194 КПК України (утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом), що унеможливить спілкування обвинуваченого з вказаними особами.

Відтак, на думку сторони захисту, при розгляді клопотання прокурора про продовження застосування відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишились недослідженими обставини, з`ясування яких має істотне значення для постановлення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.

Заслухавши доповідь судді,

пояснення захисника ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити,

пояснення прокурора ОСОБА_5 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника,

перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Правовими приписами ст. 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ч. 1 статті 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст. ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується та особисті обставини його життя, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому, наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Відповідно до вимог ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідків, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. ч. 6 та 7 ст. 176 цього Кодексу.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, повно та об`єктивно досліджено всі обставини, з якими закон пов`язує можливість застосування такого запобіжного заходу.

Всупереч доводам апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 , суд першої інстанції при розгляді питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою належним чином дослідив всі обставини, які мають значення при вирішенні даного питання, врахував тяжкість і обставини кримінальних правопорушень у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , дані про його особу та правильно встановив, що існують обґрунтовані ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Щодо доводів апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, то на переконання колегії суддів вони є безпідставними з огляду на наступне.

Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

З урахуванням характеру висунутого ОСОБА_7 обвинувачення, тяжкості покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим в інкримінованих кримінальних правопорушеннях, а також враховуючи всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинуваченого, колегія суддів дійшла висновку, що обвинувачений ОСОБА_7 може переховуватися від суду, оскільки такий ризик існує і виправдовує застосування до останнього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що як вбачається з матеріалів провадження, зокрема клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, останній, перебуваючи в іншому кримінальному провадженні під дією запобіжного заходу у виді тримання під вартою за альтернативним запобіжним заходом у виді застави, був звільнений з-під варти 09.06.2023, однак висновків для себе не зробив, наразі обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 382, ст. 287 КК України.

Колегія суддів також звертає увагу на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

За встановлених обставин, колегія суддів доходить висновку, що серйозність покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі доведення його винуватості у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, саме по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду, та є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти.

На переконання колегії суддів, під час вирішення питання доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченого, суд першої інстанції, не вирішуючи наперед питання щодо доведеності чи недоведеності винуватості обвинуваченого в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, не беручи до уваги виключно саму по собі тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченому у разі визнання його винним, з урахуванням встановлених чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками, на які посилається захисник в апеляційній скарзі, дійшов обґрунтованого висновку, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що обвинувачений вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати, зокрема, судовому розгляду, а саме, ризики ухилення обвинуваченого від суду та вчинення нового кримінального правопорушення.

При цьому, на думку колегії суддів, будь-яких дійсних гарантій явки до суду обвинуваченого стороною захисту не надано.

Також колегія суддів враховує, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від потерпілих, свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто, допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).

За таких обставин ризик впливу на потерпілих та свідків, з метою зміни ними показань на користь обвинуваченого, існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від вказаних осіб та дослідження їх судом. При цьому колегія суддів враховує, що з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на вказаних осіб лише актуалізується, оскільки у результаті ознайомлення з матеріалами кримінального провадження обвинуваченому стає відомо про всіх осіб, які допитувалися у даному кримінальному провадженні, та зміст наданих ними показань.

З урахуванням висунутого обвинувачення, характеру інкримінованих обвинуваченому дій, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на даній стадії судового провадження ризик впливу на потерпілих та свідків у даному кримінальному провадженні, дані про яких зазначені у реєстрі матеріалів досудового розслідування, який направлений судом першої інстанції з іншими документами, не зменшився та продовжує існувати, а, відтак, доводи захисника в апеляційній скарзі про відсутність ризику впливу на вказаних осіб, є непереконливими.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що оскільки остаточне рішення у кримінальному провадженні ще не прийнято, встановлені ризики продовжують існувати, що спростовує доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків і доказів на їх підтвердження.

Доводи захисника про те, що сама по собі тяжкість обвинувачення та можливого покарання не може бути обґрунтуванням продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою є безпідставними, оскільки при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою суд врахував не лише тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_7 , а й інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України.

У той же час, в поданій апеляційній скарзі захисником обвинуваченого - адвокатом ОСОБА_6 не наведено доводів та арґументів, які б доводили те, що на даній стадії кримінального провадження ризики здійснення обвинуваченим дій, передбачених ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та на які посилається прокурор в клопотанні про продовження застосування запобіжного заходу, не зменшились настільки, що вже не могли би виправдовувати подальше тримання обвинуваченого під вартою.

Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об`єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки прокурором доведено існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в сукупності з даними про його особу підтверджують на даному етапі провадження потребу в триманні обвинуваченого під вартою.

Інші, менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, які можуть забезпечити виконання обвинуваченими процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає.

Окремо, враховуючи встановлені на даний час підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, з огляду на положення ч. 4 ст. 183 КПК України, те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 382, ст. 287 КК України, внаслідок яких настала смерть двох осіб, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано не визначив розмір застави обвинуваченому.

Рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.

За таких обставин судом першої інстанції не було допущено істотних порушень вимог КПК України при вирішенні питання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 .

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 , не впливає на висновки суду першої інстанції, не може бути задоволена, а тому оскаржувану ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 27 травня 2024 року слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 176-178, 183, 194, 404, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 27 травня 2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня оголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді ____________________ ___________________ _____________________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3