Справа № 161/9688/23 Провадження №11-кп/802/451/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2024 року                                                                 місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі:

головуючого судді -                         ОСОБА_2 ,

суддів -                                 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового

засідання -                                 ОСОБА_5 ,

прокурора -                                 ОСОБА_6 ,

захисника -                                 ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №22023030000000066 від 15.05.2023 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 на вирок Луцького місрайонного суду Волинської області від 09 квітня 2024 року, яким

ОСОБА_8 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася, зареєстрована та проживає у АДРЕСА_1 , громадянку України, неодружену, несудиму,

визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, органах державного управління та контролю, підприємствах та організаціях державної чи комунальної власності на строк 15 (п`ятнадцять) років, з конфіскацією всього майна, яке є власністю ОСОБА_8 .

Строк відбування покарання ОСОБА_8 визначено рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з моменту її фактичного затримання.

Строк відбування покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, органах державного управління та контролю, підприємствах та організаціях державної чи комунальної власності, обчислювати з моменту відбуття основного покарання.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.05.2023 на квартиру АДРЕСА_2 , у зв`язку з необхідністю виконання додаткового покарання у виді конфіскації майна, залишено без змін.

Обраний в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України щодо ОСОБА_8  запобіжний захід у вигляді тримання під вартою – залишено без змін.

В С Т А Н О В И В

Згідно з вироком суду ОСОБА_8 вчинила кримінальне правопорушення за наступних обставин.

Верховною Радою України Радянської Соціалістичної Республіки схвалено 24.08.1991 «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України.

Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюються на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою.

Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов`язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

До системи адміністративно - територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема і Запорізька область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.

Згідно з вимогами ст.ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація.

Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1991 російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10.02.1995, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та російська федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.

Відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та російська федерація уклали 31.05.1997 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14.01.1998 № 13/98-ВР та Федеральним Законом російської федерації від 02.03.1999 № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, Російська Федерація (далі – РФ) зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 (ратифікований РФ 22.04.2004), територія Автономної Республіки Крим, м.Севастополя, Донецької, Луганської, Запорізької та інших областей відноситься до території України.

Незважаючи на вищевикладене, 21.02.2022 РФ визнано так звані «донецьку народну республіку» та «луганську народну республіку» незалежними державами, попередньо впроваджуючи в період 2013-2022 років, із застосуванням засобів масової інформації, ідеї єдиного російського народу та відсутності української нації, вчиняючи неоголошені та приховані вторгнення на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств РФ, організовуючи та підтримуючи терористичну діяльність, направлену на окупацію Донецької та Луганської областей та порушення територіальної цілісності України.

Надалі «президент» РФ оголосив 24.02.2022 про рішення розпочати так звану військову операцію в Україні.

Після цього, збройними силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і збройних сил РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військовим штабам і складам Збройних сил України, а також підрозділами збройних сил та інших військових формувань РФ 24.02.2022 здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна через державний кордон України, який проходить територіями Автономної республіки Крим, Запорізької, Донецької, Луганської, Харківської, Херсонської, Миколаївської, Сумської, Чернігівської та інших областей, і здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, окупували частину вказаної території, організували проведення псевдо-референдумів та прийняття незаконних, з огляду на норми міжнародних актів, рішень щодо включення окупованих територій Донецької, Запорізької, Луганської областей до складу суб`єктів РФ, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час і призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.

У свою чергу, указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено воєнний стан на всій території України, дія якого неодноразово продовжувалася та який триває по даний час.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2012 № 1207-VII, державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

У ході розвитку подій, пов`язаних з військовою агресією РФ та окупацією ряду населених пунктів Запорізької області, станом на 24.02.2022 ОСОБА_8 постійно проживала на території м. Мелітополя, та відповідно останній були достовірно відомі наведені вище факти розв`язання та ведення РФ агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, захоплення державних установ, організацій та військових частин, оскільки ці події широко висвітлювались більшістю засобів масової інформації, та набули розголосу у місцевого населення.

У свою чергу, громадянка України ОСОБА_8 , відповідно до вимог ст.68 Конституції України, зобов`язана неухильно додержуватися Конституції України та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів.

З 25.02.2022 по даний час Мелітопольська міська територіальна громада, та ряд інших селищних, міських і сільських територіальних громад Запорізької області перебувають під окупацією збройних сил РФ, що зафіксовано відповідним Переліком, затвердженим Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року №309.

Всупереч порядку, встановленому Конституцією України, Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про центральні органи виконавчої влади», «Про місцеві державні адміністрації», та іншими нормативно-правовими актами, відповідно до виписки №ЮЭ9965-23-50674454 Єдиного державного реєстру юридичних осіб РФ, 22.12.2022 створено окупаційний орган влади - так зване «Мелітопольське міське управління соціального захисту Міністерства праці і соціальної політики» в складі окупаційної «Адміністрації Запорізької області», з метою подальшого утримання адміністративно-політичного контролю, в тому числі впровадження стандартів освіти держави-агресора на захопленій військовим шляхом території Запорізької області та реалізації узурпованих владних повноважень.

Під час указаної окупації, представники органів місцевого самоврядування та органів державної влади на місцях були примусово та незаконно відсторонені від виконання покладених на них обов`язків.

Положеннями п.6 ч.1 ст.1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII визначено, що окупаційна адміністрація РФ - це сукупність державних органів і структур РФ, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних РФ самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг.

Згідно ч.3 ст.18 Кримінального кодексу України, службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 26.04.2002 «Про судову практику у справах про хабарництво» організаційно-розпорядчі обов`язки - це обов`язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів, їх заступники, особи, які керують ділянками робіт.

Всупереч указаним правовим нормам, після повної окупації міста Мелітополь, Мелітопольського району та інших територіальних одиниць Запорізької області військовослужбовцями збройних сил РФ, ОСОБА_8 , маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення фактів збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, а відтак усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, водночас підтримуючи ідеї проросійської спрямованості, у тому числі щодо подальшого розвитку України, виходячи з геополітичних інтересів РФ, які передбачають перебування України у сфері її впливу, а також з корисливих мотивів та хибного почуття кар`єризму, вирішила використати факт встановлення окупаційної влади на території Мелітопольської міської територіальної громади та ряду інших населених пунктів Запорізької області у своїх особистих інтересах та не пізніше 22.12.2022, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлений, добровільно обійняла посаду начальника «Мелітопольського міського управління соціального захисту Міністерства праці і соціальної політики», в складі окупаційної адміністрації держави-агресора «Адміністрації Запорізької області», тобто посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території.

Після цього, з метою представлення окупаційній владі своєї особистої прихильності, формування в населення окупованої частини території Запорізької області, в тому числі Мелітопольської міської територіальної громади, де зареєстрована юридична адреса та фактичне місцезнаходження згаданої окупаційної адміністрації, думки невідворотності встановлення та утвердження російської окупації частини території України, як єдиної законної влади на цій території, просуваючи ідеї проросійської спрямованості, незворотного і стабільного існування на теренах Запорізької області влади РФ та ідей «російського світу», ОСОБА_8 , являючись начальником «Мелітопольського міського управління соціального захисту міністерства праці та соціального захисту Запорізької області», забезпечувала з іншими особами з числа представників незаконних органів окупаційної влади держави-агресора, створених на окупованій території Запорізької області, реалізацію незаконної державної політики держави-агресора з питань соціального захисту населення, внутрішньо переміщених осіб, а також виконувала інші функціональні обов`язки, для подальшого встановлення окупаційної влади, штучного створення у місцевих мешканців хибних уявлень про благі наміри окупаційних військ та незворотного і стабільного існування на теренах Запорізької області влади РФ та ідей «російського світу».

Діючи у такий спосіб та добровільно зайнявши посаду у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території та виконуючи, в період не пізніше з 22.12.2022 функції начальника «Мелітопольського міського управління соціального захисту міністерства праці та соціального захисту Запорізької області» на тимчасово окупованій території Запорізької області, ОСОБА_8 здійснила колабораційну діяльність.

Таким чином, ОСОБА_8 своїми умисними протиправними діями, які виразилися у добровільному зайнятті громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території, вчинила злочин, передбачений ч. 5 ст. 111-1 КК України.

Не погодившись із рішенням суду, захисник ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 , в якій просить вирок суду скасувати, а кримінальне провадження закрити у зв`язку з відсутністю в діях обвинуваченої складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.

В обґрунтування апеляційних вимог посилається, що висновки суду першої інстанції, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, відомості зазначені в ньому, не підтверджуються дослідженими доказами. Судом не надано належної оцінки доказам, які містяться в матеріалах кримінального провадження, а саме щодо їх належності і допустимості.

Крім того, апелянт вказує на істотне порушення прав ОСОБА_8 під час досудового розслідування та судового розгляду, зокрема, остання була позбавлена можливості брати участь у слідчих діях, подавати свої доводи та докази, брати участь у судових засіданнях тощо.

Відповідно до ч. 3 ст. 323 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 КПК України, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.

Повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов`язково публікуються у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК та на офіційному веб-сайті суду.

З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.

Обвинувачену ОСОБА_8 належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги з дотриманням вимог ч. 8 ст. 135, ст. 323 КПК, зокрема шляхом публікацій повідомлень про виклик до суду в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження (газета «Урядовий кур`єр»), а також шляхом розміщення повісток про виклик до суду на веб-сайті Офісу Генерального прокурора та на веб-сайті Волинського апеляційного суду.

З урахуванням викладеного та вимог кримінального процесуального закону колегією суддів прийнято рішення про розгляд апеляційної скарги за відсутності обвинуваченої ОСОБА_8 .

Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку та виклав доводи апеляційної скарги, захисника, яка підтримала подану нею апеляційну скаргу, просила її задовольнити, прокурора, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги та просив вирок суду залишити без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів доходить такого висновку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Згідно з положеннями ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно ст. 84 КПК, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Відповідно до ст. 94 КПК слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Перевіривши доводи апеляційної скарги захисника та матеріали кримінального провадження, колегія суддів доходить висновку, що вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК, оскільки в ньому міститься формулювання обвинувачення та належним чином викладені та обґрунтовані висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідженні всі докази, надані сторонами провадження, яким судом надана оцінка з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для висновку про доведеність винуватості обвинуваченої, що свідчить про відповідність оскарженого вироку вимогам КПК.

Судовий розгляд у межах цього кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої ОСОБА_8 (in absentia), яка показань суду не надавала, будь-яких клопотань від останньої на адресу суду також не надходило.

Разом з тим, свої висновки суд першої інстанції правильно обґрунтував показаннями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які, будучи допитаними в режимі відеоконференцзв`язку, пояснили суду, що вони були особисто знайомі з ОСОБА_8 , спілкувалися з нею в період окупації. Із засобів масової інформації їм стало відомо про те, що ОСОБА_8 зайняла посаду начальника «Мелітопольського міського управління соціального захисту Міністерства праці і соціальної політики», в складі окупаційної адміністрації держави-агресора «Адміністрації Запорізької області».

Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 були колегами обвинуваченої та бачили її безпосередньо на робочому місці. Підтвердили, що ОСОБА_8 зайняла посаду начальника «Мелітопольського міського управління соціального захисту Міністерства праці і соціальної політики» в складі окупаційної адміністрації держави-агресора «Адміністрації Запорізької області», на їх думку, добровільно, без примусу і підшуковувала собі працівників.

Зокрема, свідок ОСОБА_9 вказав, що після окупації остання зайняла позицію співпраці із окупантами, на нарадах доводила підлеглим обставини зустрічей, а після відмови співпрацювати із окупаційною владою, їх на наради не запрошували.

Допитаний в судовому засіданні в режимі відеоконференції свідок ОСОБА_11 суду показав, що знайомий із ОСОБА_8 по роботі. Вказав, що 25.05.2022 ОСОБА_8 зібрала усіх, і повідомила, що управління соціального захисту буде переходити під російське законодавство. Підтвердив показання свідка   ОСОБА_9 про пропозиції обвинуваченої про співпрацю з окупаційною владою.

Крім того, висновок про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, за встановлених під час судового розгляду фактичних обставин, суд першої інстанції обґрунтував дослідженими в судовому засіданні доказами, які знайшли ґрунтовну оцінку в судовому рішенні, зокрема: відповідь заступника начальника ГВ ЗНД – начальника 3 відділу ГВ ЗНД УСБУ у Волинській області ОСОБА_12 від 16.03.2023; відповідь заступника начальника 2 відділу ГВ ЗНД УСБУ у Волинській області ОСОБА_13 від 06.04.2023; протоколи огляду від 21.04.2023; протокол огляду від 04.05.2023; витяг з форми ОК-5, відомості про трудову діяльність з реєстру зареєстрованих осіб, копії трудової книжки ОСОБА_8 , вилучені на підставі постанови прокурора відділу Волинської обласної прокуратури ОСОБА_14 від 11.04.2023 про тимчасовий доступ до речей і документів у приміщенні Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області;

Вказані докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у їх достовірності. Об`єктивні підстави не довіряти показанням вказаних вище свідків та відомостям, які містяться в письмових доказах, як у суду першої інстанції, так і в суду апеляційної інстанції відсутні.

На переконання колегії суддів, сукупність наведених вище доказів, зокрема, публікації з фотографіями та відеоматеріалами, безсумнівно доводять, що ОСОБА_8 добровільно зайняла посаду у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території та виконувала, в період не пізніше з 22.12.2022 функції начальника «Мелітопольського міського управління соціального захисту міністерства праці та соціального захисту Запорізької області» на тимчасово окупованій території Запорізької області.

Твердження захисника щодо відсутності суб`єктивної сторони повністю спростовується дослідженими під час судового розгляду доказами, які визнані відповідно до ст.ст. 85, 86 КПК України належними і допустимими.

Між тим, такі доводи захисту були предметом ретельної перевірки суду першої інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними.

Разом з тим, характер дій ОСОБА_8 , активність щодо підбору працівників, послідовність, тривалість дій у часі безумовно вказують на їх свідомий і добровільний характер. Обвинувачена як громадянка України, маючи вищу освіту та достатній життєвий досвід, не могла не розуміти незаконності вчинюваних нею дій. Заходів, спрямованих на виїзд з тимчасово окупованої території України, обвинувачена не вживала, хоча свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_11 вказували, що донька та онук ОСОБА_8 виїхали до Європи та остання теж мала реальну можливість залишити окуповану територію. Однак ОСОБА_8 навпаки добровільно зайняла посаду начальника «Мелітопольського міського управління соціального захисту Міністерства праці і соціальної політики» в складі окупаційної адміністрації держави-агресора «Адміністрації Запорізької області». Сукупність наведених обставин безумовно свідчить про свідомий вибір обвинуваченої і про абсолютну добровільність вчинених нею незаконних дій.

Слід акцентувати увагу на численні публікації, фоторепортажі де присутня остання або інформація про неї, розміщені в телеграм-каналах. Такі фоторепортажі супроводжуються підписом назви посади, яка відповідає вказаній у обвинуваченні, а також свідки підтверджували, що бачили публікації стосовно ОСОБА_8 як особу, яка з власної згоди зайняла вище згадану посаду .

Таким чином, ОСОБА_8 , на переконання колегії суддів виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, і це кримінальне правопорушення було закінченим з моменту зайняття обвинуваченою посади, факт якого доведено як змістом досліджених судом документів, так і тим, що остання фактично взялася за виконання трудових обов`язків у цьому органі з метою забезпечення його функціонування, про що свідчать численні фоторепортажі. Відомостей, які б свідчили про те, що ці дії ОСОБА_8 виконала не добровільно,з матеріалів кримінального провадження не вбачається.

Будь-яких даних, які би свідчили про те, що обвинувачена ОСОБА_8 була вимушена зайняти посаду начальника «Мелітопольського міського управління соціального захисту Міністерства праці і соціальної політики» чи діяла під психічним, фізичним примусом або внаслідок крайньої необхідності, у даній справі не встановлено і стороною захисту не надано.

Тому доводи апеляційної скарги про невмотивованість рішення суду першої інстанції в цій частині, необґрунтовані.

Також є такими, що не заслуговують на увагу, доводи захисника з приводу того, що стороною обвинувачення порушено принцип змагальності сторін та свободи, оскільки обвинувачена ОСОБА_8 була позбавлена можливості на власний захист, можливості надавати показання, подавати докази, враховуючи, що жодного доказу на підтвердження ознайомлення ОСОБА_8 із публікаціями про її виклики та наявність щодо неї кримінального провадження не надано.

Перевіряючи такі твердження сторони захисту колегія суддів виходить з того, що кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 було здійснено в порядку спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження, тобто яке не передбачає участі обвинуваченого.

При цьому законодавець з метою дотримання права на захист осіб, стосовно яких здійснюється спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження, у ст. 52 КПК закріпив вимогу про обов`язкову участь захисника у такій категорії справ.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 було здійснено за участю захисника ОСОБА_7 . При цьому суд першої інстанції створив захиснику необхідні умови для реалізації його процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

В апеляційній скарзі захисник не зазначає про те, що під час даного провадження були порушені передбачені КПК процесуальні вимоги щодо досудового розслідування і судового розгляду даного кримінального провадження, тим самим захисник погоджується з тим, що всі формальні передбачені КПК України процесуальні вимоги щодо спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження відповідно органом досудового розслідування і судом були дотримані. Окрім того, не зазначає захисник і того, яким іншим чином, на його думку, мав діяти суд першої інстанції за умови здійснення спеціального судового провадження стосовно обвинуваченої, а лише формально вказує на наявність порушень.

Також колегія суддів зазначає, що положення закону щодо здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження не визнані неконституційними і є такими, що узгоджуються зі стандартами, визначеними в Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи щодо критеріїв, які регламентують провадження, що здійснюється за відсутності обвинуваченого.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів констатує, що вирок суду першої інстанції належним чином вмотивований і відповідає вимогам ст.ст. 370, 374 КПК, а тому підстави для його скасування відсутні. Переконливих аргументів на спростування висновків суду першої інстанції захисник в апеляційній скарзі не навела у зв`язку з чим її апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржений вирок суду першої інстанції — без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 376, 404, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,

У Х В А Л И В

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 квітня 2024 року стосовно ОСОБА_8 – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий

Судді