Справа №  1319/7953/12                                                      Головуючий у 1 інстанції: Чорна С.З.  

Провадження №  22-ц/783/1460/13                                         Доповідач в 2-й інстанції:   Бойко  С.  М.  

Категорія: 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

04 березня 2013 року                                                                         м.Львів

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

                                 головуючого - судді Бойко С.М.,

                               суддів: Зверхановської Л.Д., Цяцяка Р.П.,

                               секретаря - Служали А.Ю.,                                     

                                   з участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника ПАТ «ВіЕйБі Банк» - Мочульського Л.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 01 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк», ОСОБА_3 про визнання договору кредиту і договору поруки недійсним,-

                                                   в с т а н о в и л а:

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 01 листопада 2012 року відмовлено у задоволенні позову публічного акціонерного товариства  "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі-ПАТ«ВіЕйБі Банк») про визнання договору кредиту і договору поруки недійсним.

Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_2 , просить його скасувати з підстав неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу, можливо при дотриманні суб`єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Апелянт вважає, що оскільки при укладенні оспорюваного кредитного договору ПАТ «ВіЕйБі Банком» не було отримано індивідуальної ліцензії у встановленому законодавством порядку, то такий договір на підставі ч. 1 ст.227 Цивільного кодексу (далі-ЦК) України, може бути визнаний судом недійсним. Недійсність договору поруки апелянт пов"язує з недійсністю кредитного договору.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача в підтримання апеляційної скарги, заперечення представника банку, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17.03.2008 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк» (кредитодавцем) та відповідачем ОСОБА_3 (позичальником)  було укладено кредитний договір №470/08/02 з додатками до нього, згідно з умовами якого відповідач надав позичальнику кредит в іноземній валюті в розмірі 3 300 доларів США, а позичальник зобов`язувався його повернути до 16.03.2011 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірах, визначених кредитним договором та додатковими угодами до нього, шляхом сплати щомісячних платежів у валюті кредиту згідно з погодженим між сторонами графіком (а.с.8-15).

В забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 17.03.2008 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк», позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за яким ОСОБА_2 (поручитель) взяв на себе обов`язок відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_3  (а.с.16-17).

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв`язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст.203 ЦК.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам моральним засадам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ч.3 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Доводи апелянта про незаконність надання кредиту та виконання зобов`язань по ньому в іноземній валюті, є безпідставними, оскільки Національним банком України на виконання положень статті 11 Декрету "Про валютне регулювання", ст.44 Закону України "Про Національний банк України" в межах наданих йому повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року №483 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 року №1429/10028), згідно з п.1.5 якого використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, який має банківську ліцензію та письмовий дозвіл, або генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення операції з валютними цінностями. У зв`язку з цим, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті, то кредитодавець має право стягнути кошти в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч.3 ст.533 ЦК України.

В підтвердження правомірності надання кредиту в іноземній валюті, позивачем було надано банківську ліцензію та дозвіл Національного банку України (а.с.26-31).

Відповідно до ст.36 Закону України "Про Національний банк України", офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, згідно з Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою правління НБУ від 12.11.2003 року №496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема, до долару США, встановлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Укладаючи кредитний  договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна валютного курсу не настане.

Таким чином, зі змісту ст.ст.1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.

Позивач був ознайомлений з умовами кредитного договору та договору поруки, добровільно підписав такі умови, а тому зобов`язаний їх виконувати.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції правильно виходив з того, що зміст кредитного договору в повному обсязі відповідає вимогам закону та волевиявленню сторін, при укладенні договору Банком дотримано всі вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину.

Суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, дав належну оцінку доказам, які є в матеріалах справи,    встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому апеляційну скаргу    необхідно відхилити, а рішення суду    залишити без змін.          

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України,    колегія суддів

                                                               у х в а л и л а:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 01 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

  Головуючий:  

  Судді: