ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 757/5618/22

провадження № 61-5867св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформатики», Товариство з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальність «Констеб ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Логвиненко Євгенія Володимирівна, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року у складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2024 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформатики» (далі - ТОВ «Інститут геоінформатики»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД» (далі - ТОВ «Карбон ЛТД»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальність «Констеб ЛТД» (далі - ТОВ «Констеб ЛТД»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон» (далі - ТОВ «Денді-Карбон»), про визнання правочину недійсним.

Позов обґрунтовано тим, що 27 серпня 2005 року між ТОВ «Денді-Карбон» (продавець) і ТОВ «Констеб ЛТД» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, загальною площею 3 000 кв. м, які розташовані у 3 та 4 секціях будівлі на АДРЕСА_1, а ТОВ «Констеб ЛТД» зобов`язалося прийняти і сплатити за них оговорену грошову суму відповідно до умов договору.

Згідно з пунктом 4.1 договору право власності у покупця на приміщення виникає після підписання сторонами нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу та акта приймання-передачі.

Усупереч умовам пункту 4.1 договору та вимогам статті 657 ЦК України нотаріального посвідчення вказаного правочину не відбулося, договір купівлі-продажу від 27 серпня 2005 року між ТОВ «Констеб ЛТД» і ТОВ «Денді-Карбон» було укладено у простій письмовій форму, у зв`язку із чим він є нікчемним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28 вересня 2011 року у справі

№ 18/492-40/110-61/20 переведено права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу від 27 серпня 2005 року, що був укладений між ТОВ «Денді-Карбон» і ТОВ «Констеб ЛТД», на ТОВ «Карбон ЛТД».

Оскільки нікчемний правочин - договір купівлі-продажу нерухомого майна від

27 серпня 2005 року, укладений між ТОВ «Констеб ЛТД» і ТОВ «Денді-Карбон», за яким переведено права покупця на ТОВ «Карбон ЛТД», не створює юридичних наслідків, відповідно відсутні правові підстави вважати законним перехід права власності на спірне нерухоме майно за цим правочином до ТОВ «Карбон ЛТД», та, відповідно, можливість подальшого розпорядження зазначеним майном.

20 травня 2016 року ТОВ «Карбон ЛТД» на підставі протоколу № 70 загальних зборів та акта приймання-передачі та грошової оцінки майна передало до статутного фонду ТОВ «Інститут геоінформатики» наступні матеріальні цінності: нежитлові приміщення 3 та 4 секції, загальною площею 3 000 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1; вартість майна, що передається до статутного фонду складає - 707 609,00 грн.

Вважала зазначений правочин недійсним, оскільки ТОВ «Карбон ЛТД» не було належним власником вказаного нерухомого майна з огляду на факт набуття спірного нерухомого майна на підставі нікчемного правочину - договору купівлі-продажу від 27 травня 2005 року.

Вважала, що спростування одного з правочинів, за яким майно переходило до іншого власника, відновить її порушене право на майно, набуте нею 23 квітня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним акт приймання-передачі та грошової оцінки майна від 20 травня 2016 року, укладений між ТОВ «Карбон ЛТД» і ТОВ «Інститут геоінформатики».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 березня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що позивачка не довела належними та допустимими доказами порушення її суб`єктивного цивільного права або інтересу як особи, яка звернулася до суду, з огляду на те, що на час укладення спірного правочину

ОСОБА_1 не була власником нежитлових приміщень 3 та 4 секцій, загальною площею 3 000 кв. м, на АДРЕСА_1 , та не надала доказів про існування в неї майнових прав на спірне майно саме під час вчинення оспорюваного правочину, а таке право в неї виникло після вчинення оспорюваного правочину. Отже відсутні підстави для визнання такого правочину недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

19 квітня 2024 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку від імені ОСОБА_1 - адвокат Логвиненко Є. В. подала касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2024 року, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 947/4822/20, від 22 серпня 2022 року у справі № 597/977/21, від 28 червня 2023 року у справі № 752/8393/17, від 16 лютого 2021 року у справі № 916/286/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність порушеного суб`єктивного цивільного права позивачки під час вчинення оспорюваного правочину як підставу для відмови у позові.

Порушення права та інтересу особи повинно існувати на момент звернення особи до суду за захистом такого права, а не на момент укладення оспорюваного правочину.

Таке порушення прав ОСОБА_1 має місце, оскільки ТОВ «Інститут геоінформатики» станом на 27 січня 2022 року намагається позбавити її права власності на нерухоме майно шляхом пред`явлення позову про витребування такого майна, посилаючись на оспорюваний акт приймання-передачі та грошової оцінки майна від 20 травня 2016 року

Підстави недійсності указаного акта існували на момент його укладення, оскільки ТОВ «Карбон ЛТД» не був належним власником нерухомого майна, зазначеного у акті, так як підставою для набуття майна є нікчемний договір купівлі-продажу від 27 серпня 2005 року через непосвідчення його нотаріально та відсутність державної реєстрації.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у травні 2024 року, представник ТОВ «Інститут геоінформатики» адвокат Лисенко І. К. заперечувала проти доводів ОСОБА_1 , просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що ТОВ «Інститут геоінформатики» набуло право власності на спірне майно на законних підставах та у передбаченому законом порядку здійснило державну реєстрацію набутих прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Належних та допустимих доказів, які б підтверджували обставини, викладені у позовній заяві, ОСОБА_1 суду не надала.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду утравні 2024 року, представник ТОВ «Констеб ЛТД» адвокат Утіралова А. М. просила скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2024 року та ухвали у справі нове рішення про задоволення позову.

Відзив мотивовано тим, що ТОВ «Карбон ЛТД» не був власником спірних нежилих приміщень, оскільки право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

ТОВ «Карбон ЛТД» набуло у власність спірне майно на підставі договору купівлі-продажу від 27 серпня 2005 року, який не було посвідчено нотаріально та не здійснено його державну реєстрацію.

Суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин статті 204, 215, 216 та 334 ЦК України.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 серпня 2005 року між ТОВ «Денді-Карбон» (продавець) і ТОВ «Констеб ЛТД» (покупець) було укладено у простій письмовій формі договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, загальною площею 3 000 кв. м, які розташовані у 3 та 4 секціях будівлі за адресою: АДРЕСА_1, а ТОВ «Констеб ЛТД» зобов`язалося прийняти і сплатити за них оговорену грошову суму відповідно до умов договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28 вересня 2011 року у справі

№ 18/492-40/110-61/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2011 року та постановою Вищого господарського суду України від 31 січня 2012 року, переведено на ТОВ «Карбон ЛТД» права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу від 27 травня 2005 року, що був укладений між ТОВ «Денді-Карбон» і ТОВ «Констеб ЛТД», та визнано право власності ТОВ «Карбон ЛТД» на нежилі приміщення 3 та 4 секцій, загальною площею 3 000 кв. м, за адресою: пров. Лабораторний провулок, 1, м. Київ, що складає 42/100 частин у будівлі за цією адресою.

20 травня 2016 року ТОВ «Карбон ЛТД» на підставі протоколу № 70 загальних зборів та акта приймання-передачі та грошової оцінки майна передало до статутного фонду ТОВ «Інститут геоінформатики» наступні матеріальні цінності: нежитлові приміщення 3 та 4 секції, загальною площею 3 000 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1. Вартість майна, що передається до статутного фонду, складає 707 609,00 грн.

У провадженні Печерського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа № 757/22672/21 за позовом ТОВ «Інститут геоінформатики» до ОСОБА_1 , треті особи: ТОВ «Карбон ЛТД», ТОВ «Денді-Карбон», ТОВ «ЮС Імпорт Експорт», ТОВ «Констеб ЛТД», ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Резерв», ТОВ «Маренда», про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання правочину недійсним, скасування рішень про державну реєстрацію та реєстраційних записів.

На момент розгляду справи № 757/5618/22 судом касаційної інстанції спір у справі № 757/22672/21 не вирішено.

З матеріалів позовної заяви ТОВ «Інститут геоінформатики» у справі № 757/22672/21 вбачається, що 23 квітня 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлові приміщення 3 та 4 секції, загальною площею 3 000 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 23 квітня 2018 року № 475.

Позиція Верховного Суду

Правове регулювання спірних відносин

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Перевіривши доводи касаційної скарги, відзивів та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначала про порушення її прав як власника нежитлових приміщень 3 та 4 секції, загальною площею 3 000 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , набутих нею 23 квітня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу, та посилалася на те, що правочин від 20 травня 2016 року є недійсним в силу статей 203, 215 ЦК України, оскільки ТОВ «Карбон ЛТД» не було належним власником вказаного нерухомого майна під час укладення акта приймання-передачі та грошової оцінки майна з огляду на факт набуття ТОВ «Карбон ЛТД» спірного нерухомого майна на підставі нікчемного правочину - договору купівлі-продажу від 27 травня 2005 року.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 11 серпня 2022 року зазначила, що залежно від встановлених судами обставин конкретної справи, документ, який сторони справи іменують як «акт приймання-передачі», може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Висновок з цього приводу, у разі його необхідності для вирішення справи, повинен робити суд у межах кожної окремої справи.

Таким чином, суд досліджує акт в кожному конкретному випадку та надає йому оцінку в залежності від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки, в залежності від чого суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином та щодо ефективного способу захисту.

Згідно з частинами першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Зазначеною нормою передбачено можливість оскарження правочину зацікавленою особою, яка не є стороною договору.

Частинами першою-третьою та п`ятою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18).

До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду від 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 28 вересня 2011 року у справі № 18/492-40/110-61/20 переведено на ТОВ «Карбон ЛТД» права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу від 27 травня 2005 року, що був укладений між ТОВ «Денді-Карбон» і ТОВ «Констеб ЛТД», та визнано право власності ТОВ «Карбон ЛТД» на нежилі приміщення 3 та 4 секцій загальною площею 3 000 кв. м у будівлі за адресою: Лабораторний провулок, 1, м. Київ, що складає 42/100 частин у будівлі за вказаною адресою.

20 травня 2016 року ТОВ «Карбон ЛТД» на підставі протоколу № 70 загальних зборів та акта приймання-передачі та грошової оцінки майна передало до статутного фонду ТОВ «Інститут геоінформатики» указані нежитлові приміщення.

На підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23 квітня 2018 року ОСОБА_1 набула від ТОВ КВФ «Резерв» у власність нежитлові приміщення 3 та 4 секції, загальною площею 3 000 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, на момент укладення оспорюваного правочину ОСОБА_1 не була власником нежитлових приміщень 3 та 4 секцій, загальною площею 3 000 кв. м на

АДРЕСА_1 , майнових прав на вказане майно не мала.

Позивачка, яка не є стороною акта приймання-передачі, укладеного 20 травня 2016 року між ТОВ «Карбон ЛТД» і ТОВ «Інститут геоінформатики», не довела належними та допустимими доказами порушення її суб`єктивного цивільного права або інтересу правочином саме на момент його укладення.

А як зазначено вище, як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Отже, встановивши відсутність у позивачки порушеного права на момент укладення спірного правочину, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для визнання його недійсним.

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками судів.

Доводи позивачки про те, що порушення права та інтересу особи повинно існувати на момент звернення особи до суду за захистом такого права, а не на момент укладення оспорюваного правочину, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права.

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження

№ 61-2276св19)).

Аргументи позивачки про необхідність захисту її майнових прав лише у зв`язку з тим, що ТОВ «Інститут геоінформатики» станом на 27 січня 2022 року намагається позбавити її права власності на нерухоме майно шляхом пред`явлення позову про витребування такого майна, посилаючись на оспорюваний акт приймання-передачі та грошової оцінки майна від 20 травня 2016 року, є підставою для перевірки законності такого правочину у межах указаної справи № 757/22672/21.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Посилання заявника у касаційній скарзі як на підставу скасування оскаржуваних судових рішень на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 947/4822/20, від 22 серпня 2022 року у справі № 597/977/21, від 28 червня 2023 року у справі № 752/8393/17, від 16 лютого 2021 року у справі № 916/286/20, є помилковими. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, щодо можливості захисту порушеного права позивача лише у разі встановлення обставин порушення, невизнання або оспорювання такого права, а також щодо відсутності порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача як самостійної підстави для відмови в позові.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судами обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржника.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

Також колегія суддів відхиляє вимоги відзиву представника ТОВ «Констеб ЛТД» адвоката Утіралової А. М. про скасування рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 20 березня 2024 року з ухваленням у справі нового рішення про задоволення позову, оскільки ТОВ «Констеб ЛТД» не зверталося до Верховного Суду з касаційною скаргою на вказані судові рішення, а також не приєдналося до касаційної скарги ОСОБА_1 .

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України, необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Логвиненко Євгенія Володимирівна, залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара