УХВАЛА

01 серпня 2024 року

м. Київ

справа №440/4122/23

адміністративне провадження №Зі/990/80/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Губської О.А., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про відвід судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду - Кашпур Ольги Валеріївни від участі у розгляді справи № 440/4122/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області треті особи: ОСОБА_2 , Департамент контррозвідки Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

25 липня 2024 року від ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надійшла заява про відвід від участі у розгляді адміністративної справи № 440/4122/23 судді Кашпур О.В.

В обґрунтування вказаної заяви ОСОБА_1 зазначає, що 31 травня 2024 року ним було подано касаційну скаргу на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року у справі № 440/14238/23.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2024 року для розгляду вказаної вище касаційної скарги було визначено колегію суддів у складі Радишевська О.Р.- головуючий суддя, Кашпур О.В. Мацедонська В.Е.

Справу № 440/14238/23 судом було розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадженні, щоб, як зазначено в заяві про відвід, надалі скаржник не міг повторно подати касаційну скаргу на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року у справі № 440/14238/23.

Заявник стверджує, що у касаційній скарзі від 31 квітня 2024 року у справі № 440/14238/23, ним не було зазначено жодний підпункт пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), тому на думку скаржника, суд касаційної інстанції у справі № 440/14238/23 був зобов`язаний на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України повернути касаційну скаргу, щоб ОСОБА_1 не був позбавлений права повторно звернутись до Верховного Суду.

На переконання заявника, суддя Кашпур О.В хоче незаконно, як у справі № 440/14238/23, відмовити йому у відкритті касаційного провадженні, щоб надалі скаржник не міг повторно подати касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2024 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду - Кашпур О.В. визнано необґрунтованою, а справу передано для проведення автоматизованого розподілу для визначення судді для розгляду заяви ОСОБА_1 про відвід судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду - Кашпур О.В.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 31 липня 2024 року указану заяву про відвід суддів передано на розгляд судді Губській О.А.

Відповідно до частини восьмої статті 40 КАС України суддя, якому передано на вирішення заяву про відвід, вирішує питання про відвід в порядку письмового провадження.

За текстом частин одинадцятої, дванадцятої статті 40 КАС України питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.

Вирішуючи питання про наявність підстав для відводу судді Кашпур О.В. від участі у розгляді справи № 440/4122/23, Суд виходить з такого.

Підстави для відводу судді встановлені статтями 36 та 37 КАС України.

Зокрема, положення статті 36 КАС України передбачають випадки, коли суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу), а саме:

1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;

2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;

3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді;

5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу, яка встановлює недопустимість повторної участі суддів в розгляді адміністративної справи.

До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя.

Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Метою запровадження інституту відводу судді (суддів) є гарантування безсторонності суду, зокрема, запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У зв`язку із цим Верховний Суд звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручання, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб`єктивної.

Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість» («безсторонність») судді», а тому під час з`ясування основних критеріїв неупередженості суд вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справи «Білух проти України», заява №33949/02) обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:

1) «об`єктивним критерієм», який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з`ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність; вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;

2) «суб`єктивним критерієм», який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.

Таким чином, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.

Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб`єктивних та/або об`єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розгляду справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).

Водночас зазначені у заяві ОСОБА_1 про відвід судді Кашпур О.В. аргументи фактично свідчать про його незгоду з процесуальними діями (рішеннями) судді зокрема, ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2024 року про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 440/14238/23, що в силу приписів частини 4 статті 36 КАС України не може бути підставою для відводу.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 36 КАС України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Відтак, наведені заявником доводи, в обґрунтування поданої заяви про відвід не є чинником, що може свідчити про упередженість та необ`єктивність судді.

Отже, здійснивши аналіз усіх доводів та аргументів, що містяться в заяві про відвід, Суд дійшов висновку, що вона не містить обставин, визначених статтями 36, 37 КАС України, за наявності яких суддя підлягає відводу.

З урахуванням зазначеного, заява ОСОБА_1 про відвід судді Кашпур О.В. задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 36, 39, 40 КАС України,

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду - Кашпур Ольги Валеріївни від участі у розгляді справи № 440/4122/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

...........................

О.А. Губська,

Суддя Верховного Суду