Справа №  1319/3351/2012                                        Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.  

Провадження №  22-ц/783/752/13                               Доповідач в 2-й інстанції:   Курій  Н.  М.  

Категорія:19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2013 року   колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого – судді  Курій Н.М.,

суддів: Каблака П.І., Крайник Н.П.,

за секретаря Данилик І.І.,

                                        з участю представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 – ОСОБА_5 на заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 03 травня 2012 року,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_3 , в якому просили визнати недійсним договір про спільну діяльність від 04.10.2005 року, що підписаний ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_1 і ОСОБА_6 з іншої сторони, посвідчений 04.10.2005 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Забродською О.С., реєстровий № 1585.

Свої позовні вимоги обґрунтовували тим, що договір про спільну діяльність від 04.10.2005 року підписаний з порушенням вимог чинного законодавства України та підлягає визнанню недійсним. Зі змісту п.1.1 вказаного договору вбачається, що він має на меті досягнення господарської діяльності та згідно чинного законодавства підлягає взяттю на облік  органами державної податкової служби, оподаткування спільної діяльності, за яким здійснюється відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», проте, така реєстрація не була здійснена. Крім цього, згідно з умовами п.1.1. вказаного договору сторони зобов`язувались шляхом об`єднання майнових прав, грошових коштів і зусиль спільно діяти в сфері побудови магазину хлібопродуктів з міні-пекарнею та піцерією на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , дозвіл на розробку і виготовлення проекту відводу, наданий Рішенням №319 10-ї сесії 24 скликання Брюховицької селищної ради від 24.06.2004 року. Договір про спільну діяльність, який у вигляді внеску позивача у спільну діяльність для проведення будівництва магазину фактично є наданням позивачами відповідачу земельної ділянки без дозволу, згоди не це власників земельних ділянок, без укладення договору. Земельна ділянка на АДРЕСА_1 належить до комунальної власності територіальної громади смт. Брюховичі Львівської області, повноваження власника від імені якої здійснює Брюховицька селищна рада. Ураховуючи те, що частина договору повинна бути безпосередньо виконана Брюховецькою селищною радою, оскільки виключно на пленарних засіданнях сесії селищної ради приймаються рішення про передачу земельних ділянок з питань що віднесені до її виключної компетенції, просили такий договір визнати недійсним.

Заочним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 03 травня 2012 року позов задоволено.

Суд визнав недійсним договір про спільну діяльність від 04.10.2005 року, що підписаний ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_1 і ОСОБА_6 з іншої сторони, посвідчений 04.10.2005 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Забродською О.С., реєстровий № 1585.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись із заочним рішенням суду, представник ОСОБА_3   ОСОБА_5 подав на нього апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, судом не здобуто доказів того, що на час укладання договору і його нотаріального посвідчення (на момент вчинення правочину) були порушені вимоги закону.

Апелянт зазначає, що відповідно до вимог ст. 257 ЦК України сплив строк позовної давності тривалістю три роки щодо визнання договору недійсним.

Апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 підтримали доводи апеляційної скарги, представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 просила скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Відповідно до статті 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Наведеним вимогам ухвалене в справі судове рішення не відповідає.

Матеріалами справи встановлено, що між сторонами 04.10.2005 року був  укладений  нотаріально посвідчений договір про  спільну діяльність,  предметом та метою якої  було шляхом об`єднання майнових прав, грошових коштів  і зусиль спільно діяти в сфері побудови  магазину хлібопродуктів з міні-пекарнею та піцерією на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , дозвіл  на розробку та виготовлення  проекту відводу,  наданий рішенням № 319 сесії Брюховицької  селищної ради  від 24.06.2004 року погоджено актом вибору земельної ділянки, яку пропонується  надати в оренду   ОСОБА_1 від 28.10.2004 року. Сторони  вступають  у спільну діяльність без мети  одержання прибутку в результаті  здійснення  цієї діяльності.

Відповідно до визначених частинами 3,4  договором обов`язків сторін,  позивачі зобов`язувалися оформити  належним чином на  своє ім`я  та передати земельну ділянку, площею 0,04 га для будівництва магазину хлібопродуктів з міні-пекарнею та піцерією і разом з підрядником здійснити  побудову господарським  способом  та ввести в експлуатацію в інтересах сторін за договором. Ведення спільних справ та  керівництво  сумісною діяльністю  згідно з ч.5   договору доручено  позивачам, які є  повноважним представником  відповідачки,  і які мають право  залучати  для виконання  своїх зобов`язань  за цим договором  третіх осіб, беручи  на себе відповідальність  перед відповідачкою  за їхні дії.

Внески і частки сторін та розподіл  результатів  сумісної власності  визначений сторонами  в рівних частинах.

Задовольняючи  позовні вимоги про визнання недійсним договору  про спільну діяльність, суд виходив з того, що оскільки такий не був зареєстрований в податкових органах відповідно  до ст.ст.210, 640 ЦК України, відтак,  його слід визнати недійсним. Крім того,  всупереч  положенням Земельного кодексу України та Закону України «Про  оренду землі» органом  місцевого самоврядування не вирішене питання щодо оренди земельної ділянки для виконання  оспорюваного договору.

Проте, з висновком суду не можна погодитись, оскільки він  не ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

Згідно зі ст.1131 ЦК України,  договір про спільну діяльність  укладається у письмовій формі. Умови  договору про спільну діяльність, у тому числі координація  спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної  діяльності майна, покриття витрат  та збитків  учасників, їх участь у результатах  спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін , якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

        Зі змісту  договору про спільну діяльність вбачається, що такий укладений сторонами  відповідно до положень  зазначеної статті ЦК України.

        Відповідно до ч.3 ст.640 ЦК України, договір, який підлягає  нотаріальному посвідченню або державній  реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення  або  державної реєстрації,  а в разі необхідності і нотаріального посвідчення і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

        Згідно із  ст.210 ЦК України,  правочин підлягає  державній реєстрації  лише у випадках,  встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної  реєстрації. Перелік органів,  які здійснюють  державну реєстрацію,  порядок реєстрації  а також  порядок ведення  відповідних реєстрів встановлюється  законом.

        Як встановлено матеріалами справи, договір про спільну  діяльність сторонами укладений у письмовій формі  та нотаріально посвідчений, відтак,  відповідно до ст.640 ЦК України вважається укладеним з моменту його  посвідчення.

        Висновок суду про недійсність договору  з підстав, що такий не був зареєстрований податковими органами є помилковим, оскільки п.7.7. ст.7  Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції,  яка діяла на час укладення договору),  та  п.п.4.12.3 наказу Державної податкової  адміністрації України  № 80  від 19.02.1998 року «Про затвердження  Порядку обліку платників податків, зборів (обов`язкових платежів)», зареєстрованого  16.03.1998 року у Міністерстві юстиції  України,  не передбачено вимог щодо обов`язкової державної  реєстрації  договорів про спільну діяльність, а  лише регулює порядок обліку таких договорів  податковими  органами.

        Крім цього, суд залишив поза увагою ту обставину, що відповідно до п.5.2, 5.3 договору про спільну діяльність керівництво сумісною діяльністю та ведення  спільних справ  доручається  позивачам ОСОБА_1 , ОСОБА_6 (стороні 2), які є повноважним  представником відповідачки ОСОБА_3 (сторони 1),  і вчиняють  усі необхідні  юридичні дії  та акти  для досягнення  встановленої даним договором  мети.

        Як  вбачається із  п.4.1.1., 4.1.4 ч.4 договору про спільну діяльність,  позивачі (сторона 2) зобов`язалася оформити належним чином  на своє ім`я  та передати земельну ділянку на АДРЕСА_1 , площею 0,04 га для будівництва магазину хлібопродуктів з міні-пекарнею та піцерією, здійснити його побудову, ввести його в експлуатацію в інтересах сторін договору.

        Матеріалами справи встановлено, що на час укладення  сторонами договору про спільну діяльність, рішенням сесії Брюховицької селищної ради від 24.06.2004 року  позивачу ОСОБА_1 надано дозвіл  на виготовлення проекту відводу земельної ділянки,  площею 0,04 га  в оренду  для будівництва  магазину хлібопродуктів з міні пекарнею, проведено вибір  зазначеної земельної ділянки відповідно до акту від 28.10.2004 року. Рішенням  сесії Брюховицької селищної ради  №  713 від 19.03.2009 року затверджено  проект відведення зазначеної земельної ділянки та надано  її в оренду на 10 років для будівництва магазину хлібопродуктів та міні пекарні, а 24.06.2009 року між Брюховицькою селищною радою та  позивачем ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір оренди землі, який зареєстрований  у Львівському  міському відділі  регіональної філії  Центру державного  земельного кадастру 04.08.2009 року ( а.с.70-75) і є чинним.

       Відтак, висновок суду першої інстанції щодо невирішення органом місцевого самоврядування питання щодо оренди земельної ділянки для виконання оспорюваного договору відповідно до положень земельного законодавства є необґрунтованим і безпідставним.

Відповідно до вимог ч.1 ст.309 ЦПК України, підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

          З урахуванням встановленого, колегія суддів  доходить висновку, що рішення суду, яке ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального  права підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення поро відмову в  позові.

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст.307,  ст. 309, ч.2 ст. 314, ст. 316 ЦПК України, колегія суддів

                                                                     ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – ОСОБА_5 задовольнити.

Заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 03 травня 2012 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в позові ОСОБА_1 , ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про спільну діяльність.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий:

Судді: