УХВАЛА

25 липня 2024 року

м. Київ

справа № 372/6349/23

провадження № 61-10142 ск24

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Корзаченко Володимир Миколайович, на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 21 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року за заявою адвоката Корзаченка Володимира Миколайовича про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів на утримання неповнолітніх дітей,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 20 лютого 2024 року позов ОСОБА_2 залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України.

07 березня 2024 року представник відповідача - адвокат Корзаченко В. М.подав до суду заяву про стягнення з ОСОБА_2 понесених відповідачем судових витрат у розмірі 4 240,00 грн.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 21 березня 2024 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року, відмовлено у задоволенні заяви про стягнення судових витрат.

У липні 2024 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - адвокат Корзаченко В. М.подав касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове про задоволення вимог заяви про стягнення понесених відповідачкою судових витрат на правничу допомогу адвоката.

Дослідивши матеріали касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на оскаржувані судові рішення з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат (пункт 13 частини першої статті 353 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (частина п`ята статті 142 ЦПК України).

Отже, ухвала суду першої інстанції стосовно компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи (зокрема, витрат на професійну правничу допомогу), внаслідок необґрунтованих дій позивача є ухвалою щодо визначення розміру судових витрат.

В ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету (частина третя статті 257 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього кодексу.

Таким чином, питання про розподіл між сторонами судових витрат суд може вирішити як в ухвалі про залишення позову без розгляду, так і в ухвалі окремо з питанням про такий розподіл, зокрема, про компенсацію здійснених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього кодексу (частина перша статті 406 ЦПК України).

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, маютьправо оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали (частина перша статті 389 ЦПК України).

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням того, що ухвала суду першої інстанції щодо визначення розміру судових витрат не належить до переліку ухвал, визначених у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України, таку ухвалу не можна оскаржити у касаційному порядку. А тому не можна оскаржити у цьому порядку і постанову апеляційного суду про залишення без змін вказаної ухвали суду першої інстанції (див. ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року в справі № 477/1315/20 (провадження № 14-183цс21)).

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у своїх ухвалах від 17 березня 2023 року у справі № 686/9698/22, від 28 червня 2023 року у справі № 753/26463/21.

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року в справі № 477/1315/20 (провадження № 14-183цс21) вказано, що «оскільки право на касаційне оскарження не є абсолютним, встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, які після їх перегляду в апеляційному порядку можна оскаржити до Верховного Суду, є розумним обмеженням, покликаним забезпечити виконання судом касаційної інстанції завдання забезпечувати сталість і єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Велика Палата Верховного Суду вважає цю мету обмеження права на доступ до суду касаційної інстанції легітимною. Зазначене обмеження є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись із касаційною скаргою на ухвалу суду, яку за законом не можна окремо оскаржити у касаційному порядку, особа може прогнозувати юридичний наслідок такого оскарження. Таким чином, передбачені процесуальним законом обмеження права на касаційне оскарження за наявності права на оскарження в апеляційному порядку не нівелюють для учасника судового процесу можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ настільки, щоби завдати шкоди самій суті цього права».

Вказівка в резолютивній частині постанови Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).

Таким чином, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, оскільки оскаржена ухвала Обухівського районного суду Київської області від 21 березня 2024 року та постанова Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України.

Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Корзаченко Володимир Миколайович, на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 21 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2024 року за заявою адвоката Корзаченка Володимира Миколайовича про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара