Справа №  1304/2-464/11                                                Головуючий у 1 інстанції: Олексієнко М.Ю.  

Провадження №  22-ц/783/386/13                                               Доповідач в 2-й інстанції:   Бойко  С.  М.  

Категорія:20  

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2013 року                                                      м.Львів

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

                              головуючого - судді Бойко С.М.,

                              суддів: Зверхановської Л.Д., Бермеса І.В.,

                              секретаря  - Служали А.Ю.,  

з участю: представника позивача – ОСОБА_1 , представника відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами відкритого акціонерного товариства «Сортнасіннєовоч» та ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 травня 2012 року та за апеляційною скаргою відкритого акціонерного товариства «Сортнасіннєовоч» на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 31 травня 2012 року у справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Сортнасіннєовоч» до ОСОБА_3 ,  третя особа - ОСОБА_4 , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу приміщень та повернення їх у власність товариства,-

    в с т а н о в и л а:

31.03.2010 року відкрите акціонерне товариство (далі-ВАТ) "Сортнасіннєовоч" звернулось до суду з позовом, який було уточнено та доповнено під час розгляду справи (а.с.3-4, 51-52, 165-169 т.1), про визнання недійсними договорів купівлі-продажу приміщень магазинів по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 , укладених 03.12.2004 року між ВАТ "Сортнасіннєовоч", в особі генерального директора товариства - Мельника М.В., та   ОСОБА_3 , з тих підстав, що ОСОБА_4 , діючи від імені товариства, використовуючи надані йому товариством повноваження, відчужив приміщення магазинів, які були основними фондами товариства і використовувалися для здійснення основного виду діяльності товариства - роздрібної торгівлі насінням овочевих культур, в супереч інтересам товариства, за явно заниженою ціною та за попередньою зловмисною домовленістю, своїй невістці - ОСОБА_3 , надавши останній переваги за рахунок майна товариства, яких вона не могла б отримати за інших умов, з метою власного збагачення та збагачення своєї родини.

Позивач вважає, що правочини укладені з порушенням закону та спрямовані на незаконне відчуження майна товариства, покликаючись на норми статтей 203 ч.1, 215 ч.1, 232 Цивільного кодексу (далі-ЦК) України, як на правові підстави визнання оспорюваних договорів недійсними.

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 09.07.2010 року було забезпечено позов шляхом накладення арешту на спірні приміщення та заборони обласному підприємству Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки"  вчиняти будь-які дії щодо реєстрації права власності на них (а.с.40 т.1).

Рішенням  Галицького районного суду м.Львова від 30.05.2012 року у задоволенні позову було відмовлено у зв"язку з пропуском строку позовної давності (а.с.241-243 т.1).

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 31.05.2012 року за заявою ОСОБА_3 було скасовано заходи забезпечення позову  (а.с.248 т.1).

Рішення та ухвалу суду оскаржив позивач ВАТ "Сортнасіннєовоч" (а.с.253, 256-258 т.1).

Просить скасувати рішення суду з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права.

Свої доводи обгрунтовує тим, що суд першої інстанції не дав належної правової оцінки обставинам, на які позивач покликався в обгрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності, зокрема, на те, що ОСОБА_4 , будучи одноосібним виконавчим органом ВАТ "Сортнасіннєовоч" та єдиним, хто був вправі вчиняти дії від імені товариства, не звертався за захистом прав товариства, і лише у 2010 році, коли відбулась дострокова зміна виконавчого органу товариства та було проведено інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей, ВАТ "Сортнасіннєовоч" отримало можливість звернутись до суду з даним позовом. Апелянт вважає, що за таких обставин, які вказують на поважність причин пропуску строку позовної давності, суд повинен був застосувати норму частини 5 статті 267 ЦК України.

Крім того, ВАТ "Сортнасіннєовоч" просить скасувати ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 31.05.2012 року  про скасування заходів забезпечення позову з підстав порушення норм процесуального права і постановити нову, якою відмовити ОСОБА_3 у задоволенні її заяви.

Свої доводи апелянт обгрунтовує тим, що розгляд заяви про скасування заходів забезпечення позову проводився без виклику позивача у судове засідання. На думку апелянта, вжиті заходи забезпечення позову мали бути залишені до набрання рішенням суду законної сили.  

Рішення суду також оскаржила відповідач ОСОБА_3 (а.с.266-268 т.1), просить його змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення наступний текст: "а по четвертому - гр. ОСОБА_5 , які перебувають у родинних відносинах з ОСОБА_4 ", який зазначений в третьому абзаці третьої сторінки рішення, та висновок суду наступного змісту: "На підставі наведено вище суд вважає, що під час укладення спірних договорів купівлі-продажу бажанням ОСОБА_4 , який діяв від імені ВАТ "Сортнасіннєовоч", та ОСОБА_3 , було надання останній переваг, яких вона не мала б змоги отримати за інших обставин, що дає суду вважати, що оспорювані договори свідчать про певний умисел та домовленість ОСОБА_4 , як представника ВАТ "Сортнасіннєовоч", з ОСОБА_3 ", зазначений в четвертому абзаці четвертої сторінки оскаржуваного рішення суду.

Свої доводи апелянт ОСОБА_6 обгрунтовує тим, що суд, в порушення вимог ч.3 ст.158 Цивільного процесуального кодексу (далі-ЦПК), послався на обставини укладення договору ВАТ "Сортнасіннєовоч", в особі генерального директора ОСОБА_4 , з ОСОБА_5 , які не стосуються предмету доказування.

Апелянт вважає, що норма ст.232 ЦК України для визнання оспорюваних договорів недійсними застосована не може бути, оскільки генеральний директор товариства діє в силу наданих йому Статутом повноважень, як орган юридичної особи, а не представник, а тому висновки суду про певний умисел та домовленість ОСОБА_4 під час укладення оспорюваних договорів, на її думку, є безпідставними та жодним чином не мотивованими.

Крім того, апелянт звертає увагу на те, що оскаржуване рішення суду не містить жодних доказів наявності у ОСОБА_3 певних переваг при укладенні оспорюваних договорів і судом першої інстанції взагалі не досліджувались і не встановлювались жодні обставини, які б могли свідчити про наявність протиправного умислу між сторонами договору.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін в підтримання своїх апеляційних скарг та в заперечення апеляційної скарги іншої сторони, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах  доводів апеляційних скарг та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_3 та про задоволення апеляційних скарг ВАТ "Сортнасіннєовоч" з таких підстав.

У відповідності до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для звернення до суду з вказаним позовом строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК).

У відповідності до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.5 ст.267 ЦК).

У відповідності до роз"яснень Пленуму Верховного Суду України, які викладені в п.11 постанови №14 від 18.12.2009 року "Про судове рішення у цивільній справі", встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відмовляючи у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними, а також про пропущення позивачем позовної давності, перебіг строку якої по даному спору закінчився 03.12.2007 року. Однак, не можна погодитись з висновком суду про відсутність причин, якими позивач обґрунтовує пропущення позовної давності,  які можна було б визнати поважними.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 був керівником ВАТ "Сортнасіннєовоч" з 1996 року (спочатку головою правління, потім генеральним директором, пізніше - президентом товариства).

Рішенням загальних зборів акціонерів товариства від 22.12.2009 року (а.с.222 т.1) ОСОБА_4 було звільнено з посади генерального директора і призначено на цю посаду ОСОБА_7 .

Саме після рішення загальних зборів про дострокове припинення повноважень генерального директора товариства ОСОБА_4 та призначення генеральним директором ОСОБА_7 , ВАТ "Сортнасіннєовоч"  звернулось до суду із вказаним позовом про визнання договорів купівлі-продажу приміщень магазинів, які знаходяться в м.Львові, недійсними.  

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 13.05.2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 11.10.2010 року, ОСОБА_4 було поновлено на посаді генерального директора товариства з 22.12.2009 року.

Після поновлення ОСОБА_4 на посаді генерального директора він відкликав довіренності, видані новим керівником на представництво інтересів товариства у даній справі (а.с.49 т.1), а також подав заяву про відмову від даного позову (а.с.93 т.1).

За рішенням наглядової ради ВАТ "Сортнасіннєовоч", оформленим протоколом позачергового засідання наглядової ради №8 від 19.07.2010 року (а.с.47, 103, 144 т.1), ОСОБА_4 було відсторонено від виконання обов"язків президента товариства (у зв"язку з ліквідацією посади генерального директора, згідно нової редакції Статуту, керівником виконавчого органу товариства став президент товариства) у зв"язку  з вчиненням ним дій, що суперечать інтересам товариства.  

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2011 року підтверджено законність вказаного вище рішення наглядової ради від 19.07.2010 року (а.с.210-213 т.1).

Вказані вище обставини підтверджують той факт, що під час перебування ОСОБА_4 на посаді генерального директора  ВАТ "Сортнасіннєовоч",  товариство не могло подати позовної заяви про визнання оспорюваних договорів недійсними, оскільки лише генеральний директор в силу наданих йому Статутом повноважень (п.8.28), наділений правом підпису позовів до суду від імені товариства, довіренностей тощо, а відтак, товариство  було позбавлене можливості звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.  

Враховуючи викладене, колегія суддів визнає причини пропуску строку позовної давності для звернення позивача до суду із вказаним позовом поважними, а тому цей строк у відповідності до ч.5 ст.267 ЦК України підлягає поновленню.

Суд першої інстанції цих обставин не врахував, а тому дійшов до не вірного висновку про відмову у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду і ухвалення апеляційним судом нового рішення по суті позовних вимог.

У відповідності до ч.5 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст.203 цього Кодексу.

У відповідності до ч.1 ст.203 ЦК України, в редакції, чинній на момент укладення оспорюваних договорів, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Судом встановлено, що 03.12.2004 року між ВАТ "Сортнасіннєовоч", в особі генерального директора товариства - Мельника М.В., та ОСОБА_3 (його невістки), було укладено договір купівлі-продажу приміщення магазину площею 21,3 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений  приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дольницькою Л.М. та зареєстрований в реєстрі за № 10740 (а.с.6). Продаж приміщення  вчинено за ціною 18 740 гривень, при його дійсній інвентаризаційній вартості - 6 623 гривень.

Цього ж дня між тими ж самими сторонами було укладено ще один договір купівлі-продажу приміщення магазину площею 59,7 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений  приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дольницькою Л.М. та зареєстрований в реєстрі за № 10744 (а.с.8). Продаж приміщення  вчинено за ціною 51 352 гривень, при його дійсній інвентаризаційній вартості - 15 194 гривень.

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 30.05.2012 року було відмовлено позивачеві у задоволенні клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи для визначення ринкової вартості спірних об"єктів нерухомості станом на 03.12.2004 року (а.с.234 т.1).

Під час розгляду справи в апеляційному суді позивачем було надано висновок експерта ОСОБА_8 №01/01-13 (а.с.3-19 т.2) про визначення дійсної ринкової вартості спірних приміщень магазинів по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 , станом на 03.12.2004 року (на момент відчуження приміщень за оспорюваними договорами), згідно якого дійсна ринкова вартість приміщення магазину площею 21,3 кв.м. по АДРЕСА_1 станом на 03.12.2004 року могла бути 76 220 гривень (без врахування ПДВ), а дійсна ринкова вартість приміщення магазину площею 59,7 кв.м. по АДРЕСА_2 - 365 620 гривень (без врахування ПДВ).

Посилання сторони відповідача про неналежність даного висновку, як доказу, в підтвердження визначення дійсної ринкової вартості спірних приміщень на момент їх відчуження, є безпідставними, оскільки в силу положень ч.1 ст.58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, зокрема, письмові докази, а клопотання про призначення судової експертизи стороною відповідача в апеляційному суді заявлено не було.

Таким чином, сторона відповідача не надала належних доказів в спростування викладених позивачем обставин, зокрема, які б підтверджували відповідність ціни продажу, обумовленої сторонами в оспорюваних договорах, дійсній ринковій вартості відчужуваних приміщень магазинів, та необхідності продажу вказаних вище приміщень магазинів в інтересах товариства, а не в супереч ним.

Згідно з чинною на момент укладення оспорюваних договорів редакцією Статуту ВАТ "Сортнасіннєовоч", назване товариство було створене з метою: виробництва елітного і сортового насіння овочевих, баштанних, квіткових культур, кормових корнеплодів, картоплі, посадкового матеріалу овочевих та інших сільськогосподарських культур, квітів; забезпечення потреб області в сортовому, елітному насінні та виконання договірних зобов"язань по міжобласних та міждержавних поставках цих культур та іншої сільськогосподарської продукції; проведення торгово-посередницьких і комерційних робіт та послуг; надання різноманітних послуг підприємствам, об"єднанням, організаціям, а також приватним особам у виробничій, науковій, невиробничій та торгівельній сфері; забезпечення соціально-економічних потреб членів трудового колективу підприємства; здійснення інших видів господарської діяльності, не заборонених законодавством України (п.2.1).

Основними напрямками діяльності товариства були і залишаються, зокрема:  виробництво елітного і сортового насіння овочевих, баштанних, квіткових культур, кормових корнеплодів, картоплі, посадкового матеріалу овочевих та інших сільськогосподарських культур, квітів та реалізація (вільна або бартерна) насіння овочевих культур, садивного матеріалу іншої сільськогосподарської та промислової продукції господарствам, населенню через власну торгівельну сітку (п.2.2 чинної на момент укладення оспорюваних договорів редакції Статуту (а.с.28-29, 216-221, 286-301 т.1) та п.3.2 нині чинної редакції Статуту а.с.56-78 т.1).

У відповідності до п.п.8.1, 8.2 Статуту, в редакції, чинній на момент укладення оспорюваних договорів, генеральний директор є органом управління товариства, який виконує оперативне керівництво та організацію поточної діяльності товариства.

У відповідності до ч.1 ст.161 ЦК України, виконавчий орган акціонерного товариства діє від імені товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом.

Згідно з п.8.28 Статуту, в редакції, чинній на момент укладення оспорюваних договорів із змінами, затвердженими рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ "Сортанасіннєовоч" від 29.02.2000 року, генеральний директор вправі був без довіреності здійснювати дії від імені товариства та розпоряджатись майном в межах, що не перевищують 50 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, враховуючи вартість відчужуваних приміщень, для укладення оспорюваних договорів генеральним директором від імені товариства не потрібно було погодження контролюючого органу товариства. Цей факт також визнали сторони в судовому засіданні.

У відповідності до ч.1 ст.92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов"язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов"язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень (ч.3 ст.92 ЦК).

Загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).

У відповідності до ч.2 ст.13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов"язана утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

З огляду на системний аналіз зазначених вище норм Цивільного кодексу України та положень Статуту ВАТ "Сортнасіннєовоч", враховуючи встановлені судом обставини та відсутність доказів в підтвердження необхідності відчуження товариством спірних приміщень магазинів третім особам, колегія суддів доходить висновку про те, що оспорювані договори купівлі-продажу були укладені в супереч інтересам товариства та меті його діяльності, оскільки відчуження приміщень магазинів, у яких здійснюється статутна діяльність ВАТ "Сортнасіннєовоч", тягне за собою припинення права власності на основні фонди товариства, що в свою чергу, унеможливлює здійснення основного виду діяльності товариства - реалізації сортового насіння овочевих, баштанних, квіткових культур, посадкового матеріалу, овочевих та інших сільськогосподарських культур, садивного матеріалу та іншої сільськогосподарської та промислової продукції господарствам, населенню через власну торгівельну сітку (п.2.2 Статуту), яку становили в місті Львові саме спірні приміщення магазинів.

Крім того, встановлені судом обставини справи дають підстави для висновку про те, що генеральний директор товариства ОСОБА_4 , укладаючи оспорювані договори з членом своєї родини за заниженою ринковою вартістю відчужуваних приміщень, при відсутності обставин, які б зумовлювали необхідність такого відчуження, причому двох магазинів відразу, за відсутності співрозмірної грошової компенсації, тобто без зворотньої економічної вигоди для товариства, - використав надані йому товариством повноваження  з метою надання покупцю ОСОБА_3 за рахунок майна ВАТ "Сортнасіннєовоч" таких переваг, які вона не змогла б отримати у випадку добросовісного виконання ОСОБА_4 своїх обов"язків, як генерального директора товариства, а саме: вчинення дій  з метою  отримання прибутку для розвитку діяльності товариства та утримання від вчинення дій в супереч інтересам товариства, вчинення дій для захисту інтересів товариства у відносинах з іншими особами тощо, - відчуживши у такий спосіб майно товариства на користь своєї родини, в супереч інтересам товариства.

Факт вчинення ОСОБА_4 на посаді керівника ВАТ "Сортнасіннєовоч" дій, які суперечать інтересам товариства, в тому числі, відчуження належного товариству нерухомого майна по заниженій ринковій вартості, використання майна у власних цілях та доведення товариства внаслідок таких дій до банкрутства, що послугувало підставою для усунення його від виконання обов"язків президента товариства, встановлено названою вище постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2011 року (а.с.210-213 т.1).

Таким чином, викладені вище обставини в своїй сукупності вказують на те, що зміст оспорюваних правочинів суперечить ст.ст.3, 13, 92 та Статуту ВАТ "Сортнасіннєовоч", а тому їх необхідно визнати недійсними на підставі ч.1 ст.203 ЦК України, на яку посилався позивач в обгрунтовання свої вимог.

При цьому, посилання позивача на норму ст.232 ЦК України, як на підставу для визнання оспорюваних договорів недійсними, є зайвим, оскільки правочин може бути визнаний недійсним з однієї з підстав, визначених законом.

У відповідності до ч.2 ст.216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов"язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином, вимога позивача про повернення у власність товариства спірних приміщень магазинів шляхом витребування їх з володіння ОСОБА_6 , яка стала їх власником на підставі договорів, визнаних за цим рішенням недійсними, підлягає задоволенню, що не перешкоджає в майбутньому ОСОБА_3 звернутись з вимогою до ВАТ "Сортнасіннєовоч" про повернення коштів, переданих нею в рахунок оплати за договорами купівлі-продажу від 03.12.2004 року.

Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

З наведених вище мотивів та правових підстав позов ВАТ "Сортнасіннєовоч" підлягає задоволенню.

У відповідності до вимог ч.6 ст.154 ЦК України та у зв"язку із задоволенням позову ВАТ "Сортнасіннєовоч", оскаржувана ухвала Галицького районного суду м.Львова про скасування заходів забезпечення позову підлягає скасуванню.

Відповідач ОСОБА_3 , оскарживши рішення суду першої інстанції, погодилась з висновком суду про відмову у задоволенні позову за закінченням строку позовної давності, а тому її доводи про зміну висновків суду по суті позовних вимог є безпідставними і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.  

Керуючись ст.ст. 154, 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.4, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України,  колегія суддів

                                                                  в и р і ш и л а:

            апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Сортнасіннєовоч» задовольнити.

            Рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 травня 2012 року  скасувати та  ухвалити нове рішення.

          Поновити відкритому акціонерному товариству «Сортнасіннєовоч» строк позовної давності.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу приміщення магазину площею 21,3 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 , укладений 03.12.2004 року між відкритим акціонерним товариством «Сортнасіннєовоч» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дольницькою Л.М. та зареєстрований в реєстрі за № 10740.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу приміщення магазину площею 59,7 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_2 , укладений 03.12.2004 року між відкритим акціонерним товариством «Сортнасіннєовоч» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дольницькою Л.М. та зареєстрований в реєстрі за № 10744.

Повернути у власність відкритого акціонерного товариства «Сортнасіннєовоч»  приміщення магазину площею 21,3 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 , витребувавши його з володіння ОСОБА_3 .

Повернути у власність відкритого акціонерного товариства «Сортнасіннєовоч» приміщення магазину площею 59,7 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_2 , витребувавши його з володіння ОСОБА_3 .

Скасувати ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 31 травня 2012 року про скасування заходів забезпечення позову.

            Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

  Головуючий:   

  Судді: