Справа №  2/1312/1257/12                                        Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г.Б.  

Провадження №  22-ц/1390/7063/12                     Доповідач в 2-й інстанції:   Кіт  І.  Н.  

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2012 року

колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

                головуючого: Кота І.Н..

                суддів: Каблака П.І., Крайник Н.П.   

                при секретарі: Гордій У.М.  

розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського національного університету імені Івана Франка на рішення Личаківського  районного суду  м.Львова   від  24 вересня  2012р.

                           Заслухавши доповідь судді апеляційного суду,                                                                                                                                                                              перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги,  колегія суддів, -

                                                        ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 24 вересня 2012р. задоволено позов ОСОБА_1 у своїх інтересах та інтересах її неповнолітніх дітей : ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також за позовом ОСОБА_4 до Львівського національного університету імені Івана Франка  та Міністерства освіти і науки молоді та спорту України про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Визнано за позивачами право власності на зазначену квартиру.

Рішення суду оскаржив відповідач. В апеляційній скарзі покликається на його незаконність та необґрунтованість. Зокрема зазначає, що таке не відповідає дійсним обставинам справи оскільки спірна  квартира є державним майном, яким університет без згоди Міністерства та Фонду державного майна розпоряджатися не може. Крім того, орган приватизації житла в  університеті не створений, відтак з цього питання позивачу належало звертатися до регіонального представництва Фонду державного майна України.       

Просить оскаржуване рішення районного суду скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні пред`явленого  позову за його безпідставністю.

Перевіривши у межах доводів апеляційної скарги та пред`явлених позовних вимог законність і обґрунтованість рішення  суду першої інстанції  колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.

Відповідно до положень ст.ст. 3,11,15,60 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом звертатися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних  прав, свобод чи інтересів.  Розгляд цивільних справ здійснюється не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі.

При цьому , кожна із сторін зобов`язана довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом  мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Захист прав у порядку цивільного судочинства –це передбачені законом способи охорони цивільних, житлових, земельних, сімейних чи трудових прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Тому власник порушеного права може скористатися  не будь-яким, а лише конкретно визначеним законом способом захисту свого права. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст.16 ЦК України, а також визначається спеціальними законами, якими регулюються конкретні правовідносини, що виникли між  сторонами  спору.

Відповідно до положень ч.1 ст.15  та ст.392 ЦК України пред`явити позов про визнання права власності  може лише власник майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа , який засвідчує його правао власності.

За змістом ст.392 ЦК України потреба в такому способі захисту права власності виникає лише тоді, коли наявність суб`єктивного права власника  підлягає сумніву чи            не визнається іншими особами, або ними оспорюється, а не у тому разі , коли не виконується відповідне рішеня суду ухвалене раніше.

Належним доказом наявності у позивача права власності на набуте ним нерухоме майно є свідоцтво  про його державну реєстрацію. З матеріалів справи беззаперечно вбачається, що позивачі ще не набули права власності на спірну квартиру, оскільки є лише її квартиронаймачами( а.с.14), за якими рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 16 листопада 2009р., залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Львівської області від 01 березня 2010р. ( а.с.8-9)  визнано тільки їх право на приватизацію кв. АДРЕСА_1 .

Відтак, очевидним є, що позивачі не можуть скористатися таким способом захисту своїх  інтересів  шляхом пред`явлення позову про визнання за ними права власності, якого вони у встановленому законом порядку не набули.  З іншими вимогами в процесі розгляду даної справи позивачі не звертались, тому  належно не реалізували у повному обсязі  своїх процесуальних прав гарантованих ст. 31 ЦПК України, зокрема щодо зміни предмету та  підстави позову.   

За таких обставин, рішення районного суду про задоволення такого позову  не відповідає вимогам матеріального права й тому в силу вимог ч.1 ст.309 ЦПК України залишатися в законній силі  не  може  та  підлягає безумовному  скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову в позові за його безпідставністю.

Разом  з тим, наявність ухваленого судом апеляційної інстанції такого рішення не позбавляє позивачів можливості на  звернення до суду  за належним захистом порушенного їх права на приватизацію житла у спосіб, який  власне  й  передбачений               п.3  та  п.5 ч.2 ст.16 ЦК України та роз`ясненнями, що містяться у п.п.»е`п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22  грудня 1995р., з наступними змінами і доповненнями «Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності «, а саме шляхом пред`явлення позову про примусове зобов`язання власника відомчого житлового фонду передати спірну квартиру в приватну власність наймачів та  членів їх сім`ї у відповідності із положенями ст.1 та ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду «.

Враховуючи  наведене та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

                                 В И Р І Ш И Л А :

           Апеляційну скаргу Львівського національного університету  імені Івана Франка задоволити.

           Рішення Личаківського  районного суду м. Львова від 24 вересня  2012р. скасувати з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову в позові ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до Львівського національного університету імені Івана Франка  та  Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України про визнання права спільної сумісної власності на квартиру  за безпідставністю позовних вимог.       

            Рішення   апеляційного суду набирає законної сили з моменту  його   проголошення та  може бути оскаржене  протягом 20-ти днів  з часу набрання законної сили, шляхом подання  на нього  касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.  

  Головуючий

 С у д д і :