Справа №760/14237/22 2/760/4455/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2024 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Ішуніної Л. М.,

за участю секретаря судового засідання Отруби В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, в якому просить: визнати протиправним та скасувати наказ відповідача в частині притягнення її до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади оператора комп`ютерного набору ІІ категорії відділу моніторингу та аналітичного забезпечення Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції; визнати протиправним та скасувати наказ відповідача № 799 о/с від 24 травня 2022 року в частині її звільнення з займаної посади оператора комп`ютерного набору ІІ категорії відділу моніторингу та аналітичного; поновити її на посаді оператора комп`ютерного набору ІІ категорії відділу моніторингу та аналітичного забезпечення Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції з 25 травня 2022 року; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 травня 2022 року по день винесення судом рішення про поновлення на роботі.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 25 березня 2019 року вона була прийнята на посаду оператора комп`ютерного набору ІІ категорії відділу моніторингу та аналітичного забезпечення Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції.

Наказом Департаменту патрульної поліції від 24 травня 2022 року № 799 о/с її було звільнено із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Позивач вважає зазначений наказ протиправним, прийнятим з порушенням порядку процедури проведення службового розслідування, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Зазначає, що на робочому місці протягом березня-травня 2022 року була відсутня з поважних причин, з огляду на таке.

24 лютого 2022 року вона, перебуваючи у м. Маріуполь, після початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України, написала безпосередньому керівнику відділу, заступнику начальника управління патрульної поліції в Донецькій області Скрипнику Р. А. та поцікавилась чи приїжджати на роботу, однак відповіді не отримала. У подальшому, їй зателефонував заступник та поцікавився чи може вона виїхати з міста, оскільки евакуація співробітників організовуватись не буде, на що позивач повідомила, що виїхати немає можливості та залишається у м. Маріуполь.

25 лютого 2022 року, у зв`язку з погіршенням безпекової ситуації в місті, вона придбала квитки на поїзд та мала намір виїхати в м. Дніпро, однак 26 лютого 2022 року, приїхавши на залізничний вокзал, їй повідомили, що поїздів більше не буде у зв`язку з пошкодженням інфраструктури. Після цього, вона намагалась знайти людей, які б вивезли її з сім`єю, однак такі намагання виявилися безрезультатними.

01 березня 2022 року в районі, де вона перебувала, повністю вимкнули всі комунікації і з цього моменту був відсутній зв`язок з будь-ким, пізніше, почалися танкові бої, тому покинути місто не було можливості.

28 травня 2022 року їй вдалося виїхати з м. Маріуполя у м. Бердянськ, після чого, вона повідомила відділ кадрів про те, що вона на зв`язку, в ході розмови дізналася, що вона вже звільнена та їй необхідно повідомити керівника ОСОБА_2 про те, що вона виїхала, щоб він допоміг їй поновитися на роботі.

10 червня 2022 року позивач прибула у м. Запоріжжя та повідомила свого керівника ОСОБА_2 про те, що перебуває на підконтрольній території України.

ІНФОРМАЦІЯ_1 приїхала в м. Вінниця, де залишилась та зареєструвалась як внутрішньо переміщена особа.

17 червня 2022 року з позивачем зв`язався представник Департаменту патрульної поліції та запросив її на співбесіду в м. Київ з приводу поновлення на роботі. 22 червня 2022 року вона приїхала на співбесіду та проходження поліграфу, після чого, їй повідомили, що після закінчення перевірки зв`яжуться з нею. 24 червня 2022 року керівником позивача було повідомлено, що перевірка буде тривати до двох місяців.

Проте, на момент звернення до суду з цим позовом, її так і не було поновлено на роботі.

Окрім того, позивач зазначила, що їй не було запропоновано надати письмові пояснення щодо причин відсутності на робочому місці з 24 лютого 2022 року по 25 травня 2022 року, що свідчить про порушення роботодавцем процедури її звільнення.

Враховуючи, що її невихід на роботу у період з 24 лютого 2022 року по 17 червня 2022 року не залежав від її волі, тобто є обставинами непереборної сили, а відповідно, ці обставини є поважними причинами, тому виключають її вину, оскільки їх слід віднести до форс?мажорних обставин, які у тому числі і виключають можливість притягнення до відповідальності за невиконання покладених на неї обов`язків.

Крім того, у разі визнання звільнення незаконним та поновлення її на роботі, вона має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25 травня 2022 року по день ухвалення рішення за цим позовом, з розрахунку середньоденного заробітку в розмірі 540,99 грн.

Враховуючи викладене, позивач звернулася до суду з цим позовом, зазначивши, що причини пропуску строку звернення до суду пов`язані з початком війни РФ проти України, тимчасовою окупацією м. Маріуполь та вчиненням нею дій для поновлення на роботі в позасудовому порядку, тому просила вважати їх поважними та поновити їй строк.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 жовтня 2022 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2022 року за вищевказаним позовом відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін та задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

22 листопада 2022 року до суду надійшли витребувані докази.

22 листопада 2022 року відповідачем подано до суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, в обґрунтування якого зазначив, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення. Так, позивачу був направлений через засоби електронного зв`язку з допомогою мобільного додатку телеграм на її номер телефону лист від 24 травня 2022 року за вих. № 1009/41/37/06-2022 з додатком (витяг з наказу), з яким вона ознайомилася 30 травня 2022 року та навіть відповіла на нього.

Таким чином, позивач отримала наказ про звільнення та ознайомилась з його змістом 30 травня 2022 року, тобто сток звернення до суду закінчився 30 червня 2022 року, а позивач звернулася до суду з цим позовом лише 10 жовтня 2022 року, що свідчить про пропуск нею встановленого чинним законодавством строку звернення до суду. До позовної заяви не додано будь-яких документів, що підтверджують поважність причин пропуску строку.

З огляду на викладене, відповідач просив застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити з цих підстав у задоволенні позову.

14 грудня 2022 року до суду надійшов відзив відповідача, в якому представник заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що про відсутність ОСОБА_1 з 25 квітня 2022 року по 29 квітня 2022 року, а також з 02 травня 2022 року по 03 травня 2022 року на робочому місці в умовах воєнного свідчить доповідна записка заступника начальника управління - начальника відділу чергової служби Управлiння патрульної поліції в Донецькій області підполковника поліції О. Лямцева від 03 травня 2022 року № 13/41/37/03-2022 та сім актів про відсутність на робочому місці в умовах воєнного стану в зазначені дати складених в присутності ОСОБА_2 заступника начальника управління - начальника відділу чергової служби управлiння патрульної поліції в Донецькій області ДПП, ОСОБА_3 начальника сектору озброєння управлiння патрульної поліції в Донецькій області ДПП, ОСОБА_4 старшого інспектора відділу моніторингу та аналіичного забезпечення управлiння патрульної поліції в Донецькій області ДПП, в яких вказано, що позивач була відсутня на робочому місці без поважних причин з 09 год. 00 хв до 18 год. 00 хв. з 25 квітня 2022 року по 29 квітня 2022 року, а також з 02 травня 2022 року по 03 травня 2022 року. Враховуючи вищевикладене, позивачем вчинене грубе порушення трудової дисципліни, а саме - прогул.

Про свою відсутність на роботі позивач нікого з керівництва УПП в Донецькій області ДПП не попереджала, будь-яких документів, що свідчать про поважні причини відсутності не надавала.

З наказом про звільнення позивач ознайомилася 30 травня 2022 року, отримавши лист разом з витягом з наказу про звільнення в додатку телеграм та відповіла на нього.

З огляду на викладене, відповідач вважає, що доводи позивача щодо визнання незаконним її звільнення є безпідставними, так як відповідач діяв в межах чинного законодавства України.

Щодо наявності поважних причин невиходу на роботу, то відповідач посилався на те, що загальновідомими у розумінні частини третьої статті 82 ЦПК України обставинами визнано лише початок 24 лютого 2022 року акту безпосередньої збройної військової агресії Російської Федерації проти України та введення воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на всій території України, натомість поважність причин відсутності на роботі підлягає ретельному доведенню з боку працівника. Проте, позивач обмежилась переліченням обставин у своїй позовній заяві, які нібито мали місце не підтверджуючи їх належними та допустими доказами в розумінні цивільного законодавства.

Крім того, позивач у позовній заяві визнає як обставини власної фізичної відсутності за місцем роботи протягом 25 квітня 2022 року - 29 квітня 2022 року, 02 травня 2022 року - 03 травня 2022 року, так і обставини невиконання протягом означеного періоду часу своїх обов`язків у будь-якому іншому місці, невжиття взагалі будь-яких заходів із виконання власних завдань, які позивач мала виконувати відповідно до посадових завдань та обов`язків.

Зокрема, більша кількість співробітників УПП в Донецькій області ДПП виїхала за межі окупованих територій та продовжувала нести службу та виконувати покладені на них обов`язки, однак позивач не надала жодного доказу на підтвердження тих обставин, що стан здоров`я або вік будь-кого з членів родини заявника вимагав обов`язкової особистої її присутності, або відповідачем було відмовлено у наданні допомоги стосовно евакуації родини заявника з місця перебування позивача, в підтвердження обставин на які посилається позивач.

Таким чином, твердження позивача про наявність поважних причин відсутності її на роботі не доведені належними доказами.

Також, відповідач зазначив, що розмір середньоденної заробітної плати позивача для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 536,15 грн, однак дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки відсутні підстави для визнання наказу незаконним і його скасування, а також поновлення позивача на роботі.

02 січня 2023 року позивачем подано до суду заяву про поновлення строку звернення з позовом, в якій зазначені обставини аналогічні тим, що наведені в позові як поважні підстави для поновлення строку, та просила поновити їй строк.

Цього ж дня, позивачем подано відповідь на відзив, в якій позивач зазначила, що відповідачем не було надано документів, з яких вбачалась адреса робочого місця, на якому вона була відсутня більше трьох годин з 25 квітня 2022 року по 29 квітня 2022 року, а також з 02 травня 2022 року по 03 травня 2022 року, враховуючи, що колишнє робоче місце було в м. Маріуполь.

Крім того, позивач вважає, що з її боку було вжито усіх можливих безпечних засобів для того щоб виїхати з м. Маріуполь, а виконання посадових обов`язків було неможливим, оскільки був відсутній зв`язок, Інтернет та наявна загроза життю. Відповідачем не спростовано поважних причин відсутності позивача на робочому місці.

17 січня 2023 року до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив, в якій представник підтримав позицію викладену у відзиві та зазначив, що у відповіді на відзив позивач повторює доводи наведені у позовній заяві.

13 травня 2024 року до суду позивачем подано письмові пояснення, в яких зазначила, що не пропустила строк звернення до суду з позовом, оскільки на території України був запроваджений карантин, який в силу норм чинного законодавства є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії карантину.

Оскільки розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторони в судове засідання не викликались.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази в їх сукупності, суд виходить з наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. При цьому, статтею 3 КЗпП встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Судом установлено, що позивача, наказом ДПП від 18 березня 2019 року № 186 о/с прийнято на посаду оператора комп`ютерного набору ІІ категорії відділу моніторингу та аналітичного забезпечення Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції.

24 травня 2022 року наказом по особовому складу № 799 о/с позивача було звільнено із займаної посади з 24 травня 2022 року відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин).

Підставою для винесення зазначеного наказу слугувала доповідна записка заступника начальника управління - начальника відділу чергової служби Управління патрульної поліції в Донецькій області підполковника поліції О. Лямцева від 03 травня 2022 року № 13/41/37/03-2022. Зі змісту вказаної записки вбачається, що до ОСОБА_2 надійшов рапорт інспектора відділу кадрового забезпечення УПП в Донецькій області ДПП старшого лейтенанта поліції Роднової М. В. про те, що у період з 25 квітня 2022 року по 29 квітня 2022 року, а також з 02 травня 2022 року по 03 травня 2022 року були відсутні на робочому місці без поважних причин наступні працівники, в тому числі, оператор комп`ютерного набору ІІ категорії відділу моніторингу та аналітичного забезпечення Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції ОСОБА_1 . За фактом відсутності на службі вказаних працівників, старшим інспектором відділу моніторингу та аналітичного забезпечення УПП в Донецькій області ДПП старшим лейтенантом поліції Хоружим С. В., у присутності заступника начальника управління - начальника відділу чергової служби УПП в Донецькій області ДПП підполковника поліції Лямцева О. С., начальника сектору озброєння УПП в Донецькій області ДПП майора поліції Волковського В. В., та поліцейського взводу № 2 роти № 3 батальйону УПП в Донецькій області ДПП сержанта поліції Ціренщикова С. С. складено акти про відсутність на службі вищевказаних працівників, в тому числі, ОСОБА_1 за кожен день відсутності у період з 25 квітня 2022 року по 29 квітня 2022 року, а також з 02 травня 2022 року по 03 травня 2022 року. 03 травня 2022 року вищевказаним працівникам надіслано виклик (із застосуванням електронних комунікацій за контактними даними, що знаходились в розпорядженні безпосередніх керівників), з пропозицією прибути до УПП в Дніпропетровській області ДПП для надання пояснень щодо обставин вчинення дисциплінарних проступків. Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України відсутність на робочому місці в робочу зміну без поважних причин в період з 25 квітня 2022 року по 29 квітня 2022 року, а також з 02 травня 2022 року по 03 травня 2022 року є підставою для звільнення. Прогул є порушенням трудової дисципліни, за що статтею 147 КЗпП України передбачено притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, зокрема, накладення такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення. Запропоновано застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з відповідних посад в УПП в Донецькій області ДПП для даних осіб.

Відповідно до актів про відсутність на робочому місці в умовах дії воєнного стану оператор комп`ютерного набору ІІ категорії відділу моніторингу та аналітичного забезпечення Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції Ковальова В. В. від 25 квітня 2022 року, 26 квітня 2022 року, 27 квітня 2022 року, 28 квітня 2022 року, 29 квітня 2022 року, 02 травня 2022 року та 03 травня 2022 року була відсутня на робочому місці без поважних причин з 09-00 год. до 18-00 год. у приміщенні Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, розташованого за адресою: м. Львів, вул. Перфецького, 19.

Вважаючи вищевказаний наказ незаконним, позивач просить його скасувати та поновити її на роботі.

Таким чином, у цій справі предметом спору є трудовий спір щодо дотримання роботодавцем законодавства при звільненні працівника за пунктом 4 частини першої статті 40 КзПП України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі статтею 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України). Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17 (провадження № 61-72св17) вказано, що «прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

У постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17 (провадження № 61-37729св18), від 11 квітня 2024 року у справі № 127/29246/22 (провадження № 61-13250св23) зазначено, що: «при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника. Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі».

З витягу з наказу по особовому складу вбачається, що ОСОБА_1 було звільнено на підставі доповідної записки заступника начальника управління - начальника відділу чергової служби Управління патрульної поліції в Донецькій області підполковника поліції О. Лямцева від 03 травня 2022 року.

На підтвердження прогулу відповідачем надані суду акти про відсутність позивача на робочому місці в умовах дії воєнного стану без поважних причин від 25 квітня 2022 року, 26 квітня 2022 року, 27 квітня 2022 року, 28 квітня 2022 року, 29 квітня 2022 року, 02 травня 2022 року та 03 травня 2022 року.

Проте, суд вважає, що зазначеними документами відповідачем не підтверджено відсутність позивача на роботі без поважних причин.

Зокрема, з матеріалів справи судом установлено, що позивач працювала в Управлінні патрульної поліції Донецької області Департаменту патрульної поліції та її робоче місце знаходилось у м. Маріополь.

Зазначені обставини визнаються учасниками та відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Факт повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24 лютого 2022 року встановлено Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» (та подальші укази Президента України про продовження строку дії воєнного стану в Україні), а також офіційними повідомленнями Генерального штабу Збройних сил України про активні бойові дії та тимчасову окупацію територій на півдні України, в тому числі міста Маріуполь Донецької області, та не потребує додаткового підтвердження будь-якими додатковими доказами.

За приписами статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 27 Конституції України визначено, що кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини.

Таким чином, суд вважає, що перебування позивача на момент початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України у м. Маріуполь, яке з першого дня перебувало під масованими обстрілами та в якому велись активні бойові дії, тобто існувала постійна небезпека для життя і здоров`я позивача є поважною причиною відсутності на роботі. Зокрема, позивачем було зазначено про те, що вона не мала можливості виїхати з міста до 28 травня 2022 року у зв`язку з активними бойовими діями, відсутністю зв`язку та будь-яких комунікацій у місті, на противагу чому, відповідачем не було суду надано доказів, що ним організовувались заходи для безпечної евакуації працівників з міста. Крім того, в актах про відсутність на робочому місці відповідачем зазначено, що позивач була відсутня на робочому місці, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , однак доказів, що позивача було повідомлено про зміну місцезнаходження її робочого місця суду надано не було.

Що стосується доводів позивача про невиконання відповідачем обов`язку щодо відібрання пояснень від позивача, суд зазначає наступне.

Статтею 149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Так, судом установлено, що в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач звертався до позивача з проханням надати письмові пояснення щодо поважності причин відсутності на роботі з 25 квітня 2022 року по 29 квітня 2022 року, а також з 02 травня 2022 року по 03 травня 2022 року як засобами поштового зв`язку, так і засобами телефонного зв`язку або через месенджери, тобто ним було порушено гарантію для працівника щодо захисту його законних прав та інтересів.

Доказів на підтвердження того, що 03 травня 2022 року позивачу було надіслано виклик з пропозицією прибути до УПП в Дніпропетровській області ДПП для надання пояснень щодо обставин вчинення дисциплінарних проступків, про що зазначено у доповідній записці, яка стала пісдтавю для звільнення позивача, відповідачем надано не було.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про незаконність наказу відповідача про звільнення позивача за прогул без поважних причин, відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Частиною 1 статті 235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає за необхідне поновити позивача на посаді оператора комп`ютерного набору ІІ категорії відділу моніторингу та аналітичного забезпечення Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції.

Що стосується вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

У відповідності до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно положень пунктів 2, 8 постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки про доходи позивача № 2114, останніми повними місяцями роботи позивача були січень 2022 року та лютий 2022 року, в яких позивач отримала зарплату в сумі - 10 310,56 грн за січень та 3 093,17 грн за лютий.

Загальна кількість відпрацьованих робочих днів у січні та лютому 2022 року становить 25 днів. Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 536,15 грн (13 403,73/25=536,15).

З огляду на викладене, з дня звільнення позивача 24 травня 2022 року по день ухвалення даного судового рішення - 03 липня 2024 року розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить: 536,15 грнх552 робочих днів=295 954,80 грн, який підлягає виплаті позивачу без урахування податків і зборів.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов до висновків, що в ході судового розгляду доведено факт незаконного застосування до позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення, її звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України та наявність законних підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Разом з тим, вирішуючи заяву сторони відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, необхідно зазначити наступне.

Згідно з частинами першою та другою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи законодавцем визначені у статті 235 КЗпП України.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Тлумачення наведених норм закону свідчить про те, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Заявляючи відповідне клопотання про поновлення встановленого законом строку, особа не повинна наводити конкретних причин пропуску такого строку, крім тих, що пов`язані з внесеними до КЗпП України змінами. Крім того, не є необхідним і заявлення такого клопотання, так як строк звернення до суду не пропущено.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин, який неодноразово продовжувався та діяв до 30 червня 2023 року.

Так, постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

З 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтею 233 КЗпП України продовжуються на строк його дії. Тому строк на звернення позивачем з цим позовом, заявленим у жовтні 2022 року, тобто під час карантину, не сплив.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46 гс 22), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480 сво 22).

Ураховуючи викладене, продовження строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, унормовано пунктом 1 глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України, а тому позивач не повинен був обґрунтовувати поважність причин пропуску строку для вирішення трудового спору, як і подавати таку заяву, оскільки цей строк продовжується на строк дії карантину у силу закону.

Таким чином, заява про застосування наслідків спливу позовної давності звернення до суду є необґрунтованою, тому задоволенню не підлягає.

Крім того, частиною п`ятою статті 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, беручи до уваги що позивач була звільнена від сплати судового збору за подання цього позову до суду, суд вважає необхідним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 951,95 грн віднести на рахунок держави.

Що стосується вимоги позивача про стягнення витрат на правничу (правову) допомогу в розмірі 30 000 грн, то суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зазначено, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Як вбачається з матеріалів справи 19 вересня 2022 року між Адвокатським об`єднанням «Щиглов і Партнери» в особі партнера Руденка А. О. та ОСОБА_1 було укладеного договір № 19/09/22 про надання правової допомоги, відповідно до якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, Адвокатське об`єднання в особі його адвокатів та співробітників зобов`язується надати клієнту визначені цим договором юридичні послуги (правову допомогу) щодо захисту інтересів, прав та свобод останнього у судовій справі щодо поновлення клієнта на посаді опар тора комп`ютерного набору ІІ категорії відділу моніторингу та аналітичного забезпечення Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції (пункт 1.1. договору).

Відповідно до пункту 5.1 договору плата за наданні Адвокатським об`єднанням послуги за цим договором встановлюється відповідно до виставлених останнім актів наданих послуг згідно переліку вартості послуг зазначених у додатку № 1, що є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно з Актом № 1 наданих послуг від 11 січня 2023 року, підписаним між Адвокатським об`єднанням «Щиглов і Партнери» в особі партнера Руденка А. О. та ОСОБА_1 , були надані такі юридичні послуги, передбачені договором: написання та подання позовної заяви - 8 год. - 16 000 грн; написання та подання клопотання про витребування доказів - 2 год. - 4 000 грн; написання та подання відповіді на відзив - 2 год. - 4 000 грн; написання та подання заяви про поновлення строку на подання позову - 1 год. - 2 000 грн; написання та подання заяви про відшкодування витрат за надану професійну правничу допомогу - 3 год. - 6 000 грн. Сторони погодили, що загальна вартість наданих Адвокатським об`єднанням юридичних послуг за договором № 19/09/22 від 19 вересня 2022 року становить 30 000 грн.

Відповідач подав заперечення щодо стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що стороною позивача не надано належних доказів на підтвердження витрат на правову (правничу) допомогу. До матеріалів справи не долучено документу на підставі якого встановлюється розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги. В укладеному договорі про надання правової допомоги не вказано номер справи щодо якої здійснюється правова допомога. В порушення вимог пункту 8.1 договору відсутня печатка Адвокатського об`єднання на договорі, що ставить під сумнів його дійсність та повноваження ОСОБА_5 вчиняти будь-які дії від імені позивача. Також, не подано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатм та здійснених ним витрат.

Крім того, на думку відповідача сума відшкодування витрат на правову допомогу, яка підлягає розподілу між сторонами має бути зменшена судом до обґрунтованої ринковою ціною у подібних справах та має складати 10 000 грн, у зв`язку з тим, що заявлена сума на професійну правничу допомогу значно завищена та не відповідає складності справи.

Відповідно до пунктів 2 ,4 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, а також дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

На необхідність врахування розумності розміру відшкодування судових витрат вказано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії», у якому зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування правничої допомоги суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод . Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Про пропорційність і співмірність витрат йдеться і у Постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, відповідно до висновку якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Проаналізувавши подані представником позивача договір про надання правової допомоги № 19/09/22 від 19 вересня 2022 року, Додаток № 1 до Договору № 19/09/22 про надання правової допомоги від 19 вересня 2022 року, Акт № 1 наданих послуг від 11 січня 2023 року, суд вважає, що сторона позивача довела належними та допустими доказами понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Посиланна відповідача на те, що стороною позивача не було подано належних доказів витрат на правничу допомогу є безпідставними та не вдповідають дійсності, оскільки суду відповідно до умов договору було надано акт наданих послуг, з якого вбачається обясг наданих послуг та їх вартість. Крім того, скріплення договору печатками сторін на виконання пункту 8 договору передбачено лише за наявності таких печаток, тому їхня відсутність на договорі не свідчить про його неукладення.

З огляду на викладене, критерії співмірності зазначених витрат зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, витрати на правничу допомогу позивачеві належить компенсувати в сумі 12 000 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтею 43 Конституції України, статтями 3, 4, 40, 47, 139, 149, 233, 234, 235 КЗпП України, статтями 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Депратаменту патрульної поліції від 24 травня 2022 року № 799 о/с по особовому складу в частині звільнення по Управлінню патрульної поліції в Донецькій області ОСОБА_1 , оператора комп`ютерного набору ІІ категорії відділу моніторингу та аналітичного забезпечення Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції.

Поновити ОСОБА_1 на посаді оператора комп`ютерного набору ІІ категорії відділу моніторингу та аналітичного забезпечення Управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції з 24 травня 2022 року.

Стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 295 954,80 (двісті дев`яносто п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят чотири гривні 80 коп.) гривень, понесені судові витрати на професійну правничу (правову) допомогу в сумі 12 000 (дванадцять тисяч гривень) гривень.

Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 951,95 грн віднести на рахунок Держави.

Рішення суду в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню та в частині присудження виплати середнього заробітку за час вимушеного прогул підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

відповідач - Департамент патрульної поліції, код ЄДРПОУ: 40108646, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ф. Ернста, 3.

Суддя Л. М. Ішуніна