УХВАЛА

31 липня 2024 року

м. Київ

справа № 234/12858/21

провадження № 51-5337 ск 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу прокурора відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_4 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 04 квітня 2024 року щодо ОСОБА_5 , кримінальне провадження стосовно якого закрито,

установив:

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2024 року ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності, на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 155 КК України та кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 грудня 2020 року за № 12020110000001105 щодо нього закрито.

Цивільний позов ОСОБА_6 , поданий в інтересах неповнолітніх потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до ОСОБА_5 про відшкодування завданої моральної шкоди суд залишив без розгляду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 квітня 2024 року, за результатами розгляду апеляційної скарги прокурора, вказану ухвалу суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, через застосування судом першої інстанції закону, який на його думку, не підлягав застосуванню, а також істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про їх скасування та призначення нового розгляду у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог вказує, що вирішуючи питання про можливість звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 155 КК України, суд першої інстанції не врахував, внесені зміни Законом України від 18 лютого 2021 року № 1256-IX, який набрав чинності 17 березня 2021 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Ланцаротської конвенції)» та доповнення до ст. 49 КК України, а саме частиною 6 такого змісту: "У разі вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтями 1512-1561, 3011-303 цього Кодексу, стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи обчислення строків, визначених частинами першою і другою цієї статті, розпочинається з дня, коли така потерпіла особа досягла повноліття або, у разі її смерті, мала б досягти повноліття".

На думку скаржника внесені Законом доповнення ч. 6 до ст. 49 КК України у взаємозв`язку із ч. 2 ст. 5 цього Кодексу не встановлюють кримінальну протиправність діяння та не посилюють, а регулюють вік потерпілих, після досягнення якого починають спливати строки давності, а не ті чи інші аспекти, пов`язані з особою обвинуваченого, особливостями вчиненого ним діяння тощо.

Вважає, що суд апеляційної інстанції, керуючись нормами ч. 2 ст. 5 КК України, необґрунтовано погодився із висновками суду першої інстанції про застосування закону України про кримінальну відповідальність в редакції яка діяла на час вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення.

Крім того, посилаючись на приписи п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України зазначає, що судове провадження у суді першої інстанції здійснено за відсутності потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , які станом на дату розгляду перебували за кордоном, та їх представника ОСОБА_6 , і дані щодо належного повідомлення вказаних осіб про дату й час судового розгляду, на думку прокурора, відсутні.

Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів вважає, що підстави для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі не вбачається, з огляду на таке.

Відповідно до оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, із Краматорського міського суду Донецької області 15 вересня 2023 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 155 КК України.

Під час розгляду кримінального провадження у підготовчому судовому засіданні захисник ОСОБА_9 заявив клопотання про звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності останнього.

Суд першої інстанції, встановивши підстави, передбачені законом України про кримінальну відповідальність та за наявності згоди ОСОБА_5 на його звільнення, задовольнив клопотання сторони захисту, ухвалив рішення про звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності, на підставі ст. 49 КК України, за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 155 КК України та кримінальне провадження щодо останнього закрив.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, відповідно до змісту оскаржуваної ухвали апеляційного суду, порушив, окрім іншого, питання про скасування ухвали через незаконне рішення про закриття, оскільки вважав, що норма ч. 6 ст. 49 КК України, жодним чином не погіршує становище особи щодо якої закрито провадження.

Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора стосовно незаконності чи необґрунтованості ухвали суду першої інстанції в частині застосування ч. 1 ст. 49 КК України дійшов висновку про безпідставність доводів скаржника про неврахування судом ч. 6 цього Кодексу під час прийняття рішення про звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що суд правильно встановив наявність підстав для закриття кримінального провадження, оскільки кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 155 КК України вчинені ОСОБА_5 у вересні 2018 року та у період часу з 30 жовтня 2018 року по 02 листопада 2018 року, тобто з часу його вчиненням минуло 5 років. Вказане кримінальне правопорушення, відповідно до положень ст. 12 КК України, класифікується як нетяжке. Перебіг строку давності не зупинявся та не переривався. Строк давності притягнення ОСОБА_5 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 155 КК України, станом на здійснення судового провадження за обвинувальним актом щодо ОСОБА_5 , закінчився. Тому суд обґрунтовано, застосувавши положення саме ч. 1 ст. 49 КК України, звільнив ОСОБА_5 від кримінального відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та, керуючись вимогами п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, закрив кримінальне провадження.

Також, апеляційний суд розглянув доводи прокурора стосовно неправильного, на думку, скаржника, застосування закону України про кримінальну відповідальність під час прийняття рішення про закриття кримінального провадження та відхиляючи їх, з посиланням на практику Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду зазначив, що застосування ч. 6 ст. 49 КК України (Закон України від 18 лютого 2021 року № 1256-IX, який набрав чинності 17 березня 2021 року), у даному випадку є неможливим, оскільки погіршувало б становище особи, яку звільнили від кримінальної відповідальності.

Вказаний висновок апеляційного суду підтверджується актуальною правовою позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду (Постанова ККС від 24 жовтня 2023 року у справі № 207/124/13-к), відповідно до якої, якщо на час вчинення обвинуваченими зґвалтування малолітньої особи в ст. 49 КК не було передбачено жодних умов щодо обчислення строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності залежно від досягнення повноліття потерпілою, однак на момент розгляду справи в суді ст. 49 КК було доповнено ч. 6, відповідно до якої у разі вчинення кримінального правопорушення, що інкримінується обвинуваченим, стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи обчислення строків давності розпочинається з дня, коли така потерпіла особа досягла повноліття, то такий кримінальний закон вважається таким, що іншим чином погіршує становище обвинувачених, а тому не має зворотної дії в часі.

Тому доводи прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність в частині незаконного звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності колегія суддів вважає безпідставними.

Посилання прокурора на приписи п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України, як на підстави для скасування оскаржуваних судових рішень через істотні порушення вимог кримінально процесуального закону, також є необґрунтованими.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку, під час прийняття судом рішення про закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності з підстав закінчення строків давності, думка потерпілих повинна була з`ясовуватись, проте з огляду на обов`язковість застосування Закону -ст. 49 КК України не є визначальною.

З урахуванням наведеного навіть у разі незгоди потерпілих із застосуванням до ОСОБА_5 положень ст. 49 КК України в суду були відсутні правові підстави для незастосування інституту звільнення від відповідальності.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з наведеними в ухвалі висновками апеляційного суду щодо законності ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2024 року та вважає, що апеляційний суд обґрунтовано залишив рішення суд першої інстанції без зміни.

Відповідно до вимог ст. 419 КПК України, при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданого до неї судового рішення та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Оскільки з касаційної скарги та копій оскаржуваних судових рішень не вбачається підстав для її задоволення, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження прокуроруналежить відмовити.

Керуючись вимогами п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_4 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 04 квітня 2024 року щодо ОСОБА_5 , кримінальне провадження стосовно якого закрито.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_10