Справа №  1328/1004/12                                        Головуючий у 1 інстанції: Глинська Д.Б.  

Провадження №  22-ц/1390/5097/12                     Доповідач в 2-й інстанції:   Курій  Н.  М.  

Категорія - 51

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2012 року    колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:           головуючого –судді Курій Н.М.,

                                                             суддів: Каблака П.І., Кота І.Н.,

                                                  за секретаря: Зозулі В.П.,

          з участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача – ОСОБА_2

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08 травня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1  до Публічного акціонерного товариства «Концерн Хлібпром`про визнання наказу про звільнення з роботи незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача із зазначеним вище позовом. В обґрунтування  позовних вимог позивач зазначав, що 01.02.2011 року він був прийнятий на роботу в ПАТ «Концерн Хлібпром`в порядку переведення на посаду механіка наказом № 002-к від 03.01.2012р.

30.12.2011 року у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників і відмовою позивача від переведення на іншу роботу, позивача було звільнено з роботи. Вважає дії відповідача неправомірними, оскільки його було звільнено в період його тимчасової непрацездатності.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 08 травня 2012 року у задоволенні вищезазначеного позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, подав на нього апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції неповно з`ясовано всі обставини справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта на підтримання скарги, представника відповідача - на заперечення скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правових відносин та інші. Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.212 ЦПК України з врахуванням положень ст.57-66 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст.61 ЦПК України.

Відповідно до вимог частини першої ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог частини другої ст.303 ЦПК України, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Таким чином суд, розглядаючи цивільну справу у порядку позовного провадження, повинен повно і всебічно з`ясувати фактичні обставини справи та вирішити спір у межах заявлених позовних вимог та зібраних у справі доказів.

Вказаних вимог суд першої інстанції не дотримав, не встановив дійсних обставин справи.

Так, відмовляючи у задоволенні вимог, районний суд виходив з того, що відповідачем був дотриманий порядок звільнення при скороченні позивача, вільної посади за фахом позивача для працевлаштування у відповідача не було, погодження з профспілковим комітетом про наступне вивільнення позивача від 03 листопада 2011 року було передано адміністрації  підприємства 30 листопада 2011 року, тому посилання на ст. 43 КЗпП України є безпідставним.

Але з таким висновком районного суду колегія суддів погодитись не може з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За змістом ч.2 ст.40 КЗпП України, перед звільненням на підставах, передбачених п.1 ч.1 ст.40 КЗпП, власник зобов`язаний запропонувати працівнику наявні вакансії, на які той може претендувати з урахуванням його спеціальності, кваліфікації, досвіду трудової діяльності та стану здоров`я.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

Згідно з ч. 1 ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 ст. 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою профспілкового комітету.

Частиною 1 ст.49-2 КЗпП передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці.

У відповідності до ч. 1-2 статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі працівника розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 19 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Частиною 3 ст.10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, з урахуванням вимог КЗпП у справах, в яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Наказом генерального директора відповідача № 127 від 14 жовтня 2011 року «Про скорочення штату та чисельності працівників`у зв`язку з оптимізацією штатів ВП «ЦКВ`ПАТ «Концерн Хлібпром`з 20 грудня 2011 року виводилась зі штатного розпису ВП «ЦКВ»

ПАТ «Концерн Хлібпром`посада механіка (1 штатна одиниця) (а.с.22). 

Наказом №002-к від 03 січня 2012 року позивача ОСОБА_1 звільнено з посади механіка цеху 30 грудня 2011 року відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників і відмовою від переведення на іншу роботу (а.с.3).

Матеріалами справи встановлено, що про майбутнє звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату позивача ОСОБА_1 попереджено 14 жовтня 2011 року. Разом з тим, одночасно з попередженням про майбутнє вивільнення позивачу не запропоновано вакантні посади, а запропоновано лише 01 листопада 2011 року, що свідчить про порушення вимог ч.3 ст.49 КЗпП України. Крім цього, ОСОБА_1 запропоновано лише вакантні посади, які були наявні у ВП «Цех кондитерських виробів`ПАТ «Концерн Хлібпром», а не по ПАТ «Концерн Хлібпром`в цілому, на якому згідно представленої довідки налічувалось 30,75 вакантних посад, в т.ч. інженер-технолог (змінний), інженер з експлуатації устаткування газових об`єктів, які не були запропоновані.

З протоколу №19 від 03 листопада 2011 року спільного засідання профспілкового комітету і адміністрації ВП «Цех кондитерських виробів`та відповіді на ім`я директора ВП ЦКВ ПАТ «Концерн Хлібпром`від 30 листопада 2011 року на подання від 20 жовтня 2011 року встановлено, що в порушення ст.43 КЗпП України про прийняте рішення адміністрацію повідомлено не в триденний строк після його прийняття. Означеною статтею передбачено, що профспілковий орган повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку  вважається,  що  профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору. ... Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніше, як через місяць з дня одержання згоди профспілкового органу.

Разом з тим, позивача звільнено з посади не через місяць після надання згоди на розірвання трудового договору, а 30 грудня 2011 року відповідно до наказу №002-к від 03 січня 2012 року в порушення вимог ст.43 КЗпП України в частині надання згоди профспілкового органу на розірвання трудового договору.

Матеріалами справи, зокрема, листком непрацездатності, серії АВН №354181 від 16 грудня 2011 року, виданого 1-ю МКЛ ВСМ №4 встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував на лікуванні з 16 по 30 грудня 2011 року (до роботи стати 31 грудня 2011року)(а.с.33).

Таким чином, колегією суддів встановлено, що позивача ОСОБА_1 в порушення ч.3 ст.40 КЗпП України звільнено в період його тимчасової непрацездатності 30 грудня 2011 року.

Суд першої інстанції, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову про поновлення на роботі на означені вище обставини справи уваги не звернув, зазначені норми закону не застосував, не повно з`ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, дійшов висновку, який не відповідає обставинам справи, а тому в силу ст. 309 ЦПК України рішення слід скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Визначаючи суму, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за час вимушеного прогулу, суд виходить з вимог ст.235 КЗпП та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95р. №100. Так, для обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу береться заробітна плата працівника за останні два місяці, що передували звільненню.

Заробітна плати позивача складалась із його посадового окладу і за останні два повні відпрацьовані ним календарні місяці, що передували його звільненню, становлять: в жовтні - 1 857,27 грн., в листопаді - 2 007,27 грн.

Середньоденний заробіток позивача становить 89 грн. 87 коп. (з/п за жовтень 2011 р. + з/п за листопад 2011 р. ділимо на 43 робочих дні за ці місяці).

А відтак, для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з 03 січня 2012 р. до дня ухвалення апеляційним судом рішення) беремо середньоденний заробіток і множимо на кількість днів вимушеного прогулу позивача, а це становить 239 робочих днів. А тому, до виплати позивачу належить (239 робочих днів х 89,87 грн.) 21 478 грн. 93 коп. - середня заробітна плата за час вимушеного прогулу.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд зазначає цю суму, що підлягає стягненню з відповідача, без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Відсутність у відповідача на час вирішення судом трудового спору назви посади, з якої було звільнено позивача не може бути підставою для відмови в задоволені позову про поновлення на роботі на посаді, яку займав позивач до його вивільнення.

У відповідності до вимог ст.88 ЦПК України, понесені позивачем витрати в розмірі 107 грн. 30 коп., пов`язані з розглядом справи в апеляційній інстанції (а.с.87), підлягають стягненню з відповідача в користь позивача.

Крім того, з відповідача підлягає стягненню в доход держави судовий збір, визначений відповідно до пп.1 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», в розмірі 214 грн. 79 коп., оскільки від сплати такого позивача звільнено на підставі ст.5 ч.1 п.1 цього Закону.

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, ст. 309, ч.2 ст. 314, ст. 316 ЦПК України, колегія суддів

        У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1  задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08 травня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1  задовольнити.

Визнати наказ про звільнення ОСОБА_1 №002-к від 03.01.2012р. виробничого підрозділу «Цех кондитерських виробів`Публічного акціонерного товариства «Концерн Хлібпром» незаконним.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді механіка цеху Виробничого підрозділу  «Цех кондитерських виробів» Публічного акціонерного товариства «Концерн Хлібпром».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Концерн Хлібпром`на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 21478 (двадцять одна тисяча чотириста сімдесят вісім) грн. 93 коп. без урахування податків та обов`язкових платежів.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Концерн Хлібпром»214 грн. 79 коп. судового збору в доход держави.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Концерн Хлібпром`на користь ОСОБА_1 107 грн. 30 коп. судового збору.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий:           

Судді: