ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/162/24

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А.

за участю секретаря судового засідання: Васильєвої Т.О.,

за участю представників сторін:

від позивача: Коць Є.П., ордер серія ВС №1259601 від 01.01.2024 (в режимі

відеоконференції);

від відповідача: не з`явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Бойка Андрія Орестовича (м.Бібрка Перемишлянського району Львівської області)

до Фізичної особи-підприємця Тучемського Андрія Валентиновича (с.Іванівка Житомирського району Житомирської області)

про стягнення 87 320,00грн.

ФОП Бойко А.О. звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з ФОП Тучемського А.В. 87 320,00грн заборгованості, яка виникла на підставі договору про надання послуг від 13.10.2023, з яких: 67320,00грн основного боргу та 20000,00грн неустойки.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення умов договору про надання послуг від 13.10.2023 не повернув кошти за передану клієнтам позивача продукцію.

Ухвалою суду від 26.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 26.03.2024.

Розгляд справи по суті неодноразово відкладався.

23.05.2024 від представника позивача надійшло додаткове пояснення, у якому зазначено, що замовлення послуг кур`єрської доставки здійснювалося відповідачем згідно з накладною (сформованим замовленням) та готового товару, які надавалися ФОП Тучемському А.В. для передачі клієнтам позивача, відповідно до п.4.1. договору. Відповідач розписувався на сформованих замовленнях за отримання товару, який він повинен передати клієнтам позивача. В сформованих замовленнях зазначалася дата видачі товару, дані клієнта та сума, яку повинен отримати відповідач за переданий товар. Тобто, ФОП Тучемський А.В. повинен був отримати у замовника готову продукцію для передачі їх клієнтам позивача. При передачі клієнтам позивача готової продукції, отримати від них грошові кошти, які протягом одного календарного дня повернути позивачу. Протягом дії договору відповідач не повідомляв позивача про наявність будь-яких обставин, які б перешкоджали належному виконанню ним своїх зобов`язань згідно з договором (а.с.90-91).

Представник позивача у судовому засіданні 29.07.2024 позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, відзиву на позов не подав, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Ухвали Господарського суду Житомирської області від 26.02.2024, від 26.03.2024, від 23.04.2024, від 28.05.2024, від 11.06.2024, які направлялись на юридичну адресу відповідача, повернуті органом поштового зв`язку з відміткою "за закінченням терміну зберігання" та "адресат відмовився".

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду від 28.01.2019 у справі №915/1015/16).

Згідно ч.1 ст.202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

Судом також враховується, що відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач мав доступ до судових актів та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, в тому числі і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості прибути в судове засідання особисто чи направити свого представника.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представник позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

13.10.2023 між Фізичною особою-підприємцем Бойко Андрієм Орестовичем (замовник/позивач) та Фізичною особою-підприємцем Тучемським Андрієм Валентиновичем (виконавець/відповідач) було укладено договір про надання послуг (а.с.133-137), за умовами якого виконавець зобов`язався надати замовнику кур`єрські послуги, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити надані послуги згідно з умовами договору (п.1.1. договору).

Згідно з п. 1.3. договору, під послугами сторони розуміють кур`єрську доставку клієнтам замовника готової продукції та отримання за неї грошових коштів.

Послуги повинні надаватися постійно, протягом строку дії договору та за заявками Замовника. Територія надання послуг: Житомирська область (п.1.4.-1.5. договору).

Відповідно до п.2.4.1. договору, виконавець зобов`язаний приймати грошові кошти у клієнтів замовника відповідно до накладної та передавати їх замовнику на підставі акту прийому передачі.

Пунктом 4.1. договору сторони узгодили, що замовлення послуг здійснюється замовником згідно накладної та готового товару замовника наданої виконавцю.

У п.4.2. договору визначено, що замовник повинен вказати в замовленні повну назву організації, адресу де потрібно забрати грошові кошти та адресу доставки, контактний номер телефону та ПІБ контактної особи клієнта замовника, контактний номер телефону замовника.

Фактом, що підтверджує передачу виконавцем та прийняття замовником наданих послуг за цим договором, є підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг. Акт складається виконавцем в 2 оригінальних примірниках, які мають бути підписані, скріплені печатками (за наявності) та надані замовнику не пізніше двох робочих днів з дати підписання (п.5.1. договору).

Відповідно до п.5.2. фактом, що підтверджує передачу грошових коштів від клієнта замовника виконавцю є підписаний ними акт прийому передачі, у двох екземплярах, по одному примірнику кожному. Виконавець надає замовнику грошові кошти та підписаний акт прийому передачі із клієнтом замовника.

Як зазначає позивач, ФОП Бойком А.О. надано відповідачу, а останнім прийнято у жовтні 2023 та листопаді 2023 року, згідно зі сформованими замовленнями від 20.10.2023, від 30.10.2023, від 31.10.2023, від 02.11.2023, від 03.11.2023 та від 13.11.2023 готову продукцію для її передачі клієнтам на загальну суму 67 320,00грн (а.с.138-149).

Проте, ФОП Тучемський А.В. умови договору про надання послуг від 13.10.2023 не виконав, кошти за передану клієнтам продукцію не повернув.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за останнім утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 67 320,00грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивач 25.11.2023 направив відповідачу претензію, у якій вимагав виконати належним чином зобов`язання за договором та перерахувати на рахунок ФОП Бойка А.О. або у касу 67 320,00грн (а.с.12-13). Однак зазначена претензія залишена без відповіді та задоволення.

28.11.2023 позивач надіслав відповідачу повідомлення про дострокове розірвання договору про надання послуг від 13.10.2023 (а.с.14-17).

Враховуючи, що відповідач не передав позивачу отримані від клієнтів грошові кошти, вказане стало підставою для звернення останнього до суду з відповідним позовом про стягнення 67 320,00грн основного боргу та 20000,00грн неустойки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог у даній справі, з огляду на таке.

Нормами статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Згідно із статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як встановлено судом, господарські зобов`язання між сторонами виникли на підставі договору, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг. За договором відповідач зобов`язався надати позивачу кур`єрські послуги, які є складовою перевезення та доставки відправлень спеціального зв`язку, з метою доставки клієнтам замовника готової продукції (лінз з оправою), отримання за неї грошових коштів та передачі отриманих від клієнтів замовника грошових коштів безпосередньо замовнику, на підставі акту прийому передачі.

За приписами частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Сторонами у договорі чітко погоджено порядок надання послуг, обсяг та відповідно порядок оплати. Так, зокрема, у розділі 5 договору визначено, що підтвердженням передачі виконавцем та прийняття замовником наданих послуг за цим договором, є підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг. Акт складається виконавцем в 2 оригінальних примірниках, які мають бути підписані, скріплені печатками (за наявності) та надані замовнику не пізніше двох робочих днів з дати підписання .

Разом з тим, судом встановлено, що відповідачем акти прийому передачі наданих послуг не складались, відповідного належного реагування на отриману від позивача претензію від 24.11.2023 здійснено не було, а також відповідач не повідомляв позивача про наявність будь-яких обставин, які б перешкоджали належному виконанню ним своїх зобов`язань за договором.

Проте, суд вважає, що передбачена відповідним договором умова щодо передачі позивачу грошових коштів, які отримані від клієнтів за готову продукцію, з прив`язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє відповідача від обов`язку повернути замовнику кошти, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність, а наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.

В даному випадку суд приймає до уваги, що позивач на підтвердження обставин існування між сторонами зобов`язань, які виникли на підставі договору про надання послуг від 13.10.2023 та замовлення у відповідача послуг кур`єрської доставки у період з жовтня по листопад 2023 року надав замовлення клієнтів про проведення діагностики зору, підібрання/ продаж лінз, а також встановлення їх в його оправу для окулярів.

Так, в матеріалах справи міститься замовлення мобільна оптика №62903 від 11.10.2023 на суму 3 050,00грн (завдаток 400,00грн), клієнт ОСОБА_1 ; замовлення №66230 від 24.10.2023 на суму 3 750,00грн, клієнт ОСОБА_2 ; замовлення №66273 від 24.10.2023 на суму 1 650,00грн (завдаток 200грн), клієнт ОСОБА_3 ; замовлення №66633 від 25.10.2023на суму 2 840,00грн (завдаток 400грн), клієнт ОСОБА_4 ; замовлення №68933 від 01.11.2023 на суму 2 180,00грн (завдаток 400грн), клієнт ОСОБА_5 ; замовлення №66830 від 25.10.2023 на суму 2 250,00грн (завдаток 500грн), клієнт ОСОБА_6 ; замовлення №67650 від 28.10.2023 на суму 1 200,00грн (завдаток 200грн), клієнт ОСОБА_7 ; замовлення №66880 від 26.10.2023 на суму 3 140,00грн (завдаток 500грн), клієнт ОСОБА_8 ; замовлення №66978 від 26.10.2023, клієнт ОСОБА_8 на суму 1 740,00грн (завдаток 500грн), клієнт ОСОБА_8 ; замовлення №67691 від 28.10.2023 на суму 1 100,00грн (завдаток 200грн), клієнт ОСОБА_9 ; замовлення №67486 від 27.10.2023 на суму 2 540,00грн (завдаток 540грн), клієнт ОСОБА_10 ; замовлення №68879 від 29.10.2023 на суму 1 540,00грн (завдаток 250грн), клієнт ОСОБА_11 ; замовлення №67696 від 28.10.2023 на суму 1 850,00грн (завдаток 400грн), клієнт ОСОБА_12 ; замовлення №68578 від 31.10.2023 на суму 2 240,00грн (завдаток 250грн), клієнт ОСОБА_13 ; замовлення №67693 від 28.10.2023 на суму 1 100,00грн (завдаток 200грн), клієнт ОСОБА_12 ; замовлення №69119 від 01.11.2023 на суму 1 380,00грн (завдаток 140грн), клієнт ОСОБА_14 ; замовлення №67709 від 28.10.2023 на суму 1 550,00грн (завдаток 200грн), клієнт ОСОБА_15 ; замовлення №68723 від 31.10.2023 на суму 2 340,00грн (завдаток 500грн), клієнт ОСОБА_16 ; замовлення №69272 від 01.11.2023 на суму 1 740,00грн (завдаток 200грн), клієнт ОСОБА_17 ; замовлення №69270 від 01.11.2023 на суму 2 940,00грн (завдаток 300грн), клієнт ОСОБА_18 ; замовлення №69283 від 01.11.2023 на суму 1 840,00грн (завдаток 200), клієнт ОСОБА_19 ; замовлення №69150 від 01.11.2023 на суму 1 380,00грн (завдаток 150грн), клієнт ОСОБА_20 ; замовлення №68913 від 01.11.2023 на суму 2 240,00грн (завдаток 250грн), клієнт ОСОБА_21 ; замовлення №69752 від 02.11.2023 на суму 2 280,00грн (завдаток 400грн), клієнт ОСОБА_22 ; замовлення №69852 від 03.11.2023 на суму 1 540,00грн (завдаток 200грн), клієнт ОСОБА_23 ; замовлення №69266 від 01.11.2023 на суму 1 180,00грн (завдаток 200грн), клієнт ОСОБА_24 ; замовлення №70156 від 03.11.2023 на суму 3 040,00грн (завдаток 440грн), клієнт ОСОБА_25 ; замовлення №694044 від 02.11.2023 на суму 1 880,00грн (завдаток 200грн), клієнт ОСОБА_26 ; замовлення №70077 від 03.11.2023 на суму 1 780,00грн (завдаток 200грн), клієнт ОСОБА_27 ; замовлення №69627 від 02.11.2023 на суму 3 340,00грн (завдаток 500грн), клієнт ОСОБА_28 ; замовлення №70114 від 03.11.2023 на суму 3 340,00грн (завдаток 440грн), клієнт ОСОБА_29 ; замовлення №68935 від 01.11.2023 на суму 2 540,00грн (завдаток 540грн), клієнт ОСОБА_30 ; замовлення №69893 від 03.11.2023 на суму 1 380,00грн (завдаток 200грн), клієнт ОСОБА_34.; замовлення №69420 від 02.11.2023 на суму 1 840,00грн (завдаток 200грн), клієнт ОСОБА_31 ; замовлення №69953 від 03.11.2023 на суму 2 240,00грн (завдаток 440грн), клієнт ОСОБА_35.; замовлення №69484 від 02.11.2023 на суму 2 640,00грн (завдаток 400грн), клієнт ОСОБА_36.; замовлення №69951 від 03.11.2023 на суму 1 480,00грн (завдаток 500грн) клієнт ОСОБА_37. (а.с.112-131).

З урахуванням здійснених клієнтами авансових платежів загальна вартість готової продукції, згідно з вищевказаними замовленнями складає 67 340,00грн.

Позивач доводить, що з метою передачі вищевказаним клієнтам (кур`єрської доставки) замовленого товару між позивачем та відповідачем були складені накладні (сформовані замовлення) від 20.10.2023, від 30.10.2023, від 31.10.2023, від 02.11.2023, від 03.11.2023 на загальну суму 67 320,00грн, які підписані з виконавцем та замовником та містяться в матеріалах справи (а.с.138-149).

Слід зазначити, що у накладних від 20.10.2023, від 30.10.2023, від 31.10.2023, від 02.11.2023, від 03.11.2023 (сформованих замовленнях) вказана дата видачі товару, дані клієнта та сума, яку повинен отримати відповідач за переданий товар.

Разом з тим, проаналізувавши зміст підписаних між позивачем та відповідачем накладних суд встановив, що у сформованих замовленнях на кур`єрську доставку клієнтам готового товару, відсутні дані про клієнта ОСОБА_32 сума замовлення з урахуванням завдатку 1 990,00грн та ОСОБА_33 сума замовлення з урахуванням завдатку 1 840,00грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт часткового отримання відповідачем у позивача готової продукції для передачі її клієнтам на суму 63 490,00грн (67 320,00грн - 1 840,00грн - 1 990,00грн) .

Як вже зазначено судом вище, умовами укладеного між сторонами договору про надання послуг від 13.10.2023 передбачено, що виконавець зобов`язався приймати грошові кошти у клієнтів замовника відповідно до накладної та передати їх замовнику на підставі акту прийому передачі. Доставка виконавцем грошових коштів здійснюється шляхом їх передачі замовнику , за місцем його перебування, попередньо узгодженим сторонами. Виконавець повинен надати послуги протягом 1 календарного дня з моменту отримання коштів в торговій точці замовника (п.2.4.1.;п.5.5.; п.5.6. договору).

Тобто, відповідач при передачі клієнтам позивача готової продукції повинен був отримати від клієнтів грошові кошти та протягом 1 календарного дня повернути їх позивачу.

Водночас, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження повернення позивачу коштів за передану клієнтам продукцію на суму 63 490,00грн, в порядку та на умовах, визначених договором про надання послуг від 13.10.2023.

В силу положень ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Як підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, ним в порушення прийнятих на себе зобов`язань за договором від 13.10.2023 не було здійснено повернення позивачу грошових коштів у розмірі 63 490,00грн, які були отримані останнім від клієнтів ФОП Бойка А.О. за передану готову продукцію, отже наявні підстави для часткового задоволення позову. Позовні вимоги про стягнення з відповідача 3830,00грн основного боргу документально не підтверджені та задоволенню не підлягають.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача на підставі п.6.3. договору 20 000,000грн неустойки.

В ст.230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 6.3. договору передбачено, що за порушення строків здачі виконавцем коштів замовнику, отриманих від клієнтів замовника, виконавець сплачує замовнику неустойку у розмірі 20 000,00грн

Таким чином проведене позивачем нарахування неустойки є обґрунтованим, заявленим відповідно до вимог чинного законодавства, а тому вимоги позивача про стягнення неустойки в сумі 20 000,00грн є правомірними.

Поряд з цим суд зазначає, що визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Відповідно до ст.233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Подібна правова позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Чинним законодавством не врегульований граничний розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із приписами ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи можливість зменшення суми неустойки, суд враховував, що позивачем доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання останньому збитків в результаті дій відповідача не надано.

Враховуючи наведене, а також беручи до уваги необхідність дотримання балансу інтересів обох сторін, протидії необґрунтованого збагачення однієї з сторін за рахунок іншої, суд вважає, що справедливим та доцільним є зменшення розміру неустойки на 75 відсотків, а саме до 5 000,00грн.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що стягнення з відповідача саме такої суми неустойки компенсує негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем строків повернення отриманих від клієнтів позивача коштів, а стягнення ж з відповідача штрафних санкцій у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.

Відтак, у задоволенні позову в частині стягнення 15 000,00грн неустойки слід відмовити.

Судом враховано, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п.63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення віл 27.10.93 р. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008 р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N902/761/18, від 04.12.2019 у справі N917/2101/17).

Однак, відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів які б свідчити про належне виконання ним зобов`язання щодо повернення позивачу грошових коштів, отриманих від клієнтів замовника у визначений договором строк.

За таких обставин, з огляду на неспростування відповідачем жодних обставин, які повідмолено позивачем, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог на суму 68 490,00грн, з яких: 63 490,00грн основного боргу та 5000,00грн неустойки. Суд відмовляє в позові в частині стягнення 3 830,00грн основного боргу та 15 000,00грн неустойки.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч.9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Також позивач заявив вимогу щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00грн.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Приписи ч.1 ст.124 ГПК України імперативно визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У позовній заяві позивач заявляв про стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00грн.

У матеріалах справи міститься копія договору про комплексне юридичне обслуговування від 01.09.2023, укладеного між Бойко А.О. (замовник), та Адвокатським бюро "Коць та партнери "Де факто" (виконавець) (а.с.18-20), за умовами якого виконавець зобов`язався здійснювати комплексне юридичне обслуговування діяльності замовника, що виражається у наданні замовнику спектру юридичних послуг у кількості 10 годин щомісяця (п. 1.1. договору).

Пунктом 4.3.договору сторони передбачили, що за послуги надані виконавцем в процесі здійснення комплексного юридичного обслуговування, замовник оплачує виконавцю згідно рахунку.

Відповідно до п.4.1. договору, розрахунки за виконану роботу здійснюються замовником у строк не пізніше 5 днів після отримання рахунку.

За результатами виконання договору, сторонами складається і підписується акт наданих юридичних послуг. Підписання акту виконаних робіт свідчить про відсутність у замовника претензій щодо наданих послуг за вказаний в акті період. Якщо протягом трьох днів після передачі акту виконаних робіт замовник не заявить виконавцю про відступ від умов договору чи інші недоліки в роботі, послуги вважаються виконаними виконавцем належним чином та прийнятими замовником (п.4.6. договору).

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2023 ( п.6.1. договору).

Додатковою угодою 1 від 30.12.2023 до договору про комплексне юридичне обслуговування сторони вирішили продовжити строк дії договору та викласти п.6.1. договору в наступній редакції: "п.6.1. даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2024" (а.с.20 на звороті).

07.02.2024 між адвокатським бюро та клієнтом складено акт наданих послуг №АНП 2/02/2024 (а.с.21), згідно з яким адвокатом було надано наступні послуги на суму 5 000,00грн: надання правничої допомоги.

До позовної заяви долучено копію ордера серія ВС №1259601 від 01.01.2024 на представництво інтересів Бойка А.О. у Господарському суді Житомирської області адвокатом Коць Є.П. (а.с.51).

Згідно з ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч.1, 2 ст. 16 ГПК України).

Частинами 1, 2 статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України).

Як передбачено частинами 5, 6 цієї статті у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з позицією, яка викладена у постановах Верховного Суду у справах №923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

При визначенні сум відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхньої розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. У контексті вирішення питання про розподіл витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи вони були фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Отже, керуючись приписами ст.129 ГПК України та враховуючи, що позивачем підтверджено правовий статус представника - адвоката, оцінивши заявлені до стягнення витрати, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, з урахуванням всіх аспектів цієї справи суд встановив, що сума витрат на професійну правничу допомогу, яка заявлена до стягнення, погоджена сторонами, узгоджена з предметом позову та обсягом наданих адвокатом послуг.

Разом з тим, враховуючи часткове задоволення позовних вимог у справі №906/162/24, наявні підстави, передбачені нормою п.3 ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, для покладення на відповідача судових витрат понесених на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 4 715,54грн.

Відповідач заперечень щодо розміру витрат на правову допомогу суду не надав.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача в сумі 4 715,54грн.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зменшити розмір неустойки до 5000грн.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Тучемського Андрія Валентиновича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

на користь Фізичної особи-підприємця Бойка Андрія Орестовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )

- 63490,00грн основного боргу;

- 5000,00грн неустойки;

- 2422,40грн судового збору;

- 4715,54грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 3830,00грн основного боргу та 15000,00грн неустойки.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 08.08.24

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати:

1- у справу;

2- позивачу РНОКПП НОМЕР_2 (рек. з повід);

3- представнику позивача через "Електронний суд";

4- відповідачу РНОКПП НОМЕР_1 (рек. з повід).