Справа № 1328/3737/12 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11/783/411/13 Доповідач: ОСОБА_2

Категорія: ст. 125 ч.1 КК України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2013 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді - ОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

захисника-адвоката - ОСОБА_5 ,

виправданої - ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальну справу за апеляцію потерпілої ОСОБА_7 , засудженого на вирок Шевченківського районного суду м.Львова від 17 грудня 2012 року, -

встановила :

Цим вироком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українку, громадянку України, заміжню, пенсіонерку, раніше не судиму,проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 ,

виправдано за ч.1 ст.125 КК України.

За скаргою приватного обвинувачення ОСОБА_6 обвинувачувалася в тому, що 25.03.2012 року в ході конфлікту з приводу користування прибудинковою територією, на подвір`ї будинку АДРЕСА_1 , умисно штовхнула потерпілу ОСОБА_7 , яка є інвалідом 2 групи з дитинства, в результаті чого остання отримала ушкодження.

В якості доказів, якими підтверджується винуватість підсудної ОСОБА_6 у вчиненні вказаного злочину ОСОБА_7 суд зазначає наступні докази:

- довідку Цілодобового травматологічного пункту МКЛШМД від 25.03.2012 року, де було зафіксовано забій м`яких тканин нижньої третини лівого передпліччя та середньої третини правої гомілки;

- акт судово-медичного дослідження № 587 від 26.03.2012 року, згідно якого у громадянки ОСОБА_7 виявлено: синці на обличчі, на лівій руці, на правій нозі, садна-подряпини та садна на лівій руці, які утворились від дії тупих предметів або при ударах до таких, могли виникнути 25.03.2012 року та відносяться до легкого тілесного ушкодження та не були небезпечними для життя і здоров`я в момент їх спричинення.

Виправдовуючи ОСОБА_6 за обвинуваченням в умисному заподіянні легких тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , суд вказав, що заподіяні потерпілій тілесні ушкодження утворилися не в результаті умисних дій ОСОБА_6 , а безпосередньо під час перетягування ската, через те, що ОСОБА_6 цей скат випустила з рук, а потерпіла ОСОБА_7 не втрималася на ногах та впала, тобто у ОСОБА_6 прямого умислу на спричинення тілесних ушкоджень не було і вони утворилися в результаті необережних дій самої потерпілої, а тому в діях ОСОБА_6 склад злочин, передбачений ч.1 ст.125 КК України, відсутній.

В апеляції потерпіла ОСОБА_7 просить вирок скасувати та постановити обвинувальний вирок відносно ОСОБА_6 , оскільки він є незаконним, несправедливим, нелогічним.

Наголошує, що суд використовував припущення, що підсудна "могла" не втримати скат, вага якого не зазначена, але суд припустив, що вага ската є "значною". Таке формулювання є неприпустиме, оскільки ставить у нерівне становище сторони.

Покликається, що суд необгрунтував свій висновок про те, чому прийшов до висновку, що конфлікт був спровокований нею. Вважає, що ніхто не має права заподіяти шкоду здоров`ю іншій особі, тим більше інваліду з дитинства. Просить щоб злочинниця не уникнула відповідальності.

Заслухавши доповідь судді, думку потерпілої ОСОБА_7 про задоволення апеляції, підтриману захисником адвокатом ОСОБА_8 , доводи адвоката ОСОБА_5 про невинуватість її довірительки та відмову в задоволенні апеляції потерпілої, підтримані засудженою ОСОБА_6 , обговоривши наведені в апеляції доводи й дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляція потерпілої ОСОБА_7 не підлягає до задоволення з наступних підстав.

В судовому засідання були допитані в якості свідків ОСОБА_9 , сестра потерпілої, та ОСОБА_10 , сусідка, які кожна окремо показали, що почули крики на подвір`ї та побачили, що ОСОБА_11 з ОСОБА_7 перетягували скат, а потім ОСОБА_6 штовхнула скат від чого потерпіла впала.

ОСОБА_12 , не визнавши вини у спричиненні легких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_7 пояснила, що її сім`я та сім`я потерпілої проживають у двоквартиному будинку АДРЕСА_1 . Протягом тривалого часу між ними існує конфлікт з приводу користування земельною ділянкою. На подвір`ї вона поставила три скати, в які засипала землю та висадила троянди. 25.03.2012 року близько 17 год. ОСОБА_7 з криками та образами в її адресу почала викидати вказані скати, руйнуючи посаджені квіти. ОСОБА_6 схватила один із скатів та не давала ОСОБА_7 його викинути. Між ними виник словесний конфлікт, в процесі якого кожен з учасників тягнув скат на себе. Оскільки скат важкий, а ОСОБА_6, будучи пенсіонеркою, не втримала його в руках та випустила, що призвело до того, що ОСОБА_7 не встояла на ногах та впала, отримавши легкі тілесні ушкодження. Жодного умислу на завдання потерпілій тілесних ушкоджень у неї не було. Вважає, що ОСОБА_7 звинувачуючи її хоче вирішити земельний спір.

Згідно з актом судово-медичної експертизи, виявлені у ОСОБА_7 тілесні ушкодження могли виникнути 25.03.2012 року від дії тупих предметів або при ударах до таких і відносяться до легких тілесних ушкоджень. З висновку експерта за № 1356 від 18.07.20012 року вбачається, що легкі тілесні ушкодження, що були виявлені у потерпілої могли виникнути при падінні та ударах до тупих предметів.

Згідно з приписами ст. 27 КПК України у справі про злочин, передбачений ст. 125 КК України обвинувачення належить підтримувати потерпілому.

Відповідно до вимог ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним та обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У відповідності із вказаними вимогами закону суд всебічно, повно і об`єктивно розглянув всі обставини справи в їх сукупності, безпосередньо дослідив докази, надавши їм правильну оцінку.

Разом з тим, відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" № 2 від 07.02.2003 р., питання про наявність у діях особи умислу необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Доводи потерпілої ОСОБА_7 щодо отримання нею тілесних ушкоджень саме в результаті насильницьких дій ОСОБА_6 , яка умисно штовхнув її відпустивши скат, є безпідставні і спростовуються дослідженими в суді першої інстанції доказами. І сама ОСОБА_7 , і свідки на допиті яких наполягає потерпіла, в своїх поясненнях суду свідчили про те, що ОСОБА_7 з ОСОБА_6 обоє схватилися за скат та перетягували його і в результаті того, що ОСОБА_6 скат випустила з рук потерпіла впала на землю, де був гравій та травмувалася.

Відповідно до ст.125 КК України, підставою кримінальної відповідальності за легке тілесне ушкодження є умисні дії. Умисел це психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків, яке складається з усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння, передбачення його суспільно небезпечних наслідків, бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання.

З врахуванням встановлених в судовому засіданні обставин справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що дії ОСОБА_6 носили необережний характер, оскільки остання, через почуту образу не втримавши скат випустила його з рук, а потерпіла ОСОБА_7 не втримавшись на ногах впала, тобто ОСОБА_6 не мала наміру спричинити їй будь-які тілесні ушкодження, тілесні ушкодження у потерпілої утворилися безпосередньо від падіння , а не в результаті умисних дій ОСОБА_6 .

Суд навів у вироку докладні мотиви прийнятого рішення, як щодо оцінки доказів у справі, так і юридичної кваліфікації дій ОСОБА_6 . До того ж належно перевірені судом й обґрунтовано визнані такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, твердження потерпілої про наявність умислу у підсудної на умисне тілесне ушкодження.

Таким чином, колегія судів вважає, що у справі відсутні об`єктивні докази, що підтверджують наявність у виправданої прямого умислу на умисне тілесне ушкодження, а тому підстав для зміни вироку, про що просить апелянт, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -

ухвалила :

Апеляцію потерпілої ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м.Львова від 17 грудня 2012 року відносно ОСОБА_6 без зміни.

Головуючий суддя:

Судді: