УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 161/16731/22

провадження № 51-3768ск23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду

від 24 квітня 2024 року в кримінальному провадженні № 12022030000000277 щодо

ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Республіки Азербайджан, уродженця

с. Гюнешлі Білясуварського району Республіки Азербайджан, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1

ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2024 року, залишеним без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року, ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком суду ОСОБА_4 засуджено за те, що він 04 жовтня 2022 року приблизно о 16:00, перебуваючи у торговому контейнері АДРЕСА_2 , під час раптово виниклого на ґрунті особистих неприязних відносин конфлікту з ОСОБА_5 , керуючись метою умисного протиправного заподіяння смерті останньому, усвідомлюючи значення та суспільно-небезпечний характер власних дій і передбачаючи їх наслідки, умисно завдав йому ножем

не менше трьох ударів у шию та грудну клітку, спричинивши тілесні ушкодження, внаслідок яких настала смерть потерпілого.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

Прокурор у касаційній скарзі, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Свої вимоги мотивує тим, що апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого

суду щодо ОСОБА_4 , безпідставно погодився із наявністю обставин,

що пом`якшують покарання обвинуваченого, правильністю застосування до нього

під час призначення покарання положень ст. 69 КК та не надав в порушення

вимог ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вмотивованих відповідей на доводи апеляційної скарги прокурора. При цьому суд, як зазначає прокурор, не врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, обставин його вчинення, зокрема те, що ОСОБА_4 було завдано потерпілому не менше трьох ударів ножем в життєво-важливі органи; більшість наведених судом обставин, як стверджує прокурор, характеризують обвинуваченого в загально-соціальному плані, однак жодним чином істотно

не знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину; також винний не намагався надати допомогу потерпілому, втік з місця події, переховувався від органу досудового розслідування та був затриманий в порядку ст. 208 КПК.

Мотиви суду

Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку,

що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення

у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, і правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі прокурора не оспорюються.

Доводи прокурора щодо невідповідності ухвали вимогам ст. 419 КПК, безпідставного визнання обставин такими, що пом`якшують ОСОБА_4 покарання, та застосування до нього положень ст. 69 КК, а також невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість колегія суддів вважає необґрунтованими.

Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару,

а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і

не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Статтею 69 КК регламентовано, що за наявності декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин,

що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права.

Як убачається із копій судових рішень, суд першої інстанції при призначенні

покарання ОСОБА_4 , дотримуючись наведених вимог закону України

про кримінальну відповідальність, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини справи, зокрема, конфліктну ситуацію між потерпілим та обвинуваченим до завдання тілесних ушкоджень, дані про особу винного, який раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, свою вину визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому, має постійне місце проживання, характеризується позитивно, стан здоров`я

ОСОБА_4 , який хворіє цукровим діабетом та постійно приймає інсулін, а також те, що обвинувачений вибачився перед потерпілою та повністю відшкодував завдану шкоду, сплатив переправлення тіла померлого до Республіки Азербайджан, його поховання та встановлення пам`ятника, потерпіла не має будь-яких претензій матеріального та морального характеру, при цьому не наполягала на призначенні суворого карання. Крім того, суд взяв до уваги відсутність обтяжуючих покарання обставин та обставини, що пом`якшують покарання, якими визнав щире каяття обвинуваченого та добровільне відшкодування завданої шкоди.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_4 не можливе без ізоляції від суспільства, однак вказав на виключність вищеперелічених позитивних обставин, з огляду на які вважав за можливе застосувати положення ст. 69 КК та призначити винному покарання у виді позбавлення волі у розмірі нижчому від нижчої межі, передбаченої санкцією ч. 1

ст. 115 КК, що, як зазначив суд у вироку, буде необхідним та достатнім для виправлення і перевиховання ОСОБА_4 , а також попередження вчинення нових злочинів, і відповідатиме вимогам ст.65 КК.

Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4

за апеляційною скаргою сторони обвинувачення, доводи якої в частині безпідставного врахування ряду обставин такими, що пом`якшують винному покарання, застосування положень ст. 69 КК та невідповідності призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого через м`якість є аналогічними доводам касаційної скарги прокурора, ствердив

про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказаний вирок

без змін, зазначивши в ухвалі підстави ухваленого такого судового рішення.

Як убачається з постановленої ухвали, з приводу безпідставного, як на тому наполягав прокурор, визнання щирого каяття обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_4 , суд вказав на те, що допитаний місцевим судом обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав себе винним в обсязі висунутого йому обвинувачення, вказавши, що завдані збитки потерпілій відшкодовані, у вчиненому щиро розкаявся, просив суд суворо його не карати. Також, як вказав суд, з долучених матеріалів вбачається, що засуджений сприяв розкриттю вчиненого ним кримінального правопорушення. Саме тому місцевим судом, перевіривши та дослідивши всі письмові докази у справі, з урахуванням фактичних обставин даного провадження було віднесено до обставин, що пом`якшують покарання «щире каяття».

Щире каяття це обставина, яка відображає психічний стан особи, яка вчинила злочин і передбачає глибокі внутрішні переживання особою того, що сталося, моральне засудження своєї злочинної поведінки, почуття сорому, докорів сумління і готовність нести кримінальну відповідальність. Щире каяття проявляється

у самозасудженні особою вчиненого злочину, його наслідків, прагненні усунути нанесену шкоду та рішенні не вчиняти більше злочинів. Вказана форма посткримінальної поведінки особи свідчить про те, що в особи відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності.

В потановленій ухвалі суд наголосив, що за час розгляду справи в суді обвинувачений свідомо і неухильно дотримувався загальноприйнятих норм і правил поведінки, встановлених у суспільстві, пануючих моральних принципів. Окрім того, про щире каяття обвинуваченого свідчить його вибачення перед потерпілою та повне відшкодування завданої шкоди (сплатив переправлення тіла померлого

до Республіки Азербайджан, його поховання та встановлення пам`ятника), потерпіла не має будь-яких претензій матеріального та морального характеру,

при цьому не наполягала на призначенні суворого карання. Виступаючи

в апеляційному суді в поясненнях та судових дебатах, обвинувачений розкаявся, шкодуючи про вчинене та запевняючи суд про готовність нести покарання. Наведене, як обґрунтовано ствердив суд, свідчить та дає підставу для висновку суду про наявність пом`якшуючої покарання обставини «щире каяття».

Не залишив суд без уваги і доводи апеляційної скарги прокурора з приводу безпідставного, на його думку, застосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК. При цьому колегія суддів вказала на те, що місцевий суд надав у сукупності належну і обґрунтовану оцінку усім вищенаведеним обставинам й дійшов законного і справедливого висновку про те, що вони є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, та

про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання за ч. 1 ст. 115 КК із застосуванням положень ст. 69 цього Кодексу, призначивши реальне покарання нижче від нижчої межі, передбаченої санкцією ч. 1 ст. 115 КК, у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Крім того, суд у рішенні зазначив, що виправлення має на меті шляхом примусового впливу на засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону

про кримінальну відповідальність. Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що є важливим результатом застосування покарання та суттєвим показником його ефективності.

Також апеляційний суд послався на рішення Конституційного Суду України, в якому зазначено: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання

за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм

права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».

Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією

із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції вказав на те, що призначене ОСОБА_4 покарання в повній мірі відповідає вимогам статей 50, 65 КК, й підстав вважати його занадто м`яким чи недостатнім для досягнення його мети, колегія суддів не вбачає.

З наведеними висновками суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів касаційного суду.

Постановлена у кримінальному провадженні ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам ст. 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався

під час її постановлення.

Таким чином, Суд не вбачає підстав для скасування оскарженого судового рішення внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, та не вважає призначене покарання явно несправедливим через його м`якість.

В касаційній скарзі прокурора не наведено переконливих доводів на обґрунтування невиправданої м`якості призначеного ОСОБА_4 покарання та безпідставності застосування до нього положень ст. 69 КК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судового рішення, у касаційній скарзі прокурора не наведено.

Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК

у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд,

постановив:

Відмовити прокурору у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Волинського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року щодо засудженого ОСОБА_4 .

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3